Журнал «Актуальная инфектология» Том 7, №5-6, 2019

Вступ

Паразитарні захворювання і в XXI столітті залишаються одним із найбільш частих видів патології і є медико-соціальною проблемою [1]. До сьогодні з 1415 відомих збудників захворювань людини 353 викликають протозойні захворювання і гельмінтози [2]. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), гельмінтози знаходяться на четвертому місці після діареї, туберкульозу та ішемічної хвороби серця за ступенем шкоди, що завдається здоров’ю людей. У 2014 році ВООЗ визначила рейтинг 10 найбільш загрозливих паразитів, що можуть бути в продуктах харчування, до цього списку увійшли 7 гельмінтів (табл. 1) [3].

Експертна оцінка ВООЗ свідчить, що понад 4,5 млрд людей у світі уражені збудниками цієї групи хвороб [1]. З них 2 млрд людей інфіковані Ascaris lumbricoides. Щорічно в світі аскаридозом заражаються близько 650 млн осіб [4]. За даними Світового банку, серед хвороб, що завдають економічної шкоди здоров’ю населення, гельмінтози знаходяться на 4-му місці [5].

В Україні щорічно реєструється 300–400 тисяч випадків гельмінтозів, хоча, за результатами деяких досліджень, їх число досягає 2 млн [6, 7]. На території України зареєстровано 12 нозологічних форм паразитозів. З числа виявлених гельмінтозів 90 % випадків реєструються в дитячого населення. Однак офіційні показники захворюваності на паразитози не відповідають реальній ситуації. Особливо високим залишається рівень захворюваності серед дітей в організованих колективах. Найбільш часто трапляється аскаридоз та ентеробіоз. Особливістю більшості паразитарних хвороб є хронічний перебіг, що не супроводжується розвитком гострих симптомів. Застосування сучасних антигельмінтних препаратів дозволяє успішно лікувати кишковий аскаридоз [8–10]. Однак медикаменти широкого спектра дії не забезпечують повного вилікування при одноразовому курсі терапії і у низки хворих викликають побічні ефекти алергічного, диспептичного та неврологічного характеру. Важливим є комплексний підхід до корекції порушень, викликаних як прийомом антигельмінтних препаратів, так і присутністю гельмінтів в організмі. При цьому лікування повин–но бути максимально безпечним і ефективним, таким, що знижує ризик можливої реінвазії.

Мета: оцінити ефективність комплексного лікування кишкового аскаридозу в дітей.

Матеріали та методи

В основу роботи покладено результати обстеження 178 дітей віком від 3 до 18 років із кишковою формою аскаридозу. Діагностика аскаридозу здійснювалася за допомогою копрологічного дослідження та методу концентрування Parasep. Препарат (на основі біоматеріалу — калу) для дослідження готувався методом формаліново-ефірного збагачення, потім проводили мікроскопію трикратно з інтервалом в 1 день. Діти, які увійшли в дослідження, не мали будь-якої хронічної патології інших органів та систем, окрім порушень з боку шлунково-кишкового тракту. Усім пацієнтам проведено загальноклінічне дослідження (збір анамнезу, огляд та об’єктивне обстеження, лабораторно-інструментальне дослідження), за необхідності консультації суміжних спеціалістів та інші дослідження (зокрема, фіброгастродуоденоскопія, ультразвукове дослідження органів черевної порожнини). Пацієнти були двічі оглянуті педіатром (до та після лікування). Ефективність проведеного лікування оцінювали на 14-й та 30-й день після курсу лікування із трикратним дослідженням калу з інтервалами 1–2 дні. Із обстежених дітей було сформовано дві групи: I група (n = 99) отримувала альбендазол (200–400 мг на добу) в комплексній терапії аскаридозу (антигістамінний препарат, сорбент, пробіотик), II група (n = 80), окрім стандартної схеми, отримувала додатково препарат Ворміл Фіто за схемою: з 1-го по 14-й день, потім перерва в прийомі з 15-го по 24-й день і знову прийом препарату з 25-го по 30-й день у віковому дозуванні (3 роки — по 2,5 мл 2 рази на день, з 4 до 6 років — по 5 мл 2 рази на день, з 7 до 12 років — по 10 мл 2 рази, з 12 років — по 10 мл 3 рази на день). Групу порівняння становили 60 дітей відповідного віку з негативним тестом на аскаридоз. Критерії невключення в дослідження: наявність декомпенсованої супутньої патології, вік до 3 років, обстеження в інших лікувально-профілактичних закладах, вживання антигельмінтної терапії впродовж одного місяця, відсутність запальних захворювань на момент дослідження, наявність алергії на фітопрепарати, відсутність згоди батьків дитини на участь у дослідженні.

Для твердження про вірогідність різниці враховувався рівень ймовірності р < 0,05. Результати дослідження представлені кількістю спостережень у групі, відсотками або середнім та середньоквадратичним відхиленням, точним значенням р (Реброва О.Ю., 1996). Вірогідність різниці між відносними величинами визначалася методом кутового перетворення Фішера (Рφ).

Дизайн дослідження передбачав дотримання принципів конфіденційності, концепцію інформованої згоди та урахування основних положень GCР ІCH та Гельсінської декларації з біомедичних досліджень, де людина виступає їх об’єктом, та наступних її переглядів (Сеул, 2008), Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину (2007) та позитивний висновок локальної комісії з біомедичної етики при Чернівецькій обласній дитячій лікарні.

Результати та обговорення

Віковий розподіл обстежених дітей наведений в табл. 2. Найчастіше аскаридоз реєструвався в дітей вікової групи 4–5 років — 49 осіб (27,3 %, φ = 1,34) та у дівчаток — 99 випадків із 178 (55,6 %, φ = 1,99).

Анамнестично встановлено, що на захворюваність на аскаридоз впливають санітарно-гігієнічні (51 %), соціально-економічні (26 %), контактні (19 %) і географічні (4 %) фактори ризику. При більш ретельному дослідженні виявлені відхилення в стані шлунково-кишкового тракту: хронічний гастродуоденіт (7,2 %), функціональні розлади шлунка (14,5 %), дисфункція жовчного міхура (12,8 %), дисфункція сфінктера Одді (5,6 %), аномалії жовчного міхура (4,4 %), гастральні та дуоденальні рефлюкси (9,4 %). Загальна частота скарг та частота скарг залежно від віку подані на рис. 1 та у табл. 3.

Скарги на відрижку і нудоту вірогідно частіше пред’являли діти вікової підгрупи 15–18 років (р < 0,05), на зниження апетиту — діти вікових підгруп 3–6 та 7–10 років (р < 0,05), на бруксизм — діти вікової підгрупи 7–10 років (р < 0,05), а нестійкі випорожнення та біль у животі однаково часто спостерігалися у дітей всіх вікових підгруп.

Скарги астеноневротичного характеру пред’яв–ляли 35,5 % пацієнтів. У дітей до 7 років зазначалося їх поєднання з іншими синдромами (шкірним, диспептичним), тоді як у школярів порушення з боку нервової системи нерідко мали ізольований характер і були єдиною ознакою захворювання. Основними проявами астеноневротичного синдрому у пацієнтів до 7 років були: неспокій, дратівливість, порушення сну. При огляді визначали блідість шкірних покривів, синяву під очима, гіпергідроз долонь, стоп, сухість шкіри, тахі- або брадикардію, язик із білим або жовтуватим нашаруванням, гіпертрофію сосочків або «географічний» язик. При пальпації визначали болючість живота в епігастральній або навколопупковій ділянці. 10,4 % обстежуваних мали депігментацію і ламкість нігтів. Результати дослідження показників периферичної крові подані на рис. 2.

Зміни в копрограмі знайдені у 44,6 % пацієнтів у вигляді наявності неперетравлених м’язових волокон, значної кількості нейтрального жиру, слизу, еритроцитів і лейкоцитів.

Ефективність запропонованої схеми лікування оцінювали за клінічними ознаками (клінічне одужання) та результатами копрологічного дослідження (паразитарне одужання). Уже на третю добу після застосування комбінованої схеми лікування (альбендазол (Ворміл) таблетки та Ворміл Фіто) стан дітей покращився: зменшилася частота головного болю, нудоти, відрижки, з 6-го дня відзначалася нормалізація акту дефекації і консистенції випорожнень, знизилася інтенсивність абдомінального болю. Зникнення скарг диспептичного характеру спостерігалося в середньому на 13,0 ± 1,3 дня, шкірних проявів — на 12,4 ± 3,7 дня, астеноневротичного синдрому — на 16,2 ± 3,3 дня (рис. 3).

Середня тривалість купірування больового синдрому в дітей становила для групи порівняння 3,6 ± 0,2 дня, основної групи — 2,6 ± 0,9 дня, p < 0,001. Прояви диспептичного синдрому нівелювались упродовж 5,3 ± 0,3 дня у дітей групи порівняння та 4,3 ± 0,2 дня — у дітей основної групи, p < 0,01. Ознаки астеновегетативного синдрому в дітей групи порівняння зникали на 8-му — 10-ту добу, на той час як у дітей основної групи — на 6-ту — 7-му добу. Отже, застосування комплексного лікування дітей дозволило скоротити на 27,8 % термін купірування больового, на 14,0 % — диспептичного та на 25,0 % — астеновегетативного синдромів. У периферичній крові у всіх пацієнтів після курсу лікування нормалізувався рівень еозинофілів і зникли ознаки гіпохромної анемії. Клінічне одужання у дітей, пролікованих запропонованим методом, відбувалося швидше, у середньому в 1,8 раза, порівняно з методом лікування з використанням тільки альбендазолу (Вормілу). Паразитологічна ефективність запропонованого методу становить 95 %, тоді як при застосуванні тільки альбендазолу (Вормілу) — 89,8 %.

Визначення основних показників ефективності лікування дітей із аскаридозом із застосуванням препарату Ворміл Фіто показало, що відносний ризик розвитку рецидивів (реінвазії) захворювання знизиться у 0,48 раза (χ² = 3,96, р < 0,05) при включенні даного препарату в схему лікування (табл. 4).

Висновки

Додавання фітокомплексу Ворміл Фіто до схеми лікування хворих із аскаридозом прискорює одужання хворих, швидко покращує їх самопочуття, забезпечує високий показник клінічної та паразитарної ефективності.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.