Журнал «Актуальная инфектология» Том 7, №5-6, 2019

Актуальність. Подорож у країни з тропічним та субтропічним кліматом пов’язана з підвищеним ризиком для здоров’я щодо захворюваності на низку інфекційних захворювань, у тому числі й екзотичних інфекцій.

Метою нашого дослідження було вивчення найбільш притаманних інфекційних захворювань по країнах світу та завізних випадків у мандрівників.

Матеріали та методи. Був проведений огляд літератури стосовно найбільш притаманних інфекційних захворювань по країнах світу, а також даних епідеміо–логічних карт розслідування випадків захворювань.

Результати дослідження та їх обговорення. Перелік інфекційних захворювань, які найбільш часто реєструються в різних країнах, за даними CDC та інших інтернет–ресурсів, наведено нижче.

Північна Америка (Бермуди, Канада, Гренландія, США, Гаваї): ризик зараження інфекційними захворюваннями такий же, як і в нашій країні. Центральна Америка (Гватемала, Гондурас, Мексика, Нікарагуа, Панама): амебіаз, дизентерія та інші діарейні інфекції, черевний тиф, гепатит А, холера, триденна малярія, сказ собак і кажанів. Басейн Карибського моря (Багами, Гваделупа, Гаїті, Куба, Ямайка): лихоманка денге; у Домініканській Республіці — шкірний лейшманіоз. Південна Америка тропічна (Болівія, Бразилія, Венесуела, Перу, Колумбія, Еквадор та ін.): амебіаз, діарейні інфекції, кишкові гельмінтози, гепатит А, осередки холери, малярія, лейшманіоз, вірусні комарині лихоманки, сказ; у Перу й Колумбії — висипний тиф, у басейні Амазонки — гепатити В і D. Південна Америка помірного клімату (Аргентина, Уругвай, Чилі): сальмонельози, кишкові гельмінтози, черевний тиф, вірусний гепатит, малярія, лейшманіоз, сибірська виразка. Північна Африка (Алжир, Єгипет, Лівія, Марокко, Туніс): дизентерія, діарейні інфекції, гепатит А, кишкові гельмінтози, бруцельоз, у деяких зонах — черевний тиф, трахома, шистосомози, малярія, кліщовий поворотний тиф і москітна лихоманка. Південна Африка (Ботсвана, Намібія, ПАР): амебіаз, черевний тиф, гепатит А, кримська геморагічна лихоманка, малярія, чума, висипний тиф, лихоманка долини Ріфт. Африка на південь від Сахари (від Ефіопії до Анголи): кишкові гельмінтози, дизентерія, діарейні інфекції, черевний тиф, гепатити А, В, Е, холера, малярія, кліщовий поворотний тиф, вошивий, блошиний, кліщовий висипний тиф, чума, значно поширені геморагічні лихоманки, менінгококова інфекція, сказ. Північна Європа (від Англії до Естонії й України): гельмінтози, гепатит А, сальмонельоз, рідко — холера, кліщовий енцефаліт. Південна Європа (від Болгарії до Португалії): дизентерія, діареї, черевний тиф, сальмонельоз, бруцельоз, холера, гепатит А, блошиний і кліщовий тиф, лейшманіози. Австралія, Нова Зеландія: у деяких районах вірусний енцефаліт, спалахи лихоманки денге. Центральна і Південна Азія (Азербайджан, Вір–менія, Афганістан, Бангладеш, Грузія, Іран, Індія, Казахстан, Пакистан, Туркменістан, Таджикистан, Узбекистан): холера, діареї, черевний тиф, гепатити А, В, Е, гельмінтози, лейшманіоз, малярія, лихоманка денге, випадки поліомієліту, дифтерія, кримська геморагічна лихоманка, чума. Південно–Західна Азія (Арабські Емірати, Бахрейн, Ізраїль, Ірак, Йорданія, Кіпр, Кувейт, Сирія, Туреччина тощо): черевний тиф, гепатит А і В, гельмінтози, бруцельоз, лейшманіоз, періодично холера, малярія, трахома і сказ. Південно–Східна Азія (Бруней, Індокитай, Індонезія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни): холера, діареї, гепатити А, В і Е, дизентерія, черевний тиф, гельмінтози, малярія, епідемії лихоманки денге, японського енцефаліту, у деяких районах — ризик зараження сказом. Східна Азія (Китай, Південна Корея, Японія, Монголія): гепатит Е, бруцельоз, малярія, чума, лихоманка денге, японський енцефаліт, геморагічні лихоманки, шистосомози, гепатит В. Меланезія, Мікронезія і Полінезія: діареї, черевний тиф, гепатит А і В, гельмінтози, малярія, лихоманка денге. За даними Rack J., Wichmann O. et al., 2005, серед мандрівників із Європи до Кенії, Танзанії, Сенегалу, Гамбії, Індії, Непалу, Таїланду, Бразилії після перебування в них про захворювання повідомили 42,9 % осіб, а 10,2 % повідомили про більше ніж одне захворювання. Найчастіше відзначалися шлунково–кишкові симптоми (34,6 %), за якими слідували респіраторні симптоми (13,7 %). Після поїздки на індійський субконтинент ризик захворіти був у два рази вищий. У той же час після перебування в Таїланді ризик був значно меншим. Факторами ризику були: тривале перебування за кордоном, молодий вік і поїздки в райони із підвищеним ризиком передачі. Також фактором, провокуючим захворювання, було те, що 80 % мандрівників не дотримувались дієти; при перебуванні в районах (країнах), ендемічних щодо малярії, 20 % не приймали протималярійні препарати та не дотримувались інших методів профілактики. За нашими даними, за період із 2009 по 2018 р. в Україні після перебування за кордоном була зареєстрована малярія у 38 хворих у 2009 р., 57 — у 2010 р., 73 — у 2011 р., 67 — у 2012 р., 78 — у 2013 р., 47 — у 2014 р., 55 — у 2015 р., 42 — у 2016 р., 44 — у 2017 р., 47 — у 2018 р. Також за даний період були зареєстровані такі захворювання: 20 випадків лейшманіозу, один випадок філяріотозу, 46 випадків анкілостомозу, 3 випадки шистосомозу. На жаль, практично щорічно в Україні реєструвались і летальні випадки при малярії. Переважно завозилась тропічна малярія, більшість випадків із таких країн: Екваторіальна Гвінея, Нігерія, Конго, Камерун, Ліберія, Сьєрра–Леоне, Чад, Кот–д’Івуар, Гана, а також триденна малярія переважно з Індії. Лейшманіоз завозився: вісцеральна форма — з АР Крим, Італії, шкірна форма — з Ірану, Марокко, Узбекистану, Туркменістану, Мексики, Сирії.

Висновки. З огляду на збільшення кількості мігрантів, мандрівників можливе зростання кількості завізних випадків екзотичних інфекцій в Україні. Існує можливість ввозу мікст–інфекцій, що, як і наявність атипових проявів захворювань, буде утрудняти діагностику. Необхідне створення в країні центру з тропічних інфекцій з відповідною діагностикою, ліками та палатами, де б могли лікуватись і хворі з особливо небезпечними інфекціями. Важливо вирішити питання щодо налагодження виробництва в країні вакцин та сироваток для покращання біобезпеки країни.