Журнал «Актуальная инфектология» Том 7, №5-6, 2019

Актуальність. Зооантропонозні інфекційні та паразитарні захворювання як реальну біологічну небезпеку для населення доцільно розділити на кілька підгруп: ендемічні природно–осередкові інфекції; зооантропонозні захворювання як крайова патологія та екзотичні для даної території інфекційні хвороби, що потенційно можуть бути занесеними на ці території. Вибір національних пріоритетів у боротьбі з інфекційними захворюваннями визначається їх медико–соціальною значимістю для конкретних територій. Сучасна геополітична ситуація на території держави вимагає розуміння біологічних загроз для мирного населення та специфічних контингентів в умовах природної циркуляції патогенних біологічних агентів (ПБА) та за умов їх занесення. Окремої уваги вимагають ситуації, які можуть виникати при реалізації штучно викликаного епідемічного процесу (використання біологічної зброї, біотероризм).

Метою роботи було визначення різниці спектра нозологічних форм із групи трансмісивних особливо небезпечних інфекцій (ОНІ) у різних регіонах України для встановлення територій ризику та запобігання інфікуванню населення і військових контингентів, які там дислоковані.

Матеріали та методи. Проведено аналіз звітної форми № 1 офіційної статистики МОЗ України (2004–2016 рр.) щодо захворюваності на зооантропонозні особливо небезпечні захворювання (Ку–гарячка, рикетсіози, іксодові кліщові бореліози (ІКБ), туляремія та вірусний кліщовий енцефаліт (ВКЕ)) в різних регіонах України: західному, північному, центральному, південному і східному. Для вирішення поставлених завдань використано описово–оцінювальний та аналітичний прийоми комплексного епідеміологічного методу.

Результати дослідження та їх обговорення. Встановлено, що на території України реєструвалися випадки трансмісивних захворювань із групи ОНІ, причому в усіх регіонах — різні нозологічні форми. Найвищі показники захворюваності на Ку–гарячку були зареєстровані у південному регіоні (0,036 на 100 тис. населення), де рівень захворюваності перевищував середній багаторічний показник по Україні (0,009) у 4 рази. У північному та східному регіоні рівень захворюваності був нижчим, ніж по Україні, а у західних та центральних областях випадки коксієльозу не реєструвалися. Встановлено, що найвищі показники захворюваності на рикетсіози за багато років були у південному регіоні (2,243 на 100 тис. населення), що формувалися в основному за рахунок АР Крим. Середній багаторічний показник захворюваності на рикетсіози в Україні становив 0,452 випадку на 100 тис. населення. У західному, північному та східному регіонах показники захворюваності на рикетсіози (0,002, 0,001 та 0,013 відповідно) були суттєво нижчими за аналогічний показник по Україні. У центральному регіоні за досліджуваний період випадки рикетсіозів не реєструвалися. Однією з найпоширеніших інфекцій із групи зооантропонозів на всій території України є ІКБ. Рівень захворюваності на ІКБ в Україні серед усіх зооантропонозних інфекцій був найвищим: середній багаторічний показник становив 2,309 на 100 тис. населення. У північних, центральних і східних областях України реєструвалася така захворюваність населення, що перевищувала середній багаторічний показник у державі. Так, у центральному регіоні він був найвищим і становив 3,714 на 100 тис. населення, північна частина України мала інтенсивний показник 3,1, а східна — 2,475 випадку на 100 тис. населення. Західний та південний регіони виявилися менш ураженими, причому на територіях останнього цей показник був у 4,8 раза нижчим за середній багаторічний показник по Україні та у 7,8 раза нижчим за найураженіший центральний регіон. За досліджуваний період встановлено, що випадки туляремії реєструвалися в усіх регіонах України. Середній багаторічний показник по Україні становив 0,016 випадку на 100 тис. населення. Майже чотирикратне перевищення державного середнього багаторічного показника відзначено у північній частині України. Туляремія реєструвалася у двох областях північного регіону та по одній області в інших регіонах нашої держави. Показник захворюваності в західному регіоні реєструвався на рівні 0,012 випадку на 100 тис. населення, в центральному (0,002), південному (0,006) і східному (0,003) інтенсивні показники були нижчими за середній багаторічний по Україні у 8, 2,7 та 5,3 раза відповідно. На рівні середнього багаторічного показника захворюваності по Україні на туляремію реєструвався і ВКЕ (0,016 на 100 тис. населення). Перевищення державного показника зареєстровано у західних (0,047 на 100 тис. населення) і південних (0,023 на 100 тис. населення) територіях у 2,9 та 0,4 раза відповідно. Населення територій північного, центрального і східного регіонів України було менш уражено вірусом кліщового енцефаліту, рівень захворюваності там не перевищував середній багаторічний показник захворюваності в державі та був нижчим за нього у 3,2, 8 та 8 разів відповідно.

Висновки. Проведений аналіз захворюваності на трансмісивні зооантропонозні ОНІ в розрізі різних регіонів України дозволив встановити відмінності у спектрі циркулюючих ПБА, що клінічно маніфестували різними нозологічними формами. Поділ території України на регіони — західний, північний, центральний, південний, східний — дозволяє оцінити комплекс передумов для формування біологічних загроз та адекватно організувати захист населення та специфічних контингентів.