Журнал «Актуальная инфектология» Том 6, №5, 2018

Актуальність. Лептоспіроз упродовж тривалого часу перебуває у переліку вагомих медичних і ветеринарних проблем з огляду на ендемічне поширення з формуванням регіональних осередків різного ступеня активності. Зміна клімату, інтенсифікація міграційних процесів, урбанізація та інші обставини модифікують сформовані природні ареали поширення лептоспір, формують нові антропургічні та змішаного типу осередки. Сучасна генотипова класифікація лептоспір виділяє 16 генотипів спірохет, що згруповані в 25 серологічних груп. Генетичне розмаїття збудників лептоспірозу призводить до того, що клінічні прояви захворювання суттєво різняться: від безсимптомних або легких форм (60–90 %), що маскуються під грипоподібні захворювання, до тяжких, із розвитком поліорганних уражень. Летальність в середньому досягає 5 % (1–20 %). Найтяжчий перебіг та висока летальність мають місце у випадках інфікування L.icterohaemorrhagiae, частка якої в структурі захворюваності останніми роками зростає. В Україні лептоспіроз реєструють на всіх адміністративних територіях із найбільшою інтенсивністю епідпроцесу впродовж останніх двадцяти років у Закарпатській, Київській, Кіровоградській, Миколаївській, Чернігівській і Чернівецькій областях.

Мета: проаналізувати клінічні особливості перебігу лептоспірозу у пацієнтів з ендемічних територій заходу України.

Матеріали та методи. Проспективне дослідження проведено у форматі госпітального нагляду за сезонними гарячковими станами впродовж року. Лептоспіроз верифіковано шляхом визначення IgМ у парних сироватках крові пацієнтів, у яких не виключався зазначений діагноз: використано серологічний метод — імуноферментний аналіз (тест-системи PanBio (Австралія)). Результати тестувань проаналізовані з використанням статистичного пакету SPSS для вирахування рівня захворюваності з формуванням бази даних Access^®.

Результати. Госпітальний нагляд (ГН) є одним із найефективніших варіантів нагляду за особливо небезпечними інфекціями (ОНІ). Ефективність ГН визначається адекватністю використаних критеріїв включення і виключення хворих в групи для лабораторного підтвердження клінічного діагнозу. Стандарти Всесвітньої організації охорони здоров’я щодо синдромального нагляду є оптимальними у разі середньотяжкого і тяжкого перебігу захворювань, спричинених збудниками ОНІ.

За період досліджень було госпіталізовано 312 пацієнтів із синдромальними комплексами, які не виключали лептоспіроз. Специфічні антитіла IgM до лептоспір були виявлені у 26,9 ± 2,5 % пацієнтів, що свідчило про гострий період хвороби.

Пацієнти з верифікованим лептоспірозом, віком від 1 до 79 років, надійшли до інфекційних стаціонарів на лікування із поліорганними ураженнями. Домінантними були чотири основні групи синдромів: синдром, характерний для типової клінічної картини лептоспірозу (14,6 ± 3,9 %); гарячковий стан із симптомами ураження дихальних шляхів (41,5 ± 5,4 %); синдром гепатиту (14,6 ± 3,9 %) і гастроентероколіту (7,3 ± 2,9 %). У окремих пацієнтів (21,9 ± 4,6 %) реєструвалися гарячкові стани із висипом, ураженням суглобів, розвитком пневмонії, менінгіту, енцефаліту; симптомокомплекс, подібний до геморагічної гарячки з нирковим синдромом тощо.

У всіх пацієнтів із лептоспірозом захворювання маніфестувало вираженим інтоксикаційним синдромом із гарячкою: 78,3 ± 3,2 % мали однохвильовий характер температурної кривої, 13,7 ± 2,7 % — двохвильовий, у 0,6 ± 0,6 % не вдалося встановити ці параметри. Тривалість гарячки була в межах від 1 до 30 днів. У 72,0 ± 3,5 % пацієнтів гарячковий стан тривав від 1 до 5 днів, у 23,0 ± 3,3 % — 6–10 днів і 4,3 ± 1,6 % мали гарячку більше 10 днів; у решти не вдалося отримати об’єктивної інформації.

Встановлено, що клінічні прояви мали особливості залежно від місця виявлення випадку, що, ймовірно, пов’язано із циркуляцією різних серологічних типів лептоспір на певних ландшафтних територіях.

У клінічному перебігу лептоспірозу симптоми ураження дихальних шляхів превалювали у хворих з усіх територій, у гірській місцевості цей показник був найвищим (52,6 ± 5,5 %). П’ята частина пацієнтів на рівнинній території мала ураження гепатобіліарної системи. Близько третини пацієнтів (27,7 ± 4,9 %) на території зі змішаним рельєфом мали класичний клінічний перебіг лептоспірозу, що дозволило в дебюті хвороби запідозрити цю нозологію.

Висновки. Таким чином, показана ефективність ГН за лептоспірозом, незважаючи на поліморфність маніфестації захворювання. Отримані дані свідчать про високу медико-соціальну значимість лептоспірозу в Західноукраїнському регіоні.