Мобильная версия

Журнал «Актуальная инфектология» Том 6, №1, 2018

Ефективність різних схем противірусного лікування хворих на хронічний гепатит С, інфікованих 3-м генотипом вірусу

Авторы: Рябоконь О.В.(1), Калашник К.В.(1), Царьова О.В.(2), Іпатова Д.П.(1), Рябоконь Ю.Ю.(1)
(1) — Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя, Україна
(2) — Комунальна установа «Обласна інфекційна клінічна лікарня Запорізької обласної ради», м. Запоріжжя, Україна

Рубрики: Инфекционные заболевания

Разделы: Клинические исследования

Актуальність. Хронічний гепатит С (ХГС) залишається однією з найактуальніших проблем сучасної інфектології. Останніми роками суттєво змінилися принципи проведення противірусної терапії завдяки появі нових препаратів з прямим механізмом дії та розробці безінтерферонових режимів лікування. Для лікування хворих на ХГС, інфікованих 3-м генотипом вірусу гепатиту С, в Україні були доступними два режими з включенням інгібітору HCV NS5B полімерази. Мета: проаналізувати ефективність різних схем противірусного лікування у хворих на хронічний гепатит С, інфікованих 3-м генотипом вірусу. Матеріали та методи. В дослідження було включено 66 хворих на ХГС, інфікованих 3-м генотипом вірусу. Усім хворим проведено дослідження ступеня фіброзу печінки методом фібротесту, у динаміці досліджували вірусне навантаження, печінкові проби, показники загального аналізу крові, функціональні проби нирок. Противірусне лікування та аналіз його ефективності здійснювали згідно з уніфікованим протоколом МОЗ України. Результати. За результатами аналізу результатів лікування хворих на ХГС, інфікованих 3-м генотипом вірусу, показана висока ефективність обох схем противірусної терапії, застосованих у клінічній практиці. Швидка вірусологічна відповідь мала місце в 93,5 % хворих на ХГС, які лікувалися за схемою: пегільований інтеферон (peg-IFN) α2a + софосбувір (SOF) + рибавірин (RBV), та у 82,9 % пацієнтів, які отримали безінтерферонову терапію SOF + RBV. Безпосередня відповідь на лікування була досягнута в 90,3 та 94,3 % пацієнтів відповідно до схем терапії. Стійка вірусологічна відповідь на 24-му тижні після припинення противірусної терапії відзначена в 87,5 та 91,4 % пацієнтів відповідно. Частота формування вірусологічної відповіді на противірусне лікування у хворих на ХГС, інфікованих 3-м генотипом вірусу, не залежала від стадії фіброзу печінки як при застосуванні безінтерферонового лікування SOF + RBV, так і при лікуванні інтерферонвмісною схемою з включенням препарату з прямим механізмом дії: peg-IFN-α2a + SOF + RBV. Висновки. Противірусна терапія хворих на ХГС, інфікованих 3-м генотипом HCV, супроводжувалася формуванням стійкої вірусологічної відповіді у 87,5 % хворих після 12-тижневого курсу лікування за схемою peg-IFN-α2a + SOF + RBV та 91,4 % пацієнтів після 24-тижневого курсу терапії SOF + RBV. Ефективність лікування цих хворих не залежала від ступеня фіброзу печінки.

Актуальность. Хронический гепатит С (ХГС) остается одной из актуальных проблем современной инфектологии. В последние годы существенно изменились принципы проведения противовирусной терапии благодаря появлению новых препаратов с прямым механизмом действия и разработке безынтерфероновых режимов лечения. Для лечения больных ХГС, инфицированных 3-м генотипом вируса гепатита С, в Украине были доступны два режима с включением ингибитора HCV NS5B полимеразы. Цель: проанализировать эффективность различных схем противовирусного лечения у больных хроническим гепатитом С, инфицированных 3-м генотипом вируса. Материалы и методы. В исследование было включено 66 больных ХГС, инфицированных 3-м генотипом вируса. Всем больным проведено исследование степени фиброза печени методом фибротеста, в динамике исследовали вирусную нагрузку, печеночные пробы, показатели общего анализа крови, функциональные пробы почек. Противовирусное лечение и анализ его эффективности осуществляли согласно унифицированному протоколу МЗ Украины. Результаты. По результатам анализа результатов лечения больных ХГС, инфицированных 3-м генотипом вируса, показана высокая эффективность обоих примененных схем противовирусной терапии в клинической практике. Быстрый вирусологический ответ имел место у 93,5 % больных ХГС, которые лечились по схеме: пегилированный интерферон (peg-IFN) α2a + софосбувир (SOF) + рибавирин (RBV), и 82,9 % пациентов, получивших безынтерфероновую терапию SOF + RBV. Непосредственный ответ на лечение был достигнут в соответствии со схемами терапии у 90,3 и 94,3 % пациентов. Устойчивый вирусологический ответ на 24-й неделе после прекращения противовирусной терапии отмечен у 87,5 и 91,4 % пациентов соответственно. Частота формирования вирусологического ответа на противовирусное лечение у больных ХГС, инфицированных 3-м генотипом вируса, не зависела от стадии фиброза печени как при применении безынтерферонового лечения SOF + RBV, так и при лечении по интерферонсодержащей схеме с включением препарата с прямым механизмом действия: peg-IFN-α2a + SOF + RBV. Выводы. Противовирусная терапия больных ХГС, инфицированных 3-м генотипом HCV, сопровождалась формированием стойкого вирусологического ответа у 87,5 % больных после 12-недельного курса лечения по схеме peg-IFN-α2a + SOF + RBV и у 91,4 % пациентов после 24-недельного курса терапии SOF + RBV. Эффективность лечения этих больных не зависела от степени фиброза печени.

Background. Chronic hepatitis C (CHC) remains one of the most urgent problems of modern infectology. In recent years, the principles of antiviral therapy have substantially changed due to the emergence of new drugs with a direct mechanism of action and the development of non-interferon treatment regimens. Two regimens included HCV NS5B polymerase inhibitors were available in Ukraine for treating CHC patients infected with genotype 3 virus. Objective: to analyze the effectiveness of different schemes of antiviral treatment in patients with chronic hepatitis C infected with genotype 3 virus. Materials and methods. The study included 66 patients with CHC infected with genotype 3 virus. All patients underwent study of liver fibrosis degree by the method of fibrotest; in the dynamics, we have tested viral load, liver tests, indicators of complete blood count, functional kidney tests. Antiviral treatment and analysis of its effectiveness were carried out in accordance with the Unified Protocol of the Ministry of Health of Ukraine. Results. According to the results of treating CHC patients infected with genotype 3 virus, high efficacy of both applied schemes of antiviral therapy in clinical practice is shown. A rapid virologic response occurred in 93.5 % of CHC patients treated with peginterferon (peg-IFN) α2a + sofosbuvir (SOF) + ribavirin (RBV) regimen, and in 82.9 % of patients receiving non-interferon therapy with SOF + RBV. The immediate response to treatment was achieved according to treatment regimens in 90.3 and 94.3 % of patients. Sustained virological response at week 24 after antiviral treatment was noted in 87.5 and 91.4 % of patients, respectively. The frequency of virological response to antiviral treatment in CHC patients infected with genotype 3 virus did not depend on the stage of liver fibrosis, either in the use of non-interferon treatment by SOF + RBV scheme, or in the treatment with interferon-containing scheme included the drug with peg-IFN-α2a + SOF + RBV direct mechanism of action. Conclusions. Antiviral therapy of CHC patients infected with genotype 3 virus was accompanied by the formation of sustained virological response in 87.5 % of patients after 12 weeks of treatment using peg-IFN-α2a + SOF + RBV, and in 91.4 % of patients after 24-week course of SOF + RBV therapy. The efficacy of treatment in these patients did not depend on the degree of liver fibrosis.

Ключевые слова

хронічний гепатит С; противірусна терапія

хронический гепатит С; противовирусная терапия

chronic hepatitis C; antiviral therapy

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2312-413x.6.1.2018.125633

Вступ

Хронічний гепатит С (ХГС) залишається однією з найактуальніших проблем сучасної інфектології, що обумовлено значним поширенням цього захворювання, відсутністю засобів специфічної профілактики, високим ризиком формування цирозу печінки та гепатоцелюлярної карциноми [1, 2]. Останніми роками суттєво змінилися принципи проведення противірусної терапії завдяки появі нових препаратів з прямим механізмом дії та розробці безінтерферонових режимів лікування. В Україні діє Державна цільова програма профілактики, діагностики та лікування вірусних гепатитів 2013–2016 рр. Для лікування хворих на ХГС, інфікованих 3-м генотипом вірусу гепатиту С (HCV), у рамках виконання цієї програми доступними були два режими з включенням софосбувіру (SOF) [3, 4], що є потужним інгібітором HCV NS5B полімерази з високим генетичним бар’єром резистентності та профілем безпеки [5, 6].

Мета дослідження: проаналізувати ефективність різних схем противірусного лікування у хворих на ХГС, інфікованих 3-м генотипом вірусу.

Матеріали та методи

Під спостереженням перебували 66 хворих на ХГС, інфікованих 3-м генотипом вірусу, віком від 24 до 73 років (чоловіків — 38, жінок — 28). Тривалість ХГС у середньому становила 6,1 ± 1,2 року. Вірусне навантаження в 41 (62,1 %) пацієнта було високим (> 4 · 105 МО/мл), у 25 (37,9 %) хворих було низьким (< 4 · 105 МО/мл). Активність некрозапального процесу та стадію фіброзу печінки діагностували неінвазивними методами «АктиТест» та «ФіброТест» (комерційна лабораторія «Сінево»). Активність А0 виявлено в 11 (16,7 %), А1 — у 28 (42,4 %), А2 — у 11 (16,7 %), А3 — у 16 (24,2 %) пацієнтів. Стадії фіброзу печінки в пацієнтів, включених у дослідження, були такі: F0 зафіксовано у 2 (3,0 %), F1 — у 6 (9,1 %), F2 — у 34 (51,5 %), F3 — у 17 (25,8 %), F4 — у 7 (10,6 %) хворих. У кожного третього пацієнта (21 (31,8 %)) були наявні позапечінкові прояви ХГС: тиреопатії (18), геморагічний кріоглобулінемічний васкуліт (2), цукровий діабет 2-го типу (2). Усі хворі були обстежені на наявність антитіл до вірусу імунодефіциту людини та мали негативний результат.

Хворі на ХГС отримували противірусне лікування в рамках виконання Державної цільової програми профілактики, діагностики та лікування вірусних гепа–титів 2013–2016 рр. Вибір схеми лікування та оцінку ефективності противірусної терапії проводили згідно з уніфікованим клінічним протоколом МОЗ України [4]. Хворі на ХГС, які були інфіковані 3-м генотипом HCV, отримували одну з двох схем противірусного лікування. Комбіновану інтерферонвмісну терапію: пегільований інтерферон альфа-2а (peg-IFN-α2a) + софосбувір (SOF) + рибавірин (RBV) протягом 12 тижнів отримав 31 пацієнт. За безінтерфероновою схемою терапії SOF + RBV протягом 24 тижнів лікувалися 35 хворих.

Отримані дані оброблені методом варіаційної статистики.

Результати та обговорення

За результатами проведеного дослідження виявлено, що швидка вірусологічна відповідь мала місце у 93,5 % хворих на ХГС, які лікувалися за схемою peg-IFN-α2a + SOF + RBV, та у 82,9 % пацієнтів, які отримали безінтерферонову терапію SOF + RBV (табл. 1). Нормалізація активності АлАТ у сироватці крові в цей період відзначена в переважної більшості пацієнтів (31 — 88,6 %), які лікувалися за схемою SOF + RBV, та більше ніж у половини пацієнтів (18 — 58,1 %), які отримували інтерферонвмісну схему терапії. При проведенні інтерферонвмісного лікування мали місце небажані побічні ефекти лікування — інтерферон-індуковані та рибавірин-індуковані. Лейкопенія розвинулася в 35,5 % (у 11 з 31 пацієнта), при цьому в 4 випадках потребувалася її корекція шляхом введення гранулоцитарного колонієстимулюючого фактора. Рибавірин-індукована анемія розвинулася в 6,4 % випадків (у 2 з 31 пацієнта) та була скорегована зменшенням дози рибавірину.

Безпосередня відповідь на лікування була досягнута в 90,3 та 94,3 % пацієнтів відповідно до схем терапії (табл. 1). У цей період у всіх пацієнтів було зафіксовано нормалізацію показника активності аланінамінотрансферази в сироватці крові. Небажані ефекти безінтерферонової терапії SOF + RBV обмежувалися лише появою помірно вираженої рибавірин-індукованої анемії у 8 (22,9 %) хворих, яка в усіх пацієнтів піддавалася корекції шляхом зниження дози препарату. В 1 (2,9 %) пацієнтки, яка мала на момент призначення противірусної терапії клінічні прояви сухого синдрому, на тлі лікування відзначено посилення його клінічної симптоматики.

Стійка вірусологічна відповідь на 24-му тижні після припинення противірусної терапії відзначена у 87,5 % (у 21 з 24) та 91,4 % пацієнтів відповідно до схем лікування.

Проведення порівняння частоти формування вірусологічної відповіді на противірусне лікування у хворих на ХГС, інфікованих 3-м генотипом HCV, показало відсутність впливу стадії фіброзу печінки (р > 0,05) на ефективність лікування як при застосуванні безінтерферонового лікування за схемою SOF + RBV, так і при лікуванні за інтерферонвмісною схемою з включенням препарату з прямим механізмом дії peg-IFN-α2a + SOF + RBV (табл. 2).

Серед пацієнтів, включених у дослідження, 21,2 % (14 із 66 хворих) раніше отримували подвійне противірусне лікування за схемою peg-IFN-α2a + RBV, проте або не відповіли на нього (5), або мали рецидив (9). Аналіз проведеного сучасного противірусного лікування із включенням препарату з прямим механізмом дії в даної категорії пацієнтів продемонстрував, що частота досягнення стійкої вірусологічної відповіді статистично не відрізнялася (р > 0,05) від аналогічного результату пацієнтів, які раніше не мали досвіду противірусного лікування.

Упровадження в клінічну практику противірусних препаратів із прямим механізмом дії дозволило суттєво підвищити ефективність противірусного лікування хворих на ХГС, зменшити тривалість лікування та частоту виникнення небажаних ефектів [7]. Отриманий нами клінічний досвід застосування сучасних схем противірусного лікування показав високу їх ефективність при лікуванні хворих на ХГС, інфікованих 3-м генотипом HCV. Аналогічні результати наводять й інші дослідники [8].

Висновки

1. Противірусна терапія хворих на ХГС, інфікованих 3-м генотипом HCV, супроводжувалася формуванням стійкої вірусологічної відповіді у 87,5 % хворих після 12-тижневого курсу лікування за схемою peg-IFN-α2a + SOF + RBV та у 91,4 % пацієнтів після 24-тижневого курсу терапії за схемою SOF + RBV.

2. Ефективність лікування хворих на ХГС, інфікованих 3-м генотипом HCV, не залежала від ступеня фіброзу печінки як при лікуванні за схемою peg-IFN-α2a + SOF + RBV, так і при лікуванні за схемою SOF + RBV.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.

Список литературы

1. Lavanchy D. The global burden of hepatitis C / D Lavanchy. Liver Int. 2009;29:74-81.

2. Gower E, Estes CC, Hindman S. et al. Global epidemio–logy and genotype distribution of the hepatitis C virus. J Hepatol. 2014;61:45-57.

3. Golubovskaia OA. The use of drug combinations in the treatment of patients with chronic hepatitis C: a review of clinical trials and features of national standards of therapy. Klinicheskaia infektologiia i parazitologiia. 2016;5(3):304-312.

4. Nakaz MOZ Ukrai'ny N 729 vid 18.07.2016. Unifikovanyj klinichnyj protokol pervynnoi', vtorynnoi' (specializovanoi'), tretynnoi' (vysokospecializovanoi') medychnoi' dopomogy "Virusnyj gepatyt S u doroslyh".

5. Koff RS. Review article: the efficacy and safety of sofosbuvir, a novel, oral nucleotide NS5Bpolymerase inhibitor, in the treatment of chronic hepatitis C virus infection. Aliment Pharmacol Ther. 2014;39:478-487.

6. Donaldson EF, Harrington PR, O’Rear JJ et al. Clinical evidence and bioinformatics characterization of potential hepatitis C virus resistance pathways for sofosbuvir. Hepatology. 2015;61:56-65.

7. Golubovskaia OA. Ukraine on the way of the elimination of viral hepatitis in Europe: achievements and prospects. Klinicheskaia infektologiia i parazitologiia. 2017;6(3):270-275.

8. Prishljak OJa. The effectiveness of treatment of patients with chronic hepatitis C using pegylated interferons, ribavirin and sophosbuvir. Klinicheskaia infektologiia i parazitologiia. 2016;5(3):320-325.