Журнал «Актуальная инфектология» Том 6, №5, 2018

Актуальність. Поєднання туберкульозу легень (ТБ) із хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ), яке суттєво змінює клінічний перебіг кожного з бронхообструктивних захворювань, викликає значні складнощі в діагностиці і веденні хворих, що потребує розробки нових, патогенетично обґрунтованих алгоритмів лікування і є актуальною проблемою сучасної фтизіопульмонології.

Мета: вивчення факторів, що впливають на частоту загострень, особливості клінічного перебігу, ефективність хіміотерапії (ХТ) і базової терапії ХОЗЛ на стаціонарному етапі, розробка пацієнт-орієнтованого лікування даної категорії хворих.

Результати. Дослідження проведено в 47 хворих на вперше діагностований деструктивний туберкульоз легень (ВДТБ) з бактеріовиділенням у поєднанні з ХОЗЛ (основна група) і 51 хворого на ВДТБ легень (контрольна група). Клініко-рентгенологічна картина і структура резистентності у двох групах хворих були практично ідентичними. Вентиляційна недостатність I ступеня констатована у 4,5 % хворих основної групи, II ступеня — у 27,3 %, III–ІV ступеня — у 68,2 %; у хворих контрольної групи вентиляційної недостатності не констатували. Аналіз динаміки показників гострофазних процесів, рівня ендогенної інтоксикації, активності аденозиндезамінази (АДА), гуморальної та клітинної ланок імунітету, проведений у хворих на ТБ, поєднаний із ХОЗЛ, та хворих без поєднаної патології під час ХТ на стаціонарному етапі лікування, виявив, що загострення ХОЗЛ при ТБ у 98 % випадків супроводжується синдромом ендотоксикозу, дисбалансом у системі протеїназ, інгібіторів протеїназ, ростом активності АДА, у середньому в 65 % випадків — лейкоцитозом, посиленням функціональної неповноцінності Т-лімфоцитів, пригніченням поглинальної здатності та метаболічної активності нейтрофілів, у той час як у хворих контрольної групи рівень порушень у системі ключових ланок імунометаболічного гомеостазу був у середньому на 15–22 % нижчим. Рівень цих відхилень може вважатись діагностично значимим показником тяжкості стану хворого, особливостей характеру перебігу ТБ, поєднаного з ХОЗЛ, і предиктором ефективності лікування. Застосування стандартизованих режимів ХТ на стаціонарному етапі не дозволяє в середньому у 43 % випадків відновити метаболічні процеси, знизити напруженість у системі специфічного протитуберкульозного та гуморального імунітету, усунути порушення в Т-клітинній та фагоцитарній ланці захисту, що вимагає доповнення стандартизованого та базового лікування хворих із поєднаною патологією засобами патогенетичної дії з вираженими бронходилатаційними, антипротеолітичними, дезінтоксикаційними, імуномодулюючими та імуностимулюючими властивостями. Проведені дослідження були підставою для розробки нових технологій лікування з використанням еферентних методів, які безпосередньо можуть бути застосовані у хворих на ВДТБ легень у поєднанні з ХОЗЛ у стадії загострення. Особливість їх полягає в почерговому застосуванні внутрішньосудинного лазерного опромінення крові (ВЛОК) різного спектрального діапазону — синім, а через п’ять хвилин червоним лазером, й озонотерапії, що проводиться поперемінно з ВЛОК.

Еферентні методи застосовано в інтенсивній фазі лікування 27 хворих основної групи — І підгрупа. Контрольну (ІІ) підгрупу становили 20 хворих, які отримували лише стандартизоване медикаментозне лікування. На стаціонарному етапі лікування у всіх хворих І підгрупи отримана позитивна динаміка — підвищення об’єму форсованого видоху за 1 секунду (ОФВ₁) у межах від 6–8 до 12–14 % без використання бронхолітичної терапії. В контрольній групі динаміка ОФВ₁ не спостерігалась. Застосування комбінованого методу лікування сприяло вираженій позитивній динаміці з боку рентгенологічних і клінічних змін, а саме: значне розсмоктування інфільтративних і вогнищевих змін — у 50,7 % осіб проти 44,5 % у контролі, закриття порожнин розпаду — у 37,6 проти 30,3 %, значне зменшення каверн — у 22,1 % хворих проти 17,9 % хворих відповідно. Припинення бактеріовиділення та закриття порожнин розпаду у хворих І підгрупи в інтенсивній фазі лікування наставали на 15 % частіше, ніж у контрольній. Під час застосування комбінованої терапії практично не спостерігалось токсикоалергічних реакцій, хворі відмічали притік енергії, доброго настрою, покращання апетиту.

Застосування розробленого способу хіміоозонолазеротерапії в запропонованих режимах в інтенсивній фазі лікування дозволило активізувати антипротеолітичний потенціал, знизити активність реактантів гострої фази запалення в середньому у 85 % хворих, активність АДА — у 90 %, при одній лише ХТ (контрольна група) — у 43,2–45,0 та 48,5 % відповідно; підвищити функціональну активність Т-лімфоцитів та метаболічну активність нейтрофілів — у 56,2 % хворих, відновити поглинальну здатність гранулоцитарних лейкоцитів — у 64,3 %, зняти напруженість у системі специфічного протитуберкульозного імунітету — у 82,7 % обстежених проти 45,6, 53,4 і 69,5 % хворих контрольної групи відповідно.

Висновки. Аналіз одержаних результатів досліджень дозволяє в подальшому розробити диференційовані підходи до пацієнт-орієнтованої корекції виявлених порушень за допомогою етіопатогенетичних засобів системної дії при різних рівнях і глибині функціональних та імунометаболічних порушень.