Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?

Журнал «Боль. Суставы. Позвоночник» Том 15, №3, 2025

Вернуться к номеру

Сучасні тенденції відновлення статичних стабілізаторів при вивихах акроміального кінця ключиці (огляд літератури)

Сучасні тенденції відновлення статичних стабілізаторів при вивихах акроміального кінця ключиці (огляд літератури)

Авторы: Кваша В.П., Левицький А.Ф., Чорний В.С., Лиходій В.В.
Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна

Рубрики: Ревматология, Травматология и ортопедия

Разделы: Клинические исследования

Версия для печати


Резюме

Актуальність. Питома частка вивихів акроміального кінця ключиці становить до 26 % від травматичних вивихів апарату руху та опори та до 10 % — від травматичних уражень у ділянці плечового пояса. Оперативні втручання, направлені на відновлення зв’язкового апарату, включають різноманітні види пластики, що відрізняються як за характером трансплантатів, так і за локалізацією: а) надплечово-ключичний комплекс; б) дзьобоподібно-ключичний комплекс; в) поєднання двох попередніх. Через анатомо-біомеханічні особливості надплечово-ключичного суглоба і наявність протилежних поглядів на стабілізуючу роль зв’язкового апарату було розроблено й упроваджено понад 150 реконструктивно-відновлювальних способів, а це призводить до суб’єктивізації їх використання, втрачається системний підхід, що негативно впливає на кінцеві результати. Експериментальні дослідження направлені на визначення питомої ваги статичних стабілізаторів, а також їхніх складових у забезпеченні різноплощинної фіксації акроміального кінця ключиці, що слугує підґрунтям для розробки новітніх і удосконалення існуючих способів відновлення пошкоджених зв’язок надплечово-ключичного суглоба і забезпечить підвищення рівня позитивних результатів. Мета: провести аналіз сучасних способів оперативного лікування вивихів акроміального кінця ключиці для відновлення статичних стабілізаторів. Матеріали та методи. Проведено аналіз літературних джерел з використанням баз даних PubMed та Embase за ключовими словами «вивих», «акроміальний кінець», «ключиця», «статичні стабілізатори», «реконструктивні операції». Результати. Складові надплечово-ключичного і дзьобоподібно-ключичного стабілізуючих комплексів мають свої анатомо-біомеханічні властивості, а їхня синергічна дія забезпечує природну стабільність суглоба. Оптимальне відновлення стабільності при їх пошкодженні можливе лише при реконструкції обох статичних зв’язкових комплексів. Висновки. Статичні стабілізатори загалом і їх складові зокрема характеризуються суттєвими анатомічними й функціональними особливостями. Природна стабілізація надплечово-ключичного суглоба забезпечується їх синергічною взаємодією, що є підґрунтям для розробки й упровадження оперативних втручань, обсяг яких включає відновлення надплечово-ключичних і ключично-дзьобоподібних зв’язок.

Background. Operative interventions aimed at resto­ring the ligamentous apparatus include various types of plastic surgery, both by the nature of the grafts and by location: a) suprahumeral-clavicular; b) clavicular-beakoid; c) a combination of the previous two. Тhe anatomical and biomechanical features of the supraclavicular joint and opposing views on the stabilizing role of the ligamentous apparatus have led to the development and implementation of more than 150 reconstructive and restorative me­thods, which leads to the subjectification of their use, the loss of a systematic approach and a negative impact on the final results. The purpose was to analyze modern methods of surgical treatment of dislocations of the acromial end of the clavicle, which are aimed at restoring static stabilizers. Material and methods. An analysis of literary sources was conducted using the PubMed and Embase databases using the keywords “dislocation”, “acromial end”, “cla­vicle”, “static stabilizers”, and “reconstructive surgery”. Results. The components of the suprahumeral-clavicular and beak-clavi­cular stabilizing complexes have their own anatomical and biomechanical properties, and their synergistic effect ensures the natural stability of the joint. Optimum restoration of stability, if they are damaged, is possible only with the reconstruction of both sta­tic ligament complexes. Conclusion. Static stabilizers in general and their components in particular are characterized by significant anatomical and functional features. Natural stabilization of the acromioclavicular joint is ensured by their synergistic interaction, which is the basis for the development and implementation of surgical interventions, the scope of which includes the restoration of both ligamentous complexes.


Ключевые слова

огляд; вивих акроміального кінця ключиці; статичні стабілізатори; реконструктивні операції; біомеханічні дослідження

review; dislocation; acromial end; clavicle; static stabilizers; reconstructive surgery; biomechanical studies

doi: http://dx.doi.org/10.22141/pjs.15.3.2025.474

Вступ

Питома частка вивихів акроміального кінця ключиці (АКК) становить до 26 % від травматичних вивихів апарату руху та опори та до 10 % — від травматичних уражень у ділянці плечового пояса [1–3].
Надплечово-ключичний суглоб (НКС) анатомо-біомеханічно характеризується шістьма ступенями свободи. У забезпеченні його стабільності важливу роль відіграють: капсула, внутрішньосуглобовий диск, надплечово-ключичний і дзьобоподібно-ключичний комплекси [4–7].
Пошкодження обох статичних стабілізуючих комплексів характеризується як III–VI тип за Rockwood або III тип за Tossy і потребує відновлення зв’язкового апарату [7, 8].
Оперативні втручання, направлені на відновлення зв’язкового апарату, включають різноманітні види пластики як за характером трансплантатів, так і за локацією: а) надплечово-ключичний комплекс; б) дзьобоподібно-ключичний комплекс; в) поєднання двох попередніх [8, 9].
Через анатомо-біомеханічні особливості надплечово-ключичного суглоба і наявність протилежних поглядів на стабілізуючу роль зв’язкового апарату було розроблено й упроваджено понад 150 реконструктивно-відновлювальних способів, що призводить до суб’єктивізації їх використання, втрати системного підходу і негативно впливає на кінцеві результати [10–14].
Усе вищезазначене зумовлює потребу в подальшому аналізі й визначенні оптимальних шляхів відновлювальних оперативних втручань з метою реконструкції пошкоджених зв’язок, що покращить кінцеві результати лікування.
Мета: провести аналіз сучасних способів оперативного лікування вивихів акроміального кінця ключиці для відновлення статичних стабілізаторів. 

Матеріали та методи

Даний аналіз проводили за загальноприйнятими настановами Preferred Reporting Items for Systematic Reviews and Meta-analysis (PRISMA) Guidelines [15]. Пошук літературних джерел проводився в базах даних PubMed та Embase з 2018 по 2024 рік за ключовими словами: «вивих», «акроміальний кінець», «ключиця», «статичні стабілізатори», «реконструктивні операції» (dislocation, acromial end, clavicle, static stabilizers, reconstructive surgery). 
Критерії включення: 1) IV–VI типи пошкодження за Rockwood і III тип за Tossy; 2) відновлення зв’язкового апарату НКС авто-, алотрансплантатами або синтетичними матеріалами з різними типами фіксації, що відрізняються за структурою і формою; 3) статті, що включають результати експериментальних і клінічних досліджень.
Критерії виключення: 1) I–III типи пошкодження за Rockwood і I–II за Tossy; 2) інноваційні реконструктивні способи без належного ступеня доказовості.
Аналіз відібраної літератури проводили з використанням RStudio (https://www.rstudio. com). Робоча схема відбору літературних джерел, які вивчали, подана на рис. 1.

Результати та обговорення

Після відбору джерел літератури, які подані в табл. 1, проведено їх детальний аналіз.
S. Kurata та співавт. (2022) виявили, що при розсіченні зв’язок, капсули і диска НКС верхнє зміщення становило 0,3 мм, при пошкодженні трапецієподібної зв’язки — 6,5 мм, при ушкодженні обох комплексів — 10,7 мм. Розтин зв’язок НКС і трапецієподібної зв’язки викликав значну фронтальну нестабільність незалежно від розрізу коноїдної зв’язки [16].
D. Morikawa та співавт. (2020) встановили, що при неушкоджених дзьобоподібно-ключичних зв’язках запропонований спосіб ACLC (77,1 %) краще відновлював задню ротаційну стабільність, ніж косі (35,3 %), передні (48,5 %) і Х-подібні (23,0 %) брекети (р < 0,001; р = 0,002; р < 0,001). Стійка задня нестабільність акроміально-ключичного суглоба була зареєстрованим ускладненням після ізольованої дзьобоподібно-ключичної реконструкції. Реконструкція ACLC з дермальним алотрансплантатом краще відновила нативну задню ротаційну стабільність, ніж інші способи [17].
F. Dyrna та співавт. (2018), вивчаючи крутний момент опору при капсулотомії та послідовному пересіченні обох комплексів статичних стабілізаторів, зробили висновок, що застосування різноманітних шовних матеріалів значно підвищило крутний момент опору порівняно з капсулотомією. Комбінована реконструкція капсули суглоба і дзьобоподібно-ключичних зв’язок дозволила досягти найвищого відсотка відновленого моменту опору, хоч він і був значно слабшим, ніж у нативному зразку (р = 0,01). Комбінована стабілізація капсули суглоба і дзьобоподібно-ключичних зв’язок продемонструвала найбільшу здатність відновлювати нативну стабільність щодо поступального й обертального навантажень, причому конкретну конфігурацію відновлення капсули слід вибирати відповідно до особистих уподобань хірурга [18].
G.A. Velasquez і співавт. (2022) встановили, що пікове напруження (фон Мізеса) постійно спостерігалося в передньонижньому пучку в позиції 02:30 у висоті корони (4,06 МПа) і горизонтальній аддукції (2,32 МПа). За винятком позиції 02:00, статистично значущі вищі деформації були виявлені у двох пучках під час підняття плеча. Найбільше зміщення зв’язок спостерігалося за осями Y і Z. Передньонижній пучок акроміально-ключичної зв’язки відіграє основну роль у стабілізації акроміально-ключичного суглоба під час руху плеча, навіть незважаючи на те, що два пучки зв’язки AC мають комплементарний спосіб дії. Під час горизонтальної аддукції верхньозадній пучок запобігає передньому і верхньому зміщенню [19].
I. Peeters та співавт. (2022) довели, що в надплечово-ключичному суглобі методи дзьобоподібно-ключичної та комбінованої реконструкції адекватно відновили осьову ротацію ключиці, тоді як техніка акроміально-ключичної реконструкції показала кращу корекцію висоти ключиці. Ротаційні можливості найкраще відновлювалися шляхом реконструкції акроміально-ключичних зв’язок. В акроміально-ключичному суглобі відносне положення нахилу і латеральна ротація лопатки порівняно з ключицею найкраще відновлювалися комбінованою реконструкцією. Техніка реконструкції акроміально-ключичних зв’язок продемонструвала краще відновлення відносного витягнутого положення і призвела до кращої корекції лопатки відносно ключиці. Дослідження продемонструвало наявність кінематичних відмінностей між акроміально-ключичною, дзьобоподібно-ключичною або комбінованими стратегіями реконструкції зв’язок. Хоча кожна техніка могла відновити різні елементи кінематики суглоба, жодна стратегія не відновила повністю плечовий пояс до його фізіологічного стану [20].
H. Celik та співавт. (2020) описують техніку, призначену для стабілізації як дзьобоподібно-ключичного, так і акроміально-ключичного компонентів, розглядаючи суглоб як дзьобоподібно-акроміально-ключичний кістково-зв’язковий комплекс, замикаючи коло тривимірної стабільності. Поточна техніка пропонує сильну нежорстку багатовекторну стабілізацію, яка не лише відновлює дзьобоподібно-ключичний та акроміально-ключичний комплекси, але й протидіє векторним силам трапецієподібного м’яза, одночасно переміщуючи ключицю спереду і знизу та імітуючи коло стабільності, об’єднуючи ключицю, акроміон, дзьобоподібний відросток та акроміально-ключичні й дзьобоподібно-ключичні зв’язки [21].
P.C. Nolte та співавт. (2021) встановили, що середній кут прикріплення задньоверхньої зв’язки становив 51,4° щодо довгої осі ключиці та 41,5° щодо її дистальної третини. Середня ширина ключичного сліду акроміально-ключичної капсули становила 6,4 мм по верхній поверхні та 4,4 мм по нижній, а середня ширина акроміального сліду акроміально-ключичної капсули становила 4,6 і 4,0 мм відповідно. Середня відстань від латерального ключичного прикріплення акроміально-ключичної капсули до межі ключичного хряща становила 4,3 мм, від медіального — 3,1 мм (95% ДІ: 2,9–3,4 мм). На моделі годинникового циферблата ключичне прикріплення задньоверхньої зв’язки коливалося від 09:05 (діапазон 08:00–09:30) до 11:20 (діапазон 10:00–12:30), а акроміальне прикріплення коливалося від 12:20 (діапазон 11:00–1:30) до 02:10 (діапазон 13:30–14:40). Задньоверхня зв’язка проходить не перпендикулярно до суглоба, а орієнтована похило до довгої осі ключиці і свідчить про те, що запропонована реконструкція капсули акроміально-ключичного суглоба має зосереджуватися насамперед на її верхній частині [22].
Y. Sobolevskiy та співавт. (2023) визначили, що порівняно з природним станом, який характеризується цілісністю статичних стабілізаторів, утрата стабільності відбувалась у такій послідовності: пошкодження lig. trapezoideum; lig. сonoideum; lig. claviculo-acoacromiale inferior; lig. claviculo-acoacromiale superior. Втрата стабілізації акроміального кінця ключиці більшою мірою залежала від пошкодження lig. acromioclaviculare superior та inferior порівняно з lig. conoideum і lig. trapezoideum (11,6 N/mm) [23].
M. Alkoheji та співавт. (2021) вивчали три типи реконструкції діапазону стабільності до рівня нативної. Щодо стабільності реконструкції швів + кнопок усі способи не відрізнялися суттєво від нативної фіксації зв’язок. Реконструкція швів + кнопок, яка проходила безпосередньо через тунелі в ключиці та коракоїді, відновила всі показники стабільності до рівня природних значень, тоді як стрічкові імплантати, обмотані навколо кісток, створювали умови для зміщення ключиці допереду [24].
J. Lee та співавт. (2021) визначили, що в інтактному нативному НКС середнє зміщення ключиці допереду становило 7,9 ± 4,3 мм, дозаду — 7,2 ± 2,6 мм, доверху — 5,8 ± 3,0 мм, а середнє зміщення вниз — 3,6 ± 2,6 мм. Коноїдна зв’язка була основним стабілізатором верхнього зміщення (45,6 %). Капсульна зв’язка НКС була основним стабілізатором нижнього зміщення (33,8 %). Капсульна та коноїдна зв’язки внесли однакову частку в передню стабільність з частотою 23 і 25,2 % відповідно. Капсульна зв’язка була основним фактором задньої стабільності (38,4 %). Коноїдна зв’язка є основним стабілізатором верхнього зміщення ключиці в НКС і значною мірою сприяє стабільності. Слід розглянути питання про реконструкцію капсульної зв’язки НКС для повної стабільності AP при травмах високого ступеня і горизонтально нестабільному НКС [10].
J. France та співавт. (2024) встановили, що всі синтетичні імплантати значно покращили вертикальну стабільність при реконструкції дзьобоподібно-ключичного комплексу. У поєднанні з реконструкцією НКС усі способи були набагато кращими, особливо щодо відновлення горизонтальної стабільності. Імплантати відрізнялися за підходом до фіксації, зосереджувались переважно на реконструкції дзьобоподібно-ключичних зв’язок. Дане дослідження продемонструвало, що відновлення обох комплексів значно покращує стабільність конструкції та значно зменшує вертикальну й горизонтальну нестабільність [25].
При реконструкції пошкоджених зв’язок використовуються авто-/алотрансплантати, а також штучні матеріали з якірною фіксацією або без неї для відновлення акроміально-ключичного, дзьобоподібно-ключичого або обох комплексів [26–28]. Проте предметна дискусія відбувається щодо того, що є головним стабілізатором АКК: lig. claviculo-acoacromiale чи lig. claviculo-coracoidea і, відповідно, який з комплексів потрібно відновлювати. Даним поглядам на практиці відповідають два шляхи відновлення статичних стабілізаторів [29, 30].
Сучасні анатомо-біомеханічні дослідження направлені не тільки на визначення структурно-функціональних характеристик зв’язок у цілому, але й на вивчення їхніх складових, особливо це стосується експериментальних досліджень у динаміці, що суттєво поглиблює знання про дані структури.
Шляхом гістологічних та анатомічних досліджень була деталізована морфологія акроміально-ключичної зв’язки, а саме її двопучкове розташування. Крім того, була також виявлена явна структурна перевага заднього пучка (SPB) над менш послідовним передньонижнім пучком (AIB). SPB — це чітко виражене капсульне потовщення, яке постійно виявляється в усіх зразках з орієнтацією під кутом 30°. Прикріплення цього пучка походять від верхнього, заднього і нижнього відділів ключиці [22, 32, 33].
Сучасні анатомічні дослідження виявили унікальну орієнтацію порцій акроміально-ключичних зв’язок, прикріплення lig. сonoideum і lig. trapezoideum на procesus coracoideus і ключиці, що свідчить про їх різнопланову функцію та сприяє удосконаленню оперативних втручань, однак дані структури лише шляхом спільної дії забезпечують природну стабілізацію НКС [34–36].
Бажання визначити головний зв’язковий комплекс не тільки стало базисом для довготривалої дискусії, але й призвело до розробки й упровадження близько 150 оперативних способів відновлення зв’язкового апарату НКС, які реалізуються у двох напрямках: відновлення дзьобоподібно-ключичного [37] або акроміально-ключичного [38] зв’язкового комплексу.
Тому, незважаючи на дискусію, яка триває і досі, сучасні дослідження вказують на необхідність поєднаної реконструкції статичних стабілізаторів [6, 39, 40].

Висновки

Статичні стабілізатори загалом і їхні складові зокрема характеризуються суттєвими анатомічними й функціональними особливостями. Природна стабілізація акроміально-ключичного суглоба забезпечується їхньою синергічною взаємодією, що є підґрунтям для розробки й упровадження оперативних втручань, обсяг яких включає відновлення обох зв’язкових комплексів.
Конфлікт інтересів. Автори декларують відсутність конфлікту інтересів і фінансової зацікавленості при проведенні дослідження і написанні статті. 
Інформація про фінансування. Фінансова підтримка при написанні статті відсутня.
Внесок авторів. Кваша В.П — розробка та дизайн дослідження, коригування статті; Левицький А.Ф. — аналіз і коригування статті; Чорний В.С. — аналіз літературних джерел, написання фрагментів роботи; Лиходій В.С. — аналіз літературних джерел, написання фрагментів роботи.
 
Отримано/Received 01.06.2025
Рецензовано/Revised 05.07.2025
Прийнято до друку/Accepted 10.07.2025

Список литературы

  1. Gaillard F, Walizai T, Campos A, et al. Acromioclavicular joint injury. Radiopaedia.org. 2024 Nov 5: 843. doi: 10.53347/rID-843.
  2. Saraglis G, Prinja A, To K, Khan W, Singh J. Surgical treatments for acute unstable acromioclavicular joint dislocations. SICOT J. 2022;8:38. doi: 10.1051/sicotj/2022038. 
  3. Chernchujit B, Artha A. High grade acromioclavicular injury: Comparison of arthroscopic assisted acromioclavicular joint fixation and anatomic acromioclavicular joint reconstruction. J Orthop. 2020 Apr 25;22:151-157. doi: 10.1016/j.jor.2020.04.007.
  4. Gültaç E, Can Fİ, Kılınç CY, et al. Comparison of the Radiological and Functional Results of Tight Rope and Clavicular Hook Plate Technique in the Treatment of Acute Acromioclavicular Joint Dislocation. J Invest Surg. 2022 Mar;35(3):693-696. doi: 10.1080/08941939.2021.1897196. 
  5. Hess S, Bütler K, Haupt S, Grehn H, Sommer C, Michelitsch C. Clavicular hook plate versus dog-bone technique for acute high-grade acromioclavicular joint dislocation: a retrospective cohort study comparing clinical outcome scores, complications, and costs. Arch Orthop Trauma Surg. 2023 Aug;143(8):5007-5014. doi: 10.1007/s00402-023-04856-4.
  6. Nolte PC, Lacheta L, Dekker TJ, Elrick BP, Millett PJ. Optimal Management of Acromioclavicular Dislocation: Current Perspectives. Orthop Res Rev. 2020 Mar 5;12:27-44. doi: 10.2147/ORR.S218991.
  7. Helleberg F, Sobecki P, Józwiak R, Szaro P. Anatomical variants of the acromioclavicular joint influence its visibility in the standard MRI protocol in patients aged 18-31 years. Surg Radiol Anat. 2022 Jul;44(7):951-961. doi: 10.1007/s00276-022-02973-0. 
  8. Granville-Chapman J, Torrance E, Rashid A, Funk L. The Rockwood classification in acute acromioclavicular joint injury does not correlate with symptoms. J Orthop Surg (Hong Kong). 2018 May-Aug;26(2):2309499018777886. doi: 10.1177/2309499018777886. 
  9. Buryanov ОA, Kvasha VP, Сhekushyn DA, Naumenko VO. Analysis of long-term results of surgical treatment of acromioclavicular dislocation. Trauma. 2022;22(6):S4–S9. Ukrainian. doi: 10.22141/1608-1706.6.22.2021.249595.
  10. Lee J, El-Daou H, Alkoheji M, Carlos A, Di Mascio L, Amis A. Ligamentous and capsular restraints to anterior-posterior and superior-inferior laxity of the acromioclavicular joint: a biomechanical study. J Shoulder Elbow Surg. 2021 Jun;30(6):1251-1256. doi: 10.1016/j.jse.2020.09.006.
  11. Fraipont GM, Beyer RS, McGarry MH, Lee TQ. Acromioclavicular joint biomechanics: a systematic review. JSES Rev Rep Tech. 2024 Jul 20;4(4):668-675. doi: 10.1016/j.xrrt.2024.06.009. 
  12. Pan X, Lv RY, Lv MG, Zhang DG. TightRope vs Clavicular Hook Plate for Rockwood III-V Acromioclavicular Dislocations: A Meta-Analysis. Orthop Surg. 2020 Aug;12(4):1045-1052. doi: 10.1111/os.12724. 
  13. Oh HS, Kim S, Hyun JH, Kim MS. Effect of subacromial erosion shape on rotator cuff and clinical outcomes after hook plate fixation in type 5 acromioclavicular joint dislocations: a retrospective cohort study. BMC Musculoskelet Disord. 2022 Jan 10;23(1):42. doi: 10.1186/s12891-021-04987-y.
  14. Flores DV, Goes PK, Gómez CM, Umpire DF, Pathria MN. Imaging of the Acromioclavicular Joint: Anatomy, Function, Pathologic Features, and Treatment. Radiographics. 2020 Sep-Oct;40(5):1355-1382. doi: 10.1148/rg.2020200039. 
  15. Liberati A, Altman DG, Tetzlaff J, et al. The PRISMA statement for reporting systematic reviews and meta-analyses of studies that evaluate health care interventions: explanation and elaboration. J Clin Epidemiol. 2009 Oct;62(10):e1-e34. doi: 10.1016/j.jclinepi.2009.06.006.
  16. Kurata S, Inoue K, Shimizu T, et al. Acromioclavicular joint instability on cross-body adduction view: the biomechanical effect of acromioclavicular and coracoclavicular ligaments sectioning. BMC Musculoskelet Disord. 2022 Mar 23;23(1):279. doi: 10.1186/s12891-022-05245-5. 
  17. Morikawa D, Huleatt JB, Muench LN, et al. Posterior Rotational and Translational Stability in Acromioclavicular Ligament Complex Reconstruction: A Comparative Biomechanical Analysis in Cadaveric Specimens. Am J Sports Med. 2020 Aug;48(10):2525-2533. doi: 10.1177/0363546520939882. 
  18. Dyrna F, Imhoff FB, Haller B, et al. Primary Stability of an Acromioclavicular Joint Repair Is Affected by the Type of Additional Reconstruction of the Acromioclavicular Capsule. Am J Sports Med. 2018 Dec;46(14):3471-3479. doi: 10.1177/0363546518807908. 
  19. Velasquez Garcia A, Salamé Castillo F, Ekdahl Giordani M, Mura Mardones J. Anteroinferior bundle of the acromioclavicular ligament plays a substantial role in the joint function during shoulder elevation and horizontal adduction: a finite element model. J Orthop Surg Res. 2022 Feb 5;17(1):73. doi: 10.1186/s13018-022-02966-0.
  20. Peeters I, Braeckevelt T, Palmans T, De Wilde L, Van Tongel A. Differences between Coracoclavicular, Acromioclavicular, or Combined Reconstruction Techniques on the Kinematics of the Shoulder Girdle. Am J Sports Med. 2022 Jun;50(7):1971-1982. doi: 10.1177/03635465221095231.
  21. Ângelo AC, Maia Dias C, de Campos Azevedo C. Combined Vertical, Horizontal, and Rotational Acromioclavicular Joint Stabilization: "Closing the Circle" Technique. Arthrosc Tech. 2022 Jul 25;11(8):e1479-e1486. doi: 10.1016/j.eats.2022.03.039.
  22. Nolte PC, Ruzbarsky JJ, Midtgaard KS, et al. Quantitative and Qualitative Surgical Anatomy of the Acromioclavicular Joint Capsule and Ligament: A Cadaveric Study. Am J Sports Med. 2021 Apr;49(5):1183-1191. doi: 10.1177/0363546521995504.
  23. Sobolevskiy Y, Burianov O, Kvasha V, Chekushyn D, Kovalchuk D, Omelchenko T. Anatomical and biomechanical role of static stabilizers of the acromioclavicular joint. Wiad Lek. 2023;76(12):2607-2613. doi: 10.36740/WLek202312109.
  24. Alkoheji M, El-Daou H, Lee J, Carlos A, Di Mascio L, Amis AA. Acromioclavicular joint reconstruction implants have differing ability to restore horizontal and vertical plane stability. Knee Surg Sports Traumatol Arthrosc. 2021 Dec;29(12):3902-3909. doi: 10.1007/s00167-021-06700-x. 
  25. France J, Shahane S, Sinha A, Prasad G. An In Vitro Study Demonstrating the Significance of Acromioclavicular Ligament Repair in Restoring Horizontal and Rotational Acromioclavicular Joint Stability. Cureus. 2024 Mar 29;16(3):e57193. doi: 10.7759/cureus.57193. 
  26. Verstraete O, Van Tongel A, De Wilde L, Peeters I. Acromioclavicular reconstruction techniques after acromioclavicular joint injuries: A systematic review of biomechanical studies. Clin Biomech (Bristol). 2023 Jan;101:105847. doi: 10.1016/j.clinbiomech.2022.105847.
  27. Verstift DE, Somford MP, van Deurzen DFP, van den Bekerom MPJ. Review of Weaver and Dunn on treatment of acromioclavicular injuries, especially complete acromioclavicular separation. J ISAKOS. 2021 Mar;6(2):116-119. doi: 10.1136/jisakos-2019-000299.
  28. Kilkenny CJ, Farooq F, Hurley ET, et al. A bibliometric analysis of the top 50 cited studies related to acromioclavicular joint instability. J Orthop. 2024 Jun 27;58:46-51. doi: 10.1016/j.jor.2024.06.037.
  29. Marín Fermín T, Hovsepian JM, Rodrigues Fernandes VM, Terzidis I, Papakostas E, Koh J. Nonanatomic and Suture-Based Coracoclavicular Joint Stabilization Techniques Provide Adequate Stability at a Lower Cost of Implants in Biomechanical Studies when Compared with Anatomic Techniques: A Systematic Review and Meta-Analysis. Arthrosc Sports Med Rehabil. 2021 Feb 24;3(2):e573-e591. doi: 10.1016/j.asmr.2020.12.007. 
  30. Khoriati AA, Antonios T, Fozo ZA, et al. Is there a role for acromioclavicular (AC) joint capsular repair and reconstruction in high-grade AC separations? A systematic review. EFORT Open Rev. 2025 Feb 3;10(2):S115-S124. doi: 10.1530/EOR-2023-0121.
  31. Ambrožič M, Cimerman M, Omahen K, Jaklič M, Kralj-Iglič V, Kovačič L. No Short-Term Effects of Acromioclavicular Joint Augmentation in Acute Acromioclavicular Joint Stabilization Surgery: A Randomized Controlled Clinical Trial on 70 Patients. J Clin Med. 2025 May 2;14(9):3161. doi: 10.3390/jcm14093161.
  32. Cain EL Jr, Parker D. Open Anatomic Coracoclavicular Ligament Reconstruction for Acromioclavicular Joint Injuries. Clin Sports Med. 2023 Oct;42(4):589-598. doi: 10.1016/j.csm.2023.05.009.
  33. Ingoe H, Maharaj J, Singh N, et al. Superior suspensory complex of the shoulder reconstruction for acute and chronic acromioclavicular joint dislocations: the Queensland Unit for Advanced Shoulder Research 3-tunnel technique. JSES Int. 2024 Sep 20;9(1):31-39. doi: 10.1016/j.jseint.2024.09.004.
  34. Çarkçı E, Polat AE, Gürpınar T. The frequency of reduction loss after arthroscopic fixation of acute acromioclavicular dislocations using a double-button device, and its effect on clinical and radiological results. J Orthop Surg Res. 2020 Apr 8;15(1):136. doi: 10.1186/s13018-020-01674-x. 
  35. Eigenschink M, Heuberer PR, Pauzenberger L, et al. Allo- and autografts show comparable outcomes in chronic acromioclavicular joint reconstruction: a systematic review. Knee Surg Sports Traumatol Arthrosc. 2021 Jul;29(7):2202-2211. doi: 10.1007/s00167-021-06445-7.
  36. De Groot C, Verstift DE, Heisen J, van Deurzen DFP, van den Bekerom MPJ. Management of Acromioclavicular Injuries - Current Concepts. Orthop Res Rev. 2023 Feb 16;15:1-12. doi: 10.2147/ORR.S340531. 
  37. Jeong JY, Chun YM. Treatment of acute high-grade acromioclavicular joint dislocation. Clin Shoulder Elb. 2020 Sep 1;23(3):159-165. doi: 10.5397/cise.2020.00150. 
  38. Yeranosian M, Rangarajan R, Bastian S, et al. Anatomic reconstruction of acromioclavicular joint dislocations using allograft and synthetic ligament. JSES Int. 2020 Jun 12;4(3):515-518. doi: 10.1016/j.jseint.2020.04.001. 
  39. Jordan RW, Malik S, Bentick K, Saithna A. Acromioclavicular joint augmentation at the time of coracoclavicular ligament reconstruction fails to improve functional outcomes despite significantly improved horizontal stability. Knee Surg Sports Traumatol Arthrosc. 2019 Dec;27(12):3747-3763. doi: 10.1007/s00167-018-5152-7.
  40. Kim JY, Park HY, Bryant S, et al. Combined Coracoclavicular and Acromioclavicular Joint Reconstruction with Allograft Using a Cerclage Tensioning System. Arthrosc Tech. 2021 Jan 16;10(2):e317-e323. doi: 10.1016/j.eats.2020.10.013.

Вернуться к номеру