Мобильная версия

Журнал "Гастроэнтерология" Том 55, №2, 2021

Земський лікар Василь Леонтович — родоначальник династії вчених

Авторы: Чабан М.П.(1), Шевцова З.І.(2), Гапонов В.В.(3)
(1) — Редакція обласної газети «Зоря», м. Дніпро, Україна
(2) — ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України», м. Дніпро, Україна
(3) — ДУ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», м. Дніпро, Україна

Рубрики: Гастроэнтерология

Разделы: История медицины

У статті наведені життєвий шлях і професійна діяльність земського лікаря, нащадка запорозьких козаків Василя Федоровича Леонтовича (1842–1888). Юнак був випускником Катеринославської класичної гімназії 1862 року. Лікарю вдалося започаткувати династiю видатних вiтчизняних вчених. Його син Олександр став фізіологом, академіком. Його онук Михайло — фізик, академік; онучка Тетяна і правнучка Наталія — доктори медичних наук. Родина Леонтовичів — приклад для наслідування та створення медичної династії.

The article describes the life and professional activity of zemstvo doctor, a descendant of the Zaporozhian Cossacks Vasyl Fedorovych Leontovych (1842–1888). The young man was a graduate of the Yekaterynoslav Classical Gymnasium in 1862. The doctor managed to start a dynasty of outstanding domestic scientists. His son Oleksandr became a physiologist, academician. His grandson Mykhailo is a physicist and academician; granddaughter Tatiana and great-granddaughter Natalia are doctors of medical sciences. The Leontovych family is an example of the medical dynasty of Cossacks.

Ключевые слова

родина Леонтовичів; земський лікар; медична династія; Катеринославщина — Дніпропетровщина

Leontovych family; zemstvo doctor; medical dynasty; Katerynoslav region — Dnipropetrovsk region

doi: http://dx.doi.org/https://doi.org/10.22141/2308-2097.55.2.2021.233700

Василь Федорович Леонтович (1842–1888) — земський лiкар, нащадок запорожців, випускник Катеринославської гімназії 1862 року, якому судилося започаткувати цiлу династiю видатних вiтчизняних вчених.

Походження й освіта

Василь Федорович Леонтович походив із запорозьких козакiв. Його онучка, доктор медичних наук Тетяна Олександрiвна Леонтович з Інституту мозку Росiйської академiї медичних наук (Москва), створила цiкавi «Нотатки до родоводу» своєї сiм’ї [1].

Згiдно з цими матерiалами, перший вiдомий предок з роду на iм’я Осип Леонтович був вiйськовим писарем у Запорозькiй Сiчi. У книжцi І. Зiльберштейна «Рєпiн i Тургенєв» (1945) автор стверджує, що запорозький писар на славетнiй картинi Рєпiна «Запорожцi пишуть листа турецькому султановi» списаний з Леонтовича, хоча й не вказано, з якого саме. Правда, за твердженнями історика Дмитра Яворницького, Ілля Рєпiн запропонував списати писаря з нього, Яворницького. Але ж вiдомо, що iснує два варiанти картини Рєпiна, якi iстотно рiзняться мiж собою...

Дiд катеринославського гiмназиста, Григорiй Осипович (Йосипович) Леонтович, народився близько 1775 року — часу скасування царицею Катериною ІІ Запорозької Сiчi. Документально пiдтверджено, що вiн був корнетом i потомственим дворянином Катеринославської губернiї. У Тетяни Леонтович понинi зберiгається оригiнал грамоти вiд 13 травня 1797 року, пiдписаної предводителем (маршалком) дворянства Катеринославської губернiї Миколою Капнiстом (братом вiдомого письменника Василя Капнiста). Грамота пiдтверджує внесення корнета Григорiя Йосиповича Леонтовича i його роду до родовiдної книги потомствених дворян (завдяки справжностi наданих ним документiв про його дворянське походження) на пiдставi грамоти Катерини ІІ вiд 21 квiтня 1785 року.

Після відставки Григорій Леонтович перебував на цивiльнiй службi. У 1794–1797 роках служив наглядачем і управляючим Катеринославської казенної мануфактури, у 1806–1812 роках — губернським секретарем, у 1807–1818 роках — засідателем Катеринославського повітового суду. У 1817-му став колезьким секретарем. Поміщик володів селом Оленівка, де у нього в 1794 році налічувалося 32 двори (64 душі чоловічої статі та 59 — жіночої). За ним у 1801–1820 роках (по ревізіях 1811 і 1816 років) в Катеринославському повіті (біля Чекересової балки) було село Леонтовичівка з 1660 десятинами і 966 квадратами саженної землі [2].

Григорiй мав принаймнi двох синiв — Федора та Миколу, дворян, помiщикiв Катеринославської губернiї. Федiр народився 1795 року i пiшов по цивiльнiй службi. Згiдно з його формулярним списком, вiн служив у Катеринославському повiтовому судi з 1809 по 1818 р. Залишив службу у 23 роки у чинi губернського секретаря. Вiн був помiщиком села Мар’ївка, а його брат Микола — села Леонтовичевого. Оскiльки нинi в областi добрий десяток Мар’ївок, то досить непросто iдентифiкувати, з якої саме Мар’ївки були Леонтовичi. А колишня Катеринославщина включала в себе не лише сучасну Днiпропетровщину, але й Запорiзьку та частину iнших областей.

Федiр мав двох синiв — Василя та Івана. Їх батьки, Федiр і Любов Леонтовичi, залишили малолiтнiх дiтей круглими сиротами. За родинними оповiдями, призначений їм опiкун виявився пройдисвiтом. Коли пiсля скарги сусiдiв з перевiркою приїхали офiцiйнi урядовцi, виявилося: хлопчикiв тримають у чорному тiлi, а весь маєток розiкрадено. Таким чином, Василь та Іван Леонтовичi, як i їх нащадки, втратили маєтки й заробляли на прожиття своєю власною працею.

Про Василя Федоровича Леонтовича (1842–1888), як стверджує його онучка, вiдомо досить багато. Протягом 1856–1862 рокiв вiн навчався в Катеринославськiй губернськiй гiмназiї. По закiнченнi навчання був визнаний педагогiчною радою «цiлком здатним до унiверситетської освiти». Тому юнак подався до Києва здобувати фах лiкаря. 1871 року з вiдзнакою закiнчив медичний факультет Київського унiверситету Святого Володимира [3].

На земській службі

З 1872 по 1884 рік Василь Федорович Леонтович працював земським лiкарем 3-ї дiльницi Катеринославського повiту в селi Томакiвка на пiвднi сучасної Катеринославщини — колись то були землi запорозької вольницi. А з 1884-го й до самої смертi в 1888 роцi Василь Леонтович працював лiкарем у Могильовськiй губернiї в Бiлорусi. Його син, Олександр Васильович Леонтович, говорив дiтям, що в перiод роботи земським лiкарем батько брав участь у русi народникiв.

За своєю вдачею Василь Леонтович був людиною скромною, домувальником. Навiть у студентськi роки вiн уникав молодечих компанiй. Юнака цiлком поглинуло навчання. Коло його зацiкавлень, як припускає онука, було обмежене лише медициною. Читанням iншої лiтератури вiн не захоплювався.

Родина лікаря

Василь Леонтович був одружений двiчi. Першим шлюбом — з Вiрою Петрiвною Годзевич, яка народила йому чотирьох дiтей, у тому числi старшого сина Олександра, майбутнього академiка. Ним Василь Федорович пишався i нiжно любив. Про це свiдчать кiлька листiв батька до сина, якi, на щастя, збереглися в родинi. Мав Василь ще й трьох доньок — Ольгу, Любов та Вiру. Помер Василь Леонтович у 46 рокiв. Випускник Катеринославської гiмназiї став родоначальником цiлої династiї науковцiв — докторiв наук i академiкiв, якi уславили вiтчизняну науку.

Академік Олександр Леонтович (син лікаря)

Старший син Василя Федоровича, Олександр, народився 1869 року в Києвi, де батько здобував фах медика, а помер 1943 року в Москвi. Дитинство Сашка минало на Катеринославщині, в селi Томакiвка, де батько працював земським лiкарем. Про це село вiн тепло згадував протягом усього життя. Син пiшов шляхом батька i також став учнем Катеринославської класичної гiмназiї. Але так склалося, що завершував середню освiту вiн у Київськiй гiмназiї, яку закiнчив 1888 року із золотою медаллю. Того ж року в нього помер батько, а за рiк перед цим — мати, Вiра Петрiвна.

1893 року вiн закiнчив з вiдзнакою медичний факультет Київського унiверситету Святого Володимира. Навчався Олександр Васильович у кредит. Його донька Тетяна виявила нагадування про необхiднiсть повернення грошей навiть через кiлька рокiв пiсля закiнчення унiверситету. Отже, напевне, жилося йому нелегко.

Попервах Олександр працював, як i батько, земським лiкарем. В 1893 році молодий фахівець знайшов роботу на кафедрi гiстологiї, а потiм нормальної фiзiологiї медичного факультету рiдного для нього Київського унiверситету, спершу як прозектор, а потiм як приват-доцент. Згодом Олександр Леонтович читав курс лекцiй з фiзiологiї тварин на природничому вiддiленнi фiзико-математичного факультету того ж вузу. До революцiї вiн упродовж кiлькох мiсяцiв працював у кращих європейських лабораторiях — у О. Лангендорфа (1907) та П. Вейса (1911).

Олександр Леонтович спiвчував i допомагав революцiонерам. Глеб Кржижановський через багато рокiв згадував «неоцiненнi» послуги, якими був зобов’язаний О.В. Леонтовичу в 1903–1905 роках. Особисто йому вчений передав запаснi ключi для проходу через ту частину Київського унiверситету, де знаходилася його фiзiологiчна лабораторiя. «Багато разiв, — згадував Кржижановський, — я рятувався вiд переслiдування царських нишпорок саме завдяки такiй можливостi пройти через будинок унiверситету».

Друга донька Василя Леонтовича, Любов Василiвна, стала професiйною революцiонеркою-пiдпiльницею і двiчi перебувала в тюремному зневоленнi. Про це згадувала її племiнниця Тетяна Олександрiвна Леонтович. Близький друг Надiї Крупської за Бестужевськими курсами, вона (Любов) працювала в Петербурзi зв’язковою бiльшовицької партiї й утримувала їх конспiративну квартиру.

Політичні переконання самого Олександра Леонтовича мало не завадили йому при захистi докторської дисертацiї з iннервацiї шкiри людини (1900). На виборах завiдуючого кафедрою, де вiн працював, його забалотували. Через реакцiйнi настрої на кафедрi i брак будь-яких перспектив син Василя Леонтовича мусив шукати роботу деiнде. Довгий час вiн очолював кафедру фiзiологiї Петровсько-Разумовського сiльськогосподарського iнституту (згодом сiльгоспакадемiя iм. К. Тiмiрязєва), розташованого на околицi Москви. Ця кафедра визнавалася кращою i в науковому, i в педагогiчному планi. «За роки викладання в рiзних учбових закладах Києва та Москви, — писала донька вченого, — батько написав у спiвавторствi чотири пiдручники з анатомiї i фiзiологiї тварин. Батько був великим вченим з оригiнальними поглядами, який об’єднав у своїй особi морфолога i фiзiолога-експериментатора, що в той час було зовсiм незвичайним» [4].

Працi Олександра Васильовича Леонтовича присвяченi переважно вивченню периферiйної нервової системи. Ним розроблена оригiнальна модифiкацiя забарвлення нервових структур метиленовою синню. Квiнтесенцiєю його дослiджень стала, за визначенням доньки, гiпотеза про електромагнiтну компоненту в передачi збудження помiж нейронами, яка iснує (за його уявленнями) поряд з медiаторною. Нейрон розглядався як «апарат коливального струму».

1929 року Олександра Леонтовича було обрано академiком Всеукраїнської академiї наук. В 1936 році він переїхав до Києва. Тут, в академiї, вчений очолив вiддiл нормальної фiзiологiї при Інститутi клiнiчної фiзiологiї. Наш земляк був щасливий повернутися в Україну i працювати над улюбленою проблемою, радий знову зустрiтися зi своїми київськими родичами й познайомити з ними своїх дiтей. У червнi 1941-го його лабораторiю повнiстю обладнали необхiдними iноземними приладами для перевiрки гiпотези про «нейрон як апарат коливального струму». Пiд землею була збудована камера для електрофiзiологiчних експериментiв.

Однак вiйна зруйнувала плани. Подвижнику довелося все кинути й евакуюватися разом з академiєю до Уфи. Наукова школа вченого розпалася. На фронтi загинув його молодший син — 19-рiчний Борис. У 1943 році, після відступу фашистських окупантів, Олександр Васильович з родиною повернувся до Москви. Його запросили вiдкрити лабораторiю зi своєї тематики вже в Академiї наук СРСР. Проте вiн тяжко захворiв i помер у груднi того ж року. На жаль, подальше розроблення його наукової гiпотези припинилося.

Академік Михайло Леонтович (онук лікаря)

О.В. Леонтович мав п’ятьох дiтей у двох шлюбах. Перша дружина, Вiра Вiкторiвна, померла 1919 року вiд ускладнення грипу, i вiн одружився вдруге. Найвiдомiшим став його син, Михайло Олександрович Леонтович (1903–1981), — видатний фiзик-теоретик, творець наукових шкiл у радiофiзицi i фiзицi плазми, академiк АН СРСР.

Вiдзначаючи сторiччя від дня народження Михайла Леонтовича, у журналі «Природа» зазначили, що академік «залишив по собi особливу пам’ять. Незалежнiсть, принциповiсть, природжена iнтелiгентнiсть — усе найчистiшої проби — накладалося на емоцiйний i вибуховий характер. Люди, якi знали Михайла Олександровича, вiдзначають його унiкальнiсть, несхожiсть на iнших».

Найближчий учень i послiдовник Леонтовича, Віталій Дмитрович Шафранов, сказав про нього: «Людина з незамутненим мисленням». Можливо, це головна складова, котра дозволила нашому земляку стати тим, ким вiн був, — i в науцi, i в повсякденностi. Його називали сумлiнням академiї. Дотепер побутують яскраві оповiдi про те, як на виборах до Академiї наук СРСР вiн своєю безкомпромiсною позицiєю створював нездоланний бар’єр для послiдовникiв Лисенка та колонаукових кар’єристiв («Природа», 2003, № 3). Притягальну силу i ґрунт, з якого ця сила зросла, можна вiдчути зi спогадiв про Михайла Леонтовича, оприлюднених, зокрема, в журналі «Природа» [1].

Ця дивовижна родина й нинi активно працює на освiтянськiй нивi. Правнук випускника Катеринославської гiмназiї Василя Леонтовича i син Тетяни Олександрiвни — Олександр Володимирович Леонтович нинi живе i працює в Москвi. Вiн кандидат психологiчних наук, почесний працiвник освiти Росiйської Федерацiї i науковий керiвник московського лiцею № 1553 на Донськiй (колишньої гiмназiї). Лiцей цей перебуває пiд патронажем Росiйської академiї наук. Основа концепцiї навчального закладу — дослiдницька дiяльнiсть учнiв. Близько половини випускникiв лiцею навчаються на рiзних факультетах Московського державного унiверситету iменi Ломоносова.

Сестра Михайла Олександровича, Тетяна Леонтович (1923–2007), написала так: «Насамкiнець повернiмося до того, що рiд Леонтовичiв походить, напевне, вiд найосвiченiшої частини запорожцiв. Можливо, саме «запорозькi» гени визначили особливу «войовничiсть» Михайла Олександровича, усiм вiдому його запальнiсть. Непогамовний запорозький дух виявився в соцiальнiй активностi моїх предкiв — в їхнiй боротьбi за правду, будь то боротьба з монархiчним чи радянським ладом, а також з «неправдою» у повсякденному життi» [1].

Згадуючи запорожцiв, не забудьмо й одного з їх нащадкiв — випускника Катеринославської гiмназiї, земського лікаря Василя Леонтовича.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.

Отримано/Received 03.04.2021

Рецензовано/Revised 20.04.2021

Прийнято до друку/Accepted 30.04.2021

Список литературы

Леонтович Т.А. Заметки к родословной. Природа. 2003. № 3.
Заруба В.Н. Дворяне Екатеринославской губернии. Д.: Ліра, 2016. С. 273-275.
Чабан М. Василь Леонтович. Птахи з гнізда Придніпров’я. Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2005. С. 190-194.
Леонтович Т.А. Предки М.А. Леонтовича по отцовской линии. Совесть Академии. К 100-летию Михаила Александровича Леонтовича. М., 2003. С. 15-37.