Журнал «Актуальная инфектология» Том 8, №2, 2020

Актуальність. Ехінококоз на сьогодні залишається досить поширеною патологією. Основними причинами поширення цієї паразитарної інвазії є недостатні заходи з охорони навколишнього середовища від його забруднень відходами тваринництва, недотримання ветеринарно-санітарних правил при забої худоби, низький рівень охоплення дегельмінтизацією котів і собак тощо. За даними ВООЗ, в ендемічних районах світу ехінококозом уражено 0,3–9,0 % населення, із них 8–15 % становлять діти, а найчастішим органом ураження ехінококозом є печінка. Упровадження в клінічну практику сучасної променевої апаратури дозволило виявляти ехінококові кісти печінки (ЕКП) на ранніх стадіях захворювання, до появи клінічної симптоматики, що призвело до збільшення кількості пацієнтів із даною патологією. Основними проблемними тезами є те, що ЕКП у дитячому віці схильні до експансивного та полісегментарного росту, великі та гігантські кісти небезпечні можливою перфорацією, морфологічні зміни в ураженому органі є причиною інвалідизації та летальності, летальність при ехінококозі печінки у світі досягає 8,0 %. Важливими моментами в хірургії ЕКП залишається високий ризик виникнення післяопераційних ускладнень — нагноєння залишкової порожнини кісти, появи жовчних нориць (17,4–64,0 %) та рецидиву паразитарних кіст (7,7–20,0 %). 

Мета дослідження: поліпшити результати хірургічного лікування дітей з ЕКП за рахунок розробки діагностики, обґрунтованої тактики, способів корекції та післяопераційної реабілітації. 

Матеріали та методи. Клініка дитячої хірургії Національного медичного університету імені О.О. Богомольця на базі Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» (м. Київ) має досвід діагностики та лікування 368 дітей з ЕКП із різних регіонів України. Первинний ехінококоз виявлено в 354 (96,19 %) пацієнтів, рецидивний ехінококоз — у 14 (3,81 %) випадках. Резидуальний ехінококоз був у 3 (0,81 %) дітей. Ускладнені ехінококові кісти діагностовано в 30 (8,15 %) пацієнтів: нагноєння кісти (n = 6), перфорація в жовчні протоки (n = 2), звапнення (n = 13), прорив паразитарної кісти в черевну порожнину (n = 6), портальна гіпертензія (n = 3). Крім того, одного пацієнта лікували на фоні ВІЛ-інфекції з множинними кістами (3 кісти) та ще одну дитину — із хронічним лімфобластним лейкозом. Для встановлення діагнозу використовували клінічно-лабораторні дані, УЗД (у тому числі інтраопераційно) печінки й органів черевної порожнини, КТ, МРТ, оглядову рентгенографію органів грудної клітки, серологічні тести. 

Результати та обговорення. Згідно з міжнародною класифікацією ЕКП наші пацієнти були розподілені на такі групи: із типом CE1 (моновезикулярна кіста) — 28,41 %; із CE2 (багатокамерна сотова кіста) — 15,41 %; із CE3a (кіста з відокремленими мембранами) — 30,38 %; із CE3b (кіста з дочірніми кістами (псевдосолідний тип)) — 13,90%; із CE4 (кіста з гетерогенним умістом (псевдопухлинний тип)) — 2,83 %; із CE5 (тверда кальцинована стінка (звапнення паразита)) — 9,07 %. Залежно від типу, розмірів кіст і локалізації були використані різні варіанти лікування цих дітей. Транскутанна пункція, санація з дренуванням під ультрасонографічним і рентгенологічним контролем виконані в 31 (8,42 %) пацієнта, лапароскопія, висічення оболонок, капітонаж порожнини кісти — у 7 (1,90 %), лапароскопія, капітонаж порожнини з дренуванням кісти — у 8 (2,17%), лапароскопія, пункція та дренування порожнини кісти — у 36 (9,79 %), лапаротомія, інтраабдомінальна пункція, санація з дренуванням під контролем ультрасонографії або під дактилотактильним контролем — у 21 (5,70 %), лапаротомія, пункція, санація (деепітелізація), висічення країв оболонок, капітонаж із дренуванням або без дренування — у 215 (58,43 %), лапаротомія, сегментарна резекція печінки — у 12 (3,26 %), а в 38 (10,33 %) випадках виконано консервативне лікування (ворміл, зентел, альбела (альбендазол) у віковому дозуванні). Нами запропоновані та запатентовані оригінальні методики санування та ліквідації (зашивання) ЕКП, які суттєво покращили результати лікування. Основними моментами в запропонованій методиці санації ЕКП є: пункція кісти; відсмоктування максимальної кількості рідини; введення в порожнину кісти 10% спиртової настойки йоду (1/2 об’єму отриманої рідини) на 7 хв; аспірація настойки йоду; введення 96% етилового спирту (1/2 об’єму отриманої рідини) на 7 хв; аспірація спирту; розкриття порожнини кісти та видалення хітинової оболонки зі сколексами; повторна обробка цими ж розчинами по 5 хв; введення 0,02% розчину хлоргексидину (1/2 об’єму отриманої рідини) на 5 хв. Такий підхід у санації ЕКП дозволив безпечно та надійно досягти ліквідації порожнини кісти та запобігти появі ризику післяопераційних ускладнень і рецидиву. У нас не було жодного випадку летальності після лікування ЕКП у дітей. У ранньому періоді у 2 (0,54 %) пацієнтів виникла жовчна нориця, у 4 (1,08 %) — гіпертермія 38–40 oС з ознобом протягом 4–10 діб і у 2 (0,54 %) — токсикоалергічна нефропатія, які успішно ліквідовані консервативно. У віддаленому періоді ми не відмітили типових ускладнень, таких як нагноєння залишкової порожнини та поява жовчних нориць. Лише в 3 (0,82 %) дітей відмічено рецидив ехінококозу при поєднаному ураженні різних органів. 

Висновки. ЕКП є складним і динамічним захворюванням, що характеризується швидким ростом із наступним інволюційним процесом. Кожна послідовна стадія активності ЕКП має свої ризики для серйозних і навіть небезпечних для життя ускладнень. Для кожного випадку ЕКП необхідний індивідуальний підхід до лікування з урахуванням стадійності розвитку, локалізації кісти, віку пацієнта та можливості гарантованої ліквідації захворювання.