Журнал «Актуальная инфектология» Том 9, №1, 2021

Актуальність. Вітряна віспа значно поширена у всьому світі і за кількістю зареєстрованих захворювань посідає третє місце після грипу та інших гострих респіраторних інфекцій. Щорічно в світі реєструється близько 90 млн випадків вітряної віспи. У країнах, де вакцинація проти вітряної віспи рекомендована в дитячому віці, показники захворюваності і госпіталізації значно знизились (Gershon A.A. et al., 2015). Майже 100% сприйнятливість до цієї інфекції за відсутності планової імунізації в нашій країні призводить до високої захворюваності. За даними Центру громадського здоров’я МОЗ, в Україні щороку реєструють до 200 000 випадків вітряної віспи, що обумовлює сучасну актуальність цієї хвороби. Відносно нетяжкий перебіг, низька летальність (близько 2 на 100 тис. випадків) були тривалий час причиною спокійного ставлення до цієї інфекції. Але сучасні клінічні спостереження за цією хворобою дозволяють стверджувати про появу деяких особливостей перебігу. Так, наприклад, такі тяжкі ускладнення, як пневмонія та енцефаліт, на сьогодні спостерігаються рідко: 1 на 50 випадків — для пневмонії і 1 на 4000 випадків вітряної віспи — для енцефаліту, що переважно проявляється церебральною атаксією. Останнім часом (2015–2019 рр.) спостерігалося чергове збільшення захворюваності на вітряну віспу, переважно серед молодих дорослих осіб.

Мета роботи: на підставі клінічного аналізу випадків вітряної віспи в госпіталізованих пацієнтів виявити особливості перебігу хвороби на сучасному етапі.

Матеріали та методи. Під наглядом перебували 128 пацієнтів із діагнозом «вітряна віспа», які отримували лікування в Дніпропетровській міській лікарні № 21 ім. проф. Є.Г. Попкової (інфекційній) у 2018–2019 рр.

Результати та обговорення. Серед 128 госпіталізованих із діагнозом «вітряна віспа» хворих переважали дорослі особи — 77 (60,1 %), середній вік яких становив 24,5 ± 0,28 року, більшість становили чоловіки — 49 (63,6 %). Дітей віком від 1 місяця до 18 років було 43 (39,9 %), серед них 23 (53,5 %) — хлопчики. У переважної більшості хворих (120 — 93,8 %) вітряна віспа перебігала в типовій, везикульозній формі, у решти (8 осіб — 6,2 %) діагностовані атипові форми: пустульозна — у 7 (5,4 %) і бульозна — у 1 (0, 8 %). Спостерігалась характерна зимово-весняна сезонність захворюваності. Максимальна частота звернень (117 — 92,1 %) зареєстрована з грудня по квітень. Медіана інкубаційного періоду становила 15,4 (IQR –11,0–21,0) дня. Переважали легка та середньотяжка форми захворювання — відповідно 47 (36,7 %) та 65 (50,8 %). Аналіз «сучасної» вітряної віспи в госпіталізованих пацієнтів показав наявність повторних епізодів типової форми хвороби, які спостерігались у 5 (2,4 %) випадках. Інтервал між епізодами вітряної віспи становив від 3 до 10 років. Ще однією особливістю перебігу вітряної віспи в означений період було приєднання в 5 госпіталізованих дітей скарлатиноподібного висипу у вигляді яскравої дрібнокрапчастої та дрібнопапульозної екзантеми на гіперемованому фоні шкіри. Термін виникнення такої екзантеми був різним: за 1–2 доби до появи або через 1–3 доби після появи везикульозного висипу, характерного для VZV-інфекції. У двох із таких пацієнтів спостерігалась ще і помірна кількість пустул. Скарлатиноподібний висип регресував раніше герпетичного — через 1–3 доби, без лущення та пігментації, його поява не призводила до обтяження клінічного перебігу хвороби та розвитку ускладнень. Медикаментозна терапія включала антипіретики (ацетамінофен), при тяжких формах призначався ацикловір, при проявах бактеріальної інфекції призначалися антибіотики (амінопеніциліни, макроліди, цефалоспорини 2–3-го покоління). Для діагностики можливої стрептококової інфекції нами було проведено дослідження на наявність антистрептолізину О у 11 хворих на 3–4-му тижнях після перенесеної VZV-інфекції. У всіх обстежених пацієнтів результат виявився негативним. У рутинній практиці визначитися в етіології скарлатиноподібної екзантеми на фоні VZV-інфекції складно. За літературними даними, подібна скарлатиноподібна екзантема може бути обумовленою приєднанням інфекції, що викликана Staphylococcus aureus. Цей збудник здатний виділяти токсин-ексфоліатин, дія якого призводить до місцевого розширення судин, що, зі свого боку, сприяє виникненню висипу. Дослідження показало, що при поєднанні вказаних варіантів висипу у хворих на вітряну віспу спостерігалась наявність абсолютного чи відносного нейтрофільозу. У 29 (22,7 %) пацієнтів із вітряною віспою, у тому числі і без скарлатиноподібної екзантеми, із ротоглотки та носоглотки було виділено бактеріологічну культуру Staphylococcus aureus.

Висновки. Висока захворюваність на вітряну віспу серед працездатних молодих дорослих осіб визначає потребу в профілактичній вакцинації проти VZV-інфекції як дітей, так і дорослих. На сучасному етапі вітряна віспа переважно зберігає свої традиційні клінічні ознаки, проте в окремих випадках має деякі особливості перебігу, а саме приєднання скарлатиноподібного висипу внаслідок можливого коінфікування Staphylococcus aureus, що змушує розглядати питання призначення антибіотиків. Спостерігаються повторні випадки типової форми вітряної віспи, причини виникнення яких потребують подальшого детального вивчення.