Журнал «Актуальная инфектология» Том 9, №4, 2021

Епідемія ВІЛ/СНІДу в Україні триває вже понад 30 років і все ще залишається важливою проблемою державного рівня, оскільки для свого вирішення потребує зусиль органів охорони здоров’я, соціальної, економічної політики. Щороку в Україні діагностується 15–18 тисяч нових випадків ВІЛ-інфекції, на обліку в закладах охорони здоров’я перебуває близько 140 тисяч інфікованих осіб, помирає від СНІДу 2000–2500 хворих. Широке впровадження антиретровірусної терапії (АРТ) покращило і подовжило життя осіб, які живуть із ВІЛ, призвело до того, що ВІЛ-інфекцію стали вважати хронічною інфекцією. Однак лікування в деяких випадках призводить до формування в організмі хворого медикаментозної стійкості вірусу до окремих антиретровірусних препаратів (АРВП), що проявляється вірусологічною неефективністю терапії, зростанням у крові пацієнтів рівня вірусного навантаження ВІЛ. 

Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів генотипування ВІЛ, отриманих при тестуванні методом полімеразної ланцюгової реакції зразків крові ВІЛ-позитивних осіб (дорослих та дітей), які перебували на АРТ, проте не мали вірусологічної ефективності лікування. Загалом проаналізовано результати тестування 505 зразків крові дорослих ВІЛ-позитивних осіб і 72 дітей. Пацієнтів лікували за схемами, що складалися з 2 нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази (НІЗТ) + 1 ненуклеозидний інгібітор зворотної транскриптази (ННІЗТ) або 2 НІЗТ + 1 інгібітор протеази (ІП). Для аналізу були відібрані нуклеотидні послідовності (сіквенси) фрагмента гена pol ВІЛ, що кодує ген протеази, і ділянку гена зворотної транскриптази.

Результати. Групу дослідження становили 287 чоловіків (56,8 %) та 218 жінок (43,2 %) віком від 24 до 39 років і 72 дитини віком від 1 до 18 років, хлопці становили 42 особи (58,3 %). Для мінімізації впливу частоти замін режимів АРТ на ризик формування мутацій резистентності (МР) ВІЛ ми відібрали сиквенси 281 дорослого пацієнта та 38 дітей, які мали в анамнезі тільки одну схему лікування. Частина дорослих пацієнтів (n = 231, 82,2 %) перебувала на схемах терапії, ключовим компонентом яких був клас препаратів ННІЗТ (із низьким генетичним бар’єром), інша частина (n = 50, 17,8 %) отримувала ІП (клас препаратів із високим генетичним бар’єром). Генетичний бар’єр АРВ-препаратів — це число мутацій резистентності ВІЛ, необхідних для подолання селективного тиску медикаментозного препарату. Більшість дітей (n = 21, 55,3 %) перебувала на схемах терапії, ключовим компонентом яких був клас препаратів ІП, решта (n = 17, 44,7 %) отримувала ННІЗТ. Визначено, що частота набутої резистентності ВІЛ до АРВП у дорослих ВІЛ-позитивних пацієнтів становить 6,0 %. Виявлено, що вірогідно частіше (р ≤ 0,05) мутації резистентності ВІЛ до АРВП виявляються у ВІЛ-позитивних чоловіків [(59,70 ± 2,25) %], ніж у жінок [(40,30 ± 2,25) %], що пов’язано з біоповедінковими гендерними особливостями. Вік більшості дорослих пацієнтів [(92,19 ± 1,23) %] із мутаціями резистентності ВІЛ коливається в діапазоні від 25 до 49 років. Виявлено, що тривалість АРТ та кількість замін у схемах лікування ВІЛ-позитивних пацієнтів суттєвого впливу на частоту формування МР ВІЛ не мають. Молекулярно-генетичний аналіз дозволив виявити, що прийом препаратів класу ННІЗТ із низьким генетичним бар’єром супроводжувався формуванням мутацій резистентності ВІЛ до НІЗТ значно частіше, ніж прийом препаратів класу ІП із високим генетичним бар’єром. Так, частота виявлення мутації M184V на тлі прийому ННІЗТ у ВІЛ-позитивних дітей становила 70,6 %, тоді як на тлі прийому ІП дана мутація виявлялася майже вдвічі рідше — в 38,1 %. Кількісні показники у дорослих осіб були схожі (67,5 та 20,1 % відповідно). Представлені дані свідчать, що ризик формування МР ВІЛ на тлі прийому препаратів класу ІП значно менший порівняно з ННІЗТ. Установлено, що частота набутої резистентності ВІЛ до АРВП у ВІЛ-позитивних дітей становила 5,0 %. МР ВІЛ до ННІЗТ стали причинами вірусологічної неефективності лікування в 1,5 % випадків; до ІП — в 0,2 % випадків. Визначено, що в дітей формування МР ВІЛ до АРВП класів ННІЗТ та ІП відбувається вірогідно (p < 0,05) рідше порівняно з дорослими пацієнтами, що можна пояснити тим, що більшість дітей розпочинають АРТ з АРВП класу ІП із високим генетичним бар’єром. Привернув увагу той факт, що з 72 дітей групи дослідження у 26 (36,1 %) не виявлено жодної мутації резистентності ВІЛ, що вказувало на те, що причиною вірусологічної неефективності лікування було порушення режиму прийому препаратів. Додатковий аналіз історій хвороб встановив, що у 18 (69,2 %) випадках дані порушення зафіксовані в групі дітей віком від 4 до 10 років. Це той вік, коли дитина повністю залежить від батьків. Тобто недостатня прихильність батьків до АРТ залишається суттєвою проблемою лікування ВІЛ-позитивних дітей в Україні.

Висновки. Отримані дані обґрунтовують доцільність і необхідність проведення систематичного моніторингу розвитку МР ВІЛ у пацієнтів, які перебувають на АРТ, та більш ретельного і виваженого підходу лікарів до призначення пацієнтам схем АРТ на основі АРВП із низьким генетичним бар’єром (EFV або NVP). На сьогодні даний клас препаратів через свою невисоку вартість є ключовим компонентом близько 60 % стартових схем АРТ в Україні.