Журнал «Актуальная инфектология» Том 7, №5-6, 2019

Актуальність. При хронічному вірусному гепатиті С (ХВГС) клінічно виражений інтоксикаційний синдром реєструється надто рідко, а тому і дослідження з приводу визначення ендогенної інтоксикації та імунореактивності практично не проводяться. Але за результатами деяких наукових досліджень відомо про недостатню об’єктивність установлення ступеня інтоксикації лише на підставі даних об’єктивного обстеження. Крім того, досить часто виявляють ці симптоми у хворих на ХВГС, які отримують інтерфероновмісну противірусну терапію (ПВТ).

Мета дослідження: дослідити рівень ендогенної інтоксикації у хворих із ХВГС перед початком ПВТ та після 4–го тижня лікування за допомогою індексів інтоксикації, а також встановити залежність інтоксикації від ступеня фіброзу печінки.

Матеріали та методи. Обстежені 72 хворі на ХВГС, які перебували на ПВТ. Ступінь фіброзу визначався біохімічним методом за МЕТАVIR. Усіх обстежували згідно з протоколом. Для кожного пацієнта окремо розраховувався інтегральний показник тяжкості захворювання (ІПТЗ) (Соловйов М.М., Альохіна Т.М.), лейкоцитарний індекс інтоксикації (ЛІІ) за формулою Кальф–Каліфа, гематологічний показник інтоксикації (ГПІ), показник інтоксикації (ПІ) (Сипливий В.О. та співавт.), сумарний показник неспецифічної реактивності (СПНР) (Гаркаві Л.Х.). Ураховуючи нормальність розподілу в групі для встановлення кореляції, розраховували параметричний критерій — коефіцієнт Пірсона, для встановлення вірогідності ознак — критерій Стьюдента.

Результати дослідження та їх обговорення. Чоловіків було у 2,5 раза більше (70,83 %), ніж жінок (29,17 %). Середній вік обстежених становив 46,01 ± 1,44 року. За ступенем фіброзу пацієнтів розподілили так: F0 був у 13,19 %, F1 — у 19,78 %, F2 — у 34,07 %, F3 — у 12,09 %, F4 — у 20,87 %. Середнє значення ІПТЗ становило 14,51 ± 0,52, причому більше ніж у півтора раза було більше осіб із тяжким перебігом (58,33 %) порівняно з кількістю пацієнтів із легким перебігом цього процесу (34,72 %). Хворі із середнім перебігом інфекційно–запального процесу становили лише 6,95 %. ЛІІ перед початком терапії був у 1,3 раза вищим (4,28 ± 0,35) порівняно з 4–м тижнем після початку терапії (3,27 ± 0,29). ГПІ у 2,8 раза підвищився під час лікування (12,94 ± 3,64) порівняно зі значеннями перед ПВТ (4,69 ± 0,39). Середнє значення ПІ перед початком лікування (2,76 ± 0,47) було практично однаковим із його рівнем після 4–го тижня (2,77 ± 0,45). СПНР перед ПВТ становив 0,64 ± 0,10, що протягом 1–го місяця лікування збільшився у півтора раза (0,95 ± 0,06) (р < 0,05). Середнє значення ЛІІ перед початком ПВТ та після 4–го тижня відповідало компенсованій недостатності імунітету (за класифікацією Чаленко В.В. та ін.). Відповідно до ЛІІ серед усіх обстежених найбільше було пацієнтів із компенсованою недостатністю імунітету (54,17 %), у 1,7 раза менше — хворих із задовільною функцією імунітету (30,55 %). Значно менше було пацієнтів із декомпенсованою недостатністю імунітету (12,50 %). Хворих із неспроможністю імунокомпетентної системи було лише 2,78 %. Серед хворих, які мали ступінь фіброзу F0, ЛІІ у більшості знизився (91,67 %). Схожа динаміка спостерігалася й у хворих із фіброзом F1: осіб із зниженням ЛІІ (76,47 %) було у 3,25 раза більше, ніж осіб із його підвищенням (23,53 %). У вдвічі більшої кількості пацієнтів, які мали F2, спостерігалося зниження ЛІІ (69,57 %) порівняно з особами з його підвищенням (30,43 %). У групі хворих зі ступенем фіброзу F3 більшість становили особи зі зниженням ЛІІ порівняно з тими, які мали підвищення цього показника (85,71 та 14,29 % відповідно). Пацієнти з фіброзом F4 становили у 2,75 раза більшу кількість зі зниженням ЛІІ (73,33 %), ніж із його наростанням (26,67 %). При цьому було встановлено, що залежність між ступенем фіброзу та ЛІІ відсутня (р > 0,05).

Висновки. Більшість хворих на ХВГС за рівнем ЛІІ мають компенсовану недостатність імунітету. Через місяць лікування в пацієнтів підвищується рівень ендогенної інтоксикації (ГПІ), хоча за результатами деяких показників (ПІ, ЛІІ) практично не змінюється, а неспецифічна імунореактивність підвищується (СПНР). У динаміці вона посилюється, але ці показники не залежать від ступеня фіброзу печінки.