Протягом 10 останніх років значно зросла поширеність алергічних захворювань: щодо деяких з них вона має тенденцію до стабілізації (наприклад, немає зростання кількості пацієнтів з алергічним ринітом у країнах Європи та США). Щодо інших — навпаки. Так, харчова алергія, астма й атопічний дерматит захоплюють нові географічні території та зберігають тенденцію до збільшення кількості хворих. Формування інвалідності, значний вплив на якість життя, значні економічні витрати — основні причини того, що Все–світня організація охорони здоров’я включила алергічну патологію до трійки розладів, яким слід запобігати і які треба контролювати у ХХІ столітті [1].
Пошук нових можливостей лікування алергічних захворювань є важливою складовою забезпечення їх контролю. Препарати, що використовуються, повинні забезпечувати відсутність симптомів захворювання і мати високий профіль безпеки з огляду на необхідність їх тривалого використання.
Одними з перших запропонованих ліків, які відповідали цим вимогам, стали блокатори Н1-гістамінових рецепторів. Вони служать зворотними агоністами H1-рецептора гістаміну і блокують його ефекти. Сучасна класифікація поділяє антигістамінні препарати відповідно до зайнятості H1-рецепторів мозку на неседативні та седативні групи. На фармацевтичному ринку нині існує велике різноманіття блокаторів H1-рецепторів гістаміну. Їх відрізняють різноманітні хімічні структури, фармакокінетичні особливості й потенціал взаємодії між ліками і продуктами харчування. Але потребам необхідної безпеки й високої ефективності більше відповідають антигістамінні препарати другого покоління (неседативні). Історично розробка H1-антигістамінних препаратів другого покоління відбулася в 1980-х роках, що революціонізувало терапію алергії через відсутність або лише мінімальний седативний потенціал [2, 3]. Лікарські форми цих препаратів є виключно пероральними і, безперечно, мають покращену ефективність, безпеку, добрі фармакологічні й фармакокінетичні характеристики. Неседативні антигістамінні препарати схвалені FDA для тривалого використання й лікування цілої низки захворювань, переважна більшість яких пов’язані з алергією: алергічний риніт і кон’юнктивіт, алергічні дерматологічні реакції, синусити, кропив’янки, ангіонабряк, атопічний дерматит та інші [4].
Досить складно лікувати алергію, тому що в пацієнта, який має особливості імунної відповіді, що стосуються реакцій гіперчутливості, ліки також можуть бути причиною алергічної реакції. На жаль, антигістамінні не є винятком. Але важливо пам’ятати, що у випадках розвитку несприятливих побічних реакцій, пов’язаних з ліками, переважна більшість їх стосується не хімічної сполуки, яка чинить основну лікувальну дію, а складових, що забезпечують органолептичні якості препарату. Тому в даній статті хочеться зупинитися не на особливостях хімічної будови препаратів, а на тих лікарських формах, у яких вони частіше використовуються, приділивши увагу одній з найбільш поширених форм у педіатрії — рідким лікарським формам.
Дослідження, проведене дослідниками Каліфорнійського університету й опубліковане в журналі Annals of Internal Medicine, виявило, що рідкі лікарські форми препаратів у лікуванні гострих респіраторних захворювань були більш ефективними, ніж таблетки. Однак воно також виявило, що таблетки зручніші та дають менше побічних ефектів, ніж препарати в рідкій формі.
Якщо повернутися до проблеми лікування алергічної патології з позиції ризику розвитку несприятливих реакцій на ліки, то призначення антигістамінних препаратів у вигляді рідкої лікарської форми має декілька значних недоліків, які варто враховувати перед тим, як обирати саме такі варіанти лікування. Особливо це стосується дітей.
По-перше, це речовини, що створюють смак, аромат і колір. Отже, зупинимося на солодкому смаку, який забезпечується наявністю в сиропі цукрів. На думку експертів ESPGHAN і NASPGHAN, споживання цукрів, особливо підсолоджених напоїв, що містять калорійні підсолоджувачі (тобто сахарозу, кукурудзяний сироп з високим вмістом фруктози, концентрати фруктових соків), європейськими дітьми і підлітками перевищує кількість, вказану в поточних рекомендаціях. Це викликає занепокоєння, тому що підвищує ризик надмірної ваги/ожиріння і карієсу зубів, може призвести до недостатнього надходження поживних речовин і зменшення різноманітності раціону і може бути пов’язано з підвищеним ризиком розвитку цукрового діабету 2-го типу, серцево-судинним ризиком та іншими наслідками для здоров’я [5].
По-друге, колір сиропу і його аромат формують штучні барвники (Е100-Е180), які належать до харчових добавок. Вони роблять ліки візуально привабливішими, але можуть спровокувати розвиток алергічних реакцій. Побічні реакції на харчові добавки (гіперчутливість) можуть виникати через імунологічні й неімунологічні механізми. Неімунологічні реакції іноді називають харчовою непереносимістю. Поширеність побічних реакцій на харчові добавки в загальній популяції низька, за оцінками, вона становить ~1–2 % у дітей і 1 % у дорослих. У дітей з алергією вони зустрічаються частіше (2–7 %).
Клінічні реакції варіюють від легких до тяжких і можуть включати шкірні й нешкірні симптоми. Шкірні симптоми можуть включати почервоніння, свербіж, висипання, кропив’янку й ангіонабряк. Нешкірні симптоми можуть включати ринорею, кашель, нудоту і блювання, рефлюкс або печію, спазми в животі, діарею або запор і анафілактичний шок. Іноді реакції на харчові добавки можуть сприяти загостренню існуючого захворювання, наприклад спалаху атопічного дерматиту (екземи) або астми. Основним лікуванням є уникнення виявлених добавок. Пацієнтам з підвищеною чутливістю рекомендується перевіряти списки інгредієнтів на етикетках харчових продуктів, а також ліків і косметики [6–8].
Чи всі рідкі форми є однаковими? На це питання може відповісти цікаве дослідження, проведене українськими вченими, результати якого опубліковано в тезах ХХІІІ Національної наукової конференції «Проблеми науки та технологій, пошук інноваційних рішень», яка нещодавно проводилася в Німеччині, м. Мюнхен [9].
Об’єктом дослідження стали фармацевтичні препарати у формі сиропу, що належить до групи «Антигістамінні засоби для системного застосування» (ATХ R06A X27), а саме сиропи, що містять дезлоратадин (0,5 мг/мл): сироп Еріус, сироп Едем, сироп Алердез, сироп Лоратадин-Здоров’я. У поданій роботі визначали вміст сахарози в наведених вище сиропах методом абсорбційної спектрофотометрії в ультрафіолетовому й видимому діапазоні. Кількісні результати дослідження, які наведено в табл. 1, показали наявність високого вмісту сахарози в усіх поданих зразках.
Одержані результати показали, що кількісний вміст сахарози в досліджених сиропах в 1 мл знаходиться в діапазоні 400–520 мг. Тобто, наприклад, якщо сироп з умістом сахарози 500 мг/1 мл призначений дитині 6–7 років, то одна доза (5 мл) добавляє до раціону дитини 2,5 г доданих цукрів, що становить до 14 % добової норми (18–20 г) згідно з рекомендаціями ESPGHAN. Ситуація з дітьми до 2 років ще складніша, оскільки вживання доданих цукрів взагалі не рекомендується ESPGHAN для цієї вікової групи.
У той же час на українському фармацевтичному ринку є препарат дезлоратадину під торговельною назвою Елізіум у вигляді перорального розчину, який взагалі не містить барвників і цукру і, відповідно, має мінімальні ризики розвитку несприятливих побічних реакцій при збереженні високої ефективності препарату.
Висновки, які можна зробити під час аналізу літератури щодо використання лікарських форм у вигляді сиропів у дітей з алергічною патологією, такі:
— необхідно забезпечити ретельній контроль складових різних лікарських форм, які будуть у подальшому реєструватися в Україні;
— для пацієнтів з алергією краще обирати препарати, до складу яких не входять цукри й барвники або їх кількість є мінімально допустимою.
Конфлікт інтересів. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів і власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
Отримано/Received 09.03.2024
Рецензовано/Revised 19.03.2024
Прийнято до друку/Accepted 29.03.2024
Список літератури
1. Tsoi LC et al. Progression of acute-to-chronic atopic dermatitis is associated with quantitative rather than qualitative changes in cytokine responses. J Allergy Clin Immunol. 2020;145:1406-1415. doi: 10.1016/j.jaci.2019.11.047.
2. Kawauchi H, Yanai K, Wang DY, Itahashi K., Okubo K. Antihistamines for allergic rhinitis treatment from the viewpoint of nonsedative properties. Int J Mol Sci. 2019;20. [PMC free article] [PubMed]
3. Brozek JL et al. Allergic Rhinitis and its Impact on Asthma (ARIA) guidelines: 2010 revision. J Allergy Clin Immunol. 2010;126:466-476. doi: 10.1016/j.jaci.2010.06.047. [PubMed] [CrossRef] [Google Scholar]
4. Farzam K, Sabir S, O’Rourke MC. Antihistamines. [Updated 2023 Jul 10]. In: StatPearls [Internet]. Treasure Island (FL): StatPearls Publishing; 2024 Jan-. https://www.ncbi.nlm.nih.gov/books/NBK538188.
5. Fidler Mis N, Braegger C, Bronsky J, Campoy C, Domellöf M et al. Sugar in Infants, Children and Adolescents: A Position Paper of the European Society for Paediatric Gastroenterology, Hepatology and Nutrition Committee on Nutrition. Journal of Pediatric Gastroenterology and Nutrition. 2017;65(6):681-696.
6. Food Standards Agency. Approved additives and E numbers [Internet]. Updated February 15, 2022. https://www.food.gov.uk/business-guidance/approved-additives-and-e-numbers.
7. Why do we need them? Safeway Healthy Living Publication issued by Safeway Nutritional Advisory Service, Aylesford, Kent, United Kingdom
8. Ortolani C, Bruinjzeel Koomen C, Bengtsonn U, Wuthrich B et al. Controversial aspects of adverse reactions to food. Allergy. 1999;54:27-45.
9. Оральні розчини VS сиропи антигістамінної дії в педіатричній практиці: фактор сахарози. XXIII International Scientific and practical conference «Problems of Science and Technology: the Search for Innovative Solutions». 15–17.05.2024, Munich, Germany.