Журнал «Здоровье ребенка» 1(4) 2007

Емоційна сфера є найбільш чутливою до дії екстремальних та пошкоджуючих факторів. Емоційний апарат першим включається в стресову реакцію. Унаслідок цього активуються функціональні системи та їх специфічне ендокринне забезпечення [2, 6]. Емоції є складними реакціями організму, основою яких є комплексні безумовні та умовні зв'язки не тільки екстеро-, але й інтероцептивного походження [3, 7]. Навіть якщо емоція не проявляється зовні, вона все одно розвивається, розповсюджуючись у напрямку внутрішніх органів [2]. Чим потужніша та триваліша негативна емоція, тим більш значущі та стійкі вісцеровегетативні порушення, тим більше вірогідність хронізації психосоматичних розладів та відповідного іпохондричного розвитку особи.

Досить часто дискінетичні й секреторні розлади шлунка та ДПК у дітей, болісні відчуття в животі, резистентні до звичайних терапевтичних впливів, виявляються врешті-решт звичайним «засобом» висловлення емоцій, закономірним наслідком поганого настрою з іпохондричними фобіями та установками [2, 6]. Не тільки гострі або хронічні психічні травми та довготривалі депресивні стани, але й будь-які сумні події, розчарування, переживання розглядаються нині як найбільш часті причини розладів травлення.

Надсегментарні вегетативні апарати нерозривно пов'язані з мозковими механізмами поведінки, лімбіко-ретикулярним комплексом, який у тісному взаємозв'язку з новою корою здійснює формування потреб, конкретну мотиваційну мету поведінки та забезпечує реалізацію актів поведінки. Лімбічна система є водночас «вісцеральним» та «емоційним» мозком і бере участь у регулюванні вегето-вісцеро-гормональних реакцій, а також корегує системи, що забезпечують сон, бадьорість, увагу, емоційну сферу та процеси пам'яті [3, 8].

Мета дослідження — дослідити особливості психоемоційної сфери в дітей із виразковою хворобою шлунка та ДПК, а також розробити методи корекції виявлених порушень.

Матеріал та методи дослідження

Під спостереженням знаходилось 56 дітей віком від 7 до 18 років, які перебували на лікуванні в гастроентерологічних відділеннях Обласної дитячої лікарні № 2 та міської дитячої лікарні м. Чернівці з діагнозом виразкової хвороби (ВХ) шлунка та/або ДПК. Діти були розподілені на підгрупи за віком, статтю та наявністю або відсутністю спадкової схильності до ВХ. Комплексне клініко-анамнестичне, лабораторне та інструментальне обстеження здійснювалися за загальноприйнятими методами. Основні та супутні діагнози верифікувалися за МКХ-10. З метою визначення ендоскопічних і функціональних змін з боку верхніх відділів травного шляху здійснювалися ФЕГДС за допомогою фіброгастродуоденоскопу «Pentax FG-24P» із визначенням ендоскопічних критеріїв наявності гелікобактерної інфекції та щіткова біопсія слизової оболонки шлунка та ДПК за загальноприйнятими правилами забору з наступним приготуванням мазка-відбитка, забарвленням та бактеріоскопією. Одночасно з ФЕГДС проводили інтрагастральну рН-метрію з вивченням секреторної та олужнюючої функцій шлунка за різницею значень рН в тілі й антрумі (В.М. Чернобровий, 1990).

Вивчення показників психоемоційного стану дітей проводили після ознайомлення зі станом їхнього здоров'я, виключення психічних розладів та неврологічної патології, оцінки стану слухового та зорового аналізаторів (за даними огляду відповідних спеціалістів).

Сформованість інтелектуальної функції визначали за допомогою фрагмента тесту Р. Кеттела (адаптований модифікований варіант дитячого особистісного опитувальника Р. Кеттела) [1]. Методика створена з 10 питань, де вірна відповідь оцінювалася в один бал. Сума балів переводилася в стандартні оцінки — «стени», за якими визначали низький (1–3 стени), середній (4–7) і високий (8–10) рівень інтелекту. Визначення показників розумової діяльності дітей шкільного віку, оцінка темпу психомоторної діяльності та здатності до виконання монотонної роботи, що потребує концентрації уваги, проводили за допомогою коректурної проби в поєднанні з перевіркою швидкості читання [4]. Характеристику уваги визначали за допомогою показника точності роботи (W), що описує якість виконання завдання. Якщо не допущено жодної помилки або пропуску, цей показник дорівнює 1,0. В іншому випадку W < 1,0.

^,

де ∑ — число правильно підкреслених знаків; О — число пропущених та неправильно відмічених знаків.

Показник стійкості уваги (продуктивності) (Е) визначає одночасно якість та темп виконання, враховуючи об'єм обробленого матеріалу. Якщо W = 1,0 (не було допущено помилок), то цей показник виражається цілим числом. При W < 1,0 Е — число дробове. Е = ∑ • W, де W — показник точності роботи; ∑ — кількість слів, які дитина встигла продивитись.

Властивості й характер особистості (емоційна лабільність — стабільність, екстраверсія — інтроверсія) визначали за допомогою опитувальника Айзенка (Е.Р.І.) та дитячого варіанта тесту Айзенка (J.E.P.I.) [5].

З метою оптимізації лікування в комплексну терапію залучено препарати нейротропної дії (гінкго білоба та інші).

Для об'єктивізації результатів та визначення ефективності розробленої терапії дітей було розподілено на дві групи. Хворим першої (основної) групи (n = 29) до базового лікування додавали препарати нейротропної дії. У другій (контрольній) групі (n = 27) застосовували лише традиційні, базові схеми: лікувальне харчування, за необхідності — ерадикаційну протихелікобактерну терапію, антациди, репаранти, фізіотерапевтичні методи. Для визначення клінічної ефективності терапії використана бальна методика за С.М. Макеєвим (1985). Оцінку динаміки захворювання здійснювали в балах з урахуванням симптоматики основних клінічних проявів ВХ та даних об'єктивного обстеження. Симптоми оцінювались в альтернативній формі: за наявності — 1 бал, за відсутності — 0 балів.

З метою порівняльної оцінки впливу комплексної терапії в поєднанні із запропонованим препаратом та традиційної терапії визначали інтегральний показник патології (ІПП), ступінь поліпшення клінічної картини (S) та коефіцієнт ефективності удосконаленої терапії (К). Усі дані оброблені за загальноприйнятими методами варіаційної статистики та кореляційного аналізу за Пірсоном за допомогою пакетів комп'ютерних програм «Statistiсa» для Windows 8.0.0. (SPSS I.N.C.; 1989–1997).

Результати дослідження та їх обговорення

Тестування за опитувальником Спілберга засвідчило, що в підлітків 13–18 років порівняно з молодшою віковою групою спостерігається зростання особистісної тривожності в 2 рази (56,7 % проти 25,9 %, р < 0,05). Разом з цим нормальні значення тесту більше ніж вдвічі (р < 0,05) домінують у пацієнтів 7–12 років (67,1 % проти 24,8 % у хворих 13–18 років). Серед дітей цього віку не зафіксовано зниження рівня даного показника, у той час як 7,5 % дітей старшої групи мають низький рівень особистісної тривожності (табл. 1). У 69,3 % хлопчиків спостерігався високий рівень особистісної тривожності проти 42,8 % у дівчаток. Однак ці цифри вірогідної різниці не мають (р > 0,05). Такою (р < 0,05) виявилась лише різниця між статевими групами в рівні реактивної тривожності. Більшість хлопчиків (65,4 %) мали середній її рівень, а значна частина дівчаток (67,8 %) продемонстрували низький рівень цього виду тривожності, що свідчить про психологічну фіксацію дівчаток на своїй особистості. При порівнянні рівнів тривожності дітей із різними локалізаціями виразок виявилось, що для хворих із локалізацією виразки в ДПК більш характерним є високий ступінь особистісної тривожності (53,7 % проти 17,6 % при локалізації виразки в шлунку, р < 0,05). У пацієнтів із локалізацією виразки в шлунку частіше мав місце середній її ступінь (82,4 % проти 39,0 % , р < 0,05).

У пацієнтів 7–12 років агресивність тяжіла до середнього рівня: 48,1 % мали середній рівень фізичної агресії, 50,8 % — опосередкованої, 100 % — вербальної, 41,8 % — загальної, 85,9 % — образи. Однак почуття власної провини в 60 % пацієнтів зазначеної вікової групи виявилось високим. Для дітей 13–18 років також характерний середній рівень агресивності, почуття власної провини в 48,2 % було середнього ступеня. Порівняння показників обох вікових груп продемонструвало, що кількість хворих із низьким рівнем опосередкованої агресії більша в групі 7–12 років (47,1 % проти 23,6 %, р < 0,05), серед підлітків домінував середній рівень цього виду агресивності (72,4 % проти 50,8 %, р < 0,05). 100 % пацієнтів молодшої групи мали середній рівень вербальної агресії, а 22,6 % дітей 13–18 років демонстрували високий її рівень (р < 0,05). Решта видів агресивності в групах за віком не відрізнялась. Аналіз емоційного стану хворих на ВХ дітей показав вірогідне переважання в обох підгрупах інтровертованих особистостей над екстравертованими (рис. 1).

Збільшення частоти інтровертованих осіб серед дітей із локалізацією виразки ДПК відбувається за рахунок дівчаток, серед дітей із локалізацією виразки в шлунку — майже однаковою мірою за рахунок осіб обох статей.

Аналіз шкали нейротизму показав, що серед дітей із обтяженою спадковістю переважають емоційно лабільні діти, причому 2/3 з них — із високим рівнем лабільності. Серед дітей із необтяженою спадковістю — майже однаковою мірою зустрічаються особи з середнім рівнем лабільності та стабільності емоційної сфери.

Аналіз інтелектуальних функцій у дітей обох підгруп не виявив вірогідної різниці. Так, у 74,3 % дітей (І підгрупа — 74,2 %, ІІ підгрупа — 74,6 %) виявлено середній ступінь сформованості інтелектуальних функцій, переважання конкретних форм мислення, середній об'єм знань, низький показник концентрації уваги, незначну втомлюваність при розумовій праці. У 15,2 % дітей (І підгрупа — 15,7 %, ІІ підгрупа — 15,1 %) виявлено низький ступінь сформованості інтелектуальних функцій, невеликий об'єм знань, конкретно-образне, примітивне мислення, низький показник концентрації уваги, втомлюваність. Лише в 10,5 % дітей — (І підгрупа — 10,7 %, ІІ підгрупа — 10,2 %) високий ступінь сформованості інтелектуальних функцій, досить розвинені абстрактні форми мислення, великий об'єм знань, добрий рівень розвитку вербального інтелекту, узагальнення, здатності виділення конкретного із загального, володіння логічними й математичними операціями, легкість засвоєння нових знань. Високий рівень тривожності супроводжувався значним відхиленням від автогенної норми (60,3 ± 3,9 ум.од. проти 36,8 ± 3,1 ум.од., р < 0,05), тобто ці діти були більш замкненими у своєму внутрішньому світі, ніж хворі з нормальним рівнем тривожності. Активність у таких дітей була вищою, ніж при нормальному рівні тривожності (58,1 ± 4,3 ум.од. проти 39,1 ± 2,9 ум.од., р < 0,05). Однак за наявності зниженої працездатності (58,8 ± 5,5 у.о. проти 78,7 ± 3,7 ум.од., р < 0,05) така активність нагадує метушливість, унаслідок чого спостерігається зниження здатності до виконання конкретного завдання. Діти з нормальною і високою тривожністю зробили однакову кількість помилок (1,7 ± 0,2 і 1,5 ± 0,1 відповідно) і обробили однакову кількість слів із буквосполученнями (23,4 ± 1,3 і 21,7 ± 1,1 відповідно). Однак процеси короткочасної пам'яті були вищими в пацієнтів із нормальним рівнем тривожності (0,83 ± 0,1 ум.од. проти 0,61 ± 0,1 ум.од., р < 0,05).

Отже, майже половина дітей із хронічним деструктивним перебігом запалення слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки має високий рівень тривожності, що супроводжується порушенням процесів кровообігу, зниженням працездатності як фізичної, так і розумової (зниження процесів короткочасної пам'яті) та зростанням відхилення від автогенної норми. Значне відхилення від автогенної норми та уповільнення нервових процесів указує на підвищення гальмівних процесів у ЦНС та перехід до більш економічних форм поведінки. Це виникає як наслідок значної фізичної та емоційної стомленості та браку енергетичних ресурсів.

Виявлені нами психосоматичні особливості перебігу виразкової хвороби диктують необхідність розробки диференційованих програм лікування та профілактики цієї патології в дітей. Застосування нейротропних препаратів не супроводжувалося побічними ефектами, у тому числі й випадками індивідуальної гіперчутливості. Підвищення настрою, відчуття бадьорості, значне зниження астенічної, тривожної та іпохондричної симптоматики спостерігалося вже на початку другого тижня лікування, а через три тижні реєструвався виражений клінічний ефект.

У хворих на ВХ із високим рівнем тривожності наприкінці дослідження виявилось зростання показників опосередкованої агресії у хлопчиків (4,0 ± 0,2 ум.од. проти 3,1 ± 0,1 ум.од., р < 0,05) до рівня цього показника у дівчаток (р > 0,05), адже на початку спостереження дівчатка мали вірогідно вищий її рівень (4,9 ± 0,2 ум.од. проти 3,1 ± 0,1 ум.од., р < 0,05). Найбільш суттєві зміни при комплексному застосуванні нейротропних середників спостерігались у хворих із нормальним рівнем тривожності (при виконанні коректурної проби вони продемонстрували збільшення кількості оброблених рядків та зменшення кількості зроблених помилок). У дітей з високим рівнем тривожності лікування із застосуванням нейротропних середників лише намітило такі тенденції, що вказує на необхідність продовжити курс. Однак частина показників усе ж виявилась вірогідно зміненою. Так, зросла концентрація уваги, поліпшились процеси короткочасної пам'яті та продуктивності роботи. Порівняльна оцінка клінічної ефективності різних схем комплексної терапії виразкової хвороби в дітей подана в табл. 2.

Висновки

1. Психоемоційний стан у пацієнтів, хворих на ВХ, характеризується порушенням рівня особистісної тривожності, агресивності, напористості та появою емоційної індиферентності.

2. Застосування нейротропних середників сприяє зменшенню симптомів психоемоційного стресу в дітей, що призводить до переривання патогенетичного ланцюга формування стійких функціональних і структурних змін у гастродуоденальній ділянці.