Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Журнал «Травма» Том 23, №5, 2022

Вернуться к номеру

Аналіз результатів вібраційної терапії післяіммобілізаційних контрактур колінного суглоба у пацієнтів із позасуглобовими переломами нижніх кінцівок

Авторы: Тяжелов О.А. (1), Фіщенко В.О. (2), Карпінська О.Д. (1), Карпінський М.Ю. (1), Хасавнех А.А.М. (2)
(1) — ДУ «Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка НАМН України», м. Київ, Україна
(2) — Винницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова МОЗ України, м. Винниця, Україна

Рубрики: Травматология и ортопедия

Разделы: Клинические исследования

Версия для печати


Резюме

Актуальність. Контрактура суглобів є частим ускладненням після іммобілізації кінцівки внаслідок травми. Жорстка іммобілізація колінного суглоба зазвичай не використовується, але при ушкодженні кісток нижньої кінцівки (кісток гомілки та стегнової кістки), а також ушкодженні надп’ятково-гомілкового суглоба та стопи обмежується рухливість колінного суглоба та виключається чи значно обмежується навантаження на кінцівку і, відповідно, на колінний суглоб. Отже, контрактуру колінного суглоба можна класифікувати як контрактуру невикористання, що теж є одним з варіантів післяіммобілізаційних контрактур. У роботі розглянуті результати лікування хворих з контрактурами колінного суглоба, викликаними іммобілізацією внаслідок позасуглобових травм (без ушкодження колінного суглоба) нижніх кінцівок. Мета роботи. Вивчити вплив низькочастотної вібрації на зменшення післятравматичної контрактури колінного суглоба. Матеріали та методи. Проведено вібротерапію 30 пацієнтам з контрактурами колінного суглоба, які сформувалися у результаті позасуглобових переломів кісток нижньої кінцівки та надп’ятково-гомілкового суглоба після різних термінів іммобілізації: І група (1 міс.) — 10 пацієнтів, ІІ група (2 міс.) — 12 пацієнтів, ІІІ група (5–6 міс.) — 8 хворих. Пацієнтам пропонували стандартний курс вібротерапії, тривалість якого становила 14–15 сеансів по 10 хв. Вимірювання обсягу рухів (розгинання/згинання) проводили до та після кожної процедури. Частота вібраційного впливу становила 20 Гц. Оцінювали обсяг рухів на 1, 2, 5, 10-й та останній день процедури (14–15-та доба). Результати. Вібротерапію починали проводити за умови відсутності болю, виражених поверхневих ушкоджень та набряків суглоба. При іммобілізації впродовж 1–1,5 міс. у пацієнтів сформувалося незначне обмеження розгинання, у середньому 3 ± 1°, та обмеження згинання, у середньому 89 ± 4°, при іммобілізації у 2–3 міс. розгинання становило 4 ± 2°, згинання — 83 ± 3°, при іммобілізації 5–6 міс. у пацієнтів кут розгинання обмежувався в середньому 6 ± 1°, згинання — 67 ± 4°. Після першої процедури збільшення обсягу рухів у середньому в усіх пацієнтів становило 10 %. Відзначалися втрати обсягу рухів у межах від 5 до 10 % між першими 5 процедурами та зменшилися до 3 % на кінець циклу вібраційної розробки. Результатом локальної низькочастотної розробки колінного суглоба стало збільшення обсягу рухів у колінному суглобі. У пацієнтів І групи до початку розробки був максимальний обсяг рухів — 85 ± 4°, який після процедур збільшився до 124 ± 3°, тобто на 31,2 ± 3,1 %, у ІІ групі при початковому обсягу рухів 78 ± 4° було досягнуто результат у 116 ± 5°, збільшення відбулося на 32,8 ± 3,2 %, у ІІІ групі первинно був найменший обсяг рухливості колінного суглоба — 62 ± 4°, що після курсу вібророзробки досяг 110 ± 6°, збільшення обсягу рухів відбулося на 43,7 ± 2,0 %. Висновки. Низькочастотна локальна вібраційна розробка рухів у колінному суглобі та вправи на розтягування з елементами постізометричної релаксації є прогресивним методом розробки післяіммобілізаційних контрактур, у тому числі застарілих. Дані процедури у пацієнтів з термінами іммобілізації до 2 місяців призводять до відновлення розгинання у колінному суглобі. У пацієнтів з більш тривалою іммобілізацією розгинання значно покращується, але повністю не відновлюється за стандартний курс 14 процедур, тому такі хворі потребують додаткових реабілітаційних заходів. Низькочастотна вібрація є тим механізмом, який запускає процеси відновлення та сприяє початку функціонального відновлення колінного суглоба.

Background. Joint contracture is a frequent complication after immobilization of a limb due to injury. Rigid immobilization of the knee joint is usually not used, but in case of damage to the bones of the lower limb (shin and femur), as well as damage to the ankle joint and foot, the mobility of the knee joint is limited, and the load on the limb is excluded or significantly limited, and, respectively, on the knee joint too. Therefore, the contracture of the knee joint can be classified as a contracture of disuse, which is also one of the types of contractures after immobilization. The work examines treatment outcomes in patients with knee joint contractures caused by immobilization due to extra-articular injuries (without damage to the knee joint) of the lower extremities. The objective was to study the effect of low-frequency vibration on the reduction of post-traumatic contracture of the knee joint. Materials and methods. Vibrotherapy was performed in 30 patients with knee joint contractures, which developed after extra-articular fractures of the bones of the lower limb and the ankle joint after different periods of immobilization: the first group (1 month) — 10 patients, the second group (2 months) — 12 people, the third group (5–6 months) — 8 individuals. Patients were offered a standard course of vibrotherapy the duration of which was 14–15 sessions of 10 minutes each. The range of motion (extension/flexion) was measured before and after each procedure. The frequency of vibration was 20 Hz. The volume of movements was evaluated on the days 1, 2, 5, 10 and on the last day (14–15) of procedure. Results. Vibrotherapy was started under the condition of absence of pain, pronounced surface damage and swelling of the joint. With immobilization for 1–1.5 months, the patients developed a slight limitation of extension, on average 3 ± 1°, and limitation of flexion, on average 89 ± 4°; with immobilization for 2–3 months, extension was 4 ± 2°, flexion — 83 ± 3°; with immobilization for 5–6 months, the extension angle was limited to an average of 6 ± 1°, flexion — 67 ± 4°. After the first procedure, an increase in the volume of movements was on average 10 % for all patients. Loss of range of motion ranged from 5 to 10 % between the first 5 procedures, and decreased to 3 % by the end of the vibration cycle. The result of local low-frequency therapy of the knee joint was an increase in the range of its motion. The patients of group I had the maximum range of motion before exercises were started — 85 ± 4°, which after the procedures increased to 124 ± 3°, i.e. by 31.2 ± 3.1 %; in group II at the initial range of movements of 78 ± 4°, a result of 116 ± 5° was achieved, an increase was 32.8 ± 3.2 %; group III initially had the lowest mobility of the knee joint — 62 ± 4°, and after the vibration course, it reached the level of 110 ± 6°, the range of motion increased by 43.7 ± 2.0 %. Conclusions. Low-frequency local vibration development of movements in the knee joint and stretching exercises with elements of post-isometric relaxation is a progressive method to control contractures caused by immobilization, including old ones. These procedures in patients with periods of immobilization of up to 2 months lead to restoration of extension in the knee joint. In people with longer immobilization, extension improves significantly, but is not completely restored du­ring the standard course of 14 procedures, so such patients require additional rehabilitation measures. Low-frequency vibration is the mechanism that initiates the recovery process and promotes the beginning of the functional restoration of the knee joint.

Вступ

Термін «суглобові контрактури» використовується для опису втрати пасивного діапазону рухів діартрозних суглобів, найбільш поширеного та рухомого типу суглобів. Контрактура суглобів є частим ускладненням після довготривалої іммобілізації кінцівки внаслідок травми. У нашому попередньому дослідженні [2] був проаналізований вплив вібраційної терапії на обсяг рухів у хворих з іммобілізаційними контрактурами ліктьового суглоба після позасуглобових переломів кісток верхніх кінцівок залежно від тривалості іммобілізації. 
Контрактура колінного суглоба формується частіше внаслідок так званого невикористання суглоба. Тобто тривала зовнішня іммобілізація колінного суглоба зазвичай не використовується, але при ушкодженні довгих кісток нижньої кінцівки, а також ушкодженні надп’ятково-гомілкового суглоба та стопи виключається чи значно обмежується навантаження на кінцівку і, відповідно, обмежується функція колінного суглоба. Отже, контрактуру колінного суглоба можна класифікувати як контрактуру невикористання, що теж є одним з варіантів іммобілізаційних контрактур (далі будемо використовувати терміни «іммобілізація» та «іммобілізаційна контрактура»).
У колінному суглобі більшість функціональних дій вимагають амплітуди рухів у 110–120°, тобто не повного обсягу рухів, але практично всі функціональні дії вимагають повного розгинання гомілки. Так, достатня амплітуда рухів у колінному суглобі при ходьбі становить від 0° до 65°, при підйомі сходами — від 0° до 85°, при спуску сходами — від 0° до 90°, у положенні сидячи — від 0° до 90°, при підйомі із сидячого положення — від 0° до 95°, при зав’язуванні шнурків — від 0° до 105°, при їзді на велосипеді — від 0° до 115° тощо [8]. Втрата обсягу рухів у колінному суглобі призводить до зміни ходи, впливає на рухи в інших суглобах нижньої кінцівки, обмежує функціональні можливості людини [4], оскільки дефіцит розгинання всього на 5° призводить до кульгавості [5].
Хронічний характер перебігу цих ускладнень, слабка відповідь на терапію, негативний вплив на якість життя та інші причини роблять контрактуру колінного суглоба не тільки суто медичною, але і соціальною проблемою.
Профілактика розвитку контрактур є дуже важливим фактором лікування травм нижньої кінцівки, але, на жаль, з контрактурами часто приходиться мати справу, коли вони є хронічними та необоротними. Оскільки контрактури розвиваються повільно, їх не завжди виявляють вчасно, на ранніх стадіях розвитку [4].
У лабораторії біомеханіки ДУ «Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка НАМН України» вже впродовж багатьох років для лікування та профілактики різних видів суглобових контрактур різного генезу використовують низькочастотну локальну вібраційну терапію [1]. У роботі розглянуті результати лікування хворих з іммобілізаційними контрактурами колінного суглоба внаслідок позасуглобових травм (без ушкодження колінного суглоба) нижніх кінцівок.
Мета роботи: вивчити вплив низькочастотної вібрації на зменшення післятравматичної контрактури колінного суглоба залежно від тривалості невикористання суглоба.

Матеріали та методи

Проведено вібротерапію 30 пацієнтам з контрактурами колінного суглоба, які сформувалися після позасуглобових переломів кісток нижньої кінцівки та надп’ятково-гомілкового суглоба. Пацієнтам виконували хірургічну стабілізацію відламків кісток, використовуючи різні засоби фіксації — гіпсову шину, апарати зовнішньої фіксації, ортези тощо. Вік пацієнтів був у межах від 20 до 60 років.
Пацієнти були поділені на 3 групи. І групу (10 осіб; 33,3 %) становили пацієнти, термін обмеження рухливості суглоба у яких не перевищував 6 тижнів (1,5 місяця). ІІ групу (12 осіб; 40 %) становили пацієнти, термін обмеження рухливості колінного суглоба яких становив від 7 до 14 тижнів (2–3 місяці). У ІІІ групі (8 осіб; 26,7 %) термін іммобілізації становив 5–6 місяців. Ці пацієнти, як правило, перенесли декілька оперативних втручань.
Пацієнтам пропонували стандартний курс вібротерапії, тривалість якого становила 14–15 сеансів по 10 хв. Вимірювання обсягу рухів (розгинання/згинання) проводили до та після кожної процедури. Частота вібраційного впливу становила 20 Гц. Під час вібраційної процедури пацієнти виконували вправи з елементами постізометричної релаксації. Процедура полягала у тому, що пацієнту треба було максимально зігнути колінний суглоб та зафіксувати положення на 10–15 секунд, потім розслабити м’язи на 10 секунд, далі максимально розігнути суглоб і також зафіксувати положення на 10–15 секунд, розслабити м’язи на 10 секунд і повторити вправи. Цикл складався з 10–15 повторювань. Між циклами вільне розташування на віброплатформі (відпочинок). Таких циклів у процедурі 10–12.
Результати вібротерапії оцінювали в 1, 2, 5, 10-й та останній день процедур. Через те, що контрактури колінного суглоба у пацієнтів були різного ступеня вираженості, зміни оцінювали в абсолютних одиницях та у відсотках. 
Результати були оброблені статистично. Розраховували середнє (М), його стандартне відхилення (SD), розкид значень. Враховуючи нормальний розподіл даних, порівняння між часовими інтервалами у межах групи проводили за допомогою Т-тесту для повторних вимірювань. Порівняння між групами проводили за допомогою однофакторного дисперсійного аналізу.

Результати

Вібротерапію починали проводити за умови відсутності болю, виражених поверхневих ушкоджень та набряків суглоба. На першому сеансі пацієнту показували необхідні вправи для розробки рухів у суглобі, обирали зручну позу, висоту, на яку пацієнт здатний підняти ногу. Для досягнення найбільшого ефекту вібровпливу вправи пропонували виконувати стоячи. Якщо при виражених контрактурах пацієнти не могли поставити кінцівку на прилад, поруч ставили підставку, яка дорівнювала по висоті віброплатформі, а після досягнення необхідного кута згинання у колінному суглобі продовжували процедури без платформи. При проведенні вібророзробки рухів стоячи пацієнти мають триматися за додаткову опору — поручні або спинку стільця.
Як показали вимірювання обсягу рухів у колінному суглобі впродовж лікування, тривалість обмеження рухливості має безпосередній вплив на вираженість контрактури та її «жорсткість» (табл. 1). 
За даними статистичного дослідження пацієнтів з контрактурами колінного суглоба було виявлено, що у більшості хворих практично було відсутне обмеження розгинання. При іммобілізації впродовж 1–1,5 місяця у пацієнтів сформувалося незначне обмеження розгинання, у середньому 3 ± 1°, що практично не впливає на параметри звичайної ходьби, хоча у деяких пацієнтів відмічали наявність обмеження розгинання до 5°. Вже після першої процедури вібророзробки у більшості хворих відмічали збільшення кута розгинання, хоча середнє значення по групі залишилось тим же, зміни виявилися статистично значущими (p = 0,022). Після іммобілізації протягом 2–3 місяців у пацієнтів відмічали обмеження розгинання, в середньому 4 ± 2°, хоча спостерігали обмеження і у 8°. Після першої процедури розробки обмеження розгинання статистично значуще зменшилося (р = 0,001) до 3 ± 2°. У ІІІ групі (5–6 місяців іммобілізації) у пацієнтів кут розгинання був приблизно 6 ± 1°, але після першої процедури вібророзробки статистично значуще (р = 0,002) зменшився до 5 ± 1°. Відмітимо, що у пацієнтів І та ІІ груп обмеження розгинання до 1° відбулося вже на 5-ту — 7-му процедуру, а в ІІІ групі — після 10-го процедурного дня.
Основна проблема у пацієнтів після іммобілізації нижньої кінцівки з приводу позасуглобових ушкоджень полягала у формуванні розгинальної контрактури, тобто обмеження кута згинання колінного суглоба. У хворих І групи (іммобілізація протягом 1–1,5 місяця) до початку процедур кут згинання становив у середньому 89 ± 4°, а після першої процедури вібраційної розробки статистично значуще (р = 0,001) збільшився до 93 ± 4°. У пацієнтів ІІ групи (2–3 місяці іммобілізації) кут згинання до процедур у середньому становив 83 ± 3°, але після першої процедури значуще (р = 0,001) збільшився до 87 ± 2°. Найгірші результати після тривалої іммобілізації були в пацієнтів ІІІ групи (іммобілізація протягом 5–6 місяців): у середньому кут згинання становив 67 ± 4°, а після першої процедури значуще (р = 0,001) збільшився до 72 ± 5°. Загальний приріст кута згинання становив 5,6 ± 2,1°. 
На другий процедурний день у пацієнтів відмічали деяку втрату кута розгинання, але після процедури відмічали збільшення розгинання. Так, у І групі хворих розгинання з 89 ± 4° сягнуло 96 ± 4°, тобто на 7,5 ± 2,0 %, у ІІ групі — з 84 ± 3° до 89 ± 3°, тобто на 6,5 ± 1,3 %, у ІІІ групі — з 68 ± 4° до 73 ± 5°, тобто на 7,1 ± 2,2 %. Зміни у всіх групах статистично значущі.
Помітний результат згинання (більше 90°) у пацієнтів І та ІІ груп відмічали після 5-ї процедури. У І групі на 5-й процедурний день згинання збільшилося в середньому до 101 ± 2°, у ІІ групі — до 96 ± 4°. У ІІІ групі результати були гіршими і становили в середньому 76 ± 5° до процедури та 81 ± 5° — після.
У ІІІ групі 90° згинання пацієнти досягли тільки після 10-ї процедури вібророзробки. У більшості пацієнтів І та ІІ груп на 10-ту добу відмічали значне покращення згинання до 100–115°.
Наприкінці циклу вібраційної розробки колінного суглоба у пацієнтів І групи відмічали кут згинання 125 ± 3°, а у деяких — повне згинання до 130°, у ІІ групі — 117 ± 5°, у деяких — до 125°. У ІІІ групі кут згинання колінного суглоба був у середньому 95 ± 10°, у межах від 80° до 117°. Тобто практично у всіх хворих спостерігали достатній кут згинання колінного суглоба для виконання основних функціональних дій.
Дані про загальний обсяг рухів у колінному суглобі до та після першої процедури наведено в табл. 2.
У пацієнтів після іммобілізації колінного суглоба кут розгинання не сильно впливав на загальний обсяг рухів, головним чинником зменшення загального обсягу рухів було обмеження згинання. Вібраційна розробка рухів помітно збільшувала розгинання та згинання суглоба, тим самим збільшуючи і загальний обсяг рухів. 
У І групі до розробки загальний обсяг рухів становив 85 ± 4°, а після першої процедури — 90 ± 4°, у ІІ групі обсяг рухів змінився з 78 ± 4° до 84 ± 3°, у ІІІ — з 62 ± 4° до 68 ± 5°. У всіх групах збільшення обсягу рухів було статистично значущим (р = 0,001).
Треба відмітити, що перед другою процедурою у пацієнтів відмічали втрату обсягу рухів від 5,0 ± 1,5 % у І групі до 7,9 ± 3,4 % — у ІІІ групі, але після другої процедури збільшення обсягу рухів продовжилося в середньому на 10 % у всіх хворих. 
Втрати обсягу рухів між процедурами спостерігалися впродовж всього циклу, але поступово зменшувалися після 10-го дня, що може бути наслідком закріплення досягнутого результату розробки рухливості суглоба.
Наприкінці циклу вібраційної розробки, тобто на 14-ту процедуру, у пацієнтів І групи обсяг рухів у колінному суглобі сягнув 124 ± 3°, у ІІ групі — 116 ± 5°, у ІІ групі обсяг рухів становив 110 ± 6°.
На діаграмі (рис. 1) показана динаміка збільшення обсягу рухів у колінному суглобі впродовж вібраційної розробки.
На діаграмі показано, що після першої процеду-ри у пацієнтів відбувається помітне збільшення обсягу рухів у суглобі, але в подальшому приріст уповільнюється, і тільки після 5-ї (у деяких хворих — після 7-ї) процедури спостерігаємо стійкий приріст обсягу рухів. 
На діаграмі показано, що результати розробки в ІІІ групі гірші, ніж в І та ІІ групах. Це підтверджує однофакторний дисперсійний аналіз ANOVA: за результатами апостеріорного тесту Дункана (табл. 3), дані ІІІ групи значуще (α = 0,005) відрізняються від результатів в інших групах.
За даними статистичного аналізу, результати в групах пацієнтів значуще відрізняються на всіх процедурних етапах. 
Зазвичай пацієнти ІІІ групи за можливості продовжували курс вібророзробки після тижневої перерви, часто вібророзробка супроводжувалася іншими лікувальними процедурами та ЛФК.
Загальний приріст обсягу рухів у пацієнтів наведено в табл. 4.
Результатом локальної низькочастотної розробки колінного суглоба стало збільшення обсягу рухів у колінному суглобі. У пацієнтів І групи до початку розробки був максимальний обсяг рухів 85 ± 4°, який після процедур збільшився до 124 ± 3°, тобто на 31,2 ± 3,1 %, у ІІ групі при початковому обсягу рухів 78 ± 4° було досягнуто результат у 116 ± 5°, збільшення відбулося на 32,8 ± 3,2 %, у ІІІ групі первинно був найменший обсяг рухливості колінного суглоба — 62 ± 4°, що після курсу вібророзробки досяг 95 ± 6°, збільшення обсягу рухів відбулося на 30,7 ± 8,0 %.

Обговорення результатів

Контрактура колінного суглоба при травмах нижніх кінцівок без ушкодження самого суглоба формується внаслідок обмеження рухливості та навантаження. Тому контрактуру колінного суглоба відносимо до контрактур невикористання. Незначні рухи у суглобі не дають повністю припинити живлення хряща, суглобова капсула продовжує працювати, хоча в неповному обсязі.
Тому основним фактором, який впливає на формування контрактури колінного суглоба, є зниження сили м’язів. Дане припущення підтверджують дослідження вчених зі Словенії, які провели аналіз формування обмеження рухливості у суглобах на основі об’єднаної вибірки 318 здорових пацієнтів після бездіяльності або механічного розвантаження внаслідок ліжкового режиму. Результати показують логарифмічну втрату сили, викликану бездіяльністю, і атрофію м’язів — розгиначів коліна, що несуть навантаження. Найбільша швидкість зниження м’язової сили та атрофії спостерігалася на ранніх стадіях ліжкового режиму та залишалась незмінно низькою починаючи приблизно з 35-ї доби невикористання кінцівки, у той же час змінюються властивості самих м’язів — збільшується їх жорсткість [7]. Головний внесок у формування конт-рактури колінного суглоба роблять зміни підколінних сухожилків, які при обмеженні рухливості втрачають еластичність [6]. 
Саме тому, на нашу думку, у пацієнтів з різними термінами іммобілізації кут згинання ставав меншим зі збільшенням терміну іммобілізації. М’язи втрачають силу і разом з тим здатність до повноцінного згинання коліна, а термін іммобілізації впливає на зміни підколінних сухожилків, що, у свою чергу, впливає на здатність відновити згинання. 
Тому чим більша тривалість іммобілізації, тим важче проходить процес відновлення згинання.
На розгинання колінного суглоба також впливає зміна еластичності підколінних сухожилків. Але перебудова, зменшення еластичності сухожилків — це тривалий процес, який займає декілька місяців. Тому у пацієнтів з тривалістю іммобілізації менше ніж 3 місяці після процедур доволі швидко відновлюється розгинання, а у хворих з тривалістю іммобілізації більше ніж 5 місяців досягти фізіологічної норми важко, і необхідна тривала реабілітація. 
За даними D. Bączkowicz et al. [3], процеси в колінному суглобі після шеститижневої іммобілізації є оборотними та відносно швидко відновлюється повний обсяг рухів у суглобі, але після цього терміну реабілітація повинна бути більш тривалою, у всякому разі більше ніж 2 тижні.

Висновки

Низькочастотна локальна вібраційна розробка рухів у колінному суглобі та вправи на розтягування з елементами постізометричної релаксації є прогресивним методом розробки післяіммобілізаційних контрактур, у тому числі застарілих. Дані процедури у пацієнтів з термінами іммобілізації до 2 місяців призводять до відновлення розгинання у колінному суглобі. У пацієнтів з більш тривалою іммобілізацію переважно покращується розгинання, але воно повністю не відновлюється за стандартний курс 14 процедур, тому такі хворі потребують додаткових реабілітаційних заходів. Низькочастотна вібрація є тим механізмом, який запускає процеси відновлення та сприяє початку функціонального відновлення колінного суглоба.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
 
Отримано/Received 06.09.2022
Рецензовано/Revised 15.09.2022
Прийнято до друку/Accepted 25.09.2022

Список литературы

1. Карпинский М.Ю., Ноздрачева Э.В. Влияние вибромассажа на лечение контрактур коленного сустава. Ортопедия, травматология и протезирование. 1994. № 4. С. 108-109.
2. Тяжелов О.А., Фіщенко В.О., Карпінська О.Д., Карпінський М.Ю., Хасавнех А.А.М. Аналіз результатів вібраційної терапії іммобілізаційних контрактур у пацієнтів після позасуглобових переломів верхньої кінцівки. Травма. 2022. Т. 23(3). С. 50-57. doi: https://doi.org/10.22141/1608-1706.3.23.2022.900.
3. Bączkowicz D., Skiba G., Falkowski K., Domaszewski P., Selkow N. Effects of Immobilization and Re-Mobilization on Knee Joint Arthrokinematic Motion Quality. J. Clin. Med. 2020. 9(2). 451. doi: 10.3390/jcm9020451. 
4. Campbell M., Dudek N., Trudel G. Joint contractures. In: Frontera W.R., Silver J.K., Rizzo T.D. Jr, eds. Essentials of Physical Medicine and Rehabilitation: Musculoskeletal Disorders, Pain, and Rehabilitation, 3rd ed. Philadelphia, PA: Saunders, 2014. 651-655.
5. Chen M.R., Dragoo J.L. Arthroscopic releases for arthrofibrosis of the knee. J. Am. Acad. Orthop. Surg. 2011. 19(11). 709-16. doi: 10.5435/00124635-201111000-00007. 
6. Khatri K., Bansal D., Rajpal K. Management of Flexion Contracture in Total Knee Arthroplasty. In: Knee Surgery — Reconstruction and Replacement. London, United Kingdom: Intech Open, 2020 [Online]. Available: https://www.intechopen.com/chapters/70352. doi: 10.5772/intechopen.90417.
7. Marusic U., Narici M., Simunic B., Pisot R., Ritzmann R. Nonuniform loss of muscle strength and atrophy du-ring bed rest: a systematic review. J. Appl. Physiol. (1985). 2021. 131(1). 194-206. doi: 10.1152/japplphysiol.00363.2020.
8. Pereira L., Rwkabayiza S., Lécureux E., Jolles B. The knee smartphone-application goniometer is a more reliable tool than the standard goniometer in acute orthopaedic settings. Physiotherapy. 2015. 101. e1192-e1193. doi:10.1016/j.physio.2015.03.2117.

Вернуться к номеру