Журнал «Почки» Том 14, №2, 2025
Вернуться к номеру
Хронічна хвороба нирок: мінеральні розлади та сучасні можливості терапії
Авторы: Тетяна Чистик
Рубрики: Нефрология
Разделы: Справочник специалиста
Версия для печати
Збільшення кількості пацієнтів із хронічною хворобою нирок (ХХН) пов’язане як із демографічним старінням населення, так і зі зростанням поширеності судинних захворювань, автоімунної патології, цукрового діабету. Метою ранньої діагностики та лікування ХХН є уповільнення погіршення функції нирок та запобігання розвитку ускладнень, у тому числі порушенню мінерального обміну.
23 травня 2025 року відбувся медичний форум «Ukraine Nephro Urology», організаторами якого виступили ГО «Українська асоціація медичної освіти», кафедра нефрології та урології Національного медичного університету (НМУ) ім. О.О. Богомольця та кафедра урології Інституту післядипломної освіти НМУ ім. О.О. Богомольця (м. Київ). У рамках цього заходу обговорювали сучасні підходи до нефропротекції відповідно до останніх даних доказової медицини, особливості лікування інфекцій сечових шляхів (ІСШ) в епоху антибіотикорезистентності, порушення мінерального обміну при хронічній хворобі нирок, сучасні можливості діагностики та лікування ХХН.
З доповіддю «Мінеральні розлади у хворих на ХХН: акцент на гіперфосфатемію» виступила доктор медичних наук, професор кафедри нефрології та урології ІПО НМУ імені О.О. Богомольця, КНП «Київський міський центр нефрології та діалізу», лікар-нефролог вищої категорії Дудар Ірина Олексіївна.
Поширеність хронічної хвороби нирок із різним ступенем їх ураження зростає у всьому світі. Близько 850 млн людей (13–15 %) страждають на ХХН. Частіше ця патологія зустрічається у жінок, людей похилого віку, при супутній артеріальній гіпертензії, цукровому діабеті, ожирінні та неконтрольованому прийомі ліків. Скориговані показники загальної смертності в популяції пацієнтів із ХХН у 2 рази перевищують показники загальної популяції, на стадіях IV–V — у 3–4,5 раза.
Провідними причинами смертності у хворих на ХХН є серцево-судинні захворювання й інфекції. Крім того, у дослідженні G.A. Block et al. (2004) виявлено, що факторами, які підвищують смертність пацієнтів із ХХН, є неадекватний діаліз (5,1 %), анемія (11,3 %) та порушення мінерального обміну (17,5 %). Мінерально-кісткові порушення при ХХН поєднують три взаємопов’язаних патологічних стани: серцево-судинні захворювання, порушення кісткового та мінерального метаболізму, ниркову остеодистрофію. Серцево-судинні захворювання включають прискорений атеросклероз, гіпертрофію лівого шлуночка та низку інших патологій серця і судин у пацієнтів із ХХН. Відхилення лабораторних показників свідчать про порушення кісткового та мінерального метаболізму. При нирковій остеодистрофії спостерігаються різні типи ураження кісткової тканини, що розвиваються при ХХН.
У численних дослідженнях доведено, що розвиток вторинного гіперпаратиреозу є адаптивною відповіддю на прогресуючі порушення регуляції обміну фосфору, кальцію та вітаміну D при ХХН. При зниженні швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) нижче за 60 мл/хв/1,73 м2 зменшується фільтрація фосфору та збільшується його сироваткова концентрація. Гіперфосфатемія стимулює секрецію остеоцитами фактора росту фібробластів 23 (FGF-23), який інгібує реабсорбцію фосфору в проксимальних канальцях, збільшуючи його кліренс, що пригнічує секрецію паратгормону (ПТГ) на ранніх стадіях захворювання нирок. Прогресуюче зниження функції нирок призводить до зменшення відповіді на збільшений рівень FGF-23, і рівень сироваткового фосфору залишається високим. При цьому екскреція фосфору з сечею знижується: на І–ІІ стадії ХХН вона становить 900 мг/добу, на ІІІ — 700 мг/добу, на IV — 600 мг/добу, на V і VД — 0–500 мг/добу.
При мінерально-кісткових порушеннях, які виникають при ХХН, спостерігають відхилення від норми таких лабораторних показників, як рівень кальцію, неорганічного фосфору, ПТГ, вітаміну D. У кістках розвивається порушення метаболізму, мінералізації, об’єму, лінійного росту та міцності. На гістологічній картині кісткової тканини виявляється уремічна дистрофія, яка характеризується високою клітинною активністю з гігантськими клітинами (остеокластами) у лакунах резорбції, накопиченням остеоїду та перитрабекулярним фіброзом.
Розвивається кальцифікація судин або інших м’яких тканин. При вираженій кальцифікації аортального клапана формується його стеноз, на якому помітні кальцифікати з виразкою. Не випадково кардіолог Барані у 2006 році сказав, що серця хворих на діалізі стають кам’яними, а кістки — порцеляновими. Відбувається вимивання фосфору із кісток, вони збіднюються на фосфор та кальцій. Водночас відбувається кальцифікація артерій. Гіперпаратиреоз також може супроводжуватися відкладанням фосфору та кальцію в м’яких тканинах з виникненням тумороподібного навколосуглобового кальцинозу у пацієнтів з тяжким вторинним гіперпаратиреозом (ВГПТ).
Зниження ШКФ, достатнє надходження фосфору із їжею, вивільнення фосфору із кісткової тканини та неадекватний діаліз сприяють розвитку гіперфосфатемії. Її клінічними наслідками є збільшення FGF-23 остеоцитами, пряме ураження судин (кальцифікація судин, ендотеліальна дисфункція, оксидативний стрес, збільшення експресії кістково-формуючих факторів транскрипції), субклінічна ренальна дисфункція, контрактильність міокарда (коронарна кальцифікація, міокардіальний фіброз), збільшення ПТГ (прозапальний ефект, збільшення IL-6, погіршення міокардіального енергетичного продукування, кардіальний фіброз), прискорення старіння кісток (збільшення ризику переломів кісток). Все це призводить до підвищеного кардіального ризику та летальності пацієнтів із ХХН (Tonelli et al., 2010).
У низці досліджень останніх років доведено, що вищі або нижчі від цільових рівні ПТГ, кальцію та фосфору тісно корелюють зі зростанням смертності нефрологічних пацієнтів. Так, згідно з даними J. Floege et al. (2011), у пацієнтів із V стадією ХХН та рівнем ПТГ більше за 600 пг/мл ризик смертності зростає удвічі порівняно з пацієнтами, в яких рівень ПТГ перебуває в цільових межах. У дослідженнях Levin et al. показано, що поширеність ВГПТ серед пацієнтів із III–V стадіями ХХН становить 56 %.
Цільовий діапазон лабораторних показників у пацієнтів з мінерально-кістковими порушеннями при ХХН VД стадії повинен відповідати таким цифрам: фосфор сироватки — 0,87–1,49 ммоль/л; кальцій загальний (скорегований на альбумін) — 2,1–2,5 ммоль/л; лужна фосфатаза: у чоловіків — 53–128 Од/л, у жінок — 42–98 Од/л; ПТГ — у 2–9 разів вище норми (150–600 пг/мл, або 16,0–63,0 ммоль/л). Значні зміни ПТГ навіть у цих рамках потребують лікування для запобігання виходу за ці межі.
Стратегії контролю гіперфосфатемії включають: зменшення або обмеження вживання фосфору в їжі (дієтотерапія), збільшення елімінації фосфору (адекватний гемодіаліз), зниження його мобілізації за допомогою кальциміметиків, а також зменшення абсорбції фосфору з використанням фосфатзв’язувальних препаратів (ФЗП). При цьому слід відмітити, що проблема гіперфосфатемії при ХХН повинна вирішуватися комплексно, тобто необхідно впливати на усі ланки патогенезу мінерально-кісткових порушень (МКП).
Обмеження фосфатовмісних продуктів за допомогою дієти у пацієнтів з МКП на тлі ХХН має низьку комплаєнтність. Її причинами, як правило, є складність самої дієти (низьке споживання фосфору при адекватному споживанні білка) — 48,1 %; упевненість в тому, що прийом ФЗП є достатнім для корекції фосфорно-кальцієвих порушень, — 21,2 %; небажання використовувати дієту — 17,3 %; зниження апетиту — 7,7 %; відсутність інформації про наслідки мінерально-кісткових порушень (фіброзний остеїт, адинамічна хвороба кістки, остеосклероз, остеопороз, переломи кісток, кальцифікація) — 5,8 %.
Що стосується діалізу, то дослідження показують, що навіть при інтенсивному діалізі у 50–74 % пацієнтів рівень фосфору залишається вищим за норму (≥ 5,5 мг/дл, або ≥ 1,54 ммоль/л). Тривалий нічний діаліз може бути ефективнішим, але все одно потребує додаткових методів контролю. Тобто діаліз допомагає частково знижувати рівень кальцію, але сам по собі не є достатнім методом для повного контролю гіперфосфатемії. Тому необхідне поєднання діалізу, дієти та фосфатбіндерів.
До основних груп фосфатбіндерів належать такі:
— кальційвмісні (кальцію ацетат, кальцію карбонат, кальцію цитрат, кальцію глюконат, кетоглутарат);
— металовмісні (гідроксид алюмінію, лантану карбонат, заліза цитрат та інші);
— комбіновані (магнію карбонат/кальцію карбонат, кальцію ацетат/магнію карбонат);
— некальціє- та неметаловмісні (севеламеру гідрохлорид, севеламеру карбонат, полімер МСТ-196);
— інші — інгібітори абсорбції фосфору (ніацин/нікотинамід).
У багатьох дослідженнях показано, що усі фосфатзв’язувальні препарати однаково ефективні щодо ступеня зниження фосфору при ХХН. ФЗП призначаються, коли обмеження споживання фосфору з їжею недостатньо для контролю його вмісту в сироватці крові. Вони зв’язують фосфор у шлунково-кишковому тракті, перешкоджаючи всмоктуванню молекул фосфору, що містяться в їжі. Усі ФЗП приймаються під час їжі, а кількість таблеток прямо пропорційна розміру порції. ФЗП не впливають на фосфор, який вже всмоктався або вивільнився з кістки.
Низька комплаєнтність прийому фосфатбіндерів при МКП у хворих на ХХН є однією із основних причин недостатнього контролю фосфору у сироватці крові. Більшість нефрологів вважає, що тільки 61 % діалізних пацієнтів приймає ФЗП. Це зумовлено відсутністю ефекту ФЗП (5 %), їх непереносимістю (10 %), вартістю (2 %), частотою прийому (42 %), більшою кількістю таблеток (31 %). Тільки 52 % хворих на ХХН мають нормальний рівень фосфору, 41 % — вище цільових, 7 % — нижче цільових значень.
Кальбінд («Біхелс», Україна) — це представник кальцієвмісних фосфатбіндерів, одна таблетка якого містить кальцію ацетат 667 мг (в перерахунку на кальцій — 169 мг, що відповідає 14,1 % від рекомендованої добової потреби). Кальбінд має високу біодоступність і ефективність у зниженні рівня фосфору, а також мінімальний ризик виникнення гіперкальціємії при неправильному підборі дозування. Кальбінд призначається по 1 таблетці 3 рази на добу, що забезпечує високу комплаєнтність терапії. Він рекомендований до раціону харчування як додаткове джерело кальцію, а також в комплексній терапії гіперфосфатемії при МКП у хворих на ХХН.
На відміну від Кальбінду, інші кальцієвмісні фосфатбіндери мають середню ефективність, низьку біодоступність та більш значний ризик виникнення гіперкальціємії. Їх добова доза становить 6–12 таблеток, що зменшує прихильність до терапії. Безкальцієві ФЗП мають високу вартість, що значно обмежує їх призначення та комплаєнтність при МКП у хворих на ХХН. Крім того, деякі з них можуть викликати здуття та біль в животі, нудоту, запор, діарею, диспепсію, іноді кишкову непрохідність та ішемічний коліт.
Таким чином, контроль фосфору є важливою ланкою корекції порушень мінерального балансу. Лікування гіперфосфатемії, за сучасними рекомендаціями, передбачає обмеження фосфатів у дієті, адекватний діаліз та застосування фосфатбіндерів. Фосфатбіндери використовуються для зниження позитивного фосфорного балансу і рівня сироваткового фосфору з метою запобігання прогресуванню мінерально-кісткових розладів у хворих на ХХН. Серед усіх ФЗП Кальбінд має високу ефективність, біодоступність і комплаєнтність у пацієнтів з МКП на тлі ХХН.
Кандидат медичних наук, лікар-нефролог вищої категорії, провідний науковий співробітник відділу еферентних технологій ДУ «Національний науковий центр хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова НАМН України» Шіфріс Ірина Михайлівна виступила з доповіддю «Хронічна хвороба нирок: реалії сьогодення та інноваційні можливості терапії».
За останніми оцінками, приблизно 850 мільйонів людей на земній кулі страждають на ХХН. При цьому значна частка із них не має доступу до діагностики, профілактики та лікування захворювань нирок. ХХН є величезним глобальним тягарем для здоров’я зі значною поширеністю, високим рівнем інвалідності та смертності. На сьогодні ХХН є третьою причиною смерті, поступаючись тільки серцево-судинним та онкологічним захворюванням.
Клінічний тягар ХХН зростає у міру погіршення функції нирок, а її прогресування призводить до збільшення госпіталізації, зменшення об’єму сечі, анемії, гіперкаліємії, мінеральних та кісткових порушень, серцево-судинних захворювань. Однак, попри це, ХХН залишається поза увагою лікарів. Згідно з дослідженням REVEAL-CKD, пацієнти із ХХН ІІІ стадії залишаються недіагностованими (56,9–97,1 %). Значні показники недіагностованої ХХН ІІІ стадії існують навіть у групах високого ризику: серцево-судинних захворювань/серцевої недостатності — 53–95 %, артеріальної гіпертензії – 56–95 %, цукрового діабету 2-го типу — 50–94 %. Прогнозується, що до 2027 року смертність у недіагностованих пацієнтів із ХХН буде удвічі більшою, ніж у діагностованій популяції. Це диктує необхідність ранньої діагностики ХХН та збереження функції нирок. У дослідженні REVEAL-CKD було продемонстровано, що до встановлення діагнозу ХХН зниження ШКФ становить –3,20 мл/хв/рік, після встановлення діагнозу втрати ШКФ значно зменшуються до –0,74 мл/хв/рік.
Слід відмітити, що основними лабораторними показниками для встановлення діагнозу ХХН є визначення альбумінурії/протеїнурії. Альбумінурія свідчить про наявну в сечі кількість білка. Підвищеним рівнем екскреції альбумінів із сечею вважається показник ≥ 30 мг/24 години. Співвідношення показників альбумін/креатинін сечі (САК) — більш сучасний і коректний метод визначення альбумінурії у разовій порції сечі або добовій її кількості.
Рівень креатиніну та сечовини в крові відображає функцію нирок. Креатинін і сечовина — два побічні продукти, що зазвичай виводяться з крові нирками. Коли функція нирок зменшується, рівень креатиніну та сечовини в крові зростає. Нормальний рівень креатиніну в сироватці крові становить від 44 до 80 ммоль/л, а нормальний рівень сечовини в крові не має перевищувати 8,3 ммоль/л. Вищі значення цих лабораторних маркерів свідчать про пошкодження (ураження) нирок. Рівень креатиніну при порушенні функції нирок зростає одночасно із сечовиною.
Визначення креатиніну у сироватці крові — це стандартний аналіз крові, що регулярно використовується для скринінгу та моніторингу захворювань нирок. Проте більш надійним показником є розрахункова швидкість клубочкової фільтрації (рШКФ), яка обчислюється за формулою CKD-EPI.
Також призначається ультразвукове дослідження нирок (УЗД) — просте, корисне, швидке та безпечне дослідження, яке надає цінну інформацію, таку як розмір нирки, наявність кіст, каменів та пухлин. На термінальній стадії ХХН УЗД може виявити зменшені розміри нирок.
Терапевтичні опції уповільнення прогресування ХХН протягом тривалого часу були обмежені. Серед досліджуваних препаратів тільки АПФ та БРА показали клінічну ефективність. До лікарських засобів ренопротективної дії були віднесені лише інгібітори РААС, які продемонстрували збереження рШКФ у багатьох дослідженнях.
У дослідженні DISCOVER CKD (2021–2023 рр.) оцінювалася проспективна когорта пацієнтів (n = 1051) з ХХН із 6 країн світу. За результатами дослідження було встановлено, що пацієнти з ХХН мають високий рівень навантаження лікарськими засобами, але небагато із них отримували ренопротекторну терапію. Інгібітори РААС призначались 58,2 % хворих, блокатори кальцієвих каналів — 41,7 %, GERD-therapy — 37,9 %, діуретики — 36,9 %, цукрознижувальна терапія — 36,1 %, антикоагулянти — 32,3 %.
Згідно з рекомендаціями KDIGO (практичний пункт 3.1) пацієнти з ХХН повинні лікуватися за допомогою комплексної стратегії, спрямованої на зменшення ризику прогресування ХХН та пов’язаних з нею ускладнень (1А). Ця стратегія передбачає лікування ХХН та модифікацію факторів ризику. Модифікація стилю життя спрямована на здорове харчування, достатню фізичну активність, припинення вживання тютюнових виробів та управління вагою. До медикаментозної терапії першої лінії належить інгібітор НЗКТГ-2, інгібітори РААС у максимально допустимій дозі та помірні/високі дози статинів.
Таргетна терапія ускладнень передбачає використання α-ГПП-1 для контролю гіперглікемії при цукровому діабеті 2-го типу; дигідропіридину або діуретика для зниження артеріального тиску; стероїдного MRA на фоні стійкої гіпертензії, якщо рШКФ ≥ 45 мл/хв/1,73 м2; антитромбоцитарної терапії при атеросклеротичних серцево-судинних захворюваннях (АССЗ), езетимібу, інгібітора PCSK9 — на основі ризику АССЗ та рівня ліпідів.
Крім того, KDIGO рекомендує проводити регулярну переоцінку факторів ризику (кожні 3–6 місяців), а також здійснювати контроль анемії, ацидозу, рівня –калію.
KDIGO (2024) рекомендує призначати іНКЗТГ-2 дорослим пацієнтам із ХХН та СН або рШКФ ≥ 20 мл/хв/1,73 м2 зі співвідношенням альбумін/креатинін ≥ 200 мг/г (1А). Призначення або лікування іНКЗТГ-2 не потребує зміни частоти контролю ХХН, а зниження рШКФ на початку лікування є оборотним і не є показанням для припинення терапії (практичний пункт 3.6.3).
У пацієнтів з гіпертензією, ХХН та альбумінурією з/без ЦД KDIGO (2024) рекомендує розпочинати лікування інгібітором РААС (іАПФ або БРА) (1В); продовжувати застосування іАПФ або БРА в осіб із ХХН навіть при рШКФ < 30 мл/хв/1,73 м2 (практичний пункт 3.5.7). Протягом 2–4 тижнів після початку терапії іАПФ або БРА слід контролювати сироватковий креатинін та калій. При нормокаліємії та 30% зниженні рШКФ необхідно збільшити дозу іАПФ або БРА до максимально переносимої; при гіперкаліємії — переглянути препарати, які приймаються одночасно (модифікація дієти, діуретики, бікарбонат натрію, калієві біндери). При зниженні рШКФ > 30 % необхідно розглянути причини, що призвели до зменшення об’єму сечі, переоцінити супутні ліки, оцінити наявність стенозу ниркової артерії. Якщо інші стратегії неефективні, слід зменшити або припинити прийом іАПФ чи БРА.
Доведено, що при терапії лише інгібіторами РААС пацієнти з ХХН мають високий залишковий ризик ускладнень — > 40 % (B.V. Brenner et al., 2001). У дослідженні RENAL показано, що застосування плацебо порівняно з лозартаном призводить до ризику подвоєння сироваткового креатиніну, розвитку термінальної стадії ХХН або смерті у пацієнтів з нефропатією, тоді як при використанні лозартану цей ризик знижується на 16 %.
Втрата рШКФ обмежує можливості лікування ХХН, призводить до підвищення альбумінурії та рецидивуючих епізодів гіперкаліємії з послідовно коротшими періодами між епізодами. У пацієнтів із ХХН та СН гіперкаліємія є частою причиною припинення лікування. Поширеність її різниться залежно від супутньої терапії з іАПФ/БРА/APHI/MRA.
Під час титрування необхідно проводити лабораторну оцінку рівня калію. У дослідженнях MRA рівень калію перевіряли через 7 днів, а потім знову через 72 години, якщо потребувалось зменшення дози. У дослідженнях інгібіторів АСЕ-І/ARB/ARNI та НКЗТГ-2 лабораторна оцінка креатиніну, сечовини, рШКФ та електролітів зазвичай проводилась через 14 днів під час титрування препарату та кожні 4 місяці після цього.
Сучасні можливості ренопротекції передбачають призначення терапії першої лінії та леспедези (Лібера/Лібера форте). Екстракт леспедези головчастої, який є основним компонентом Лібери, посилює діурез, тим самим усуває набряки, сприяє поліпшенню ниркової фільтрації, зменшує ризик альбумінурії, підвищує екскрецію натрію та меншою мірою калію.
Активними інгредієнтами Лібера форте є екстракт стебла і листя леспедези головчастої — 400 мг, а також екстракт листя артишоку посівного — 100 мг. Екстракт листя артишоку посівного (Cynara scolymus) поліпшує ниркову гемодинаміку, гальмує прогресування ХХН, посилює екскрецію сечовини та креатиніну з сечею. Екстракти леспедези головчастої та листя артишоку мають синергічну дію та чинять багатофакторний позитивний вплив на прогресування ХХН: леспедеза головчаста знижує запалення, артишок запобігає фіброзу.
Ренопротекторний потенціал препарату Лібера у пацієнтів із ХХН II–III стадії на тлі цукрового діабету 2-го типу оцінювався у дослідженні С.В. Кушніренко (2021). У дослідження були включені 107 пацієнтів із ЦД 2-го типу віком від 19 до 75 років із ХХН II–III стадії, мікро- та макроальбумінурією (категорія А2 і А3). Пацієнти були поділені на дві групи: 1-ша група приймала традиційну стабільну цукрознижувальну та антигіпертензивну терапію (n = 50), 2-га група — традиційну стабільну цукрознижувальну та антигіпертензивну терапію у поєднанні з Lespedeza capitata (Лібера) (n = 57), яку призначали по 1 капсулі 3 рази на добу незалежно від прийому їжі протягом 3 місяців. Критеріями ефективності лікування були: динаміка ШКФ, РЕА/САК у добовій сечі. Термін спостереження за пацієнтами становив 3 місяці.
Результати дослідження показали ренопротекторний потенціал Lespedeza capitata (Лібера) через 3 місяці лікування у вигляді вірогідного збільшення ШКФ у пацієнтів із ХХН II стадії 2-ї групи до 79,0 ± 1,4 мл/хв/1,73 м2 порівняно з вихідними даними (р < 0,01) і результатами, отриманими в 1-й групі через 3 місяці застосування тільки традиційної стабільної цукрознижувальної та антигіпертензивної терапії (р < 0,05).
Застосування Лібери в комплексному лікуванні пацієнтів 2-ї групи із ХХН III стадії на тлі ЦД 2-го типу протягом 3 місяців позитивно вплинуло на азотовидільну та водовидільну функцію нирок, що проявилось у поліпшенні ШКФ до 56,6 ± 2,1 мл/хв/1,73 м2 порівняно з вихідними даними (р < 0,05) і результатами, отриманими в 1-й групі, — 50,8 ± 1,9 мл/хв/1,73 м2 (р < 0,05).
Завдяки традиційній стабільній цукрознижувальній та антигіпертензивній терапії в 1-й групі тільки 3 пацієнти (9,1 %) з категорії А2 перейшли через 3 місяці в категорію А1 (нормоальбумінурія) і 2 пацієнти (11,8 %) — із категорії А3 у категорію А2. У 2-й групі призначення Lespedeza capitata (Лібера) в поєднанні зі стабільною цукрознижувальною та антигіпертензивною терапією сприяло переведенню 10 пацієнтів (27,8 %) із категорії А2 в А1 і 7 пацієнтів (33,3 %) — із категорії А3 в А2 (р < 0,001).
Автори дослідження дійшли висновку, що Lespedeza capitata (Лібера) в поєднанні з традиційною стабільною цукрознижувальною й антигіпертензивною терапією сприяє збереженню та поліпшенню фільтраційної функції нирок, зменшенню РЕА/САК у пацієнтів із ХХН II–III стадії (ІІІa і ІІІb) на тлі ЦД 2-го типу й доводить ренопротекторну ефективність і безпеку.
Ефективність застосування Lespedeza capitata (Лібера) у хворих на ХХН ІІІ–ІV стадії була оцінена у дослідженні І.О. Дудар та О.М. Лободи. Це дослідження було порівняльним, з тривалістю спостереження 2 місяці. Було включено 45 пацієнтів з ХХН ІІІ–ІV стадії, які були розподілені на дві групи. До першої групи (основна) увійшло 30 хворих (16 чоловіків, 14 жінок) у віці 51 рік (40–65 років), які отримували додатково до стандартної терапії Lespedeza capitata (Лібера). Lespedeza capitata (Лібера) призначалась по 1 капсулі тричі на день перорально протягом 2 місяців. До другої групи (порівняння) було включено 15 хворих (8 чоловіків, 7 жінок) у віці 49 (39–69) років, які отримували тільки стандартну терапію. Не було виявлено вірогідних відмінностей основних клініко-лабораторних показників у хворих основної групи та групи порівняння до початку лікування.
Результати дослідження продемонстрували позитивний вплив Лібери на клінічний перебіг захворювання і темпи прогресування у хворих на ХХН ІІІ–ІV стадії. Про це свідчить вірогідно більше зростання ШКФ за 2 місяці в основній групі проти групи порівняння — 5,5 (2; 9) мл/хв/1,73 м2 проти 2,9 (1; 6) мл/хв/1,73 м2 (р < 0,05). Кращі результати були досягнуті за наявності ХХН ІІІ стадії порівняно з ХХН ІV стадії (збільшення ШКФ — 6,9 проти 3,8 мл/хв/1,73 м2 за 2 місяці в основній групі).
Крім того, Лібера за 2 місяці призначення сприяла зменшенню протеїнурії: в основній групі зниження становило 0,05 (0,0; 0,21) г/добу, а в групі порівняння — 0,02 (0,02; 0,07) г/добу (р < 0,05). При цьому препарат не чинив негативного впливу на електролітний обмін (за показниками калію та натрію сироватки крові). Тільки у 3 (10 %) хворих у перші дні прийому препарату Лібера спостерігалися прояви диспептичного синдрому. Після зміни режиму прийому препарату (рекомендований прийом після їди) прояви диспептичного синдрому зникли. Відміни препарату ці скарги не потребували.
Таким чином, результати дослідження продемонстрували ефективність і безпеку Лібери, що дозволяє рекомендувати її в комплексній терапії хворих на хронічну хворобу нирок III і IV стадії.
Комплексна інноваційна ренопротекція повинна включати препарати першої лінії — іНЗКТГ-2 та –іРААС, Лібера або Лібера форте, що сприяє поліпшенню клубочкової фільтрації, зменшенню рівня креатиніну та сечовини, збільшенню діурезу.