Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 18, №4, 2022
Вернуться к номеру
Лактатдегідрогеназа і прокальцитонін у диференціальній діагностиці гострих менінгітів
Авторы: Надрага О.Б., Хомин О.Я., Дашо М.Б.
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, м. Львів, Україна
Рубрики: Медицина неотложных состояний
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Актуальність теми. Рання етіологічна діагностика менінгітів у дітей через подібну клінічну симптоматику в першу добу захворювання є однією з основних проблем у галузі дитячої інфекційної патології. Установлення діагнозу з урахуванням збудників у найбільш ранні терміни допомагає уникнути проведення дітям емпіричної терапії.
Мета дослідження. Вивчити значення результатів досліджень лактатдегідрогенази (ЛДГ) та прокальцитоніну крові та спинномозкової рідини для ранньої диференціальної діагностики гострих менінгітів.
Матеріали та методи дослідження. Були обстежені 93 пацієнти віком від 1 міс. до 18 років, які перебували на стаціонарному лікуванні в КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна інфекційна лікарня» протягом 2015–2019 рр. Основна група була розподілена на 2 підгрупи. До підгрупи 1 увійшли 47 дітей із діагнозом «серозний менінгіт», до підгрупи 2 — 26 дітей, які перебували на лікуванні з діагнозом «гнійний (бактерійний) менінгіт». Групу порівняння було сформовано з 20 дітей, які були госпіталізовані з попереднім діагнозом «менінгіт», тому що на час госпіталізації в них виявлені менінгеальні симптоми, однак результати дослідження спинномозкової рідини на час госпіталізації дитини були в межах норми, у лікворі не було виявлено вірусів, бактерій при подальших лабораторних дослідженнях. Методи дослідження включали: загальноклінічні, бактеріологічні методи обстеження, полімеразну ланцюгову реакцію, лабораторні дослідження крові та ліквору. Вміст прокальцитоніну в крові визначали методом твердофазового імуноферментного аналізу («сендвіч»-варіант) за допомогою наборів тест-систем виробництва ЗАТ «Вектор-Бест», Росія. ЛДГ у спинномозковій рідині і крові досліджували ензимним методом на біохімічному аналізаторі Roche Cobas Integra 400 plus (Швейцарія) із використанням реагенту Cobas Integra Lactate Dehydrogenase.
Результати та обговорення. У пацієнтів із гнійним менінгітом активність ЛДГ ліквору в середньому становила 149,3 [31,0–234,0] Од/л та більше ніж у чотири рази перевищувала активність ЛДГ у пацієнтів із серозним менінгітом — 31,6 [14,0–43,0] Од/л. Активність ЛДГ у дітей групи порівняння в середньому становила 17,5 [10,5–28,0] Од/л і була вірогідно нижчою (p < 0,05), ніж у хворих із менінгітами різної етіології. При серозних менінгітах спостерігалася сильна вірогідна позитивна кореляція між активністю ЛДГ і вмістом білка в спинномозковій рідині (r = 0,74, p < 0,05), активністю ЛДГ і вмістом клітин у спинномозковій рідині (r = 0,68, p < 0,05). У дітей із гнійними менінгітами статистично вірогідну кореляцію виявлено між активністю ЛДГ і рівнем білка, цитозом спинномозкової рідини, вірогідну, але слабку — між ЛДГ і відносним вмістом нейтрофілів у спинномозковій рідині (r = 0,11, p < 0,05). Водночас рівні глюкози в спинномозковій рідині і вміст лімфоцитів обернено корелюють з активністю ЛДГ. Свідченням цього є вірогідні негативні коефіцієнти кореляції між зазначеними показниками (r = –0,21, p < 0,05 та r = –0,11, p < 0,05). Підвищення активності лактатдегідрогенази у спинномозковій рідині при менінгітах свідчить про порушення обміну речовин у центральній нервовій системі і є маркером ступеня ураження оболонок мозку.
У групі пацієнтів із гнійним менінгітом спостерігалось підвищення рівня прокальцитоніну (ПКТ) спинномозкової рідини 0,12 [0,01–0,42] нг/мл, що більше ніж втричі перевищувало значення пацієнтів із серозним менінгітом та групи порівняння — 0,04 [0,01–0,07] та 0,03 [0,001–0,05] нг/мл відповідно. Також встановлено вірогідні кореляційні співвідношення між концентрацією ПКТ спинномозкової рідини і цитозом спинномозкової рідини, який визначений як при першій люмбальній пункції (r = 0,881, р < 0,01), так і при повторному обстеженні спинномозкової рідини (r = 0,561, р < 0,05). Рівні ПКТ крові пацієнтів із гнійними менінгітами (у 100 %) були вищими від референтних значень, і в середньому цей показник становив 3,58 [0,46–7,12] нг/мл. Вірогідних коефіцієнтів кореляції між рівнями ПКТ і загальною кількістю лейкоцитів крові чи результатами лабораторного дослідження спинномозкової рідини не виявлено. У пацієнтів із серозними менінгітами рівні ПКТ у крові були вірогідно нижчими, ніж у дітей із гнійними менінгітами (p < 0,05) і в середньому становили 0,09 [0,04–0,15] нг/мл. Ці значення були вірогідно вищими, ніж середні показники в групі порівняння — 0,03 [0,01–0,06] нг/мл (р < 0,05). Одним із показників загальної та місцевої запальної реакції було співвідношення між рівнями ПКТ спинномозкової рідини та ПКТ крові. У дітей групи порівняння цей коефіцієнт наближався до одиниці і становив 0,85 (0,59–1,16) од. При серозному менінгіті це співвідношення було вірогідно нижчим за таке в групі пацієнтів із гнійними менінгітами — 0,47 (0,39–0,58) од. проти 0,05 (0,02–0,07) од. (p < 0,001).
Висновки. У дітей із менінгітами значно підвищувалась активність лактатдегідрогенази в лікворі: при серозних менінгітах — 31,5 ± 6,4 од., при гнійних — 149,3 ± 22,8 од.; активність цього ферменту спинномозкової рідини вірогідно в декілька раз перевищувала відповідний показник у дітей групи порівняння — 17,5 ± 1,9 од. (p < 0,01). Рівень прокальцитоніну лікворі хворих із гнійними менінгітами становив 0,123 ± 0,041 нг/мл і був втричі вищим порівняно із серозними менінгітами — 0,035 ± 0,006 нг/мл (p < 0,01) та групою порівняння — 0,025 ± 0,003 нг/мл (p < 0,01).
Таким чином, визначення рівнів ЛДГ та ПКТ у сироватці крові та лікворі може слугувати діагностичним критерієм для ранньої диференціальної діагностики гострих гнійних та серозних менінгітів.