Газета «Новости медицины и фармации» 9(244) 2008

15.05.2008

Проект — громадське обговорення

Верховна Рада України постановляє:

Внести до Основ законодавства України про охорону здоров'я (Відомості Верховної Ради України, 1993, № 4, ст. 19, № 11, ст. 93, № 15, ст. 132; 1994 р., № 28, ст. 235, № 41, ст. 376, № 45, ст. 404; 1997 р., № 15, ст. 1154; 2000 р., № 19, ст. 143; 2003 р., № 10–11, ст. 86; 2004 р., № 17–18, ст. 250), 2005, № 4, ст. 83; 2004, № 43–44, ст. 493; 2005, № 7–8, ст. 162; 2005, № 13 ст. 231; 2005, № 17, № 18–19 ст. 267; 2005, № 26, ст. 355; 2006, № 9, № 10–11, ст. 96; 2006, № 22, ст. 184; 2006, № 22, ст. 199; 2007, № 7–8, ст. 66; 2007, № 16, ст. 215; 2007, № 33, ст. 440; 2007, № 34, ст. 445) зміни, виклавши їх в такій редакції:

«Основи законодавства України про охорону здоров'я»

Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні і регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності, довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що негативно впливають на їх здоров'я, зниження рівня захворюваності, інвалідності та смертності.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Законодавство України про охорону здоров'я

1. Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я.

1. У цих Основах та інших прийнятих відповідно до них актах законодавства наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

галузь охорони здоров'я — сукупність закладів, установ та органів управління охорони здоров'я, працівників, які безпосередньо забезпечують подання послуг з охорони здоров'я населення;

допоміжні послуги — інші, ніж медичні, послуги, що забезпечують підтримку подання клінічних послуг у процесі медичної допомоги пацієнтам;

доступність медичного обслуговування — можливість отримання громадянами необхідної медичної допомоги незалежно від їх соціального та матеріального стану, місця проживання або знаходження;

ефективність медичної допомоги — співвідношення результатів, одержаних в процесі подання медичної допомоги, та витрат ресурсів, здійснених для досягнення цих результатів;

заклад охорони здоров'я — юридична особа зі статусом господарюючого чи негосподарюючого суб'єкта будь-якої дозволеної законом форми власності та організаційно-правової форми, яка має відповідну ліцензію і основним видом діяльності якої є подання населенню медичних чи інших послуг з охорони здоров'я;

здоровий спосіб життя — усвідомлена поведінка людей, спрямована на збереження та зміцнення власного здоров'я;

здоров'я — стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів;

індикатор якості — показник, що використовується для оцінки якості подання медичної допомоги, стосовно якого існують докази чи консенсус щодо його безпосереднього впливу на якість медичної допомоги;

клінічний протокол — документ, розроблений з урахуванням клінічних рекомендацій та затверджений спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров'я, який визначає вимоги до діагностичних, лікувальних, профілактичних та реабілітаційних методів подання медичної допомоги та порядок реалізації етапів надання медичної допомоги;

клінічні рекомендації — це систематизовані положення, розроблені на основі визначеної методології, які спрямовані на допомогу лікарю і пацієнту у прийнятті рішення щодо подання раціональної медичної допомоги в різних клінічних станах.

лікар — особа, яка в порядку, встановленому законодавством, отримала вищу медичну освіту та право на здійснення медичної діяльності (медичної практики);

лікар загальної практики (сімейний лікар) — лікар, який має професійну підготовку за спеціальністю «загальна практика/сімейна медицина» і забезпечує індивідуальну первинну медичну допомогу для окремих осіб, сімей і населення незалежно від віку, статі або виду захворювання;

лікар-спеціаліст — лікар, який має підтверджену у встановленому законодавством порядку спеціалізацію в одній або кількох інших, ніж «загальна практика/сімейна медицина», офіційно визнаних державою медичних спеціальностях;

лікарський засіб — будь-яка субстанція (діюча речовина) або комбінація субстанцій, що призначена для лікування або профілактики захворювань людини;

будь-яка субстанція або комбінація субстанцій, яку можна вводити людині для діагностики або для відновлення, корекції або зміни фізіологічних функцій людини.

лікарський засіб біологічного походження — засіб, активна субстанція (діюча речовина) якого є біологічною речовиною. Біологічна речовина — це речовина, яка виготовляється або екстрагується з біологічного джерела, для характеристики і визначення якості якої необхідні фізико-хіміко-біологічні тестування та дані щодо процесу виробництва і його контролю;

лікування — медична допомога, що надається пацієнту з метою досягнення бажаних змін у його здоров'ї, порушеному в результаті хвороби, іншого патологічного чи фізіологічного стану;

медико-санітарна допомога — комплекс спеціальних заходів, спрямованих на сприяння поліпшенню здоров'я, підвищення санітарної культури, запобігання захворюванням та інвалідності, проведення ранньої діагностики, лікування осіб з гострими і хронічними захворюваннями, реабілітації хворих та інвалідів;

медична допомога — процес подання пацієнтам медичних послуг, спрямованих на забезпечення профілактики, діагностики, лікування хвороб, травм та отруєнь, догляду та реабілітації у зв'язку з цими станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами, що забезпечується лікарями або медичними сестрами, іншим професійним медичним чи технічним персоналом під керівництвом лікаря;

медична реабілітація — комплекс лікувальних заходів, що надаються пацієнту і спрямовані на відновлення втрачених фізіологічних функцій, на виявлення і активізацію компенсаторних можливостей організму з метою забезпечення його адаптації у виробничому та соціально-побутовому середовищі;

медичні послуги — дія чи комплекс дій, пов'язані з поданням медичної допомоги, що здійснюються лікарями або медичними сестрами, іншим медичним чи технічним персоналом під керівництвом лікаря;

медичне втручання — дія медичного працівника із застосуванням методів діагностики, профілактики або лікування, пов'язаних із впливом на організм людини. Медичні втручання включають у себе фармакотерапію, медичні процедури, медичну реабілітацію та медичні консультації;

медичний працівник — лікар або інша особа, яка у встановленому законодавством порядку отримала медичну освіту, відповідає встановленим кваліфікаційним вимогам та здійснює медичну практику у складі закладу охорони здоров'я або як самостійний суб'єкт підприємницької діяльності;

медсестринські послуги — діяльність, пов'язана із забезпеченням медсестринського догляду, що виконується медичними сестрами чи іншим медичним персоналом під контролем медичної сестри;

мережа державних і комунальних закладів охорони здоров'я — сукупність закладів охорони здоров'я, створених для задоволення потреб населення в послугах системи охорони здоров'я;

пацієнт — будь-яка особа, яка як споживач звернулася за послугами з охорони здоров'я, незалежно від стану її здоров'я;

постачальник медичних послуг — зареєстрована в установленому законодавством порядку юридична чи фізична особа, якій надано право на здійснення медичної практики (подання медичних послуг);

профілактика — комплекс заходів, спрямованих на запобігання виникненню хвороб та інших розладів здоров'я людини;

система охорони здоров'я — сукупність організацій, інститутів і ресурсів, призначених для подання будь-якого виду послуг на індивідуальному чи колективному рівні (в тому числі на основі міжсекторальної взаємодії), головна мета яких полягає у зміцненні, відновленні та підтриманні здоров'я;

сфера охорони здоров'я — сукупність суспільних відносин, пов'язаних із впливом на здоров'я людини шляхом здійснення профілактичних та лікувальних заходів на колективному та індивідуальному рівні;

фармацевтичний працівник — особа, яка у встановленому законодавством порядку отримала фармацевтичну освіту та відповідає встановленим кваліфікаційним вимогам.

Стаття 3. Охорона здоров'я — загальний обов'язок суспільства та держави

1. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації усіх форм власності, посадові особи, громадяни та об'єднання громадян зобов'язані забезпечувати пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції подавати допомогу хворим, інвалідам, потерпілим від нещасного випадку та у разі надзвичайної ситуації сприяти працівникам закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством.

Стаття 4. Основні принципи функціонування системи охорони здоров'я в Україні

1. Основними принципами функціонування системи охорони здоров'я в Україні є:

1) визнання необхідності забезпечення ефективної охорони здоров'я одним з пріоритетних напрямів діяльності держави у сфері подання публічних послуг й одним з основних факторів сприяння сталому розвиткові суспільства та досягнення добробуту народу України;

2) орієнтація на потреби пацієнтів, гуманістична спрямованість та пріоритет загальнолюдських цінностей над національними, груповими або індивідуальними інтересами, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина та реалізації пов'язаних з ними соціальних гарантій;

3) рівність громадян та забезпечення їм справедливого доступу до товарів і послуг, необхідних для отримання медичної допомоги, зміцнення, відновлення та підтримання здоров'я;

4) пріоритет профілактичної діяльності;

5) наступність та безперервність;

6) комплексний медико-екологічний, медико-соціальний міжгалузевий підхід до розв'язання проблем охорони здоров'я;

7) децентралізація державного управління, професійна автономія медичних працівників та розвиток самоврядування закладів охорони здоров'я;

8) багатоканальність фінансування, рівність постачальників медичних послуг усіх дозволених законом форм власності у доступі до державних коштів, поєднання необхідності дотримання державних соціальних гарантій у сфері охорони здоров'я із заохоченням розвитку підприємництва, конкуренції та регульованого ринку товарів і послуг, пов'язаних із забезпеченням охорони здоров'я;

9) використання науково обгрунтованих і таких, що базуються на доказовій основі, методів профілактики, лікування та реабілітації;

10) інформаційна відкритість діяльності в сфері охорони здоров'я.

Розділ II

ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

Стаття 5. Право громадян України на охорону здоров'я

1. Кожний громадянин має право на охорону здоров'я. Реалізація цього права передбачає забезпечення:

1) рівного доступу усіх громадян до своєчасних й якісних медичних та інших послуг системи охорони здоров'я, що фінансуються за рахунок державних коштів, та забезпечення громадянам за наявності їх бажання вільної можливості звернення за отриманням медичних та інших пов'язаних із здоров'ям послуг, що фінансуються за рахунок приватних джерел;

2) відповідного життєвого рівня, необхідного для підтримання здоров'я людини, що передбачає можливість доступу до житла, достатнього, повноцінного та безпечного харчування, безпечної питної води, інших необхідних для підтримання та відновлення здоров'я основних товарів споживання та предметів побуту, відповідного соціального забезпечення та обслуговування;

3) санітарного та епідемічного благополуччя довкілля;

4) безпечних і здорових умов праці, навчання, побуту та відпочинку;

5) рівного доступу до освіти та інформації у сфері здоров'я (у тому числі статевого та репродуктивного здоров'я);

6) участі населення у прийнятті рішень з усіх пов'язаних із здоров'ям питань на місцевому, національному та міжнародному рівнях в порядку, встановленому законодавством;

7) можливості об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;

8) правового захисту від будь-яких форм дискримінації, пов'язаної зі станом здоров'я чи за будь-якою іншою ознакою;

9) компенсації заподіяної здоров'ю шкоди відповідно до законодавства;

10) можливості проведення повторної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками медичної експертизи, оскарження неправомірних рішень і дій працівників закладів та органів охорони здоров'я, та в інших випадках, коли діями органів управління охороною здоров'я чи медичних працівників можуть бути обмежені права людини і громадянина;

11) можливості вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок провадження підприємницької або іншої діяльності, яка загрожує життю і здоров'ю.

2. Невід'ємними складовими реалізації права на охорону здоров'я також є дотримання права кожної людини на життя, на повагу до людської гідності, на конфіденційність інформації, на свободу, на вільний контроль за своїм здоров'ям та тілом (включаючи статеву та репродуктивну свободу), право бути вільною від будь-якого стороннього втручання (в тому числі бути вільною від тортур та не підлягати без вільної інформованої згоди жодним медичним втручанням, медичним чи науковим дослідам).

3. Пацієнт, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я, з метою отримання думки сторонніх фахівців про стан свого здоров'я та призначене йому лікування має право на допуск до нього у порядку, визначеному законодавством, медичних працівників, які не працюють у цьому закладі. Такий пацієнт також має право на допуск до нього членів його сім'ї, інших близьких осіб, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та ритуального обряду.

4. Законом може бути визначено й інші права громадян у сфері охорони здоров'я.

5. Особливості здійснення права на охорону здоров'я та інших пов'язаних з ним прав неповнолітніми, недієздатними особами, інвалідами, військовослужбовцями, громадянами, які перебувають під вартою та відбувають покарання в місцях позбавлення волі, перебувають в умовах надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру чи в зоні надзвичайної екологічної ситуації, та деякими іншими категоріями осіб визначаються цим та іншими законами України.

6. Громадянам України, які перебувають за кордоном, гарантується право на охорону здоров'я у формах і обсязі, встановлених міжнародними договорами України.

Стаття 6. Права іноземців та осіб без громадянства на охорону здоров'я

1. Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також особи, яким надано статус біженців, користуються такими ж правами і несуть такі ж обов'язки в сфері охорони здоров'я, як і громадяни України. Всім іншим іноземцям та особам без громадянства медична допомога подається у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 7. Гарантії права на охорону здоров'я

1. З метою реалізації права громадян на охорону здоров'я держава забезпечує:

1) наявність достатньої кількості функціонуючих закладів, кваліфікованого персоналу, товарів і послуг, необхідних для забезпечення реальних потреб населення в якісній охороні здоров'я та медичній допомозі;

2) розробку, затвердження та фінансування відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм;

3) фізичну та економічну доступність своєчасних, якісних та ефективних медичних послуг та послуг, пов'язаних із забезпеченням основних передумов збереження здоров'я, включаючи забезпечення безпечною питною водою та адекватними санітарними умовами;

4) засноване на принципах солідарності та справедливості фінансування системи медичного обслуговування подання безоплатної медичної допомоги всім громадянам у порядку та обсягах, встановлених законом;

5) сприяння розвиткові закладів охорони здоров'я усіх форм власності;

6) здійснення державного і громадського контролю та нагляду в сфері охорони здоров'я;

7) організацію державної системи збирання, опрацювання та аналізу соціальної, екологічної і спеціальної медичної статистичної інформації;

8) рівний доступ усіх громадян до інформації у сфері охорони здоров'я;

9) відповідність діяльності закладів охорони здоров'я та медичних працівників, а також товарів та послуг у цій сфері принципам медичної етики, культурним критеріям окремих осіб і меншин, народів та громад, гендерним вимогам та традиціям, принципам конфіденційності та поліпшення стану здоров'я відповідних осіб;

10) особливу турботу про здоров'я дітей, вагітних жінок, осіб з обмеженнями життєдіяльності та осіб похилого віку;

11) сприяння розвиткові фізичної культури, особливо серед молоді;

12) встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у сфері охорони здоров'я.

2. У разі порушення прав і законних інтересів громадян у сфері охорони здоров'я відповідні органи державної влади, органи місцевого самоврядування, громадські організації, підприємства, установи та організації усіх форм власності, їх посадові особи і самі громадяни зобов'язані вжити заходів до поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.

Стаття 8. Обмеження прав громадян, пов'язані зі станом їх здоров'я

1. Будь-які обмеження прав громадян у сфері охорони здоров'я допускаються лише у випадках та в порядку, що встановлюються виключно законами.

2. На підставах і в порядку, передбачених законами, громадяни можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров'я до професійної або іншої діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних державних функцій.

3. Також тільки на підставах і в порядку, встановлених законами, допускається застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, обмеження прав інших громадян у вигляді обов'язкового медичного огляду або обов'язкової медичної ізоляції, а також обмеження прав у зв'язку з проведенням карантинних заходів.

Стаття 9. Обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я

1. Громадяни України зобов'язані:

1) піклуватись про власне здоров'я та здоров'я своїх дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;

2) сприяти поданню першої невідкладної допомоги іншим громадянам, які перебувають у загрозливому для життя і здоров'я стані;

3) брати участь у здійсненні санітарних і протиепідемічних заходів;

4) проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення у випадках, передбачених законодавством;

5) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.

Розділ III

ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В УКРАЇНІ

Стаття 10. Система охорони здоров'я

1. Система охорони здоров'я України являє сукупність усіх організацій, інститутів і ресурсів, призначених для подання будь-якого виду послуг, спрямованих на зміцнення, відновлення та підтримання здоров'я на індивідуальному чи колективному рівні, в тому числі на основі міжсекторальної взаємодії.

2. Невід'ємною та основною частиною системи охорони здоров'я є галузь охорони здоров'я, що являє собою сукупність закладів охорони здоров'я, медичних та інших професійних працівників, що працюють у цих закладах чи нам індивідуальній основі, надаючи населенню послуги профілактичного та лікувального характеру, та органів управління охороною здоров'я, що забезпечують безпосереднє державне управління, регулювання та міжсекторальну взаємодію в зазначеній сфері. Основними складовими діяльності галузі охорони здоров'я є подання медико-санітарної допомоги населенню, здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду та державного контролю за якістю лікарських засобів та виробів медичного призначення.

Стаття 11. Органи, що здійснюють державне регулювання діяльності в сфері охорони здоров'я

1. Регулювання діяльності в сфері охорони здоров'я здійснюють: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в сфері охорони здоров'я, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, а також інші органи виконавчої влади в межах їх компетенції.

Стаття 12. Повноваження Верховної Ради України

1. Державну політику в сфері охорони здоров'я формує Верховна Рада України. З цією метою Верховна Рада України забезпечує прийняття законодавчих актів, що визначають зміст права громадян України на охорону здоров'я та інших пов'язаних із забезпеченням охорони здоров'я прав і свобод людини і громадянина; встановлює основні правові, організаційні, управлінські, фінансово-економічні та інші засади функціонування системи охорони здоров'я та здійснення професійної діяльності у зазначеній сфері; затверджує загальнодержавні програми розвитку охорони здоров'я.

Стаття 13. Повноваження Президента України

1. Президент України виступає гарантом конституційного права громадян на охорону здоров'я та здійснює регулювання в сфері охорони здоров'я у межах і в спосіб, що встановлюються Конституцією та іншими законами України.

Стаття 14. Повноваження Кабінету Міністрів України

1. Кабінет Міністрів України забезпечує:

проведення державної політики у сфері охорони здоров'я та інших пов'язаних з нею сферах, вживає заходів до забезпечення відповідних прав і свобод людини і громадянина;

організацію розроблення та виконання державних цільових програм у сфері охорони здоров'я, вирішення питань державного управління, спрямування та координацію діяльності міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю у цій сфері;

створення рівних умов для розвитку та здійснення діяльності постачальників медичних послуг усіх форм власності та управління відповідно до закону тими об'єктами сфери охорони здоров'я, що належать до державної власності;

укладання міжурядових угод і координацію міжнародного співробітництва з питань охорони здоров'я, а також у межах своєї компетенції здійснює інші повноваження;

здійснення інших встановлених законодавством повноважень у сфері охорони здоров'я.

2. Для забезпечення виконання завдань у сфері охорони здоров'я, що стоять перед Кабінетом Міністрів України, в його складі в порядку, встановленому законом, утворюється відповідний спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади.

Стаття 15. Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим

1. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим здійснюють регулювання в сфері охорони здоров'я в межах та в спосіб, встановлені Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим цим Законом та іншими законами України.

Стаття 16. Повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в сфері охорони здоров'я та інших центральних органів виконавчої влади

1. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в сфері охорони здоров'я забезпечує реалізацію державної політики в цій сфері в межах повноважень, визначених цим та іншими законами України та Положенням про нього, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

2. Інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх визначених законодавством повноважень беруть участь в створенні та забезпеченні практичного впровадження організаційно-правових, управлінських, фінансових та економічних механізмів, необхідних для розробки та реалізації ефективної державної політики в сфері охорони здоров'я, та постійного вдосконалення якості та ефективності послуг системи охорони здоров'я України з врахуванням кращого вітчизняного та міжнародного досвіду.

Стаття 17. Повноваження місцевих державних адміністрацій

1. Місцеві державні адміністрації забезпечують:

1) вжиття заходів з проведення державної політики, реалізації прав і свобод людини і громадянина, виконання загальнодержавних програм в сфері охорони здоров'я, здійснення контролю за додержанням законодавства з цих питань на відповідній території;

2) розроблення проектів програм соціального та економічного розвитку в сфері охорони здоров'я відповідних адміністративно-територіальних одиниць та подання їх на затвердження в порядку, встановленому законом;

3) розроблення пропозицій щодо видатків на фінансування охорони здоров'я у проектах місцевих бюджетів та подання їх на розгляд і затвердження відповідних місцевих рад;

4) рівний доступ для усіх громадян, що проживають або перебувають на відповідній території медичних послуг, що фінансуються за рахунок державних коштів в порядку, встановленому законом;

5) організацію забезпечення населення лікарськими засобами та виробами медичного призначення, у порядку, визначеному законодавством;

6) управління закладами охорони здоров'я, що перебувають в комунальній власності територіальних громад чи їх об'єднань, та фінансування цих закладів у разі делегування відповідних повноважень органами місцевого самоврядування відповідно до закону;

7) санітарне та епідемічне благополуччя населення і створення умов для здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду на відповідній території;

8) виявлення небезпечних факторів, що можуть чинити вплив на здоров'я, інформування населення про ці фактори та здійснення профілактичних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних і природоохоронних заходів, спрямованих на усунення їх впливу; організацію медичної просвіти населення;

9) здійснення заходів із захисту життя та здоров'я людей у разі надзвичайної ситуації, інформування населення про стан довкілля в зоні надзвичайної ситуації та заходи, що вживаються з метою її ліквідації;

10) здійснення міжсекторальної взаємодії та координації заходів з охорони здоров'я населення відповідних адміністративно-територіальних одиниць;

11) здійснення інших встановлених законодавством повноважень у сфері охорони здоров'я.

2. Для виконання завдань у сфері охорони здоров'я, що стоять перед місцевими державними адміністраціями, в їх складі створюються відповідні структурні підрозділи, типові положення про які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 18. Повноваження органів місцевого самоврядування

1. До повноважень органів місцевого самоврядування в сфері охорони здоров'я належать:

1) захист прав і свобод людини і громадянина в сфері охорони здоров'я та забезпечення виконання вимог відповідного законодавства;

2) розроблення та затвердження місцевих цільових програм у сфері охорони здоров'я;

3) забезпечення рівного доступу членів відповідної громади чи населення відповідної території до медичних послуг, що фінансуються за рахунок відповідних місцевих бюджетів, та сприяння пріоритетному розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини;

4) прийняття рішень про створення, реорганізацію та ліквідацію закладів охорони здоров'я, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад чи їх об'єднань, про можливість об'єднання таких закладів із закладами охорони здоров'я, що перебувають у комунальній власності інших територіальних громад чи їх об'єднань, з метою підвищення якості медичної допомоги, оптимізації мережі зазначених закладів та забезпечення ефективного використання ресурсів; забезпечення управління такими закладами охорони здоров'я та їх фінансування в порядку, встановленому законом;

5) забезпечення рівного розвитку постачальників медичних послуг усіх форм власності та створення рівних можливостей для використання їх потенціалу з метою подання населенню медичних послуг, що фінансуються за рахунок державних коштів, у порядку, встановленому законом;

6) організація забезпечення населення лікарськими засобами та виробами медичного призначення, у порядку, визначеному законодавством;

7) забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та створення умов для здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду на відповідній території, здійснення профілактичних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних і природоохоронних заходів; організація регулярного інформування населення про шкідливі фактори та ситуації, що можуть впливати на здоров'я, та про способи поведінки, спрямованої на формування здорового способу життя;

8) вжиття у разі надзвичайної ситуації техногенного, природного, соціально-політичного, воєнного характеру необхідних заходів для забезпечення врятування життя людей, захисту їх здоров'я, санітарного та епідемічного благополуччя;

9) сприяння роботі громадських організацій, які здійснюють діяльність у сфері охорони здоров'я.

2. Органи місцевого самоврядування здійснюють інші повноваження у сфері охорони здоров'я, віднесені законодавством до їх компетенції. Для виконання завдань у сфері охорони здоров'я, що стоять перед органами місцевого самоврядування, у складі їх виконавчих органів можуть створюватись відповідні структурні підрозділи.

Стаття 19. Заклади охорони здоров'я

1. Безпосереднє подання послуг з охорони здоров'я населення забезпечують державні, комунальні та приватні заклади охорони здоров'я, перелік типів яких встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охороні здоров'я.

2. Державні та комунальні заклади охорони здоров'я утворюються відповідними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування у порядку, встановленому законодавством України. Планування розвитку мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я та прийняття рішень щодо її оптимізації мають здійснюватися з урахуванням реальних потреб населення у конкретних видах послуг системи охорони здоров'я, необхідності забезпечення якості цих послуг, можливості забезпечення їх своєчасної фізичної досяжності для населення зони обслуговування та необхідності забезпечення ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів системи охорони здоров'я. Рішення про створення нових державних і комунальних закладів охорони здоров'я мають бути погоджені із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров'я. Заходи з планування, розвитку та оптимізації мережі комунальних закладів охорони здоров'я та організації медико-санітарної допомоги на відповідній території, визначені у проектах програм соціального та економічного розвитку в сфері охорони здоров'я відповідних адміністративно-територіальних одиниць, мають бути погоджені відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

3. Приватні медичні заклади створюються юридичними та фізичними особами у порядку, встановленому законодавством України.

4. Створення будь-якого закладу охорони здоров'я незалежно від форми власності допускається при наявності відповідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Санітарно-гігієнічні та спеціальні вимоги, яким мають відповідати приміщення та обладнання закладів охорони здоров'я, встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров'я.

5. Заклад охорони здоров'я провадить свою діяльність після відповідної державної реєстрації, що здійснюється в порядку, встановленому законом, на підставі статуту, що затверджується власником цього закладу або уповноваженим ним органом, та відповідної ліцензії, отриманої в порядку, встановленому законодавством.

6. На керівні посади у закладах охорони здоров'я можуть бути призначені лише особи, які відповідають встановленим спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охороні здоров'я єдиним кваліфікаційним вимогам. Ця вимога поширюється на заклади охорони здоров'я всіх форм власності.

7. Призначення на посаду керівника державного або комунального закладу охорони здоров'я здійснюється на конкурсній основі. Рішення про призначення керівника такого закладу охорони здоров'я на посаду та про звільнення його з посади приймається власником закладу чи уповноваженим ним органом в порядку, встановленому законом.

8. Керівникові закладу охорони здоров'я має бути забезпечена незалежність у вирішенні всіх питань, пов'язаних із забезпеченням належної якості та ефективності діяльності очолюваного ним закладу охорони здоров'я в порядку, що встановлюється законом.

9. Медичні та інші працівники закладів охорони здоров'я призначаються на посади керівниками закладів на умовах трудового договору (контракту) та звільняються з посади згідно з вимогами трудового законодавства.

10. Заклади охорони здоров'я усіх форм власності мають рівне право на доступ до державного фінансування в порядку визначеному законодавством України. Заклади охорони здоров'я незалежно від форми власності як постачальники медичних послуг мають право брати участь у процедурах закупівлі медичних послуг за державні кошти відповідно до закону.

11. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень мають право припинити діяльність будь-якого закладу охорони здоров'я у разі порушення ним законодавства про охорону здоров'я.

Продовження в наступному номері