Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Міжнародний ендокринологічний журнал Том 17, №2, 2021

Повернутися до номеру

Цукровий діабет і артеріальна гіпертензія

Автори: Сергієнко В.О., Сергієнко О.О.
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, м. Львів, Україна

Рубрики: Ендокринологія

Розділи: Довідник фахівця

Версія для друку


Резюме

В огляді проведений аналіз літературних джерел, присвячених сучасному стану проблеми цукрового діабету (ЦД) і артеріальної гіпертензії (АГ). За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, АГ та ЦД 2-го типу після ожиріння є одними з провідних чинників серцево-судинного ризику, які найбільш поширені серед населення світу. За останні 30 років поширеність АГ зменшилась до однієї четвертої частини населення світу, але захворюваність на ЦД зросла з 4,7 до 8,5 %, і прогноз на майбутнє свідчить про подальший драматичний приріст. Покращення обізнаності, лікування та контролю цих захворювань є основною метою глобальної системи охорони здоров’я. Поширеність АГ у хворих на ЦД 2-го типу до трьох разів вища, ніж у пацієнтів без ЦД, а поєднання АГ і ЦД суттєво збільшує ймовірність розвитку серцево-судинних захворювань. Несприятливий взаємозв’язок цих двох станів, прискорюючи процеси атеросклерозу, може спричинити негативні патофізіологічні зміни серцево-судинної системи. Крім того, відомо, що кардіоваскулярна автономна нейропатія, яка виникає в результаті пошкодження вегетативних нервових волокон, що іннервують серце та судини, є вагомим ускладненням ЦД 2-го типу, особливо за наявності системної АГ. Зокрема, аналізуються питання, пов’язані із спільними патофізіологічними механізмами, основними системними та метаболічними чинниками, що можуть сприяти коморбідності ЦД і АГ. Наведені класифікація, особливості діагностики АГ, особливості оцінки ураження органів, опосередкованого АГ. Аналізуються питання, пов’язані з основними підходами до лікування артеріальної гіпертензії при цукровому діабеті; використанням блокаторів ренін-ангіотензинової системи, блокаторів кальцієвих каналів, тіазидних і тіазидоподібних діуретиків, блокаторів бета-адренергічних рецепторів, альфа-адреноблокаторів, антагоністів мінералокортикоїдних рецепторів; особливостями комбінованої терапії та лікування резистентної артеріальної гіпертензії.

This review article summarizes the existing literature on the current state of the problem of diabetes mellitus and arterial hypertension. According to the World Health Organization, hypertension and type 2 diabetes mellitus, after obesity, are among the leading cardiovascular risk factors that are most common among the world’s population. Over the past 30 years, the prevalence of hypertension has decreased to a quarter of the world’s population, but the incidence of diabetes mellitus has increased from 4.7 to 8.5 %, and the forecast for the future indicates a further dramatic increase. Improving awareness, treatment and control of these diseases is a major goal of the global health system. The prevalence of hypertension in patients with type 2 diabetes mellitus is up to three times higher than in patients without diabetes mellitus, and the combination of hypertension and diabetes mellitus significantly increases the likelihood of developing cardiovascular disease. The unfavorable relationship between these two conditions, accelerating the processes of atherosclerosis, can cause negative pathophysiological changes in the cardiovascular system. Also, it is known that cardiovascular autonomic neuropathy, resulting from damage to the autonomic nerve fibers that innervate the heart and blood vessels, is a significant complication of type 2 diabetes mellitus, especially in the presence of systemic hypertension. In particular, the issues related to common pathophysiological mechanisms, main systemic and metabolic factors that may contribute to the development of diabetes mellitus and hypertension comorbidity are analyzed. Classification, features of diagnosis of arterial hypertension, assessment of the disorders of the organs mediated by arterial hypertension are presented. Issues related to the main approaches of arterial hypertension treatment in diabetes mellitus are analyzed, namely prescription of the inhibitors of the renin-angiotensin system, calcium channel blockers, thiazide, and thiazide-like diuretics, beta-adrenergic receptor antagonists, alpha-blockers, mineralocorticoid-receptor antagonists as well as the features of combined therapy and treatment of resistant arterial hypertension.


Ключові слова

цукровий діабет; артеріальна гіпертензія; огляд

diabetes mellitus; arterial hypertension; review

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, артеріальна гіпертензія (АГ) та цукровий діабет (ЦД) 2-го типу після ожиріння є одними з провідних чинників серцево-судинного ризику [1], які найбільш поширені серед населення світу [2]. За останні 30 років поширеність АГ зменшилась до однієї четвертої частини населення світу [3, 4], але захворюваність на ЦД зросла з 4,7 до 8,5 %, і прогноз на майбутнє свідчить про подальший драматичний приріст [5]. Покращення обізнаності, лікування та контролю цих захворювань є основною метою глобальної системи охорони здоров’я [6, 7]. Поширеність АГ у хворих на ЦД 2-го типу до трьох разів вища, ніж у пацієнтів без ЦД, а поєднання АГ та ЦД суттєво збільшує ймовірність розвитку серцево-судинних захворювань (ССЗ) [8, 9]. Несприятливий взаємозв’язок цих двох станів, прискорюючи процеси атеросклерозу, може спричинити негативні патофізіологічні зміни серцево-судинної системи. Крім того, відомо, що кардіоваскулярна автономна нейропатія (КАН), яка виникає в результаті пошкодження вегетативних нервових волокон, що іннервують серце і судини, є вагомим ускладненням ЦД 2-го типу, особливо за наявності системної артеріальної гіпертензії [10, 11].
Вегетативна нервова система відіграє значну роль у системі кровообігу та регуляції артеріального тиску (АТ) [12]. Ушкодження нервових волокон, що іннервують серце та судини, призводить до відхилень у контролі частоти серцевих скорочень (ЧСС) та судинної динаміки [13]. Відомо, що аналіз варіативності ритму серця (ВРС) є широко використовуваним інструментом для оцінки вегетативної регуляції міокарда [14]. Пригнічення ВРС пов’язане з різними патологічними станами, включаючи ССЗ, зокрема АГ і цукровий діабет [15]. Однак, незважаючи на докази, що ВРС знижується за наявності одного з цих станів, залишається невідомим, чи змінюється ВРС за наявності коморбідності ЦД 2-го типу та системної артеріальної гіпертензії. Крім того, встановлено, що у хворих на ЦД 2-го типу, а також пацієнтів з АГ спостерігається зниження толерантності до фізичного навантаження, що також є потужним предиктором серцево-судинної та загальної смертності [11, 16].
Артеріальна гіпертензія і ЦД 2-го типу мають декілька спільних патофізіологічних механізмів, що виправдовують існування їх коморбідності. Інсулінорезистентність (ІР), гіперінсулінемія (ГІ), активація оксидантного стресу (ОС) та субклінічне хронічне системне низькоінтенсивне запалення (ХСНЗ) є найбільш вивченими. Зокрема, ГІ індукує ІР і зумовлює розвиток АГ у нормотензивних пацієнтів без ЦД; викликає реконструкцію та ригідність артерій, підвищує активність симпатичної нервової системи, стимулює ренін-ангіотензин-альдостеронову систему та реабсорбцію Na+ в нирках [7]. Крім того, надмірний ОС та субклінічне ХСНЗ є визначальними чинниками дисфункції ендотелію, порушень реактивності судин, підвищеної опірності периферичних судин і порушень обміну глюкози та ліпідів. Усі ці механізми призводять до підвищення рівня АТ і глюкози у плазмі крові шляхом змін гемодинамічного та гліколіпідного обміну [17]. Однак вищевказані патофізіологічні зміни задокументовані лише в експериментальних та обсерваційних дослідженнях, обмежуючи статистичну значущість причинних наслідків. Різні підходи до критеріїв включення/виключення хворих, упередженість вибору пацієнтів і обернених причинно-наслідкових зв’язків зумовлюють невизначеність причинно-наслідкової взаємодії між АГ і ЦД 2-го типу. Водночас аналіз результатів менделівської рандомізації (MR), ймовірно, може сприяти відповіді на це запитання [18]. Отже, D. Sun et al. (2019) провели МR-аналіз, використовуючи сотні однонуклеотидних поліморфізмів (SNPs), корельованих з АГ, як інструментальних змінних прогнозування ЦД 2-го типу і навпаки. Автори скористались GWAS-базою даних Біобанку Великобританії, який включає генотипи понад 300 000 дорослих. Критерії включення: представники обох статей, європейське походження та відсутність діагностованих серцево-судинних захворювань. В результаті проведених досліджень встановлено, що генетична схильність до ЦД 2-го типу асоціюється із 7% підвищеним ризиком артеріальної гіпертензії. Зокрема, ЦД 2-го типу був пов’язаний із підвищенням систолічного АТ (САТ) на 0,67 мм рт.ст., однак не з показниками діастолічного артеріального тиску. І навпаки, генетична схильність до АГ або підвищений рівень АТ не пов’язані з ЦД 2-го типу. Автори виявили значну плейотропію у взаємозв’язках між АГ та розвитком ЦД 2-го типу [18]. Результати проведеного аналізу свідчать, що ЦД 2-го типу є причинним чинником АГ, а не навпаки. Отже, завданням профілактики АГ при ЦД 2-го типу може бути досягнення стійкої компенсації захворювання, а не цільового рівня АТ [18]. Однак причинний вплив ЦД 2-го типу на приєднання АГ є статистично та клінічно незначущим. В обох випадках розвиток ЦД 2-го типу або АГ, як передбачається генетичними варіантами, не виправдовує сильної асоціації, що спостерігається між двома станами per se. Слід враховувати різні причинно-наслідкові чинники при ЦД 2-го типу у пацієнтів з АГ і навпаки. Гіперінсулінемія, абдомінальне ожиріння, субклінічне ХСНЗ та клас використовуваних антигіпертензивних препаратів можуть мати більше значення при розвитку ЦД 2-го типу, ніж безпосередньо артеріальна гіпертензія. З іншого боку, ГІ, ригідність артерій, порушення функції нирок і гіперглікемія сприяють приєднанню/прогресуванню АГ [19].
Отже, ЦД 2-го типу є причинним чинником розвитку артеріальної гіпертензії. Однак у складній мережі взаємопов’язаних станів, причетних до АГ та ЦД 2-го типу, слід шукати більш релевантні чинники. Менделівська рандомізація може надати вагому підтримку для ідентифікації таких шляхів. Метою майбутніх досліджень повинно бути визначення та опрацювання конкретних завдань з причинно-наслідковим значенням для запобігання АГ та ЦД 2-го типу. В цьому плані ГІ може бути хорошим кандидатом [7].
На рис. 1 наведені основні системні та метаболічні чинники, що можуть сприяти коморбідності ЦД, АГ, ССЗ та хронічних хвороб нирок [20, 21].

Класифікація артеріальної гіпертензії

В табл. 1 наведені класифікація офісного АТ та визначення ступенів АГ (згідно з останніми рекомендаціями European Society of Cardiology (ESC), European Society of Hypertension (ESH) і International Society of Hypertension (ISH) [22–24].

Діагностика артеріальної гіпертензії

Відомо, що фізіологічний циркадний профіль АТ характеризується зниженням АТ під час сну і підвищенням при пробудженні. Фізіологічні циркадні ритми АТ мають 24-годинний ритм, що проявляється збільшенням АТ вранці, незначним зниженням після прийому їжі та більш вираженим вночі. Варіативність параметрів АТ вночі характеризується зниженням АТ перед сном, базальним рівнем під час сну та підвищенням АТ перед пробудженням. За ступенем нічного зниження АТ розрізняють наступні категорії: достатнє зниження АТ вночі (10–20 %) оцінюється як dippers (фізіологічне), > 20 % — як over-dippers, недостатнє зниження АТ вночі < 10 % — як non-dippers, підвищення АТ вночі — night-peakers. Розподіл хворих на категорії «night-peakers», «non-dippers», «dippers» та «over-dippers» зумовлює необхідність аналізу особливостей впливу рівня активності пацієнта протягом дня, особливостей і відмінностей сну і/або положення тіла тощо [25–27].
Відсоток пацієнтів із ЦД, в яких при амбулаторному обстеженні вперше діагностована АГ, становить 32 %, при проведенні добового моніторингу АТ (ДМАТ) — додатково +17 %. Верифікація прихованої амбулаторної АГ вказує на її особливе значення в «масках» АГ у хворих на цукровий діабет. Крім того, значна поширеність категорії «non-dippers» при ЦД (≈ 70 %) може мати безпосереднє відношення до прогнозування смертності в цій та інших групах пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Однак патофізіологічні механізми, що поєднують порушення стану серцево-судинної автономної нервової системи і підвищену смертність внаслідок ССЗ за ЦД, залишаються нез’ясованими [28, 29].
Пригнічення біологічно-опосередкованих процесів зниження показників АТ вночі (non-dippers) у хворих на ЦД 2-го типу з АГ, а також фізіологічним АТ може сприяти високому ризику приєднання/прогресування мікро- і макросудинних ускладнень. Повідомляється, що порушення циркадного ритму АТ/параметрів циркадного профілю АТ з формуванням паттерна non-dippers потребує проведення скринінгу щодо синдрому апное уві сні (особливо у випадках резистентних АГ), а також постуральної гіпотензії (однієї з ознак діабетичної КАН). У хворих на ЦД з приєднанням і/або прогресуванням КАН часто спостерігається постпрандіальна гіпотензія (ще один важливий компонент 24-годинної мінливості АТ), яка може бути виявлена за допомогою добового моніторингу. Зокрема, проведення ДМАТ у хворих на ЦД 2-го типу з КАН виявило, що клінічні форми, тяжкий перебіг захворювання супроводжуються приєднанням більш високих показників САТ і пульсового АТ, особливо вночі та в ранні ранкові години, наявністю більш високого відсотка пацієнтів із статусом non-dippers [28].
В табл. 2 наведені особливості діагностики артеріальної гіпертензії (згідно з останніми рекомендаціями ESC/ESH і ISH) [23, 24].
В табл. 3 наведені особливості визначення АГ за офісними та позаофісними значеннями АТ (згідно з останніми рекомендаціями ESC/ESH і ISH) [23, 24].

Особливості оцінки ураження органів, опосередкованого артеріальною гіпертензією

В табл. 4 наведені особливості оцінки ураження органів, опосередкованого АГ (згідно з останніми рекомендаціями ESC/ESH і ISH) [23, 24].

Лікування артеріальної гіпертензії при цукровому діабеті

В табл. 5 наведені порогові значення офісного АТ, при яких слід розпочати лікування (згідно з останніми рекомендаціями ESC/ESH і ISH) [23, 24].
В табл. 6 наведені цільові значення АТ на тлі терапії АГ у пацієнтів з ЦД (за умови доброї переносимості) [30, 31].

Раціональне харчування та фізична активність

В табл. 7 наведені основні рекомендації щодо модифікації способу життя [24, 32–41].

Основні положення лікування АГ у хворих на цукровий діабет [24, 31, 42–46]

1. Пацієнти з коморбідними ЦД і АГ відносяться до хворих із високим і дуже високим ступенем ризику серцево-судинних захворювань, згідно з яким визначається стратегія антигіпертензивного лікування.
2. Діагностика та визначення ступеня АГ у хворих на ЦД проводиться за тими ж принципами, що і в загальній популяції.
3. Цільові значення АТ на тлі терапії залежать від віку пацієнтів і переносимості досягнутих показників артеріального тиску.
4. Пацієнтам із ЦД та АГ доцільно призначати метаболічно нейтральні лікарські засоби.
5. Необхідно забезпечити найбільш ранній початок лікування з досягненням оптимальної підтримуючої дози антигіпертензивних засобів і з регулярною її корекцією протягом життя хворого.
6. Необхідно забезпечити початок лікування із застосуванням мінімальних ефективних доз одного або двох препаратів з метою досягнення максимального ефекту при мінімальному відсотку побічних ефектів.
7. Медикаментозна антигіпертензивна терапія призначається у випадках збільшення показників АТ ≥ 140/90 мм рт.ст. Мета: досягнення цільового рівня < 130/80 мм рт.ст. (< 140/80 у пацієнтів літнього віку).
8. Цільовий рівень АТ повинен становити 140/90 мм рт.ст. Однак у хворих без надмірного навантаження ліками, молодих пацієнтів з альбумінурією та/або АГ в поєднанні з чинниками ризику атеросклерозу цільовий рівень АТ повинен становити < 130/80 мм рт.ст.
9. Медикаментозна терапія АГ при ЦД передбачає застосування антигіпертензивних лікарських засобів, насамперед препаратів, що мають ангіо- і нефропротекторні властивості, а саме препаратів із групи блокаторів ренін-ангіотензинової системи (РАС).
10. Стратегія лікування повинна включати інгібітор РАС та дигідропіридинові блокатори кальцієвих каналів (ДГП-БКК) та/або тіазидоподібні діуретики (ТПД).
11. При АТ < 160/100 мм рт.ст. у хворих на ЦД лікування рекомендовано починати з одного препарату — інгібітора ангіотензинперетворюючого ферменту (іАПФ) або блокатора рецепторів ангіотензину ІІ (БРА II), при АТ > 160/100 мм рт.ст. — з двох лікарських препаратів.
12. Необхідно забезпечити своєчасне використання комбінованої терапії у випадках, коли неможливо досягти цільових рівнів АТ при монотерапії.
13. При резистентній АГ (РАГ) до основної трикомпонентної фіксованої терапії додають лікарські антигіпертензивні засоби другого ряду (резерву).
14. Якщо рівень холестерину ліпопротеїнів низької щільності > 1,8 ммоль/л (ЦД з ураженням органів-мішеней) або > 2,6 ммоль/л (неускладнений ЦД), з метою первинної профілактики необхідно призначення статинів.
15. Зниження рівня глюкози та корекція дисліпопротеїнемій (ДЛП) згідно з існуючими рекомендаціями.
Бажані характеристики антигіпертензивних препаратів [24]:
1) лікування повинно базуватися на фактичних даних щодо можливостей запобігання захворюваності/смертності;
2) використання режиму, що забезпечує цілодобовий контроль АТ (один раз на добу);
3) лікування повинно бути доступним та/або економічно вигідним порівняно з іншими препаратами;
4) добра переносимість антигіпертензивного препарату/препаратів;
5) докази переваг використання препарату серед груп населення, в яких він застосовується.
На рис. 2. наведені загальні принципи стратегії лікування АГ (ISH, 2020) [24].

Блокатори ренін-ангіотензинової системи

Інгібітори РАС в основному включають інгібітори АПФ та БРА та демонструють сприятливий ефект щодо зменшення альбуміну в сечі [47]. Інгібітори РАС з огляду на їх позитивний вплив на стан ІР та ренопротекторні властивості відносять до антигіпертензивних засобів першої лінії для хворих на цукровий діабет [48]. З огляду на вищезазначене інгібітори РАС рекомендують для лікування хворих на ЦД з мікроальбумінурією та/або протеїнурією [44]. Однак з результатів метааналізу декількох досліджень за участю хворих на ЦД з АГ випливає, що інгібітори РАС як антигіпертензивні лікарські засоби першого ряду не проявили себе з кращого боку порівняно з іншими категоріями препаратів. Зокрема, проводився аналіз ефективності інгібіторів РАС щодо ступеня зменшення серцево-судинної смерті, смертності від усіх причин, частоти порушення функції нирок і частоти серцево-судинних захворювань. Узагальнені ефекти продемонстрували менші ризики, однак статистично значущої різниці не виявлено [49]. Отримані дані відповідали результатам відповідних основних рекомендацій [44, 46]. 
Існує кілька клінічних настанов щодо раціонального лікування хворих на ЦД з АГ, в яких інгібітори РАС рекомендовані як антигіпертензивні препарати першої лінії [48]. Однак, з точки зору статистичного аналізу, в певних протоколах досліджень в деяких випадках спостерігаються суттєві відмінності. Зокрема, ймовірні чинники полягають у наступному [47]:
— порівняння ефективності інгібіторів РАС з блокаторами кальцієвих каналів (ББК), або з блокаторами бета-адренергічних рецепторів (ББ), або з діуретиками;
— запропоновані цільові показники АТ;
— достатня ефективність призначених препаратів;
— період спостереження за протоколом дослідження;
— критерії включення/виключення пацієнтів із порушеннями функції нирок;
— серцево-судинні події в анамнезі (позитивні/негативні).
Згідно з результатами численних досліджень, сформульоване положення, що блокатори РАС, а саме іАПФ і БРА ІІ, є пріоритетними при лікуванні АГ у хворих на ЦД 1-го і 2-го типу, хоча в кількох попередніх дослідженнях не виявлено переваг іАПФ і БРА ІІ над іншими антигіпертензивними препаратами щодо запобігання серцево-судинним подіям у пацієнтів із цукровим діабетом. Препаратам цієї групи властива не тільки виражена антигіпертензивна дія, але і здатність не погіршувати, а, за даними низки авторів, поліпшувати чутливість тканин до інсуліну та гальмувати розвиток ЦД 2-го типу [42, 49–51]. Фармакологічні агенти із груп іАПФ і БРА ІІ чинять кардіо- і ренопротекторні ефекти щодо хворих на ЦД та знижують ризик розвитку серцево-судинних подій і прогресування діабетичної хвороби нирок. При лікуванні пацієнтів із ЦД та АГ препарати груп іАПФ і БРА ІІ загалом виявляють порівнянну антигіпертензивну, кардіо- і ренопротекторну ефективність [44, 52, 53]. Проте хворим на ЦД необхідно уникати одночасного прийому двох блокаторів РАС, зокрема й інгібітора реніну аліскірену, через підвищений ризик тяжких ниркових ускладнень, гіперкаліємії та гіпотензії [54].
У літературі триває дискусія щодо можливих переваг якогось із цих класів препаратів. Зокрема, результати ONTARGET-Trial, у якому порівнювали ефективність раміприлу і телмісартану, показали наступне [51, 55]:
— раміприл не має переваг над телмісартаном;
— телмісартан статистично значуще не поступається раміприлу за частотою серцево-судинних подій, інсульту та загальної смертності;
— спростоване припущення, що активність телмісартану щодо рецепторів активації проліферації пероксисом-γ може зробити цей препарат більш ефективним щодо запобігання або затримки розвитку цукрового діабету. 
Отже, іАПФ/блокатори рецепторів ангіотензину II [55, 51]:
— не чинять негативного впливу на вуглеводний і ліпідний обмін, знижують ІР периферичних тканин;
— чинять нефропротекторну дію, що не залежить від їх антигіпертензивного ефекту;
— іАПФ з метою нефропротекції призначають хворим на ЦД 1-го і 2-го типів при виявленні мікроальбумінурії і протеїнурії навіть при нормальному значенні АТ;
— терапію іАПФ/БРА ІІ слід проводити під контролем рівня креатиніну і K+ плазми (особливо за наявності хронічної хвороби нирок);
— прийом іАПФ/БРА ІІ слід скасувати через два тижні після ініціації терапії, якщо гіперкаліємія > 6 ммоль/л або креатинін плазми > 30 % від вихідних значень;
— протипоказані при двосторонньому стенозі ниркових артерій, вагітності та лактації, гіперкаліємії > 5,5 ммоль/л.

Блокатори кальцієвих каналів

Блокатори кальцієвих каналів — препарати першої лінії, що використовуються в лікуванні хворих на ЦД із артеріальною гіпертензією. Взагалі БКК метаболічно нейтральні, мають виражені антигіпертензивні, антиоксидантні, протизапальні, антипроліферативні та антиагрегаційні властивості, суттєво поліпшують функцію ендотелію. Крім того, ДГП-БКК пролонгованої дії сприяють покращенню чутливості тканин до інсуліну. Необхідно зазначити, що ДГП-БКК третього покоління (амлодипін), БКК бензодіазепінового та фенілалкіламінового ряду чинять кардіо-, вазо- і ренопротекторні ефекти [51]. Отже, блокатори кальцієвих каналів [31, 43, 46]:
— усі БКК метаболічно нейтральні, суттєво не впливають на стан вуглеводного, ліпідного і пуринового обмінів і не підвищують ризик розвитку ЦД 2-го типу;
— блокатори кальцієвих каналів чинять нефропротекторні ефекти, знижують вираженість мікроальбумінурії, сповільнюють прогресування діабетичної хвороби нирок;
— дигідропіридинові БКК тривалої дії є препаратами вибору для лікування ізольованої систолічної артеріальної гіпертензії;
— блокатори кальцієвих каналів є препаратами першої лінії, що використовуються для лікування АГ при вагітності. Їх бажано призначати жінкам з АГ репродуктивного віку, які планують вагітність.
Увага до комбінації іАПФ з БКК зумовлена її наступними перевагами [56]:
— ефективне зниження як САТ, так і діастолічного артеріального тиску;
— вплив на судинну стінку (зменшення жорсткості судин);
— вазодилатуючий ефект;
— кардіопротекторні ефекти;
— нейрорегуляторний вплив на механізми підвищення артеріального тиску;
— нефропротекторні ефекти;
— покращення метаболізму.

Тіазидні й тіазидоподібні діуретики

Тіазидні діуретики (ТД) й ТПД належать до препаратів першої лінії в лікуванні артеріальної гіпертензії. До основних показань/протипоказань використання діуретиків у лікуванні хворих на ЦД з АГ необхідно віднести наступне [31, 43, 46]: 
— тіазидні діуретики в дозах 12,5–25 мг/добу не викликають гіперглікемії, ДЛП, гіпокаліємії;
— тіазидні діуретики і ТПД протипоказані хворим зі швидкістю клубочкової фільтрації (ШКФ) < 30 мл/хв/1,73 м2 і пацієнтам з подагрою;
— петльові діуретики призначають пацієнтам з ЦД та АГ за наявності хронічної серцевої недостатності (ХСН), а також хворим з АГ при ШКФ < 30 мл/хв/ 1,73 м2;
— вживання калійзберігаючих діуретиків можна розглянути при РАГ у схемі з використанням більше 3 антигіпертензивних препаратів, якщо ШКФ > 60 мл/хв/ 1,73 м2;
— призначення спіроноланктону і еплеренону при показниках ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2 зумовлене високим ризиком погіршення функції нирок і приєднанням гіперкаліємії;
— з метою корекції АТ при ХСН у пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом доцільним є використання калійзберігаючих діуретиків;
— при ЦД осмотичні діуретики не використовуються.

Блокатори бета-адренергічних рецепторів

До основних показань/протипоказань для використання ББ у лікуванні АГ у хворих на ЦД слід віднести наступне [31, 43, 46]:
— блокатори бета-адренергічних рецепторів призначають пацієнтам з ЦД і АГ, хворим на хронічний коронарний синдром (ХКС) (перенесений інфаркт міокарда, ХКС), з фібриляцією передсердь, при вагітності або її плануванні (перевага надається селективним ББ);
— неселективні ББ з метою корекції АТ не рекомендується використовувати у пацієнтів з цукровим діабетом. Фармакологічні агенти цієї групи антигіпертензивних препаратів негативно впливають на стан ліпідного обміну, глікемічний контроль, підвищують ризик ЦД 2-го типу внаслідок посилення периферичної інсулінорезистентності;
— пацієнтам з ЦД і АГ рекомендується призначення кардіоселективних ББ (бісопролол, метопролол) і ББ з вазодилатуючими ефектами (карведилол, небіволол), що не впливають негативно на вуглеводний і ліпідний обмін, здатні підвищувати чутливість тканин до інсуліну.

Препарати четвертої лінії в лікуванні АГ

Альфа-адреноблокатори

Результати дослідження ALLHAT показали, що використання блокаторів альфа-адренорецепторів (АБ) порівняно з ТД призводило до підвищення частоти розвитку серцевих та цереброваскулярних ускладнень. Таким чином, АБ (доксазозин, празозин) недоцільно застосувати як лікарські препарати першої лінії при лікуванні артеріальної гіпертензії. Найбільш раціонально застосовувати їх в комбінованій терапії хворих на ЦД із АГ (як препарати 3-ї або 4-ї лінії), насамперед при резистентній формі АГ, а також РАГ з ожирінням. Взагалі альфа-адреноблокатори [31, 43, 46]:
— мають сприятливий метаболічний профіль дії;
— блокатори альфа-адренорецепторів слід застосовувати у складі комбінованої терапії АГ у хворих на ЦД із доброякісною гіперплазією передміхурової залози;
— блокатори альфа-адренорецепторів слід з обережністю призначати хворим на ЦД з клінічними формами автономної нейропатії, що проявляються ортостатичною гіпотензією, яку може провокувати прийом препаратів даної групи.

Резистентна АГ

Резистентна АГ — це утримання показників АТ на рівні 140/90 мм рт.ст. (незважаючи на терапевтичну стратегію, що включає модифікацію способу життя, використання діуретичних фармакологічних агентів у поєднанні з двома іншими антигіпертензивними препаратами, які належать до різних класів, у відповідних дозах) [43]. Перш ніж діагностувати РАГ, слід виключити інші захворювання/стани. В табл. 8 наведена диференціальна діагностика артеріальної гіпертензії згідно з рекомендаціями American Diabetes Association (ADA) [43].

Антагоністи мінералокортикоїдних рецепторів (антагоністи альдостерону)

Антагоністи мінералокортикоїдних рецепторів (АМР) ефективні для лікування РАГ у хворих на ЦД 2-го типу при комбінації з інгібіторами РАС, БКК та діуретиками, частково тому, що АМР зменшують активність симпатичної ланки автономної нервової системи [43, 57]. Антагоністи мінералокортикоїдних рецепторів також зменшують альбумінурію та мають додаткові переваги щодо впливу на стан серцево-судинної системи [58–60]. Однак АМР в поєднанні з іАПФ або БРА ІІ можуть збільшити ризик епізодів гіперкаліємії. Профілактика гіперкаліємії полягає в обмеженні вживання продуктів, багатих калієм, втраті калію при використанні діуретиків або препаратів, що зв’язують калій [43, 58], проте необхідні довгострокові дослідження, щоб оцінити роль АМР у цих процесах.
На рис. 3 наведені сучасні рекомендації ADA щодо лікування АГ у хворих на цукровий діабет [43, 46].

Комбінована терапія

До переваг комбінованої антигіпертензивної терапії слід віднести [56]:
— ефективність у зниженні артеріального тиску;
— зручність у застосуванні (особливо при фіксованих комбінаціях);
— підвищення прихильності пацієнта до лікування;
— синергізм антигіпертензивних ефектів препаратів;
— можливість зниження побічних ефектів за рахунок зменшення дози одного або обох препаратів комбінації.
Хворі на ЦД 2-го типу з АГ у переважній більшості випадків потребують комбінованої антигіпертензивної терапії, оскільки контроль АТ у цих хворих є дуже складним [43, 46, 60]. Отже, якщо цільовий рівень АТ не досягається при монотерапії стандартними дозами, слід застосовувати додаткову антигіпертензивну терапію. Для осіб, у яких розглядається комбінована терапія з іАПФ, ДГП-БКК є кращим вибором порівняно з ТД/тіазидоподібними діуретиками. Зокрема, рекомендації, що свідчать на користь використання комбінованої терапії іАПФ/ББК у людей з ЦД 2-го типу, базуються на результатах дослідження ACCOMPLISH, в якому порівнювали ефективність комбінованого лікування беназеприлом/амлодипіном та терапії беназеприлом/хлорталідоном. У дослідженні взяли участь 6946 хворих на ЦД 2-го типу, 2842 з яких віднесені до групи з особливо високим ризиком внаслідок серцевої, цереброваскулярної патології або ХХН в анамнезі. Первинна комбінована кінцева точка — ІМ, інсульт, смерть внаслідок ССЗ, госпіталізація з приводу ХКС, реанімаційні заходи при зупинці серця та коронарна реваскуляризація. Встановлено, що беназеприл/амлодипін зменшували появу первинної комбінованої кінцевої точки порівняно з беназеприлом/хлорталідоном у всіх пацієнтів з ЦД 2-го типу (8,8 проти 11 %; ЧСС 0,79, 95% ДІ 0,68–0,92) та хворих, яких відносили до групи високого ризику (13,6 проти 17,3 %, ЧСС 0,77, 95% ДІ 0,64–0,93) [60].
Серед найбільш адекватних комбінацій антигіпертензивних препаратів, що мають доказову базу і можуть застосовуватися у хворих на ЦД із АГ, доцільно рекомендувати [51]:
— інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту + дигідропіридинові блокатори кальцієвих каналів + тіазидоподібні діуретики;
— блокатори рецепторів ангіотензину ІІ + дигідропіридинові блокатори кальцієвих каналів + тіазидоподібні діуретики;
— інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту + тіазидоподібні діуретики;
— блокатори рецепторів ангіотензину ІІ + тіазидоподібні діуретики;
— дигідропіридинові блокатори кальцієвих каналів + тіазидоподібні діуретики;
— дигідропіридинові блокатори кальцієвих каналів (амлодипін, лерканідипін) + блокатори β-адренергічних рецепторів (із вазодилатуючою дією).
Отже, проблема ефективності лікування і поліпшення прогнозу у хворих на ЦД із АГ залишається дуже складною. Успіх у лікуванні пацієнтів залежить від дотримання таких положень: ефективність антигіпертензивних властивостей лікарського препарату, здатність досягнути цільового рівня «офісного» АТ, показників ДМАТ, оскільки хворі на ЦД із АГ переважно належать до категорії non-dipper; досягнення і збереження високої прихильності до терапії протягом багатьох років; виражені ренопротекторні ефекти. Метою майбутніх досліджень повинно бути визначення та опрацювання конкретних завдань з причинно-наслідковим значенням для запобігання розвитку АГ та цукрового діабету.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів і власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
Гонорар: не задекларовано.
Конкурентні інтереси: фінансові організації не відігравали жодної ролі при написанні статті або в рішенні подати звіт для публікації.
Участь авторів у підготовці статті: Сергієнко В.О. — концепція та дизайн, написання тексту, редагування; Сергієнко О.О. — концепція та дизайн, аналіз літератури, написання тексту, редагування.
 
Отримано/Received 15.01.2021
Рецензовано/Revised 09.02.2021
Прийнято до друку/Accepted 02.03.2021

Список літератури

  1. IDF Diabetes Atlas (International Diabetes Federation website). 2020. Available from: https://www.idf.org/e-library/epidemiology-research/diabetes-atlas/134-idf-diabetes-atlas-8th-edition.html. Accessed 06/28/2020.
  2. Roth G.A., Huffman M.D., Moran A.E., Feigin V., Mensah G.A., Naghavi M., Murray C.J.L. Global and regional patterns in cardiovascular mortality from 1990 to 2013. Circulation. 2015. 132. 1667-78. doi: 10.1161/CIRCULATIONAHA.114.008720.
  3. Zhou B., Bentham J., Di Cesare M., Bixby H., Danaei G., Cowan M.J., Paciorek C.J. et al. Worldwide trends in blood pressure from 1975 to 2015: a pooled analysis of 1479 population-based measurement studies with 191 million participants. Lancet. 2017. 389(10064). 37-55. doi: 10.1016/S0140-6736(16)31919-5.
  4. NICE 2019. Hypertension in adults: diagnosis and management. Available from: www.nice.org.uk/guidance/ng136.
  5. Lin J., Thompson T.J., Cheng Y.J., Zhuo X., Zhang P., Gregg E., Rolka D.B. Projection of the future diabetes burden in the United States through 2060. Popul. Health Metr. 2018. 16(1). 9. doi: 10.1186/s12963-018-0166-4.
  6. Muntner P., Einhorn P.T., Cushman W.C., Whelton P.K., Bello N.A., Drawz P.E., Green B.B. et al. Blood pressure assessment in adults in clinical practice and clinic-based research: JACC scientific expert panel. J. Am. Coll. Cardiol. 2019. 73(3). 317-35. doi: 10.1016/j.jacc.2018.10.069.
  7. Colussi G., Da Porto A., Cavarape A. Hypertension and type 2 diabetes: lights and shadows about causality. J. Hum. Hypertens. 2020. 34(2). 91-3. doi: 10.1038/s41371-019-0268-x.
  8. Lastra G., Syed S., Kurukulasuriya L.R., Manrique C., Sowers J.R. Type 2 diabetes mellitus and hypertension: an update. Endocrinol. Metab. Clin. North Am. 2014. 43(1). 103-22. doi: 10.1016/j.ecl.2013.09.005.
  9. Savoia C., Touyz R.M. Hypertension, diabetes mellitus, and excess cardiovascular risk: importance of baseline systolic blood pressure. Hypertension. 2017. 70(5). 882-3. doi: 10.1161/HYPERTENSIONAHA.117.09764.
  10. Carthy E.R. Autonomic dysfunction in essential hypertension: a systematic review. Ann. Med. Surg. (Lond). 2013. 3(1). 2-7. doi: 10.1016/j.amsu.2013.11.002.
  11. Bassi D., Cabiddu R., Mendes R.G., Tossini N., Arakelian V.M., Caruso F.C.R., Bonjorno Júnior J.C. et al. Effects of сoexistence hypertension and type II diabetes on heart rate variability and cardiorespiratory fitness. Arq. Bras. Cardiol. 2018. 111(1). 64-72. doi: 10.5935/abc.20180105.
  12. Mori H., Saito I., Eguchi E., Maruyama K., Kato T., Tanigawa T. Heart rate variability and blood pressure among Japanese men and women: a community-based cross-sectional study. Hypertens. Res. 2014. 37(8). 779-84. doi: 10.1038/hr.2014.73.
  13. Amiya E., Watanabe M., Komuro I. The relationship between vascular function and the autonomic nervous system. Ann. Vasc. Dis. 2014. 7(2). 109-19. doi: 10.3400/avd.ra.14-00048.
  14. Dong J.G. The role of heart rate variability in sports physiology. Exp. Ther. Med. 2016. 11(5). 1531-6. doi: 10.3892/etm.2016.3104.
  15. Arroyo-Carmona R.E., López-Serrano A.L., Albarado-Ibañez A., Mendoza-Lucero F.M., Medel-Cajica D., López-Mayorga R.M. et al. Heart rate variability as early biomarker for the evaluation of diabetes mellitus progress. J. Diabetes Res. 2016. 2016. 8483537. doi: 10.1155/2016/8483537.
  16. Jin L., Min G., Wei C., Min H., Jie Z. Exercise training on chronotropic response and exercise capacity in patients with type 2 diabetes mellitus. Exp. Ther. Med. 2017. 13(3). 899-904. doi: 10.3892/etm.2017.4084.
  17. Petrie J.R., Guzik T.J., Touyz R.M. Diabetes, hypertension, and cardiovascular disease: clinical insights and vascular mechanisms. Can. J. Cardiol. 2018. 34(5). 575-84. doi: 10.1016/j.cjca.2017.12.005.
  18. Sun D., Zhou T., Heianza Y., Li X., Fan M., Fonseca V.A., Qi L. Type 2 diabetes and hypertension. Circ. Res. 2019.124(6). 930-7. doi: 10.1161/CIRCRESAHA.118.314487.
  19. Tsimihodimos V., Gonzalez-Villalpando C., Meigs J.B., Ferrannini E. Hypertension and diabetes mellitus: coprediction and time trajectories. Hypertension. 2018. 71(3). 422-8. doi: 10.1161/HYPERTENSIONAHA.117.10546.
  20. Sowers J.R. Diabetes mellitus and vascular disease. Hypertension. 2013. 61(5). 943-7. doi: 10.1161/HYPERTENSIONAHA.111.00612.
  21. Khangura D., Hong J., Kurukulasuriya R., Sowers J.R. Diabetes and hypertension. In: Saldaña J.R., ed. Diabetes Textbook: Clinical Principles, Patient Management and Public Health Issues. Basel: Springer, Cham. Springer Nature Switzerland AG, 2019. 37. 573-86. doi: 10.1007/978-3-030-11815-0_37.
  22. Poulter N.R., Castillo R., Charchar F.J., Schlaich M.P., Schutte A.E., Tomaszewski M., Touyz R.M. et al. Are the American Heart Association/American College of Cardiology high blood pressure guidelines fit for global purpose? Thoughts from the International Society of Hypertension. Hypertension. 2018. 72. 260-2. doi: 10.1161/HYPERTENSIONAHA.118.11452.
  23. Williams B., Mancia G., Spiering W., Rosei E.A., Azizi M., Burnier M., Clement D.L. et al. 2018 ESC/ESH Guidelines for the management of arterial hypertension: The Task Force for the management of arterial hypertension of the European Society of Cardiology (ESC) and the European Society of Hypertension (ESH). Europ. Heart J. 2018. 39(33). 3021-104. doi: 10.1093/eurheartj/ehy339.
  24. Unger T., Borghi C., Charchar F., Khan N.A., Poulter N.R., Prabhakaran D., Ramirez A. et al. 2020 International Society of Hypertension Global Hypertension Practice Guidelines. Hypertension. 2020. 75 (6). 1334-57. doi: 10.1161/HYPERTENSIONAHA.120.15026.
  25. Valenza G., Citi L., Garcia R.G., Taylor J.N., Toschi N., Barbieri R. Complexity variability assessment of nonlinear time-varying cardiovascular control. Sci. Rep. 2017. 7. 42779. doi: 10.1038/srep42779.
  26. Stergiou G.S., O’Brien E., Myers M., Palatini P., Parati G., Kollias A., Birmpas D. et al.; STRIDE BP Scientific Advisory Board. STRIDE BP international initiative for accurate blood pressure measurement: Systematic review of published validation studies of blood pressure measuring devices. J. Clin. Hypertens. (Greenwich). 2019. 21(11). 1616-22. doi: 10.1111/jch.13710.
  27. Stergiou G.S., Palatini P., Modesti P.A., Asayama K., Asmar R., Bilo G., de la Sierra A. et al. Seasonal variation in blood pressure: Evidence, consensus and recommendations for clinical practice. Consensus statement by the European Society of Hypertension Working Group on Blood Pressure Monitoring and Cardiovascular Variability. J. Hypertens. 2020. 38(7). 1235-43. doi: 10.1097/HJH.0000000000002341.
  28. Serhiyenko V.A., Serhiyenko L.M., Serhiyenko A.A. Recent advances in the treatment of neuropathies in type 2 diabetes mellitus patients: focus on benfotiamine (review and own data). In: Berhardt L.V., ed. Advances in Medicine and Biology (Numbered series). New York: Nova Science Publishers, 2020. 166. Ch. 1. 1-80. 
  29. Vinik A.I., Casellini C., Parson H.K., Colberg S.R., Nevoret M.L. Cardiac Autonomic Neuropathy in Diabetes: A Predictor of Cardiometabolic Events. Front Neurosci. 2018 Aug 27. 12. 591. doi: 10.3389/fnins.2018.00591. 
  30. Rabi D.M., McBrien K.A., Sapir-Pichhadze R., Nakhla M., Ahmed S.B., Dumanski S.M., Butalia S. et al. Hypertension Canada’s 2020 Comprehensive Guidelines for the Prevention, Diagnosis, Risk Assessment, and Treatment of Hypertension in Adults and Children. Can. J. Cardiol. 2020. 36(5). 596-624. doi: 10.1016/j.cjca.2020.02.086.
  31. Dedov I.I., Shestakova M.V., Mayorov A.Y., Vikulova O.K., Galstyan G.R., Kuraeva T.L., Peterkova V.A. et al. Standards of specialized diabetes care. 9th ed. Diabetes mellitus. 2019. 22(1S1). 1-144. doi: 10.14341/DM221S1. (In Russian).
  32. He F.J, Li J., Macgregor G.A. Effect of longer term modest salt reduction on blood pressure: Cochrane systematic review and meta-analysis of randomised trials. BMJ. 2013. 346. f1325. doi: 10.1136/bmj.f1325.
  33. Gay H.C., Rao S.G., Vaccarino V., Ali M.K. Effects of different dietary interventions on blood pressure: systematic review and meta-analysis of randomized controlled trials. Hypertension. 2016. 67(4). 733-9. doi: 10.1161/HYPERTENSIONAHA.115.06853.
  34. Cicero A.F.G., Grassi D., Tocci G., Galletti F., Borghi C., Ferri C. Nutrients and nutraceuticals for the management of high normal blood pressure: an evidence-based consensus document. High Blood Press. Cardiovasc. Prev. 2019. 26(1). 9-25. doi: 10.1007/s40292-018-0296-6.
  35. Xie C., Cui L., Zhu J., Wang K., Sun N., Sun C. Coffee consumption and risk of hypertension: a systematic review and dose-response meta-analysis of cohort studies. J. Hum. Hypertens. 2018. 32(2). 83-93. doi: 10.1038/s41371-017-0007-0.
  36. Roerecke M., Kaczorowski J., Tobe S.W., Gmel G., Hasan O.S.M., Rehm J. The effect of a reduction in alcohol consumption on blood pressure: a systematic review and meta-analysis. Lancet Public Health. 2017. 2(2). e108-e20. doi: 10.1016/S2468-2667(17)30003-8.
  37. Global Burden of Disease Risk Factor Collaborators. Global, regional, and national comparative risk assessment of 84 behavioural, environmental and occupational, and metabolic risks or clusters of risks, 1990-2016: a systematic analysis for the Global Burden of Disease Study 2016. Lancet. 2017. 390(10100). 1345-422. doi: 10.1016/S0140-6736(17)32366-8.
  38. Costa E.C., Hay J.L., Kehler D.S., Boreskie K.F., Arora R.C., Umpierre D., Szwajcer A. et al. Effects of high-intensity interval training versus moderate-intensity continuous training on blood pressure in adults with pre- to established hypertension: a systematic review and meta-analysis of randomized trials. Sports Med. 2018. 48(9). 2127-42. doi: 10.1007/s40279-018-0944-y.
  39. López A.L.S. Effectiveness of the mindfulness-based stress reduction program on blood pressure: a systematic review of literature. Worldviews Evid. Based Nurs. 2018. 15(5). 344-52. doi: 10.1111/wvn.12319.
  40. Wang J., Xiong X. Evidence-based Chinese medicine for hypertension. Evid. Based Complement. Alternat. Med. 2013. 2013. 978398. doi: 10.1155/2013/978398.
  41. Liwa A.C., Smart L.R., Frumkin A., Epstein H.A., Fitzgerald D.W., Peck R.N. Traditional herbal medicine use among hypertensive patients in sub-Saharan Africa: a systematic review. Curr. Hypertens. Rep. 2014. 16(6). 437. doi: 10.1007/s11906-014-0437-9.
  42. Emdin C.A., Rahimi K., Neal B., Callender T., Perkovic V., Patel A. Blood pressure lowering in type 2 diabetes: a systematic review and meta-analysis. JAMA. 2015. 313(6). 603-15. doi: 10.1001/jama.2014.18574.
  43. de Boer I.H., Bangalore S., Benetos A., Davis A.M., Michos E.D., Muntner P., Rossing P. et al. Diabetes and Hypertension: A Position Statement by the American Diabetes Association. Diabetes Care. 2017. 40. 1273-84. doi: 10.2337/dci17-0026.
  44. Whelton P.K., Carey R.M., Aronow W.S., Casey D.E., Collins K.J., Himmelfarb D., DePalma C. et al. 2017 ACC/AHA/AAPA/ABC/ACPM/AGS/APhA/ASH/ASPC/NMA/PCNA Guideline for the prevention, detection, evaluation, and management of high blood pressure in adults: a report of the American College of Cardiology/American Heart Association Task Forse on Clinical Practice Guidelines. Hypertension. 2018. 71. 1269-324. doi: 10.1161/HYP.00000000000000066.
  45. Mooradian A.D. Diabetes and atherogenic dyslipidemia. In: Saldaña J.R., ed. Diabetes Textbook: Clinical Principles, Patient Management and Public Health Issues. Basel: Springer, Cham. Springer Nature Switzerland AG, 2019. 38. 587-96. doi: 10.1007/978-3-030-11815-0_38.
  46. American Diabetes Association. 10. Cardiovascular disease and risk management: standards of medical care in diabetes-2020. Diabetes Care. Diabetes Care. 2020. 43(Suppl. 1). S111-S34. doi: 10.2337/dc20-S010.
  47. Bando H. Recommended management of hypertensive patients with diabetes for renin-angiotensin system (RAS) inhibitors. Diab. Res. Open Access. 2020. 2(1). 4-8. doi: 10.36502/2020/droa.6161.
  48. Haneda M., Noda M., Origasa H., Noto H., Yabe D., Fujita Y., Goto A., Kondo T., Araki E. Japanese Clinical Practice Guideline for Diabetes 2016. J. Diabetes Investig. 2018. 9(3). 657-97. doi: 10.1111/jdi.12810.
  49. Bangalore S., Fakheri R., Toklu B., Messerli F.H. Diabetes mellitus as a compelling indication for use of renin angiotensin system blockers: systematic review and meta-analysis of randomized trials. BMJ. 2016. 352. doi: 10.1136/bmj.i438.
  50. Wright J.T. Jr., Williamson J.D., Whelton P.K., Snyder J.K., Sink K.M., Rocco M.V., Reboussin D.M. et al. SPRINT Research Group. A randomized trial of intensive versus standard blood pressure control. N. Engl. J. Med. 2015. 373(22). 2103-16. doi: 10.1056/NEJMoa1511939.
  51. Serhiyenko A.A., Serhiyenko V.A. Diabetic cardiomyopathy: treatment. 2020. 16(8). 93-104. Mìžnarodnij endokrinologìčnij žurnal = International Journal of Endocrinology (Ukraine). doi: 10.22141/2224-0721.16.8.2020.222888.
  52. Palmer S.C., Mavridis D., Navarese E., Craig J.C., Tonelli M., Salanti G., Wiebe N. et al. Comparative efficacy and safety of blood pressure lowering agents in adults with diabetes and kidney disease: a network meta-analysis. Lancet. 2015. 385(9982). 2047-56. doi: 10.1016/S0140-6736(14)62459-4.
  53. Catala-Lopez F., Macias Saint-Gerons D., Gonzalez-Bermejo D., Rosano G.M., Davis B.R., Ridao M., Zaragoza A. et al. Cardiovascular and renal outcomes of renin-angiotensin system blockade in adult patients with diabetes mellitus: a systematic review with network meta-analyses. PLoS Med. 2016. 13(3). e1001971. doi: 10.1371/ journal.pmed.1001971.
  54. Parving H.H., Brenner B.M., McMurray J.J.V., de Zeeuw D., Haffner S.M., Solomon S.D., Chaturvedi N. et al. Cardiorenal end 4129 points in a trial of aliskiren for type 2 diabetes. N. Engl. J. Med. 2012. 367(23). 2204-13. doi: 10.1056/NEJMoa1208799.
  55. Mancia G., Schumacher H., Redon J., Verdecchia P., Schmieder R., Jennings G., Yusoff K. et al. Blood pressure targets recommended by guidelines and incidence of cardiovascular and renal events in the Ongoing Telmisartan Alone and in Combination With Ramipril Global Endpoint Trial (ONTARGET). Circulation. 2011. 124(16). 1727-36. doi: 10.1161/CIRCULATIONAHA.110.008870.
  56. Koval S.M., Yushko K.O., Snihurska I.O., Starchenko T.G., Pankiv V.I., Lytvynova O.M., Mysnychenko O.V. Relations of angiotensin-(1-7) with hemodynamic and cardiac structural and functional parameters in patients with hypertension and type 2 diabetes. Arterial Hypertension (Poland). 2019. 23(3).183-189. doi: 10.5603/AH.a2019.0012.
  57. Iliescu R., Lohmeier T.E., Tudorancea I., Laffin L., Bakris G.L. Renal denervation for the treatment of resistant hypertension: review and clinical perspective. Am. J. Physiol. Renal Physiol. 2015. 309(7). F583-F94. doi: 10.1152/ajprenal.00246.2015.
  58. Bakris G.L., Pitt B., Weir M.R., Freeman M.W., Mayo M.R., Garza D., Stasiv Y. et al.; AMETHYST-DN Investigators. Effect of Patiromer on Serum Potassium Level in Patients With Hyperkalemia and Diabetic Kidney Disease: The AMETHYST-DN Randomized Clinical Trial. JAMA. 2015. 314(2). 151-61. doi: 10.1001/jama.2015.7446.
  59. Filippatos G., Anker S.D., Böhm M., Gheorghiade M., Køber L., Krum H., Maggioni A.P. et al. A randomized controlled study of finerenone vs. eplerenone in patients with worsening chronic heart failure and diabetes mellitus and/or chronic kidney disease. Eur. Heart J. 2016. 37. 2105-14. doi: 10.1093/eurheartj/ehw132.
  60. Tobe S.W., Gilbert R.E., Jones C., Leiter L.A., Prebtani A.P.H., Woo V. 2018 Clinical Practice Guidelines. Treatment of Hypertension. Diabetes Canada Clinical Practice Guidelines Expert Committee. Can. J. Diabetes. 2018. 42(Suppl. 1). S186-9. doi: 10.1016/j.jcjd.2017.10.011.

Повернутися до номеру