Журнал «Актуальная инфектология» Том 7, №5-6, 2019

Інфекційні хвороби протягом багатьох століть були і залишаються найбільш небезпечними через здатність залучати у процес значну кількість здорових людей протягом короткого періоду часу. Саме тому дуже важливо діагностувати захворювання якомога раніше.

Історія лабораторної діагностики ВІЛ–інфекції бере початок у 80–х роках ХХ століття. На даний час використовуються імунологічні та молекулярно–біологічні методи. Молекулярно–біологічні методи мають високу вартість, тому для первинного скринінгу ВІЛ–інфекції не використовуються імуноферментний аналіз (ІФА) — чутливість понад 99,5 %, специфічність — понад 99,8%; він є переважним у подальшому обстеженні на ВІЛ–інфекцію.

Тест–системи ІІІ покоління дозволяють визначати IgG та IgM з більш коротким, ніж у перших двох поколінь, періодом «серологічного вікна» (від 20 днів із моменту зараження).

Тест–системи IV покоління (комбіновані) найбільш сучасні, сприяють ранньому виявленню факту інфікування. Вони призначені для одночасного виявлення антитіл до ВІЛ–1 і ВІЛ–2 та антигену р24 ВІЛ–1.

Ризик передачі ВІЛ–1 від людини на ранній стадії набагато вищий, ніж у період сталої ВІЛ–інфекції, у зв’язку з максимально високою кількістю вірусу в плазмі крові, цервікальному секреті в жінок і сім’яній рідині в чоловіків. Даний факт підвищує значимість ранньої діагностики ВІЛ–інфекції (до формування стійкого рівня антитіл).

Тести на антитіла не виявляють інфекції приблизно у 10 % інфікованих осіб, що мають найвищий ризик передачі інфекції. Це відбувається в гострому періоді, коли вірусне навантаження високе, а достатнього титру антитіл немає. Пацієнти з гострою ВІЛ–інфекцією, незважаючи на короткий період тривалості, можуть «забезпечити» 10–50 % від усіх нових випадків передачі ВІЛ. Вирішенням цієї проблеми можна було б вважати призначення антиретровірусної терапії (АРТ), передусім особам із гострою ВІЛ–інфекцією.

Питання вдосконалення обстежень на ВІЛ–інфекцію розглядалися в Наказі МОЗ України від 05.06.2019 № 1292 «Про затвердження нового Клінічного протоколу із застосування антиретровірусних препаратів для лікування та профілактики ВІЛ–інфекції», де вказано: «Наполегливо рекомендовано, щоб серологічне тестування на ВІЛ, що використовується для цілей клініко–діагностичного тестування, характеризувалося низькою чутливістю на рівні 99 % та специфічністю на рівні 98 % (наполеглива рекомендація, середня якість доказових даних)».

Важливі рекомендації щодо вдосконалення тестування на ВІЛ були прийняті 24–26 вересня 2019 року на зустрічі головних лікарів регіональних центрів СНІДу в рамках Наказу МОЗ України від 05.04.2019 № 794 «Про удосконалення системи управління якістю лабораторних досліджень у сфері протидії ВІЛ–інфекції/СНІДу». На цій зустрічі був прийнятий алгоритм тестування. Цей алгоритм дає змогу:

— скоротити час отримання кінцевого результату та призначення АРТ;

— виявляти ВІЛ–позитивну особу навіть на ранній стадії хвороби;

— мінімізувати можливість отримання хибно–позитивного результату (кількість швидких тестів збільшено з 2 до 5);

— підвищити якість обстеження на ВІЛ–інфекцію шляхом зменшення ймовірності отримання хибних результатів тестування (для діагностики ВІЛ можуть використовуватися тести ІІІ та IV поколінь);

— знизити витрати на проведення досліджень та розширення доступу до тестування на ВІЛ–інфекцію (сортувальне тестування — використання одного ШТ при проведенні тестування за межами ЗОЗ, аутріч–тестування в ключових групах населення; не потрібне інструментальне обладнання, лабораторія);

— забезпечити вірогідність результатів (скринінговий етап тестування має супроводжуватися підтверджувальним етапом для встановлення ВІЛ–позитивного статусу).

Висновки. Таким чином, ВІЛ–інфекція вже не є «чумою XXI століття». Це хронічна інфекція, як і багато інших, її можна своєчасно діагностувати, ефективно лікувати, і з нею можна жити повноцінним життям. Глобальна мета боротьби з ВІЛ–інфекцією полягає в тому, щоб до 2020 року 90 % ВІЛ–позитивних осіб знали про свій діагноз, 90 % з них отримували лікування, 90 % цих людей мали знижене вірусне навантаження. І це все можливо досягти завдяки доступності та вірогідності тестування, а також скороченню часу встановлення діагнозу.