Журнал «Актуальная инфектология» Том 8, №3, 2020

Актуальність. Сьогодні гострий фаринготонзиліт (ФТ) залишається актуальним у військовослужбовців. Відомо, що в усіх вікових групах близько 70–85 % випадків гострих тонзилітів займає вірусна етіологія (риновіруси, коронавіруси, респіраторно-синцитіальний вірус, аденовіруси, віруси грипу та парагрипу). Серед бактеріальних збудників найпоширенішим агентом є β-гемолітичний стрептокок групи А. За оцінками, він спричинює від 20 % до 30 % епізодів ангін у дітей та від 5 % до 15 % у дорослих. Тонзиліти можуть проявлятись цілорічно як епідемічна захворюваність із зимовою сезонністю та у вигляді окремих спалахів. За даними інших дослідників, спостерігається цілорічне виявлення хворих із підйомом захворюваності в осінній період (Shevchenko O.P. et al., 2015). За даними дослідження, проведеного у 2014–2015 рр., надходження хворих на лікування було рівномірним протягом року з незначним переважанням в осінній період (Shostakovych-Koretskaya L.R. et al., 2016). Згідно з раніше проведеними дослідженнями, рівень захворюваності на гострий фаринготонзиліт у військовослужбовців зростає в періоди так само, як і у цивільного населення. Водночас, за даними Ю.В. Лобзина (2003), у військовослужбовців підвищення захворюваності на гострий фаринготонзиліт спостерігається і в періоди оновлення особового складу (внаслідок призову молодого поповнення чи під час ротації підрозділів на тактично важливих ділянках). З урахуванням можливості зміни етіологічної структури гострих фаринготонзилітів у різні періоди року можуть спостерігатись і різні клініко-лабораторні прояви гострого фаринготонзиліту. 

Метою нашого дослідження було вивчення особливостей гострого фаринготонзиліту у військовослужбовців. 

Матеріали та методи. Був проведений ретроспективний аналіз 119 медичних карт стаціонарних хворих військовослужбовців, які перебували на стаціонарному лікуванні у клініці інфекційних захворювань НВМКЦ «ГВКГ». З урахуванням динаміки рівня захворюваності на інфекції верхніх дихальних шляхів у цивільного населення досліджувану групу було розподілено за трьома періодами: І період — із січня по квітень, ІІ період — з травня по серпень, ІІІ період — з вересня по грудень. За віком хворі були розподілені так: І група — вік від 18 до 20 років, ІІ група — від 21 до 30 років, ІІІ група — від 31 до 40 років. 

Результати та обговорення. Серед хворих 72 % були військовослужбовцями строкової служби, 7 % — військовослужбовцями за контрактом, 8 % — офіцери, 13 % — курсанти. Середній вік хворих (Ме) — 21 рік (Q25 = 21 рік, Q75 = 23 роки), min = 15 років, max = 52 років. Із первинним гострим фаринготонзилітом лікувалось 58 % хворих, з повторним — 42 %. Розподіл хворих за ступенем тяжкості по періодах спостереження був такий: у І періоді — 32 % з легкою формою та 68 % із середньотяжкою; у ІІ періоді — 8 та 92 %, у ІІІ періоді — 50 та 50 %. Термін госпіталізації усіх хворих: Ме = на 2-гу добу (Q25 = 2, Q75 = 3), min — 1, max — 8; при легкій формі: Ме = 2 доба (Q25 = 2, Q75 = 3), min — 1, max — 7; при середньотяжкій: Ме = 3 доба (Q25 = 2, Q75 = 3), min — 1, max — 6. Термін госпіталізації хворих із первинним фаринготонзилітом легкої форми: Ме = 2-га доба (Q25 = 2, Q75 = 3), min — 1, max — 7; при середньотяжкій формі: Ме = 2-га доба (Q25 = 2, Q75 = 3), min — 1, max — 7. Термін госпіталізації хворих із повторним фаринготонзилітом легкої форми: Ме = 3-тя доба (Q25 = 2, Q75 = 4), min — 1, max — 7; при середньотяжкій формі: Ме = 2-га доба (Q25 = 2, Q75 = 3), min — 1, max — 6. Вік хворих при первинному фаринготонзиліті: Ме = 21 рік (Q25 = 20, Q75 = 23), min — 16, max — 38; при повторному фаринготонзиліті: Ме = 22 роки (Q25 = 21, Q75 = 23), min — 15, max — 52. З приводу первинного фаринготонзиліту лікувалось більше військовослужбовців у першому періоді, ніж в інші (47,1; 27,1 та 25,7 % відповідно), а з приводу повторного — у третьому (28,6; 34,7 та 36,7 % відповідно). В першій віковій групі незначно більше хворих лікувалось у третьому періоді порівняно з іншими періодами та з повторним фаринготонзилітом було дещо більше хворих у другому та третьому періодах. У другій групі більше хворих лікувалось у перший період спостереження (46,5; 26,7 та 26,7 % відповідно) та у даний період було більше пацієнтів із первинним фаринготонзилітом (72,5 %), в інші періоди суттєвої різниці не було (р > 0,05). В перші два періоди більше хворих було із середньотяжким перебігом (68,1 та 91,7 %), в третьому періоді — хворих за ступенем тяжкості було однаково (50 та 50 %). За даними бактеріологічного дослідження, у 63 % хворих був виявлений один збудник у шостому ступені зростання, у 37 % було виявлено декілька збудників. У першому та другому періодах один збудник у шостому ступені зростання був виявлений у 57 та 61 %, у третьому періоді — у 75 %, а декілька збудників було більше виявлено у першому періоді спостереження порівняно з іншими періодами. У першому періоді спостереження скарги на біль у горлі пред’являли 100 % хворих, на загальну слабкість — 91 %, закладеність носу — 47 %, головний біль — 17 %, сухий кашель — 15 %, вологий кашель — 6 %. У другому періоді — 100, 70, 30, 35, 19, 3 % відповідно, у третьому періоді — 100, 78, 11, 27, 16, 3 % відповідно. Тобто у перший період більше хворих скаржились на закладеність носу, нежить, вологий кашель, у другому та третьому періодах — на головний біль, сухий кашель. Клініко-лабораторні прояви гострого фаринготонзиліту подані у таблиці.

За даними таблиці, у другий період дещо більшою була кількість гранулоцитів, температура тіла, температура тіла при надходженні на лікування, тривалість лихоманки.

Висновки. З приводу гострого фаринготонзиліту лікувалась більшість військовослужбовців строкової служби. Повторний фаринготонзиліт дещо частіше спостерігався у старших за віком хворих. У основній віковій групі (21–30 років) більше хворих лікувалось у перший період спостереження та у даний період було більше пацієнтів із первинним фаринготонзилітом (72,5 %), в інші періоди суттєвої різниці не було (р > 0,05). У перші два періоди більше хворих було із середньотяжким перебігом (68,1 та 91,7 %), в третьому періоді хворих за ступенем тяжкості було однаково (50 та 50 %). У другий період спостереження у хворих дещо більшою була кількість гранулоцитів, температура тіла, температура тіла при надходженні на лікування та тривалість лихоманки.