Журнал «Актуальная инфектология» Том 7, №5-6, 2019

Актуальність. Захворюваність населення України на злоякісні пухлини кровотворної тканини є актуальною проблемою охорони здоров’я. Значна частка серед цих захворювань припадає на гостру (ГМЛ) і хронічну мієлоїдну лейкемію (ХМЛ). Цитостатична терапія хворих при лейкемії поєднана з високим ризиком розвитку інфекційно–запальних ускладнень (ІЗУ), частота яких перевищує 80 %. Визначальними факторами розвитку ІЗУ після цитостатичного лікування є глибина й тривалість нейтропенії, ушкодження слизових оболонок шлунково–кишкового тракту, наявність центрального венозного катетера. Нерідко інфекційно–запальні процеси спричиняють представники умовно–патогенної мікрофлори (УПМ) організму. Актуальність проблеми в онкогематологічному стаціонарі обумовлена складностями діагностики у зв’язку з особливістю клінічних проявів, тяжким перебігом, стрімкістю розвитку летального кінця.

Мета: удосконалити діагностику ІЗУ й підвищити ефективність етіотропного лікування хворих на гостру і хронічну мієлоїдну лейкемію на підставі визначення стану мікроекології біотопів верхніх дихальних шляхів.

Матеріали та методи. Обстежено 48 хворих на ГМЛ і 11 — на ХМЛ, які перебували на стаціонарному лікуванні в гематологічному відділенні ДУ «Інститут гематології та трансфузіології НАМН України». Ізольовано й ідентифіковано 574 штами мікроорганізмів. Для діагностики ІЗУ використовували лабораторно–клінічні, гематологічні й мікробіологічні методи дослідження.

Результати досліджень та їх обговорення. У хворих на ГМЛ найчастіше діагностували ІЗУ на етапі індукції ремісії, у хворих на ХМЛ — у хронічній фазі й на стадії бластної кризи. У 22 (37,3 %) пацієнтів було діагностовано ІЗУ різного ступеня тяжкості й локалізації: сепсис, пневмонія, бронхіт, трахеїт, ангіна, фарингіт, риніт, гайморит, стоматит, мікозні ураження ротової порожнини й зіву. У 13 (22,0 %) хворих спостерігали температурну реакцію до субфебрильних і фебрильних значень, що на тлі відсутності клінічної симптоматики запальних процесів може бути показником виникнення вогнищ ІЗУ в організмі. У таких випадках вірогідними чинниками ІЗУ вважалися наявність невластивих для біотопів носової порожнини й зіву представників мікробіоценозів і перевищення титрів УПМ порівняно з фізіологічною нормою. Серед хворих на ГМЛ у 37,5 % випадків збудники виявилися в монокультурі: Staphylococcus epidermidis, Klebsiella pneumoniae, Enterococcus spр., дріжджоподібні й міцеліальні гриби родів Candida, Cryptococcus, Aspergillus. У 55,0 % випадків чинниками ІЗУ були два або три асоціанти — представники родів Staphylococcus, Enterococcus, Corynebacterium, видів Klebsiella pneumoniae і Moraxella catarrhalis. Кількісні титри збудників становили (10²–10⁷) колонієутворюючих одиниць в 1 мл (КУО/мл). У хворих на ХМЛ до ІЗУ призвели мікроорганізми роду Staphylococcus, які ізолювалися в монокультурі й асоціації зі штамами Enterococcus spр. і Klebsiella pneumoniaе у 35,7 % випадків. Серед вірогідних збудників було зафіксовано культури Staphylococcus, Moraxella catarrhalis та дріжджі C.albicans, C.krusei, Candida spр. Кількісні титри становили 10²–10⁵ КУО/мл. Дослідження щодо чутливості ізольованих клінічних штамів родів Staphylococcus, Enterococcus, Moraxella, Corynebacterium, Klebsiella включало 40 антибіотиків різних класифікаційних груп; дріжджів роду Candida — 6 антимікотичних препаратів. Мікроорганізми роду Staphylococcus у 50,0–86,4 % випадків виявилися чутливими до тетрациклінів, карбапенемів, окремих антибіотиків груп аміноглікозидів, цефалоспоринів і рифампіцину. Представники роду Enterococcus були найбільш чутливими до рифампіцину (41,2 %). Штами Moraxella catarrhalis у 50,0–62,5 % випадків виявилися чутливими до карбапенемів та ампісульбіну, цефазоліну, цефоперазону й рифампіцину. Культури роду Corynebacterium у 71,4–100 % випадків видалися чутливими до більшості антибіотиків. Штами Klebsiella pneumoniae у 50,0–100 % випадків були чутливими до аміноглікозидів II покоління, цефалоспоринів III і IV поколінь і карбапенемів. Дріжджоподібні гриби роду Candida у 76,9–84,6 % випадків виявляли чутливість до ністатину й клотримазолу. Як додатковий діагностичний тест при ІЗУ було використано метод виявлення С–реактивного білка (СРБ) — чутливого маркера гострого запального процесу. За результатами проведених досліджень встановлено, що при генералізованих процесах спостерігали підвищення рівня СРБ до значень 96–384 мг/л, при локальних — до 16–48 мг/л. У хворих без ІЗУ рівень СРБ коливався в межах фізіологічної норми (≤ 6 мг/л).

Висновки. Дослідження стану мікроекології біотопів верхніх дихальних шляхів із визначенням наявних і вірогідних збудників ІЗУ, а також використання додаткового діагностичного тесту визначення СРБ дозволяє удосконалити діагностику інфекційно–запальних ускладнень і за рахунок індивідуально визначеної антибіотико– чи антимікотикочутливості підвищити ефективність етіотропного лікування онкогематологічних хворих.