Журнал «Актуальная инфектология» Том 8, №5, 2020

Незважаючи на безпрецедентні зусилля у світі, що докладаються для боротьби з хворобою COVID-19, захворюваність та смертність як у світі, так і в Україні різко зростають. Тому існує нагальна потреба в удосконаленні профілактичних заходів. У світі визначилось, що основними запобіжними заходами є соціальне дистанціювання громадян, користування захисними масками, ранній скринінг, діагностика, ізоляція та лікування хворих. Крім того, не менш важливим, а в деяких ситуаціях навіть визначальним профілактичним заходом визнано знезараження збудника на шляхах його передачі, тобто проведення дезінфекції, оскільки доведено, що, окрім прямого (повітряно-крапельного) механізму передачі збудника інфекції COVID-19, значну роль в його поширенні відіграє контамінація предметів оточуючого середовища через попадання на них рідких виділень інфікованої особи в медичних закладах, транспортних засобах, житлових приміщеннях тощо. Тому в даному повідомленні ми пропонуємо розглянути дезінфектологічні аспекти профілактики цієї інфекції з огляду на цілісне та послідовне класичне вчення Л.В. Громашевського про епідемічний процес. Лише визначивши роль кожного з 3 його елементів, окресливши фактори, що підсилюють чи ослабляють дію кожного з них (рушійні сили епідемічного процесу), можливо на цій основі розробляти уніфіковані адекватні епідситуації програми боротьби з інфекціями, в тому числі і з тими, що виникли останніми десятиріччями. Не виключенням є і коронавірусна інфекція — COVID-19. Першою ланкою епідемічного процесу є джерело збудника інфекції. За даними світової літератури, інфікований організм як джерело збудника інфекції характеризується рядом особливостей, які сприяють інтенсифікації епідемічного процесу і які слід враховувати при плануванні профілактичних заходів. Насамперед це виділення вірусу інфікованими особами задовго (14 і більше діб) до появи клінічних проявів хвороби, а також особами з легким перебігом інфекції, які становлять більше 75 % захворілих. Крім того, клінічне одужання не означає припинення виділення збудника. Особливу увагу з цих аспектів необхідно приділяти дитячому контингенту, оскільки діти значно рідше за дорослих мають клінічні симптоми інфекції. Відсутність в Україні належної системи епіднагляду за вогнищами інфекції, вкрай недостатня кількість тестувань із виявлення інфікованих, запізнення з видачою результатів тестування (до 14 діб), масове нехтування населенням протиепідемічними заходами є основними причинами швидкого зростання кількості джерел збудника інфекції. Слід також врахувати, що джерелом інфекції є не зареєстровані особи. Все це опосередковано свідчить про високий ступінь вірогідності забруднення дотикових поверхонь оточуючого населення середовища вірусом SARS-Cov2. Друга ланка епідпроцесу — перебування збудника хвороби COVID-19 в оточуючому населення середовищі. Запобіжні заходи залежать головним чином від розуміння шляхів передачі вірусу, його екологічної стабільності та стійкості в оточуючому середовищі. За даними зарубіжних дослідників, SARS-Cov2 має надзвичайно коротку стійкість до міді, латексу та поверхонь із низькою пористістю порівняно з іншими поверхнями, такими як нержавіюча сталь, пластмаса, скло та високопористі тканини. Стійкість в аерозолях — до 3 годин. Важливо, що стійкість збудника підвищується зі зниженням температури середовища та зниженням вологості. Існує обґрунтоване припущення, що збільшення кількості випадків захворювань на COVID-19 пов’язана із холодним та сухим кліматом у помірних регіонах світу. Доведено також виживання вірусу в стічних водах до декількох діб. Розглядаючи 3-тю ланку епідпроцесу — сприйнятливий до вірусу SARS-COV2 організм, слід зазначити, що за відсутності вакцини проти нього практично все населення планети є сприйнятливим, навіть перехворілі особи не убезпечені від повторного захворювання. Таким чином, масове попадання збудника хвороби COVID-19 на об’єкти оточуючого середовища, достатньо висока його стійкість визначає необхідність проведення знезараження шляхом дезінфекції як одного з пріоритетних профілактичних заходів. Організація ефективних дезінфекційних заходів та їх проведення повинна базуватись на науково обґрунтованих даних щодо оцінки властивостей збудника інфекції та умов його перебування, вибору місць та об’єктів для проведення дезінфекції, вибору дезінфекційного засобу на основі оцінки його якості та безпеки для персоналу та оточуючих, вибору дезінфекційних технологій з огляду на конкретні умови. Виконання цих умов залежить від термінового відновлення дезінфекційних підрозділів у системі громадського здоров’я, теоретичної та практичної підготовки медичного персоналу, насамперед лікарів-дезінфекціоністів, які є в національному класифікаторі професій ДК 003: 2010 код КП 2225.2, код ЗКППТР 20335, випуск ДКХП 78. Безсистемне, безконтрольне проведення деззаходів та ще й особами без спеціальної підготовки, що спостерігається в державі на сьогодні, призводить до низької ефективності профілактичних заходів та негативних наслідків для здоров’я людей.