Газета «Новости медицины и фармации» 6(312) 2010

У 2010 році виповнюється 170 років із дня народження завідувача кафедри акушерства та жіночих хвороб Харківського університету професора М.П. Толочинова. Видатний учений і талановитий педагог М.П. Толочинов розвинув і продовжив кращі традиції, що пов''язані з іменами І.П. Каменського, О.П. Богородицького, І.П. Лазаровича, і тим самим зробив вагомий внесок у розвиток вітчизняної школи акушерів-гінекологів.

Микола Пилипович Толочинов народився у Стародубі Чернігівської губернії. Свою медичну освіту він почав здобувати спочатку на медичному факультеті Київського університету, а пізніше перевів­ся в Санкт-Петербурзьку медико-хірургічну академію, яку закінчив у 1864 році. Ще студентом проявив здібності до наукової роботи, за що був нагороджений золотою медаллю та премією Буша, а після закінчення навчання його залишили при клініці професора А.Я. Красовського. Після успішного захисту дисертації на ступінь доктора медицини поїхав за кордон (1868 р.), де працював у клініці акушера К. Брауна, а потім у лабораторіях Штриккера та К. Рокитанського.

З 1870 р. працював доцентом кафедри акушерства та жіночих хвороб Київського університету, а з 1885 р., після обрання факультетом та радою Харківського університету, очолював до 1902 р. кафедру акушерства та жіночих хвороб. З 1902 р. зайняв посаду директора земського пологового будинку та викладав у повивальній школі.

В акушерстві він був прибічником бережливого ведення пологів. Самі пологи розглядав як фізіологічний рефлекторний акт, а до причин, що викликають розвиток пологової діяльності, зараховував підвищення збудливості нервово-м''язового апарату матки до різноманітних подразників в останні місяці вагітності. Він указував на те, що настання пологової діяльності та подальший розвиток залежать від стану нервової системи. Отримані під час експерименту дані дозволили зробити висновок, що рефлекторно можна викликати скорочення матки і що м''язи матки мають здатність до саморегуляції. Разом із підвищенням збудливості матки постійно збільшуються подразнення, що надходять від плода до матки. Не виключав можливості того, що при опущенні передлежачої частини плода відбувається подразнення нервових сплетінь і вузлів, що закладені у стінці матки, шийці, що спонукає їх до скорочення.

При веденні пологів у роділь із вузьким тазом указував на те, що кінцевий результат залежить від характеру пологової діяльності, ступеня звуження таза, розмірів плода та загального стану роділлі. При цьому рекомендував використовувати всі заходи для збереження плідного міхура. Профілактика вузького таза повинна починатися ще в антенатальному періоді й включати правильну дієту вагітної і нормальні санітарно-гігієнічні умови.

Для визначення сили скорочення матки при цілому плодовому міхурі винайшов спеціальний апарат — манометр. При розкритті шийки матки на 4–5 см вимірював напруження міхура під час і після переймів. Різниця цих показників свідчила про силу переймів. Удосконалив та втілив в акушерську практику апарат Tarnier для викликання передчасних пологів. У 1905 році його учень Е.М. Собестіанський захистив докторську дисертацію, в основу якої покладені результати використання саме цього апарату.

При кровотечах, за відсутності ефекту від метода Креде — Лазаревича та масажу матки рекомендував використовувати ручне відділення плаценти, продовжувати масаж, а всередину приймати Extr. Sec.cornuti.

У клініці М.П. Толочинова питома вага ручних відділень плаценти становила 0,6 %. У 1886 році запропонував при атонічних кровотечах тампонувати матку 4% саліциловою ватою, яку загортали 10% йодоформною марлею. При розвитку шоку бинтували нижні кінцівки.

Показання до кесарева розтину розділяв на абсолютні (вузький таз IV ст., різноманітні пухлини, що закривають вхід у малий таз, значне звуження піхви) та відносні (вузький таз ІІ–ІІІ ст. з істинною кон''югатою від 5,5 до 8,5 см). За 17 років на 5857 пологів у клініці, якою керував професор М.П.Толочинов, було виконано 9 кесаревих розтинів (по Porro) на живій роділлі, що становило 0,15 % (всі матері видужали), і 2 на мертвій (0,03 %). Ці показники, незважаючи на сприятливі результати, свідчать про обережність співробітників кафедри щодо кесарева розтину.

Велику увагу приділяв питанням попередження гнійно-септичних ускладнень. Вперше в підручнику використав терміни «акушерська асептика та антисептика». Дисертація його учня П.В. Міхіна була присвячена саме цій проблемі — «К вопросу об антисептике» (1895 р.), а М.М. Миронова — «О причине послеродовых заболеваний». При М.П. Толочинові в 1886 році був організований ізолятор для породіль із горячкою. Для роботи в ізоляторі виділявся лікар та персонал для догляду за породіллею (учениця із повивального інституту), перев''язочний матеріал та інструментарій.

У 1874 році при вивченні серцевих хвороб у новонароджених описав клініку незарощення міжшлуночкової перегородки. У сучасній літературі вона відома як хвороба Толочи нова — Роже.

Особливе місце займало питання виходжування недоношених дітей. Як і професор І.П. Лазаревич, професор М.П. Толочинов рекомендував розміщувати таких новонароджених в особливу ванночку з подвійною стінкою, у промі­жок якої наливали теплу воду для підтримання постійної температури в самій ванночці. Недоношених дітей двічі на день купали у ванні з ароматичних трав або додавали у воду гірчичну муку. Після ванни новонароджених витирали, а спинку і кінцівки протирали спиртом.

З іменем професора М.П. Толочинова пов''язаний перехід від паліативно-консервативних методів лікування до хірургічного. Він приділяв багато уваги оперативній гінекології. Хворим із новоутвореннями виконувались оперативні втручання. Перевагу віддавали лапаротомії і тільки при сприятливих умовах вибирали трансвагінальний доступ.

У ХІХ столітті при наданні допомоги у випадку позаматкової вагітності поряд із консервативними методами з''явились і прихильники хірургічного лікування. До них належали і лікарі клініки, які працювали під керівництвом М.П. Толочинова. Існували два методи. При першому, якщо термін вагітності не перевищував чотири місяці, під час лапаротомії повністю видаляли маткову трубу з плідним яйцем, а черевну порожнину зашивали наглухо. Якщо термін вагітності перевищував чотири місяці, видаляли тільки вміст «мішка», а краї останнього підшивали до нижнього краю рани, порожнину промивали і тампонували до тих пір, поки порожнина мішка облітерувалась. На думку М.П. Толочинова, причиною позаматкової вагітності у більшості випадків були перенесені запальні процеси придатків матки, викликані гонореєю, тому лікування жінок із цими патологічними процесами повинно бути в основі профілактики розвитку ектопічної вагітності. При вивченні проблеми неплідності головною причиною вважав гонорею.

Лікувальна робота клініки за період керівництва професора М.П. Толочинова характеризувалась широким впровадженням заходів із попередження хвороб жіночих статевих органів, нових консервативних методів лікування, які грунтувались на медичних досягненнях того часу, а також розширенням хірургічних методів лікування.

Головним принципом його педагогічної діяльності було дати студентам повну уяву про пологи та жіночі хвороби. Для цього використовував клінічні лекції, демонстративний матеріал та відвідування студентами операцій. Він навчав студентів накопиченню лікарського досвіду, спостережливості, критичній оцінці фактів. Лекції характеризувались глибоким змістом та ораторською майстерністю, за що Микола Пилипович заслужив повагу та любов студентів.

Багато зусиль віддавав розширенню клінічної бази кафедри. Він добився дозволу на використання як навчальної бази жіночого відділення Олександрівської лікарні та Земського пологового будинку, а в 1896 р.

при відкритті в Харкові чотирьох нових клінік, які започаткували університетське клінічне містечко, була і акушерсько-гінекологічна. Вона складалась із 20 пологових та 20 гінекологічних ліжок. Клініка успішно функціонує і сьогодні (нині це Харківська обласна клінічна лікарня; головний лікар — професор М.І. Березка). У ній навчаються студенти Харківського національного медичного університету (ректор — професор В.М. Лісовий).

М.П. Толочинов опублікував 23 наукові праці та повідомлення. Написав «Учебник акушерства», який тричі перевидавався (1897, 1898, 1905 рр.) та «Учебник женских болезней», який перевидавався двічі (1987, 1901 рр.). Багато уваги приділяв підготовці кадрів, розширив доступ до приват-доцентури. Серед його учнів такі відомі вчені, як П.Я. Ясинський, М.Д. Пономарьов, Н.Д. Гавронський, М.М. Миронов, А.І. Іванов, П.В. Міхін, В.А. Петров, Н.Д. Алексенко.

Свою науково-дослідну, педагогічну, лікувальну роботу він поєднував із громадською діяльністю. Проводив просвітницьку роботу, поширював знання з питань гігієни, догляду за новонародженими, профілактики хвороб жіночих статевих органів.