Журнал «Актуальная инфектология» Том 7, №5-6, 2019

Актуальність. Проблема збереження або відновлення мікробіома кишечника людини є вкрай актуальною і досі дискутується у світовій медичній практиці. Мікробний консорціум кишечника регулює фізіологічні функції як локально в біотопі, так і системно — у різних тканинах та органах. Обґрунтування необхідності дослідження й визначення ролі мікробних асоціацій у кишечнику людини є вкрай важливим для хворих на різну патологію, оскільки, з одного боку, нормофлора разом з імунною системою хазяїна формує кишковий гомеостаз, захищає біотоп від колонізації екзогенними бактеріями, а з іншого боку, зокрема на тлі вторинного імунодефіциту, може сприяти розвитку інфекційно–запальних ускладнень (ІЗУ). Відомо, що дисфункція кишкового бар’єра призводить до бактеріальної транслокації мікроорганізмів кишечника в інші біотопи, що почасти спостерігається при тяжких патологічних процесах, як то: запалення, опіки, травми, дисбіоз, імунодефіцитний стан тощо. Такий стан може стати критичним для хворих на лейкемію, які отримують курси поліхіміотерапії (ПХТ).

Мета дослідження: визначити можливість збереження і/або відновлення мікробного консорціуму кишкової мікрофлори у хворих на гостру мієлоїдну лейкемію за рахунок застосування пробіотика віт–чизняного виробника, що містить біфідобактерії, лактобактерії, термофільні стрептококи, пропіоновокислі бактерії.

Матеріали та методи. Під спостереженням перебували 7 хворих на гостру мієлоїдну лейкемію (I гострий період). Для індукції ремісії застосовували стандартну схему ПХТ «7 + 3», що включає: цитарабін (цитозар) — 100 мг/м² двічі на добу, внутрішньовенно — один з антрациклінових антибіотиків, ідарубіцин (заведос) — 12 мг/м²/добу або доксорубіцин (адрибластин) — 40 мг/м²/добу.

Між курсами ПХТ хворим призначали 2 капсули пробіотичного препарату тричі на день відповідно до інструкції виробника. Мікробіологічні дослідження проводили класичними мікробіологічними методами на початку й після закінчення пробіотикотерапії з урахуванням кількості біфідобактерій, лактобактерій, ентерококів, дріжджоподібних грибів роду Candida.

Результати дослідження та їх обговорення. На початку дослідження в кишечнику 64,3 % пацієнтів не було виявлено представників роду Bifidobacterium, у 50,0 % хворих — роду Lactobacillus. У кишечнику 42,9 % хворих виявляли умовно–патогенні бактерії, кількість яких перевищувала фізіологічну норму й становила 10⁵–10⁸ колонієутворюючих одиниць в 1 г (КУО/г), серед яких ідентифіковано Enterobacter cloacae у титрі 6 × 10⁸ КУО/г (1 пацієнт); асоціація Proteus mirabilis — 2 × 10⁶ КУО/г і Klebsiella pneumoniae — 3 × 10⁶ КУО/г (1 пацієнт). У 57,1 % хворих кількість дріжджів родів Candida становила 1 × 10⁴ КУО/г. Із кишечника одного пацієнта ізолювали Trichosporon spр., що є прогностично несприятливим фактором. Після закінчення пробіотикотерапії спостерігали позитивну динаміку змін мікроекології кишечника: кількість хворих, у мікробіомі яких визначали представників роду Bifidobacterium, збільшилась до 70,0 %, роду Lactobacillus — до 80,0 %. У той же час у пацієнта елімінував асоціативний збудник Klebsiella pneumoniae та знизився титр Enterobacter cloacae — до 1 × 10⁶ КУО/г. Щодо дріжджів роду Candida, то їх кількість практично не змінилась. Представників Trichosporon spр. після пробіотикотерапії не виявляли. Під час вживання пробіотика стан пацієнтів був задовільним. Впливу на показники формених елементів крові й тривалість мієлосупресії виявлено не було. Розвитку інфекційно–запальних ускладнень у пацієнтів протягом періоду спостереження не виявлено.

Висновки. Застосування пробіотичних препаратів на основі молочнокислих бактерій позитивно впливає на мікробіом кишечника хворих на лейкемію за рахунок мікробного антагонізму й може бути використане в більш широких дослідженнях.