Журнал «Актуальная инфектология» Том 9, №4, 2021
Вернуться к номеру
Аналіз ефективності інтратекального введення дексаметазону у хворих із запальними захворюваннями нервової системи
Авторы: Панасюк О.Л., Борщов С.П., Матяш В.І., Мостова О.П., Токунова Т.Л., Шохіна М.В., Ананьєв Д.Ю., Єрмак І.Ю., Біднячук Д.І.
ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України», м. Київ, Україна
Рубрики: Инфекционные заболевания
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Одним із провідних механізмів розвитку запальних захворювань нервової системи (ЗЗНС) є дисбаланс системного і місцевого імунітету, де особливе місце відводиться цитокінам. Цитокіни синтезуються клітинами імунної системи, зокрема резидентними клітинами ЦНС (мікроглія, астроцити). Антигенна стимуляція призводить до секреції цитокінів першої хвилі — ФНП, ІЛ-1 і ІЛ-6, які індукують біосинтез центрального регуляторного цитокіну ІЛ-2, а також ІЛ-3, ІЛ-4, ІЛ-5, ІФН-γ тощо. У свою чергу, цитокіни другої хвилі впливають на біосинтез ранніх цитокінів. Такий принцип дії дозволяє не тільки регулювати імунну відповідь, а й ампліфікувати її, залучаючи до реакції все зростаюче число клітин. При гострій нейроінфекції (НІ) локальний синтез прозапальних цитокінів у спинномозковій рідині (СМР) є захисним механізмом для пригнічення інфекції. У випадках затяжного, ускладненого перебігу НІ конверсії цитокінів не відбувається. Тривале збереження підвищених рівнів прозапальних цитокінів у СМР веде до пошкодження тканин нервової системи, підтримує хронічний запальний процес і має несприятливе патогенетичне і прогностичне значення. З урахуванням провідних механізмів патогенезу ЗЗНС (запалення, набряк, деструкція, автоімунні реакції) перспективним напрямком терапії, на нашу думку, є інтратекальна терапія (ІТ) шляхом введення дексаметазону (ІТД) за спеціально розробленою нами схемою. Цей препарат буде сприяти зупиненню локального запалення, стабілізувати мембрани нервових клітин, гематоенцефалічного бар’єра (ГЕБ), перешкоджати розвитку набряку-набухання головного мозку, блокуванню запальних, автоімунних реакцій, підвищить імовірність виживання пацієнтів з тяжким, несприятливим перебігом хвороби. Доведено, що ІТД має синергічну взаємодією з парентерально введеними препаратами, однак клінічна ефективність локального введення дексаметазону при ЗЗНС, його вплив на цитокіновий профіль не вивчено і не описано.
Матеріали та методи. ІТД здійснювали під час люмбальної пункції, яку проводили за стандартною методикою: у положенні лежачи на боці, після обробки шкіри антисептиками, місцевого знеболювання шкіри 2,0% розчином лідокаїну на рівні LIII–IV. Після вимірювання лікворного тиску й забору матеріалу для дослідження пацієнтам інтратекально повільно вводили дексаметазон (дексаметазону натрію фосфат розчин для ін’єкцій 4 мг/мл, Dexamethasone KRKA) разовою дозою 8 мг з інтервалом 24–48 годин. Курс ІТ складався з 3–5 введень. Дослідження концентрації цитокінів (ІФН-α, ІФН-γ, ФНП-α, ІЛ-1β, ІЛ-2, ІЛ-4, ІЛ-6, ІЛ-10) у сироватці крові та СМР проведено на базі клінічної лабораторії ДУ «ІЕІХ НАМНУ» у 30 пацієнтів з арахноенцефалітом (АЕ) та 20 — із розсіяним енцефаломієлітом (РЕМ) методом твердофазного ІФА (тристадійний сендвіч-метод) із використанням моно- і поліклональних реагентів ЗАТ «Вектор-Бест» (м. Новосибірськ, Росія). За умовну норму було прийнято рівень цитокінів (у пг/мл) тест-системи, вказаний виробником. Забір матеріалу (кров, СМР) здійснювали одночасно.
Результати. Вивчення впливу ІТД на рівень цитокінів у СМР було проведено у 17 пацієнтів з АЕ і у 13 з РЕМ, яким під час першої люмбальної пункції було введено 8 мг дексаметазону. Концентрації цитокінів було досліджено при надходженні й через 2–3 дні після маніпуляції. Групу порівняння становили пацієнти (13 з АЕ і 7 з РЕМ), яким також було проведено дослідження рівня цитокінів у СМР в динаміці, але інтратекально дексаметазон не вводився. У пацієнтів групи порівняння при повторному дослідженні не було виявлено статистично значущих змін у вмісті цитокінів у СМР. Зберігався підвищеним рівень прозапальних цитокінів, переважно ФНП-α (у 26 разів вище від норми, р < 0,01), ІЛ-6 (у 12,8 раза вище від норми, р < 0,01). В основній групі пацієнтів з АЕ після першого ІТД було спостережене вірогідне зниження рівня ІФН-α (на 38,88 % від вихідного рівня), ІФН-γ (на 51,61 %), ФНП-α (на 46,55 %), ІЛ-1β (на 37,50 %), ІЛ-2 (на 25,71 %), ІЛ-6 (на 20,00 %). Рівні ІЛ-4 і ІЛ-10 істотно не змінювалися. У пацієнтів основної групи з РЕМ теж після ІТД відзначено вірогідне зниження окремих прозапальних цитокінів: ІФН-α (на 33,3% від вихідного рівня), ІФН-γ (на 31,35 %), ФНП-α (на 48,14 %), ІЛ-1β (на 40,00 %), ІЛ-2 (на 31,03 %), ІЛ-6 (на 26,35 %). Отже, в пацієнтів з АЕ і РЕМ визначено подібні тенденції зниження прозапальних цитокінів після введення дексаметазону. Але при детальному аналізі з’ясовано, що, незважаючи на позитивну реакцію після першого введення, рівень прозапальних цитокінів у СМР зберігався підвищеним, більшою мірою в пацієнтів із РЕМ. Наведені дані свідчать, з одного боку, про ефективність ІТД для корекції локальних запальних реакцій, стабілізації ГЕБ внаслідок пригнічення надлишкового синтезу прозапальних цитокінів, з іншого — про необхідність повторних введень препарату з метою нормалізації концентрації прозапальних цитокінів в інтратекальному просторі.
Висновки. Отже, ІТД пацієнтам із ЗЗНС є патогенетично обґрунтованою, сприяє пригніченню синтезу прозапальних цитокінів і стабілізації ГЕБ. Після першої ІТД відзначено вірогідне їх зниження від вихідного рівня у пацієнтів з АЕ та РЕМ.