Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Міжнародний ендокринологічний журнал Том 17, №7, 2021

Повернутися до номеру

Інсулінорезистентність у хворих на псоріаз

Автори: Паньків І.В.
Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці, Україна

Рубрики: Ендокринологія

Розділи: Довідник фахівця

Версія для друку


Резюме

Псоріаз розглядається як хронічне системне запальне захворювання з активацією дендритних клітин шкіри з накопиченням у вогнищах запалення інтерлейкіну-23 та активованих Th-1-лімфоцитів (Th-17, Th-22). Останнім часом відзначається велика кількість даних, що виявляють зв’язок псоріазу з іншими запальними захворюваннями, до яких, зокрема, належать ожиріння, цукровий діабет, атеросклероз, артеріальна гіпертензія, неалкогольна жирова хвороба печінки, синдром полікістозних яєчників, доброякісна гіперплазія передміхурової залози та ін. Усі зазначені стани пов’язані із системним запаленням та індукованою ним інсулінорезистентністю. Псоріаз належить до найпоширеніших хронічних дерматозів і діагностується в 1–2 % населення розвинутих країн. Псоріаз як хронічне імунозапальне захворювання шкіри часто асоціюється з компонентами метаболічного синдрому: ожирінням, артеріальною гіпертензією, інсулінорезистентністю, дисліпідемією. Ризик розвитку метаболічного синдрому в пацієнтів із псоріазом на 40 % вищий, ніж у загальній популяції. Спільними ланками патогенезу псоріазу та метаболічного синдрому є хронічне системне запалення та підвищення рівня прозапальних цитокінів. Системне запалення сприяє розвитку ожиріння, захворювань серцево-судинної системи, цукрового діабету 2-го типу. Ці стани призводять до коморбідності серед пацієнтів із псоріазом. Існує позитивний зв’язок між тяжкістю перебігу псоріазу та наявністю метаболічного синдрому, що проявляється більшою поширеністю висипів, скороченням термінів ремісії та підвищеним ризиком розвитку псоріатичного артриту. У носіїв алелей ризику ожиріння гена FTO спостерігаються тяжчий перебіг псоріазу, наявність псоріатичного артриту, підвищення індексу маси тіла. Огляд літератури присвячений питанням взаємозв’язків між інсулінорезистентністю та патогенезом псоріазу.

Psoriasis is a chronic systemic inflammatory disease accompanied by an activation of skin dendritic cells with accumulation in the inflammatory foci of interleukin-23 and activated Th-1 lymphocytes (Th-17, Th-22). In recent years, there has been a large number of evidence linking psoriasis with other inflammatory diseases, including obesity, diabetes mellitus, atherosclerosis, hypertension, nonalcoholic fatty liver disease, polycystic ovary syndrome, benign prostatic hyperplasia, etc. All of these conditions are associated with systemic inflammation and insulin resistance induced by it. Psoriasis is the most common chronic dermatosis and affects 1–2 % of the population in developed countries. Psoriasis as a chronic immune-mediated inflammatory skin disease is often associated with metabolic syndrome and its components such as obesity, hypertension, insulin resistance and dyslipidemia. The risk of developing metabolic syndrome in patients with psoriasis is 40 % higher than in the general population. Psoriasis and metabo­lic syndrome share some pathogenic mechanisms such as chronic low-grade systemic inflammation and an increased level of pro-inflammatory cytokines. Systemic inflammation causes obesity, cardiovascular diseases, diabetes mellitus type 2. These conditions increase the risk of mortality among patients with psoriasis. There is a positive correlation between the severity of psoriasis and metabolic syndrome, which is manifested by a severe rash, reduction of the remission and higher risk of psoriatic arthritis development. The carriers of the risk allele of FTO gene are characterized by a more severe psoriasis, the presence of psoriatic arthritis and increased body mass index. A review of the literature focuses on the relationship between insulin resistance and the pathogenesis of psoriasis.


Ключові слова

псоріаз; інсулінорезистентність; ожиріння; коморбідність; поліморфізм генів

psoriasis; insulin resistance; obesity; comorbidity; genetic polymorphism

Псоріаз розглядається як хронічне системне запальне захворювання з активацією дендритних клітин шкіри з накопиченням у вогнищах запалення інтерлейкіну-23 та активованих Th-1-лімфоцитів (Th-17, Th-22) [1]. Останнім часом відзначається велика кількість даних, що виявляють зв’язок псоріазу з іншими запальними захворюваннями, до яких, зокрема, належать ожиріння, цукровий діабет (ЦД), атеросклероз, артеріальна гіпертензія (АГ), неалкогольна жирова хвороба печінки (НАЖХП), синдром полікістозних яєчників, доброякісна гіперплазія передміхурової залози та ін. [2–6]. Усі зазначені стани пов’язані із системним запаленням (СЗ) та індукованою ним інсулінорезистентністю (ІР) [7]. 
Спроби пояснити системне запалення наслідком первинного запалення шкіри при псоріазі або його поєднанням з ожирінням не отримали підтвердження, тому що явища СЗ та ІР спостерігаються у хворих та їх близьких родичів ще до розвитку шкірних симптомів та провокуються тими самими чинниками довкілля, а також мають спільну генетичну основу з іншими процесами [8]. З метою раціональної профілактики та пошуку нових методів терапії псоріазу важливо мати чітке уявлення про етіологічні фактори СЗ, його зв’язок з ІР та механізми їх участі в патогенезі псоріазу. Даним питанням присвячений огляд літератури.
Системне запалення (low grade inflammation) — реакція імунної системи на персистуючі стимули, які призводять до ураження. В етіології СЗ основне місце належить хронічному стресу, зокрема психосоціальному, надлишковому за калорійністю та вмістом ліпідів харчуванню, що призводить до ожиріння, гіпокінезії, хронічним бактеріальним та вірусним інфекціям, у тому числі змінам у кишковій мікрофлорі [9]. 
У розвитку СЗ велику роль відіграють генетичні особливості як імунної системи, так і фізіологічних систем, що реагують на зовнішні стимули. При СЗ активуються сигнальні шляхи ядерних транскрипційних факторів у клітинах крові та тканинах, макрофагах та їх аналогах, лімфоцитах, адипоцитах. Виділяються цитокіни: інтерлейкін-1 та -6 (ІЛ-1, ІЛ-6), фактор некрозу пухлини альфа (ФНП-α), що призводить до продукції гострофазних протеїнів: фібриногену, сіалових кислот, С-реактивного білка (СРБ). Персистування факторів ураження обумовлює постійно підвищений рівень цитокінів. СЗ визначається як підвищення рівня прозапальних та антизапальних цитокінів у 2–4 рази на відміну від гострого локального запального процесу, при якому спостерігається підвищення рівня цитокінів у десятки та сотні разів [11]. 
Вісцеральне ожиріння супроводжується підвищенням секреції прозапальних цитокінів — ФНП-α, ІЛ-6 та адипокінів — лептину, резистину, а також зниженням рівня протизапального цитокіну — адипонектину. Особи з вісцеральним ожирінням перебувають у стані СЗ [12]. Висококалорійна дієта, багата насиченими жирами, із малою кількістю харчових волокон провокує СЗ [13]. Насичені рафінованими вуглеводами продукти підвищують рівень СРБ незалежно від маси тіла та загальної калорійності їжі, а також збільшують ризик розвитку ЦД 2-го типу у 2,5 раза [14]. Порушення обміну ліпідів — надлишок вільних жирних кислот у крові та накопичення метаболічно активної жирової тканини в черевній порожнині та інших органах — також є джерелом СЗ [15].
Сполучними ланками між СЗ та патологією внутрішніх органів є як безпосереднє ураження органів і систем, вплив активованих клітин та цитокінів імунної системи, так й індукована ним ІР. ІР — патологічний стан, при якому взаємодія інсуліну з рецепторами в інсуліночутливих тканинах (печінка, скелетні м’язи та жирова тканина) не забезпечує фізіологічних ефектів інсуліну [16]. Молекулярний механізм ІР полягає в частковій блокаді сигнального шляху інсуліну в клітині. Завдяки повному розшифруванню інсулінового сигнального каскаду стало відомо, що цитокіни СЗ діють пострецепторно, на рівні передачі сигналу від інсулінового рецептора до субстрату і далі до фосфоінозитид-3-кінази (PI3K), що перериває так званий PI3K-Akt-сигнальний шлях, який проводить основні метаболічні (анаболічні) ефекти інсуліну. Знижуються поглинання глюкози гепатоцитами, адипоцитами та м’язовою тканиною, синтез глікогену та тригліцеридів у печінці, активуються гліколіз, ліполіз та неоглікогенез. Збільшуються циркуляція та окиснення вільних жирних кислот, що викликає пошкодження тканин, у тому числі гепатоцитів (ліпотоксичність). Ключовим моментом ІР є те, що другий сигнальний шлях інсуліну — через мітогенактивовані протеїнкінази (МАП), що проводить ефекти інсуліну як чинник росту, тобто стимулює проліферацію, диференціацію клітин і запалення, — не блокується. Дисоціація між двома сигнальними шляхами інсуліну за умов гіперінсулінемії призводить до розвитку глибоких метаболічних розладів [17, 18].
В ендотелії судин блокада PI3K-Akt-шляху сприяє зниженню продукції оксиду азоту, а збільшення активності МАП-кіназного шляху зберігає або підвищує продукцію ендотеліну-1, що призводить до розвитку ендотеліальної дисфункції. Це призводить до виникнення АГ, продукції молекул адгезії макрофагів до ендотелію і мітогенної стимуляції гладкої мускулатури судин, тобто до розвитку атеросклерозу [19].
Конкретним механізмом розвитку шкірних та суглобових проявів псоріазу є експансія макрофагів (дендритних клітин), що продукують ІЛ-23, стимулюючий Th-1-, Th-17- і Th-22-лімфоцити [20]. Лімфоцити секретують велику кількість прозапальних цитокінів у кератиноцитах та синовіальних оболонках суглобів: ФНП-α, ІЛ-1, ІЛ-6, ІЛ-8, ІЛ-17, ІЛ-22 та ін. Даний процес — специфічний прояв СЗ у шкірі, пов’язаний із наявністю генетичної схильності до псоріазу [21]. Установлена наявність спільних генів, зумовлюючих виникнення СЗ при дії чинників довкілля, та специфічних генів запалення в ендотелії судин при атеросклерозі та АГ, клітинах печінки при НАЖХП та інших органах, що призводить до переважання тієї чи іншої патології в рамках імунометаболічної хвороби та обумовлює той чи інший ступінь коморбідності, яку слід вважати наслідком синтропії внутрішньої патології — фенотипової реалізації СЗ та ІР [22]. Така зміна парадигми патогенезу псоріазу призвела до використання в його терапії засобів, що специфічно пригнічують СЗ та ІР [21]. 
За минуле десятиліття проведена низка клінічних досліджень, що підтверджують позитивний ефект метформіну та піоглітазону в комплексній терапії середньотяжких та легких форм псоріазу, що одночасно вирішує завдання профілактики багатьох коморбідних станів [23–25]. Дані засоби зарекомендували себе як ефективні та безпечні при лікуванні ЦД 2-го типу, проявів атеросклерозу, синдрому полікістозних яєчників та інших хвороб, що мають в основі СЗ та ІР [26]. Однак застосування цих препаратів при середньотяжких та тяжких формах псоріазу, особливо у молодих людей, ще потребує проведення додаткових клінічних досліджень.
Наведені дані дозволяють вважати псоріаз імунозапальним захворюванням, що має специфічну генетичну основу та спільні з іншими клінічними феноменами імунометаболічної хвороби генетичними та зовнішніми факторами ризику, провокуючими СЗ та ІР. Останні є причиною тісного зв’язку псоріазу з атеросклерозом, АГ, ЦД 2-го типу, ожирінням та іншими асоційованими захворюваннями. На момент маніфестації або загострення псоріазу інша патологія, що іноді становить значну загрозу для життя та здоров’я пацієнта, може перебувати в латентному стані. Необхідно розуміти роль СЗ та ІР у терапії псоріазу специфічними засобами, що пригнічують СЗ та ІР. 
Псоріаз — один із найпоширеніших хронічних дерматозів і серед населення розвинених країн спостерігається в 1–2 % випадків [27]. Псоріаз — хронічне імунозапальне захворювання шкіри, що нерідко поєднується як із повним метаболічним синдромом (МС), так і з окремими його компонентами: захворюваннями серцево-судинної системи, ЦД 2-го типу, ожирінням, НАЖХП [28]. МС характеризується збільшенням маси вісцерального жиру, зниженням чутливості периферичних тканин до інсуліну та гіперінсулінемією, які викликають порушення вуглеводного, ліпідного, пуринового обмінів та АГ. Ризик розвитку МС у пацієнтів із псоріазом вище на 40 %, ніж у загальній популяції [29]. 
Описаний позитивний зв’язок між МС та тяжкістю перебігу псоріазу, що проявляється більшою поширеністю висипів, скороченням термінів ремісії. Загострення нерідко супроводжуються вираженішою запальною реакцією: різкою гіперемією, інфільтрацією, інтенсивним лущенням аж до утворення луски-кірки [30]. При нераціональному виборі зовнішньої терапії існує ймовірність приєднання бактеріальної інфекції та виникнення піодермічних елементів. 
Крім того, у пацієнтів із псоріазом та порушенням вуглеводного обміну часто відзначається кандидозна інфекція в ділянці складок шкіри внаслідок порушеного потовиділення, мацерації та підвищеного тертя. Коморбідність псоріазу та МС характеризується підвищеним ризиком розвитку псоріатичного артриту, серцево-судинних захворювань [31]. 
Крім того, психоемоційні порушення у вигляді підвищення рівня особистісної та ситуативної тривожності, також депресивні стани спостерігаються у хворих на псоріаз, поєднаний із МС, значно частіше, ніж у хворих на дерматоз без ознак МС [32]. У пацієнтів із псоріазом та МС показники рівня СРБ, загальної окисної активності значно вищі, ніж у пацієнтів із псоріазом без ознак МС. У той же час значення антиоксидантного захисту та одного з найважливіших компонентів антиоксидантного захисту — супероксиддисмутази виявилися значно нижчими, ніж у пацієнтів із псоріазом без МС [33]. Аналіз харчової поведінки, харчового статусу, складових способу життя, таких як фактичне харчування, наявність шкідливих звичок, у 261 хворого на вульгарний псоріаз віком від 18 до 59 років показав, що пацієнти з легким перебігом дерматозу загалом ведуть правильніший спосіб життя порівняно з хворими на середньотяжку форму [34]. У групі пацієнтів із середньотяжким псоріазом середній рівень вмісту жиру в композиційному складі тіла був вірогідно вищим, ніж у пацієнтів із легким перебігом псоріазу. Пацієнти з надмірною масою тіла та ожирінням схильні до ризику більш тяжкого і часто рецидивуючого перебігу псоріазу. При дослідженні 124 хворих на вульгарний псоріаз (середній вік 46,39 ± 6,83 року) дис- та/або гіперліпопротеїнемія спостерігалися в більшості хворих (85,1 %), а ліпідна тріада виявлена у 20,2 % пацієнтів. При аналізі результатів глюкозотолерантного тесту у 85,1 % пацієнтів виявили різні варіанти порушення вуглеводного обміну. Також у пацієнтів установили виражену ІР, що характеризувалася підвищенням концентрації базального рівня інсуліну та індексу HOMA-IR у середньому вдвічі. В осіб, які страждають від вульгарного псоріазу, була виявлена гіперлептинемія, при цьому підвищення показників лептину було виявлене як в осіб із нормальним індексом маси тіла (ІМТ), так і з ІМТ > 25 кг/м2. При дослідженні харчової поведінки у хворих з ІМТ > 25 кг/м2 були виявлені такі співвідношення: емоціогенна харчова поведінка — у 20,2 % пацієнтів, екстернальна харчова поведінка — у 43,6 %, обмежувальна харчова поведінка — у 36,2 %. Аналогічні порушення були виявлені в пацієнтів із нормальною масою тіла: емоціогенна харчова поведінка — у 20 % пацієнтів, екстернальна харчова поведінка — у 36,7 %, обмежувальна харчова поведінка — у 43,3 %. Ці дані вказують на первинну гормонально-метаболічну складову підвищення маси тіла у хворих на вульгарний псоріаз [35]. 
МС — незалежний фактор ризику тяжкого перебігу дерматозу. З урахуванням низки схожих патогенетичних механізмів роль хронічного СЗ у розвитку коморбідності МС і псоріазу стає дедалі визнанішою. При цьому важливо відзначити, що на тяжкість перебігу псоріазу багато в чому впливає спосіб життя пацієнта. Шкідливі звички, розлади харчової поведінки та психоемоційні порушення призводять до подальшого збільшення надлишкової маси тіла і, як наслідок, тяжчого перебігу дерматозу. Таким чином, тактика ведення хворих на псоріаз на тлі ІР передбачає не тільки поглиблений скринінг із метою виявлення метаболічних порушень, але й активну взаємодію лікарів різних спеціальностей. 
Дослідження, спрямоване на повногеномний пошук асоціацій (genome-wide association studies — GWAS), виявило понад 50 генів, особливу увагу з яких викликає ген, асоційований із жировою масою та ожирінням (fat mass and obesity associated gene — FTO) [36]. У дослідженні GWAS носії алелей ризику ожиріння гена FTO порівняно частіше страждали від ожиріння та метаболічних порушень [37]. Передбачається, що близько половини населення світу є носіями алелі ризику ожиріння гена FTO. Ген FTO кодує 2-оксоглутарат-залежну деметилазу нуклеїнових кислот — білок, що бере участь у відновленні ДНК, регуляції енергетичного обміну та ліполізі [36]. Ген FTO експресується в багатьох тканинах, відносно високий рівень експресії гена виявлений у клітинах головного мозку, зокрема гіпоталамуса [37]. Точні механізми впливу генетичного поліморфізму rs9930609 гена FTO нез’ясовані. За даними G. Castellini та співавт. [38], існує статистично значимий зв’язок між наявністю алелі А поліморфізму rs9939609 та розвитком розладів харчової поведінки, що виражалося в переїданні, притаманному для нервової анорексії та нервової булімії. У носіїв генотипу AA гена FTO відзначається ослаблене пригнічення почуття голоду внаслідок підвищення концентрації греліну, що спричинює посилення апетиту порівняно з носіями генотипу TT. Дані результати можуть пояснювати схильність до розвитку ожиріння за допомогою регуляції сигналів харчового центру [39]. Тому слід враховувати, що поліморфізми гена FTO впливають на харчову поведінку, що призводить до переїдання та збільшення надмірної маси тіла. Поліморфізми гена FTO сприяють тяжчому перебігу дерматозу, а також ризику розвитку метаболічних порушень у пацієнтів. Можна припустити, що генетичні дослідження поліморфізмів гена FTO дозволять прогнозувати розвиток коморбідної патології на тлі ІР у хворих на псоріаз й оптимізувати вибір тактики ведення таких пацієнтів. 
Наведені дані підтверджують високу актуальність вивчення підходів до персоніфікованого лікування псоріазу на тлі ІР та обґрунтовують необхідність тісної взаємодії лікарів різних спеціальностей.
Конфлікт інтересів. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
Інформація про фінансування. Роботу виконано з ініціативи автора без залучення фінансування.
 
Отримано/Received 15.09.2021
Рецензовано/Revised 11.10.2021
Прийнято до друку/Accepted 02.11.2021

Список літератури

  1. Łebkowska A., Krentowska A., Adamska A., Lipińska D., Piasecka B., Kowal-Bielecka O., Górska M. et al. Type B insulin resistance syndrome associated with connective tissue disease and psoriasis. Endocrinol. Diabetes Metab. Case Rep. 2020, Aug 4. 2020. 20-0027. doi: 10.1530/EDM-20-0027. 
  2. Wen S., Liu C., Li Y., Pan J., Nguyen T., Zhou L. Psoriasis Exacerbates the State of Insulin Resistance in Patients with Type 2 Diabetes. Diabetes Metab. Syndr. Obes. 2021, May 26. 14. 2389-2397. doi: 10.2147/DMSO.S312420. 
  3. Bajaj S., Mandal S., Singh K.G., Prajapati R. Metabolic Diseases and Associated Complications in Patients with Psoriasis. J. Assoc. Physicians India. 2020 Oct. 68(10). 44-46. PMID: 32978925.
  4. Polic M.V., Miskulin M., Smolic M., Kralik K., Miskulin I., Berkovic M.C., Curcic I.B. Psoriasis Severity — A Risk Factor of Insulin Resistance Independent of Metabolic Syndrome. Int. J. Environ. Res. Public Health. 2018. 15(7). 1486. doi: 10.3390/ijerph15071486.
  5. Abramczyk R., Queller J.N., Rachfal A.W., Schwartz S.S. Diabetes and Psoriasis: Different Sides of the Same Prism. Diabetes Metab. Syndr. Obes. 2020, Oct 7. 13. 3571-3577. doi: 10.2147/DMSO.S273147. 
  6. Hao Y., Zhu Y.J., Zou S., Zhou P., Hu Y.W., Zhao Q.X., Gu L.N. et al. Metabolic Syndrome and Psoriasis: Mechanisms and Future Directions. Front. Immunol. 2021. 12. 711060. doi: 10.3389/fimmu.2021.711060. 
  7. Chan W.M.M., Yew Y.W., Theng T.S.C., Liew C.F., Oon H.H. Prevalence of metabolic syndrome in patients with psoriasis: a cross-sectional study in Singapore. Singapore Med. J. 2020 Apr. 61(4). 194-199. doi: 10.11622/smedj.2019152. 
  8. Caroppo F., Galderisi A., Ventura L., Belloni Fortina A. Metabolic syndrome and insulin resistance in pre-pubertal children with psoriasis. Eur. J. Pediatr. 2021. 180(6). 1739-1745. doi: 10.1007/s00431-020-03924-w. 
  9. Bulur I., Erdogan H.K., Kocatürk E., Saracoglu Z.N., Alataş Ö., Yildiz P., Bilgin M. The role of irisin in the relationship between psoriasis and insulin resistance. G. Ital. Dermatol. Venereol. 2018. 153(4). 477-482. doi: 10.23736/S0392-0488.16.05413-4. 
  10. Gisondi P., Fostini A.C., Fossà I., Girolomoni G., Targher G. Psoriasis and the metabolic syndrome. Clin. Dermatol. 2018 Jan-Feb. 36(1). 21-28. doi: 10.1016/j.clindermatol.2017.09.005. 
  11. Choudhary S., Pradhan D., Pandey A., Khan M.K., Lall R., Ramesh V., Puri P., Jain A.K., Thomas G. The Association of Metabolic Syndrome and Psoriasis: A Systematic Review and Meta-Analysis of Observational Study. Endocr. Metab. Immune Disord. Drug. Targets. 2020. 20(5). 703-717. doi: 10.2174/1871530319666191008170409. 
  12. Jensen P., Skov L. Psoriasis and Obesity. Dermatology. 2016. 232(6). 633-639. doi: 10.1159/000455840. Epub. 2017, Feb 23. PMID: 28226326.
  13. Kunz M., Simon J.C., Saalbach A. Psoriasis: Obesity and Fatty Acids. Front. Immunol. 2019, Jul 31. 10. 1807. doi: 10.3389/fimmu.2019.01807. 
  14. Correia B., Torres T. Obesity: a key component of psoriasis. Acta Biomed. 2015, Sep 14. 86(2). 121-9. PMID: 26422425.
  15. Paroutoglou K., Papadavid E., Christodoulatos G.S., Dalamaga M. Deciphering the Association Between Psoriasis and Obesity: Current Evidence and Treatment Considerations. Curr. Obes. Rep. 2020 Sep. 9(3). 165-178. doi: 10.1007/s13679-020-00380-3. 
  16. Petersen M.C., Shulman G.I. Mechanisms of Insulin Action and Insulin Resistance. Physiol. Rev. 2018, Oct 1. 98(4). 2133-2223. doi: 10.1152/physrev.00063.2017. 
  17. Wu H., Ballantyne C.M. Metabolic Inflammation and Insulin Resistance in Obesity. Circ. Res. 2020, May 22. 126(11). 1549-1564. doi: 10.1161/CIRCRESAHA.119.315896.
  18. Shimobayashi M., Albert V., Woelnerhanssen B. et al. Insulin resistance causes inflammation in adipose tissue. J. Clin. Invest. 2018, Apr 2. 128(4). 1538-1550. doi: 10.1172/JCI96139. 
  19. Li B., Xi P., Wang Z., Han X., Xu Y., Zhang Y., Miao J. PI3K/Akt/mTOR signaling pathway participates in Streptococcus uberis-induced inflammation in mammary epithelial cells in concert with the classical TLRs/NF-ĸB pathway. Vet. Microbiol. 2018 Dec. 227. 103-111. doi: 10.1016/j.vetmic.2018.10.031. 
  20. Reich K. The concept of psoriasis as a systemic inflammation: implications for disease management. J. Eur. Acad. Dermatol. Venereol. 2012 Mar. 26, Suppl. 2. 3-11. doi: 10.1111/j.1468-3083.2011.04410.x.
  21. Rendon A., Schäkel K. Psoriasis Pathogenesis and Treatment. Int. J. Mol. Sci. 2019, Mar 23. 20(6). 1475. doi: 10.3390/ijms20061475. 
  22. Deng Y., Chang C., Lu Q. The Inflammatory Response in Psoriasis: a Comprehensive Review. Clin. Rev. Allergy Immunol. 2016 Jun. 50(3). 377-89. doi: 10.1007/s12016-016-8535-x.
  23. Stanescu A.M.A., Simionescu A.A., Florea M., Diaconu C.C. Is Metformin a Possible Beneficial Treatment for Psoriasis? A Scoping Review. J. Pers. Med. 2021, Mar 30. 11(4). 251. doi: 10.3390/jpm11040251.
  24. Singh S., Bhansali A. Randomized Placebo Control Study of Metformin in Psoriasis Patients with Metabolic Syndrome (Systemic Treatment Cohort). Indian J. Endocrinol. Metab. 2017, Jul-Aug. 21(4). 581-587. doi: 10.4103/ijem.IJEM_46_17. 
  25. Chang G., Wang J., Song J., Zhang Z., Zhang L. Efficacy and safety of pioglitazone for treatment of plaque psoriasis: a systematic review and meta-analysis of randomized controlled trials. J. Dermatolog Treat. 2020 Nov. 31(7). 680-686. doi: 10.1080/09546634.2019.1610552.
  26. Hafez V.G., Bosseila M., Abdel Halim M.R., Shaker O.G., Kamal M., Kareem H.S. Clinical effects of «pioglitazone», an insulin sensitizing drug, on psoriasis vulgaris and its co-morbidities, a double blinded randomized controlled trialx1. J. Dermatolog Treat. 2015 Jun. 26(3). 208-14. doi: 10.3109/09546634.2014.932324. 
  27. Griffiths C.E.M., van der Walt J.M., Ashcroft D.M., Flohr C., Naldi L., Nijsten T., Augustin M. The global state of psoriasis disease epidemiology: a workshop report. Br. J. Dermatol. 2017 Jul. 177(1). e4-e7. doi: 10.1111/bjd.15610. 
  28. Armstrong A.W., Harskamp C.T., Armstrong E.J. Psoriasis and metabolic syndrome: a systematic review and meta-analysis of observational studies. J. Am. Acad. Dermatol. 2013 Apr. 68(4). 654-662. doi: 10.1016/j.jaad.2012.08.015. 
  29. Snekvik I., Nilsen T.I.L., Romundstad P.R., Saunes M. Metabolic syndrome and risk of incident psoriasis: prospective data from the HUNT Study, Norway. Br. J. Dermatol. 2019 Jan. 180(1). 94-99. doi: 10.1111/bjd.16885. 
  30. Polic M.V., Miskulin M., Smolic M., Kralik K., Miskulin I., Berkovic M.C., Curcic I.B. Psoriasis Severity-A Risk Factor of Insulin Resistance Independent of Metabolic Syndrome. Int. J. Environ. Res. Public Health. 2018, Jul 13. 15(7). 1486. doi: 10.3390/ijerph15071486. 
  31. Souza C.S., de Castro C.C.S., Carneiro F.R.O., Pinto J.M.N., Fabricio L.H.Z., Azulay-Abulafia L., Romiti R. et al. Metabolic syndrome and psoriatic arthritis among patients with psoriasis vulgaris: Quality of life and prevalence. J. Dermatol. 2019 Jan. 46(1). 3-10. doi: 10.1111/1346-8138.14706. 
  32. Novelli L., Lubrano E., Venerito V., Perrotta F.M., Marando F., Curradi G., Iannone F. Extra-Articular Manifestations and Comorbidities in Psoriatic Disease: A Journey Into the Immunologic Crosstalk. Front. Med. 2021. 8. 737079. doi: 10.3389/fmed.2021.737079.
  33. Owczarczyk-Saczonek A., Purzycka-Bohdan D., Nedoszytko B., Reich A., Szczerkowska-Dobosz A., Bartosiñska J., Batycka-Baran A. et al. Pathogenesis of psoriasis in the «omic» era. Part III. Metabolic disorders, metabolomics, nutrigenomics in psoriasis. Postepy Dermatol. Alergol. 2020 Aug. 37(4). 452-467. doi: 10.5114/ada.2020.98284. 
  34. Johnson J.A., Ma C., Kanada K.N., Armstrong A.W. Diet and nutrition in psoriasis: analysis of the National Health and Nutrition Examination Survey (NHANES) in the United States. J. Eur. Acad. Dermatol. Venereol. 2014 Mar. 28(3). 327-32. doi: 10.1111/jdv.12105. 
  35. Wu A.G., Weinberg J.M. The impact of diet on psoriasis. Cutis. 2019 Aug. 104(2S). 7-10. Erratum in: Cutis. 2019 Oct. 104(4). 241. PMID: 31634384.
  36. Chang J.Y., Park J.H., Park S.E., Shon J., Park Y.J. The Fat Mass- and Obesity-Associated (FTO) Gene to Obesity: Lessons from Mouse Models. Obesity (Silver Spring). 2018 Nov. 26(11). 1674-1686. doi: 10.1002/oby.22301. 
  37. Mizuno T.M. Fat Mass and Obesity Associated (FTO) Gene and Hepatic Glucose and Lipid Metabolism. Nutrients. 2018, Nov 1. 10(11). 1600. doi: 10.3390/nu10111600. 
  38. Castellini G., Franzago M., Bagnoli S., Lelli L., Balsamo M., Mancini M., Nacmias B. et al. Fat mass and obesity-associated gene (FTO) is associated to eating disorders susceptibility and moderates the expression of psychopathological traits. PLoS One. 2017, Mar 10. 12(3). e0173560. doi: 10.1371/journal.pone.0173560. 
  39. Ford A.R., Siegel M., Bagel J., Cordoro K.M., Garg A., Gottlieb A., Green L.J. et al. Dietary Recommendations for Adults With Psoriasis or Psoriatic Arthritis From the Medical Board of the National Psoriasis Foundation: A Systematic Review. JAMA Dermatol. 2018, Aug 1. 154(8). 934-950. doi: 10.1001/jamadermatol.2018.1412.

Повернутися до номеру