Журнал «Актуальная инфектология» Том 7, №5-6, 2019

Актуальність. Тилорону дигідрохлорид — низькомолекулярна хімічна сполука, яку вважають першим синтетичним пероральним індуктором ендогенного інтерферону (ІФН) усіх трьох типів (α/β, γ, λ). Препарати (тилорон, тилорам, тилаксін, аміксин, лавомакс), у складі яких діюча речовина тилорону дигідрохлорид, зареєстровано у Росії, Україні, Казахстані, Білорусі, Вірменії, Грузії, Киргизії, Молдові, Туркменістані, Узбекистані як антивірусні та імуномодулюючі. Таку їх дію переважно пов’язують зі здатністю до індукції ІФН, що активує цитокіновий каскад. Показано, що після прийому препарату (далі — аміксин) вже через 3 год ІФН продукують клітини кишечника, через 4–6 год — клітини печінки, через 20–24 год ІФН циркулює у крові, а у легенях, селезінці, мозку та інших тканинах ІФН виявляють через 48 год. З іншого боку, є свідчення про відсутність прямого зв’язку між індукцією ІФН та антивірусною дією аміксину.

Метою дослідження було вивчення антивірусної активності аміксину на модельних системах in vitro проти РНК– та ДНК–вмісних вірусів за лікувальної схеми, коли можлива активація системи ІФН під впливом аміксину не здатна реалізуватись.

Матеріали та методи. В роботі використано перещеплювані культури клітин Vero та MDBK із колекції Банку ліній тканин людини і тварин ІЕПОР ім. Р.Є. Кавецького НАН України, м. Київ, Україна. Характерною особливістю культури клітин Vero є її дефектність за продукцією ІФН. Як тест–віруси було використано вірус везикулярного стоматиту (ВВС, РНК–вмісний вірус) та вірус простого герпесу 1–го типу (ВПГ–1, ДНК–вмісний вірус) із Колекції вірусів ІМВ ім. Д.К. Заболотного НАН України, м. Київ, Україна. Для використаних вірусів властива здатність до активної реплікації у клітинних культурах, взятих у роботу, яка супроводжується розвитком характерного цитопатичного ефекту (ЦПЕ). Тому оцінку антивірусної ефективності аміксину проводили за інтенсивністю затримки розвитку вірусного ЦПЕ та за зниженням титру вірусу у середовищі культивування інфікованих клітин. Щоб уникнути можливих опосередкованих реакцій клітин на аміксин (люб’язно наданий співробітниками ФХІ ім. О.В. Богатського НАН України, м. Одеса, Україна), його вносили до клітин через 30 хв (для РНК–вмісного вірусу — ВВС) або через 60 хв (для ДНК–вмісного вірусу — ВПГ–1) після інфікування, тобто на етапі, коли вірус вже проник усередину клітини (лікувальна схема). Діапазон досліджених концентрацій аміксину становив 0,01–500 мкг/мл. Критеріями антивірусної ефективності аміксину були показники: ІС₅₀ (інгібуюча концентрація речовини, що пригнічує розвиток характерного ЦПЕ вірусу на 50 %) та ХТІ (хіміотерапевтичний індекс, що визначали як відношення цитотоксичної концентрації, що викликає 50% деструкцію моношару клітин — СС₅₀ до ІС₅₀).

Результати дослідження та їх обговорення. Результати дослідження цитотоксичності аміксину cвідчать про вищу чутливість до препарату культури клітин MDBK: СС₅₀ аміксину становила 4,0–5,0 мкг/мл, тоді як в культурі клітин Vero СС₅₀ — 12,0 мкг/мл. Пригнічення розвитку ЦПЕ ВПГ–1 в культурі клітин MDBK на 50 % і вище показано для аміксину у концентраціях 0,2–3,0 мкг/мл. Тобто ІС₅₀ аміксину в культурі клітин MDBK — 0,2 мкг/мл. Відповідно, хіміотерапевтичний індекс препарату за лікувальної схеми застосування становив ~ 20. Отримані значення суттєво перевищують вимоги П. Ерліха до критерію ХТІ: «Препарат може застосовуватися лише за умови, що його хіміотерапевтичний індекс більший або дорівнює трьом» — та свідчать про значну антигерпетичну активність аміксину. Застосування аміксину забезпечувало ефективний захист клітин Vero, дефектних з продукції ІФН, від розвитку характерного ЦПЕ ВВС: діапазон концентрацій, що захищав клітини більше ніж на 50 %, становив 2,0–32,0 мкг/мл. ІС₅₀ аміксину — 2,0 мкг/мл, а ХТІ ~ 6. Слід зазначити, що високі дози аміксину (цитотоксичні для неінфікованих клітин) в умовах інфікування захищали клітини від розвитку ЦПЕ та пригнічували репродукцію ВВС в діапазоні концентрацій 4,5–20,0 мкг/мл аміксину на 2–8 lg відповідно.

Висновки. Таким чином, застосування аміксину пригнічує розвиток ЦПЕ і репродукцію вірусу та є високоефективним на початкових (постадсорбційних) стадіях розвитку активного вірусного процесу. В цих умовах виключена можливість активації цитокінового каскаду, а будь–які потенційно індуковані цитокіни, здатні переводити клітини в «антивірусний стан», якщо і можуть бути синтезовані, то для реалізації їх дії вже надто пізно, щоб забезпечити антивірусний захист. Наведені дані однозначно свідчать про наявність в аміксину антивірусної дії проти РНК– та ДНК–вмісних вірусів, яка не опосередкована його здатністю до індукції ІФН.