Журнал «Актуальная инфектология» 1 (1) 2013

Вступ

Поширення соціально контагіозного захворювання — опіоїдної залежності (ОЗ) переважно в осіб молодого віку є найбільш значущою проблемою сучасної наркології [6, 10]. Швидке прогресування, рання смертність, інвалідизація при цій хворобі потребують вивчення патогенетичних механізмів ураження внутрішніх органів при ОЗ [2, 7, 8]. Значне поширення серед хворих на ОЗ парентеральних інфекцій, зокрема хронічного гепатиту С (ХГС), їх взаємообтяжливий вплив обумовлюють необхідність аналізу метаболічних та імунологічних зсувів у хворих із коморбідною патологією [4, 11, 12, 15]. Значущим є визначення впливу прозапальних цитокінів [1, 16], активації перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) та їх взаємозв’язків на прогноз перебігу ОЗ, поєднаної з ХГС [5, 13, 14].

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Робота виконана відповідно до основного плану НДР ДЗ «Луганський державний медичний університет» і є фрагментом тем НДР «Опіоїдна залежність: клініко–патогенетичні, епідеміологічні, патопсихологічні аспекти, методи лікування і профілактики» (номер держреєстрації 0109U002768), «Клініко–патогенетичні методи діагностики, лікування, профілактики та реабілітації наркотичної залежності та супутньої патології внутрішніх органів» (номер держреєстрації 0109U002769) та кафедри наркології Харківської медичної академії післядипломної освіти «Об’єктивізація діагностики і нові підходи до лікування і реабілітації патологічної залежності та коморбідних станів у наркології» (номер держреєстрації 0108U002113).

Мета дослідження — визначення інтенсивності перекис–індукованої хемілюмінесценції сироватки крові та оцінка корелятивних зв’язків між нею та вмістом фактора некрозу пухлини альфа (ФНП–), інтерлейкіну–6 (IL–6) при різній активності коморбідного хронічного гепатиту С у хворих на опіоїдну залежність.

Завдання дослідження

1. Визначення інтенсивності спонтанного надслабкого світіння сироватки крові — спонтанної хемілюмінесценції у хворих на опіоїдну залежність у періоді гострої інтоксикації, ранньому абстинентному періоді, пізньому абстинентному періоді та періоді ремісії у хворих на опіоїдну залежність, поєднану з малою та помірною активністю хронічного гепатиту С.

2. Визначення перекис–індукованої хемілюмінесценції сироватки крові та площі хемілюмінограми у хворих на опіоїдну залежність, поєднану з хронічним гепатитом С із його різною активністю.

3. Оцінка динаміки показників перекис–індукованої хемілюмінесценції в сироватці крові хворих на опіоїдну залежність, коморбідну з хронічним гепатитом С, за допомогою тесту Wilcoxon.

4. Оцінка непараметричних корелятивних взаємо–зв’язків між спонтанною, перекис–індукованою хемілюмінесценцією сироватки крові, площею хемілюмінограми та концентрацією фактора некрозу пухлини альфа в сироватці крові хворих на опіоїдну залежність, поєднану з малою та помірною активністю хронічного гепатиту С.

5. Визначення впливу вмісту інтерлейкіну–6 в сироватці крові у хворих на опіоїдну залежність, коморбідну з хронічним гепатитом С із різною активністю гепатиту на показники перекис–індукованої хемілюмінесценції сироватки крові.

Матеріали і методи дослідження

Під спостереженням перебувало 124 хворих на ОЗ (96 чоловіків та 28 жінок) віком від 19 до 48 років, у тому числі 87 хворих із коморбідним ХГС (69 чоловіків та 18 жінок) віком від 21 до 48 років, які спостерігались у Луганському обласному наркологічному диспансері та Луганському центрі з надання гепатологічної допомоги хворим з опіоїдною залежністю. Серед 87 хворих із поєднаною ОЗ і ХГС спостерігався гепатит малої активності у 54 пацієнтів, помірної — у 33. Критерієм включення до дослідження було встановлення у хворого діагнозу «опіоїдна залежність» за МКХ–10 (F11.30) та ХГС на підставі комплексу клініко–біохімічних показників, визначення антитіл до анти–HCV і полімеразної ланцюгової реакції HCV — RNA. Крім загальноприйнятого клініко–лабораторного обстеження хворим на ОЗ проводилось динамічне визначення інтенсивності хемілюмінесценції (ХЛ) сироватки крові за Е.П. Сидорик [9] на хемілюмінометрі Emilite–1105 і рівня ФНП– та ІЛ–6 у сироватці крові за допомогою сертифікованих в Україні наборів ТОВ «Укрмед–Дон» на імуноферментному аналізаторі Stat Fax 2100 (США).

Медико–статистичну обробку отриманих результатів проводили за допомогою пакета статистичних програм Statistica 8.0, Microsoft Excel 2003 у середовищі Windows 7 [3].

Результати та їх обговорення

При аналізі інтенсивності спонтанної хемілюмінесценції (СХЛ) у сироватці крові у хворих на ОЗ, поєднану з малою активністю ХГС, при гострій інтоксикації (ГІ), нами встановлено, що її рівень перевищує показники донорів в 2,8 раза (Me = 6,75 ± 0,43 ум.од. 10^–2; 2,4 ± 0,20 ум.од. 10^–2 відповідно; P < 0,001 за Mann — Whitney), що свідчить про помірне зростання інтенсивності перекисного окислення ліпідів у сироватці крові при малій активності гепатиту в періоді ГІ (табл. 1).

У ранньому абстинентному періоді має місце вірогідне збільшення рівня СХЛ до 10,05 ± 0,75 ум.од. 10^–2, що перевищує рівень СХЛ періоду ГІ у 1,5 раза (P < 0,002 за Wilcoxon) і в 4,2 раза — показники донорів (P < 0,001 за Mann — Whitney) (табл. 1, 2).

У періоді пізньої абстиненції (ПАП) активність процесів ПОЛ досягає максимального значення 12,75 ± 0,88 ум.од. 10^–2, що вірогідно вище за показники РАП (P < 0,0085 за Wilcoxon) (табл. 2). При аналізі показників СХЛ у періоді ремісії нами встановлено, що після проведення комплексного лікування пацієнти з ОЗ, поєднаною з малою активністю ХГС, мають хемілюмінесцентні ознаки зниження інтенсивності ПОЛ у сироватці крові, зокрема зниження інтенсивності СХЛ до 6,40 ± 0,71 ум.од. 10^–2, що вірогідно нижче за показники ПАП (P < 0,001 за Wilcoxon) (табл. 2, рис. 1).

Аналізуючи інтенсивність СХЛ у хворих на ОЗ із помірною активністю ХГС, ми встановили, що в періоді ГІ цей показник (9,30 ± 0,69 ум.од. 10^–2) перевищує рівень СХЛ донорів в 3,9 раза (P < 0,001 за Mann — Whitney). При помірній активності ХГС у хворих на ОЗ СХЛ досягає максимального значення в ранньому абстинентному періоді (14,80 ± 0,93 ум.од. 10^–2), зберігаючи її високий рівень у періоді пізньої абстиненції (13,40 ± 0,78 ум.од. 10^–2) (P < 0,0084 за Wilcoxon) та ремісії (11,50 ± 1,02 ум.од. 10^–2) (P > 0,2603 за Wilcoxon) (табл. 3).

Порівнюючи показники СХЛ між групами хворих із різною активністю коморбідного ХГС, ми встановили, що в усі періоди, окрім ПАП, показники СХЛ є вищими при помірній активності гепатиту (P < 0,02 за Mann — Whitney) (табл. 1).

Під час аналізу піку ІХЛ, що відображає вміст прооксидантних речовин у сироватці крові, нами встановлено, що при малій активності коморбідного ХГС у періоді ГІ, РАП, ПАП рівень ІХЛ (13,05 ± 0,86 ум.од.; 13,10 ± 0,74 ум.од.; 14,90 ± 0,96 ум.од. відповідно) був вірогідно підвищеним до показників донорів (P < 0,001 за Mann — Whitney) і практично не змінювався в динаміці хвороби (P > 0,6984 за Wilcoxon між ГІ — РАП; P > 0,1202 за Wilcoxon між РАП — ПАП). У періоді ремісії відбувається зниження інтенсивності ІХЛ до 11,95 ± 0,68 ум.од., що вірогідно нижче за показники ПАП (P < 0,007 за Wilcoxon) і перевищує рівень ІХЛ донорів у 2,9 раза (P < 0,001 за Mann — Whitney) (табл. 1, 3).

Максимальний уміст прооксидантних речовин у сироватці крові хворих на ОЗ, поєднану з помірною активністю гепатиту, має місце в періоді РАП (19,90 ± 0,80 ум.од.) і зберігається на високому рівні в ПАП (17,70 ± 0,93 ум.од.; P > 0,1891 за Wilcoxon між РАП — ПАП) та ПР (17,30 ± 1,30 ум.од.; P > 0,6671 за Wilcoxon між ПАП — ПР) (табл. 3).

Порівнюючи показники ІХЛ між групами хворих із малою та помірною активністю ХГС, ми встановили, що в усі періоди хвороби при помірній активності гепатиту вміст прооксидантних речовин у сироватці крові більший, ніж при малій активності ХГС (P < 0,02 за Mann — Whitney) (табл. 1).

При оцінці площі перекис–індукованої хемілюмінограми (ХЛГ) як показника, що відображає співвідношення процесів ПОЛ та антиоксидантного захисту сироватки крові, нами встановлено, що у хворих на ОЗ, поєднану з малою активністю ХГС, цей показник при ГІ (171,85 ± 10,98 ум.од.) та РАП (186,95 ± 11,30 ум.од.; P > 0,0617 за Wilcoxon між ГІ — РАП) вірогідно перевищує рівень донорів у 3,0 і 3,2 раза відповідно (P < 0,001 за Mann — Whitney) (табл. 1). При пізній абстиненції площа ХЛГ досягає свого максимуму — 211,55 ± 13,55 ум.од., що вірогідно вище за показник РАП (P < 0,0376 за Wilcoxon) та перевищує площу ХЛГ донорів у 3,7 раза (P < 0,001 за Mann — Whitney). У періоді ремісії при малій активності коморбідного ХГС відбувається значне зниження цього показника до 150,85 ± 14,53 ум.од. (P < 0,0208 за Wilcoxon між ПАП — ПР) (табл. 3).

Інша динаміка площі перекис–індукованої хемілюмінограми спостерігається при помірній активності коморбідного ХГС. Свого максимуму площа ХЛГ досягає в ранній абстиненції (328,30 ± 16,28 ум.од.) та зберігає значно підвищений рівень у пізній абстиненції (320,70 ± 8,69 ум.од.; P > 0,2278 за Wilcoxon між РАП — ПАП) та періоді ремісії (313,40 ± 11,00 ум.од.; P > 0,2419 за Wilcoxon між ПАП — ПР) (рис. 2).

Порівнюючи площу ХЛГ, ми встановили, що при помірній активності ХГС у всі періоди ОЗ цей показник був вірогідно вищий, ніж при малій активності гепатиту, що свідчить про зниження буферної антиоксидантної ємності сироватки крові (P < 0,001 за Mann — Whitney) та значне зсув балансу ПОЛ — АОЗ до зменшення АОЗ при помірній активності ХГС (табл. 4).

При непараметричному кореляційному аналізі Спірмена між умістом ФНП– та показниками перекис–індукованої ХЛ сироватки крові донорів вірогідних корелятивних зв’язків між цими ознаками встановлено не було (R_{ФНП– — СХЛ} = –0,141 (Р > 0,319); (R_{ФНП– — ІХЛ} = + 0,151 (Р > 0,287); (R_{ФНП–— площа ХЛГ} = +0,215 (Р > 0,125)).

При малій активності коморбідного ХГС у хворих на ОЗ вірогідні корелятивні зв’язки між умістом ФНП–в сироватці крові і рівнем СХЛ, який відображає інтенсивність ПОЛ, спостерігались при ГІ (R = +0,360; P < 0,007) та ранній абстиненції (R = +0,524; P < 0,001). У пізньому абстинентному періоді (R = +0,323; P > 0,103) та періоді ремісії ця кореляція суттєво знижувалась до R = +0,224 (P > 0,210) у періоді ремісії (табл. 4, рис. 3).

При аналізі впливу ФНП– на рівень перекис–індукованої ХЛ, що відображає вміст прооксидантних речовин у сироватці крові, нами встановлено, що при малій активності коморбідного ХГС вірогідна помірна кореляція між цими показниками має місце в періоді ранньої (R = +0,482; P < 0,002) та пізньої абстиненції (R = +0,405; P < 0,0024) (табл. 4).

Вивчаючи вплив рівня сироваткового ФНП– на площу хемілюмінограми при малій активності ХГС у хворих на ОЗ, ми встановили, що вірогідні корелятивні зв’язки мають місце в ранній (R = +0,469; P < 0,003) та пізній абстиненції (R = +0,393; P < 0,0032) вірогідно знижуючись у періоді ремісії до R = +0,083 (P < 0,551) (табл. 4).

При порівнянні корелятивних зв’язків між ФНП– та показниками перекис–індукованої ХЛ сироватки крові при помірній активності ХГС у хворих на ОЗ нами встановлено, що інтенсивність ПОЛ значно більшою мірою корелює з рівнем ФНП– в усі періоди ОЗ, ніж при малій активності гепатиту.

Так, при ГІ коефіцієнт R дорівнює +0,517 (P < 0,002), у ранній абстиненції — R = +0,679 (P < 0,001), досягає максимуму в пізній абстиненції — R = +0,821 (P < 0,001) і знижується в періоді ремісії, зберігаючи вірогідні корелятивні зв’язки (R = +0,460; P < 0,0071) (табл. 5, рис. 3).

Кореляція концентрації ФНП– з умістом прооксидатних речовин, які визначаються за рівнем ІХЛ сироватки крові, в ранньому та пізньому абстинентному періодах не відрізнялась від коефіцієнтів кореляції групи з малою активністю ХГС (R = +0,583; P < 0,004 та R = +0,436; P < 0,0112 відповідно). Проте в періоді ремісії на відміну від групи з малою активністю ХГС спостерігається збереження підвищеного корелятивного зв’язку між ФНП– та ІХЛ (R = +0,429; P < 0,0128) (табл. 5).

Під час аналізу впливу ФНП– на баланс ПОЛ — АОЗ, що визначався площею перекис–індукованої ХЛГ, нами встановлено, що при помірній активності супутнього ХГС вірогідні корелятивні зв’язки мали місце між цими показниками в гострій фазі інтоксикації (R = +0,423; P < 0,0140) (табл. 5).

Коефіцієнт кореляції поступово зростає в ранній абстиненції (R = +0,525; P < 0,0017) і досягає свого максимуму в пізньому абстинентному періоді (R = +0,808; P < 0,001), що вірогідно вище ніж при наявності супутнього ХГС із малою активністю.

При аналізі впливу прозапального цитокіну ІЛ–6 на показники ХЛ у хворих з ОЗ, поєднану з ХГС малої активності, вірогідні корелятивні зв’язки мали місце тільки в ранньому та пізньому абстинентному періоді з індукованою ХЛ (R = +0,336; P < 0,013; R = +0,468; P < 0,001 та площею ХЛГ (R = +0,406; P < 0,002; R = +0,443; P < 0,008) (табл. 6).

Проте помірна активність ХГС, як коморбідний фактор ОЗ, обумовила значне зростання коефіцієнтів кореляції між умістом ІЛ–6 та показниками ХЛ. Зокрема, практично в усі періоди хвороби коефіцієнт кореляції із СХЛ був вірогідно підвищеним і поступово зростав у фазі ГІ від R = +0,362 (P < 0,039) до R = +0,480 (P < 0,0050) у ранній абстиненції і R = +0,724 (P < 0,001) у пізньому абстинентному періоді. У ремісії мало місце незначне зниження впливу ІЛ–6 на інтенсивність ПОЛ у сироватці крові до R = +0,448 (P < 0,009) (табл. 7).

Прозапальний цитокін ІЛ–6 при помірній активності супутнього ХГС у хворих на ОЗ індукував зростання вмісту прооксидантних речовин у сироватці крові в ранній абстиненції (R = +0,740; P < 0,001), пізньому абстинентному періоді (R = +0,492; P < 0,0036) та періоді ремісії (R = +0,441; P < 0,010) (табл. 7).

При помірній активності коморбідного ХГС мав місце вірогідний вплив ІЛ–6 на баланс ПОЛ — АОЗ, що значно перевищував коефіцієнт кореляції при малій активності гепатиту, зокрема при гострій інтоксикації (R = +0,436; P < 0,011; R = +0,076; P > 0,587 відповідно), ранній (R = +0,759; P < 0,001; R = +0,406; P < 0,002 відповідно) та пізній абстиненції (R = +0,801; P < 0,001; R = +0,443; P < 0,008 відповідно) (табл. 6, 7).

Аналізуючи поєднаний вплив ФНП– та ІЛ–6 на показники перекис–індукованої хемілюмінесценції сироватки крові у хворих на ОЗ, коморбідну із ХГС, ми встановили найбільший поєднаний позитивний вплив цих прозапальних цитокінів на площу ХЛГ, що відбувався переважно в ранньому та пізньому абстинентному періодах (рис. 4).

Висновки

1. Рівень спонтанної хемілюмінесценції, що відображає інтенсивність перекисного окислення ліпідів в сироватці крові, у хворих на опіоїдну залежність, поєднану з помірною активністю хронічного гепатиту С, вірогідно більший, ніж при малій активності в періодах гострої інтоксикації (9,30 ± 0,69 ум.од.  10^–2; P < 0,001 за Mann — Whitney), ранній абстиненції (14,80 ± 0,93 ум.од. 10^–2; P < 0,001 за Mann — Whitney) та ремісії (11,50 ± 1,02 ум.од. 10^–2; P < 0,0010 за Mann — Whitney) і досягає максимального значення в періоді ранньої абстиненції.

2. Опіоїдна залежність, поєднана з помірною активністю хронічного гепатиту С, також супроводжується динамічним зростанням у сироватці крові вмісту прооксидантних речовин, що верифікується збільшенням індукованої хемілюмінесценції до 19,90 ± 0,80 ум.од. у періоді ранньої абстиненції та збереженням високого рівня ІХЛ у пізній абстиненції (17,70 ± 0,93 ум.од.; P > 0,1891 за Wilcoxon) та періоді ремісії (17,30 ± 1,30 ум.од.; P > 0,6671 за Wilcoxon). У всі періоди опіоїдної залежності рівень індукованої хемілюмінесценції при помірній активності гепатиту вірогідно перевищував показники групи з малою активністю ХГС (P < 0,001 за Mann — Whitney).

3. При динамічній оцінці співвідношення ПОЛ — АОЗ за результатами визначення площі перекис–індукованої хемілюмінограми встановлено, що при помірній активності коморбідного ХГС площа хемілюмінограми досягає свого максимуму в ранній абстиненції (328,30 ± 16,28 ум.од.) та зберігає значно підвищений рівень у пізній абстиненції (320,70 ± 8,69 ум.од.; P > 0,2278 за Wilcoxon між РАП — ПАП) та періоді ремісії (313,40 ± 11,00 ум.од.; P > 0,2419 за Wilcoxon між ПАП — ПР), перевищуючи параметри групи з малою активністю в усі періоди хвороби (P < 0,001 за Mann — Whitney).

4. При оцінці кореляції сироваткового рівня ФНП– із показниками перекис–індукованої ХЛ нами встановлено, що помірна активність коморбідного хронічного гепатиту С у порівнянні з малою активністю гепатиту обумовлює більш значний вплив цього прозапального цитокіну на інтенсивність перекисного окислення ліпідів і зсув балансу ПОЛ — АОЗ до активації ПОЛ у ранній (R = +0,679; P < 0,001; R = +0,525; P < 0,0017 відповідно) та пізній абстиненції (R = +0,821; P < 0,001; R = +0,808; P < 0,001 відповідно).

5. При помірній активності коморбідного ХГС у хворих на ОЗ інтерлейкін–6 має найбільший вплив на зростання вмісту прооксидантних речовин у сироватці крові в ранній абстиненції (R = +0,740; P < 0,001), зростання активності ПОЛ у ранній та пізній абстиненції (R = +0,480; P < 0,005; R = +0,724; P < 0,001 відповідно), вірогідний зсув балансу ПОЛ — АОЗ у бік активації ПОЛ у ранній (R = +0,759; P < 0,001) та пізній абстиненції (R = +0,801; P < 0,001).

Перспективи подальших досліджень у даному напрямку

У подальших дослідженнях доцільною була б розробка методів корекції метаболічних та імунологічних зсувів у хворих на опіоїдну залежність, у тому числі з коморбідним хронічним гепатитом С.