Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Міжнародний ендокринологічний журнал Том 16, №4, 2020

Повернутися до номеру

Тиреоїдит Хашимото: сучасні погляди на патогенез (огляд літератури)

Автори: Шідловський В.О.(1), Шідловський О.В.(1), Шеремет М.І.(2), Сидорчук Л.П.(2), Паньків І.В.(2)
(1) — Тернопільський національний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського, м. Тернопіль, Україна
(2) — Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці, Україна

Рубрики: Ендокринологія

Розділи: Довідник фахівця

Версія для друку


Резюме

У всьому світі відзначається постійне зростання захворюваності на автоімунний тиреоїдит Хашимото. Етіологія і патогенетичні механізми його розвитку невідомі. Вважають, що причиною може бути зростаюче антигенне навантаження на імунну систему тригерами зовнішнього середовища, такими як характер і якість їжі, дисбактеріоз кишечника, бактеріальні, вірусні й грибкові інфекції. Унаслідок дії декількох цих факторів чи одного з них імунна система кишечника втрачає здатність ідентифікувати антигени, що надходять з їжею, і помилково починає виробляти антитіла до тканин організму. Провідна роль у розвитку цього процесу надається дисбактеріозу кишечника. В огляді проведений аналіз даних літератури стосовно значення дисбактеріозу й імунної системи кишечника в розвитку автоімунітету і тиреоїдиту Хашимото. Природна мікрофлора кишечника перебуває в тісному й постійному зв’язку з імунною системою слизової оболонки. Імунна система обмежує вторгнення в тканини стінки кишечника великого розмаїття мікробів, а серед них і потенційних патогенів, які можуть потрапляти з їжею. Попри імунні бар’єри бактерії можуть знайти шляхи для переходу через епітеліальний шар. У такому випадку запускаються механізми знищення бактерій — фагоцитоз та елімінація макрофагами. Дисбактеріоз кишечника призводить до автоімунних захворювань і змінює звичні режими процесів травлення і всмоктування, функціонування слизової оболонки й імунної системи. Дисбактеріоз кишечника викликає порушення функціональної щільності його слизової оболонки. Сутність цього процесу полягає в тому, що кількість білка, який заповнює простір між ентероцитами і склеює їх між собою, утворюючи таким чином захисний бар’єр, при дисбактеріозі зменшується. Даний процес регулюється специфічним білком зонуліном, який за фізіологічних умов регулює всмоктування харчових інгредієнтів і створює вибіркову прохідність молекул. При дисбактеріозі втрачається вибіркова проникність стінки кишечника, через неї починають проходити токсини, продукти неповного гідролізу та інші антигени, що створюють навантаження на імунну систему. Ці процеси сприяють виникненню харчової непереносимості, алергії і розвитку автоімунітету.

Во всем мире отмечается постоянный рост заболеваемости аутоиммунным тиреоидитом Хашимото. Этиология и патогенетические механизмы его развития неизвестны. Считается, что причиной может быть растущая антигенная нагрузка на иммунную систему со стороны триггеров внешней среды, таких как характер и качество пищи, дисбактериоз кишечника, бактериальные, вирусные и грибковые инфекции. В результате действия нескольких этих факторов или одного из них иммунная система кишечника теряет способность идентифицировать антигены, поступающие с пищей, и ошибочно начинает вырабатывать антитела к тканям организма. Ведущая роль в развитии этого процесса отводится дисбактериозу кишечника. В обзоре проведен анализ данных литературы относительно значения дисбактериоза и иммунной системы кишечника в развитии аутоиммунитета и тиреоидита Хашимото. Естественная микрофлора кишечника находится в тесной и постоянной связи с иммунной системой слизистой оболочки. Иммунная система ограничивает вторжение в ткани стенки кишечника большого разнообразия микробов, а среди них и потенциальных патогенов, которые могут попадать с пищей. Несмотря на иммунные барьеры, бактерии могут найти пути для перехода через эпителиальный слой. В таком случае запускаются механизмы уничтожения бактерий — фагоцитоз и элиминация макрофагами. Дисбактериоз кишечника приводит к аутоиммунным заболеваниям и изменяет привычные режимы процессов пищеварения и всасывания, функционирования слизистой оболочки и иммунной системы. Дисбактериоз кишечника вызывает нарушение функциональной плотности его слизистой оболочки. Сущность этого процесса заключается в том, что количество белка, заполняющего пространство между энтероцитами и склеивающего их между собой, образуя таким образом защитный барьер, при дисбактериозе уменьшается. Данный процесс регулируется специфическим белком зонулином, который в физиологических условиях регулирует всасывание пищевых ингредиентов и создает выборочную проходимость молекул. При дисбактериозе уменьшается выборочная проницаемость стенки кишечника, сквозь нее начинают проходить токсины, продукты неполного гидролиза и другие антигены, создающие нагрузку на иммунную систему. Эти процессы способствуют возникновению пищевой непереносимости, аллергии и развитию аутоиммунитета.

There is a steady increase in the incidence of Hashimoto’s autoimmune thyroiditis worldwide. The etiology and pathogenetic mechanisms of its development are unknown. It is believed that the cause may be increasing and rapidly changing antigenic load on the immune system by environmental triggers such as the nature and quality of food, intestinal dysbacteriosis, bacterial, viral and fungal infections. Due to the action of several of these factors or one of them, the intestinal immune system loses the ability to identify antigens that come with food and mistakenly begins to produce antibodies to body tissues. Leading importance in the development of this process is given to intestinal dysbacteriosis. The review analyzes the literature data on the importance of dysbacteriosis and the intestinal immune system in the deve­lopment of autoimmunity and Hashimoto’s thyroiditis. The natural intestinal microflora is in close and constant contact with the immune system of the mucous membrane. The immune system limits the invasion of intestinal wall tissues by a wide variety of microbes, including potential pathogens that can be ingested with food. Despite immune barriers, bacteria can find ways to cross the epithelial layer. In this case, the mechanisms of bacterial destruction are triggered — phagocytosis and elimination by macrophages. Intestinal dysbacteriosis leads to autoimmune diseases and changes the usual modes of digestion and absorption, the functioning of the mucous membrane and the immune system. Intestinal dysbacteriosis causes a violation of the functional density of its mucous membrane. The essence of this process is that the amount of protein that fills the space between the enterocytes and binds them together, thus forming a protective barrier, is reduced in dysbacteriosis. This process is regulated by a specific protein zonulin, which under physiological conditions regulates the absorption of food ingredients and creates a selective permeability of molecules. In dysbacteriosis, the selective permeability of the intestinal wall is lost. Toxins, products of incomplete hydrolysis and other antigens that create a load on the immune system begin to pass through it. These processes lead to food intolerance, allergies and the deve­lopment of autoimmunity.


Ключові слова

тиреоїдит Хашимото; патогенез; дисбактеріоз кишечника; імунна система; огляд

тиреоидит Хашимото; патогенез; дисбактериоз кишечника; иммунная система; обзор

Hashimoto’s thyroiditis; pathogenesis; intestinal dysbacteriosis; immune system; review

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, відзначається постійне зростання кількості пацієнтів з автоімунною патологією загалом і захворюваннями щитоподібної залози зокрема [1]. Для автоімунних захворювань притаманні ураження тканин і втрата функції, що виникають унаслідок аномальної імунної відповіді на патогени, спрямовані проти конкретних органів. Такі захворювання здебільшого хронічні й виснажливі, вони значною мірою знижують якість життя [2]. Відомо про наявність понад 80 типів автоімунних порушень, і їх поширеність неухильно зростає. Етіологія автоімунних захворювань невідома [3]. До важливих факторів, що сприяють виникненню автоімунних захворювань, належать генетична схильність, тригери зовнішнього середовища, у тому числі харчові вподобання, характер і якість їжі, зміни структури й функції стінки кишечника та його лімфоїдного апарату, дисбактеріоз, бактеріальні, вірусні й грибкові інфекції, стреси [4]. 
Тиреоїдит Хашимото — це автоімунне захворювання, що характеризується інфільтрацією мононуклеарних клітин у щитоподібній залозі разом із виробленням автоантитіл проти тиреоїдної пероксидази й тиреоглобуліну [5–7]. У розвитку тиреоїдиту Хашимото, як і всіх автоімунних захворювань, провідними вважаються фактори зовнішнього й внутрішнього середовища [8–13]. Останнім часом зусилля дослідників зосереджені на вивченні ролі мікрофлори кишечника в розвитку автоімунних захворювань загалом і тиреоїдиту Хашимото зокрема [14, 15]. Наукові пошуки дозволили ідентифікувати склад мікрофлори й виявити специфічні мікроорганізми, які живуть у кишечнику [16].
Зміни в пропорціях цих мікроорганізмів можуть спричиняти розвиток автоімунних захворювань [17–19]. Автоімунні захворювання в такому випадку є імунною відповіддю, спрямованою проти власних тканин організму, внаслідок чого виникає запалення й руйнуються тканини і/або органи [20]. Було запропоновано тезу, що спосіб життя в сучасну епоху, у тому числі харчування, може впливати на склад мікрофлори, викликаючи дисфункцію імунної системи [21].
Мета: проаналізувати сучасні дані літератури стосовно значення кишечника, його лімфоїдного апарату й кишкового дисбактеріозу в розвитку тиреоїдиту Хашимото.
Близько двох третин людської мікрофлори становить мікрофлора кишечника. Вона є найбільшим інтерфейсом між організмом і зовнішнім середовищем і співіснує з людиною на засадах симбіозу. Мікрофлора кишечника відіграє ключову роль у підтриманні харчового, метаболічного й імунологічного гомеостазу в хазяїна. Крім підтримання шлунково-кишкового гомеостазу вона бере участь у гідролізі спожитої їжі й засвоєнні його продуктів, детоксикації і синтезі вітамінів. Мікрофлора кишечника є ключовою ланкою функціонування лімфатичної системи, 80 % якої перебуває на кишковому рівні [22].
Останні наукові досягнення мають вирішальне значення для формування й упорядкування знань щодо складу мікрофлори кишечника [16, 23, 24]. Мікрофлора людини унікальна. Вона забезпечує захист слизової оболонки від патогенної флори, пригнічуючи патогенний ріст, і запобігає автоімунним захворюванням шляхом регулювання імунної системи [25]. Одночасно з вивченням мікрофлори кишечника звертають увагу на причини виникнення дисбактеріозу та фактори, які впливають на нього. Автоімунні захворювання дуже часто трапляються в економічно розвинутих країнах, уражаючи переважно жінок [26]. З огляду на таку особливість автоімунної захворюваності запропоновано концепцію про те, що спосіб життя в сучасну епоху може впливати на склад мікрофлори кишечника й спричиняти дерегуляцію, переважно ослаблення, імунної системи [2, 27, 28]. Є повідомлення про дослідження зразків калу в пацієнтів із тиреоїдитом Хашимото і здорових осіб. Як свідчить порівняльна оцінка результатів, пацієнти з дисфункцією щитоподібної залози мають більшу різноманітність і множинність мікрофлори в кишечнику, ніж здорові особи, що свідчить про зв’язок між тиреоїдитом Хашимото і дисбактеріозом [2, 28]. У багатьох роботах показано, що зміни мікрофлори стосуються не лише кількісних, а і якісних пропорцій і що вони можуть викликати захворювання людини автоімунного генезу [16, 24, 29], які є відповіддю імунної системи на дисбаланс мікрофлори. Ця відповідь, зокрема, проявляється формуванням автоімунітету проти тканин організму [18, 20, 30–32].
Враховуючи результати цих досліджень, можемо вважати, що концепція впливу мікрофлори кишечника на розвиток автоімунних захворювань некишкового генезу сформована [26]. Проте слід зауважити, що в розвитку автоімунітету відіграють роль не лише окремі види мікрофлори кишечника, а й грибки та віруси [33]. 
Запропоновані механізми розвитку автоімунних захворювань розглядають як невідповідну імунну реакцію проти власних тканин і молекул, що спричиняє тканинно-специфічне або системне запалення [34]. Хвороба прогресує від початкової активації лімфоцитів до хронічного стану й характеризується збільшенням кількості автоантигенів, націлених на Т-клітини й антитіла. Активовані автореактивні В-клітини можуть функціонувати як антигенпрезентувальні клітини для нових пептидів та експресувати стимулюючі молекули, вони викликають активацію додаткових автореактивних В-клітин, що становлять нові епітопи, аж до точки, у якій спостерігають автореактивність до великої кількості автоантигенів [35]. Автоантитіла викликають ушкодження тканин шляхом утворення імунних комплексів, цитолізу або фагоцитозу цільових клітин і зміни функцій тканин і клітин уражених органів [36–39]. 
Для розуміння механізмів і факторів розвитку автоімунних захворювань варто звернути увагу на структуру й функцію кишкової стінки та кишечника загалом. Складними є фізіологічні механізми функціонування кишечника та його мікрофлори, їх взаємозв’язки і вплив на стабільність імунної системи. Клітини епітелію кишечника є першою складовою ланкою кишкового бар’єра. Вони покривають слизову оболонку кишечника й відгороджують його мікрофлору від імунної системи [40, 41]. Епітелій слизової оболонки представлений переважно колумнарними й келихоподібними клітинами та особливими інтраепітеліальними Т-лімфоцитами, що продукують цитокіни при стимуляції їх антигенами. У складі епітеліального клітинного бар’єра є келихоподібні клітини, які виділяють глікопротеїни. Ці клітини утворюють внутрішній шар слизу, який знаходиться ближче до епітелію, і зовнішній шар слизу, що контактує з бактеріями [42]. Крім того, клітини епітелію можуть виділяти антимікробні білки, такі як дефензини, кателіцидини й лектини типу С, що контролюють ріст бактерій або ж ферментативно деградують їх стінку [43, 44]. 
Отже, механічний бар’єр від мікрофлори кишечника створюють епітеліальні клітини слизової оболонки, які інтегруються одна з одною тугими з’єднаннями за допомогою молекул адгезії. Тугі з’єднання — це білкові комплекси, серед яких виокремлюють клаудини, оклюдини й молекули сполучної адгезії [45]. У кишковому бар’єрі важливу функцію виконують келихоподібні клітини, що виділяють глікопротеїни як усередину, так і назовні просвіту кишечника і взаємодіють із потенційно патогенними бактеріями, знищуючи їх [23]. 
Лімфоїдну імунну систему кишечника формують три структури слизової оболонки: пластинки Пеєра, що є лімфоїдною тканиною, пов’язаною зі слизовою оболонкою; власна пластинка, розташована як ізольована лімфоїдна тканина, де ефекторні лімфоцити виділяють цитокіни й імуноглобуліни; шар епітелію, у якому розміщені внутрішньоепітеліальні резидентні лімфоцити [46, 47]. Дендритні клітини слизової оболонки кишечника продукують імуноглобулін А. Він має протимікробну дію, інгібує рухомість бактерій і перешкоджає їх адгезії до клітин епітелію. Вважають також, що завдяки цим властивостям імуноглобулін А виконує функцію антигенпрезентувальних клітин [48]. 
Структури лімфоїдної тканини захищають природну флору кишечника від впливу зовнішніх патогенних мікроорганізмів і відокремлюють імунні клітини від мікрофлори. За умов природної (непатогенної) бактеріальної флори лімфоїдна тканина за допомогою дендритних клітин та антитіл імуноглобуліну А може гальмувати адгезію патогенних мікроорганізмів до епітелію кишечника. Однак коли внаслідок хвороботворного процесу лімфоїдну тканину ушкоджує патогенна флора, вона стає проникною для багатьох збудників хвороб і власної мікрофлори. Це спричиняє активацію імунної системи щодо утворення антитіл, розвитку й прогресування запального процесу [49, 50]. Отже, лімфоїдна тканина й епітеліальний шар кишечника зберігають рівновагу між толерантністю та імунітетом до нових антигенів, запобігаючи патології і мінімізуючи запалення.
Природна мікрофлора кишечника перебуває в тісному й постійному зв’язку з імунною системою слизової оболонки. Імунна система обмежує вторгнення в тканини стінки кишечника великого розмаїття мікробів, а серед них і потенційних патогенів, які можуть потрапляти з їжею [42]. Незважаючи на імунні бар’єри, бактерії можуть знайти шляхи для переходу через епітеліальний шар. У такому випадку запускаються механізми знищення бактерій — фагоцитоз та елімінація макрофагами [51].
Активовані дендритні клітини спричиняють диференціацію Т-клітин для регулювання імунної толерантності [47]. У Т-клітинах розрізняють дві основні субпопуляції: тип А, або звичайні, розташовані при власній пластинці й брижових лімфатичних вузлах, і тип B, або нетрадиційні, які можна знайти виключно в епітелії [52]. Звичайні Т-клітини активізуються в Т-клітини-помічники (Th), диференціюючись головним чином у Th1-клітини, що сприяють виведенню внутрішньоклітинних збудників, Th2-клітини, які захищають від паразитів та опосередковують алергічні реакції, і Th17-клітини, що створюють кліренс стороннім патогенам [48]. Кишкові дендритні клітини можуть також регулювати диференціацію Т-клітин до регуляторних Т-клітин. Їх роль полягає в тому, щоб контролювати імунну відповідь, пригнічуючи активацію і проліферацію Т-хелперних клітин через секрецію протизапальних цитокінів [38]. Зміна балансу між Т-хелперами й регуляторними Т-клітинами тісно пов’язана з кишковою автоімунною патологією [23, 49, 53, 54].
Значну роль у протизапальному процесі відіграє інтерлейкін-17, який виробляє субпопуляція CD4+ лімфоцитів, Th17-лімфоцитів. Вони відповідають за розвиток багатьох запальних процесів, насамперед автоімунних захворювань, зокрема щитоподібної залози [55]. Інтерлейкін-17 індукує вивільнення медіаторів запальної реакції з макрофагів, фібробластів та епітеліальних клітин. 
З огляду на фізіологічну роль мікрофлори, епітелію слизової оболонки й імунної системи кишечника індуктором автоімунних реакцій є дисбактеріоз мікрофлори, що призводить до підвищення кишкової проникності. На фізіологічний склад мікрофлори кишечника та розвиток і прогресування дисбактеріозу впливають дієта, функціональний стан слизової оболонки й вісь «кишечник — мозок». За останні 15–20 років раціон людини суттєво змінився: відбувся перехід від споживання натуральної їжі з обмеженням м’яса і м’ясних продуктів до споживання того, що ми хочемо, коли хочемо, в необмеженій кількості. Кардинально змінились також характер і якість їжі. З’явились нові штами зернової продукції, які розроблено для протистояння хворобам зернових культур і гербіцидам [56–58].
Отже, стало неминучим щоденне споживання генетично модифікованої або переробленої їжі, яка, відповідно, впливає на якісний і кількісний склад мікрофлори кишечника, спричиняючи дисбактеріоз і розлади функції імунної системи. 
Вищезгадані патофізіологічні механізми є наслідком дисбактеріозу, їх розглядають як одну з провідних причин автоімунних захворювань, що можуть розвинутися в результаті перехресних реакцій антитіл із власними тканинами й зумовлені структурною подібністю до бактеріальних антигенів [53]. Такі перехресні реакції можуть виникнути за різними механізмами в найбільш вразливому органі людини — щитоподібній залозі за рахунок утворення антитіл до тиреоїдної пероксидази й викликати тиреоїдит [3]. 
Прикладом перехресної реакції є синдром помилкової ідентифікації антигенів імунними клітинами. Встановлено, що бактерія Yersinia еnterocolitica на своїй поверхні має пептиди, схожі на рецептори щитоподібної залози. Унаслідок цієї помилкової ідентичності імунна система кишечника починає виробляти антитіла проти щитоподібної залози, які й запускають процес автоімунного тиреоїдиту Хашимото [59, 60]. Вірус HTLV-1, ентеровірус, віруси свинки, краснухи, простого герпесу, вірус Епштейна — Барр і парвовірус провокують і підтримують розвиток автоімунних процесів. Вони надмірно стимулюють імунну систему і можуть створювати молекулярні мімікри, подібні до тих, які спостерігають з бактерією Yersinia еnterocolitica [61]. 
У таких випадках імунна система починає ідентифікувати щитоподібну залозу як чужорідний агент і виробляти проти неї антитіла. Ці антитіла викликають спочатку місцеву, а в разі тяжкого перебігу — і загальну запальну реакцію з відповідними клінічними проявами. Особливість клінічної симптоматики автоімунного тиреоїдиту полягає в тому, що тривалий час, аж до розвитку гіпотиреозу чи зоба, у більшості випадків хворі не звертаються по медичну допомогу [2].
Проаналізувавши дані літератури, можна зробити висновок, що спричиняє автоімунні захворювання дисбактеріоз кишечника, який змінює звичні режими процесів травлення і всмоктування, функціонування слизової оболонки й імунної системи. Дисбактеріоз кишечника викликає порушення функціональної щільності його слизової оболонки. У літературі такий кишечник називають просоченим або «дірявим» [59]. Сутність цього процесу полягає в тому, що кількість білка, який заповнює простір між ентероцитами і склеює їх між собою, утворюючи таким чином захисний бар’єр, при дисбактеріозі зменшується. Даний процес регулюється специфічним білком зонуліном, який за фізіологічних умов регулює всмоктування харчових інгредієнтів і створює вибіркову прохідність молекул. При дисбактеріозі втрачається вибіркова проникність стінки кишечника, через неї починають проходити токсини, продукти неповного гідролізу й інші антигени, що створюють навантаження на імунну систему. Ці процеси сприяють виникненню харчової непереносимості, алергії і розвитку автоімунітету [62].
Враховуючи наведені дані літератури про сучасні погляди на причини розвитку й патогенез тиреоїдиту Хашимото, не можемо не погодитись із тезою, що він не є захворюванням щитоподібної залози. Це автоімунне захворювання організму, у результаті якого вражається щитоподібна залоза [63]. Така оцінка вказує на принципово дуже важливі відмінності, що дозволяють зрозуміти причини виникнення захворювання й розробити нові підходи до успішного лікування тиреоїдиту Хашимото на ранніх стадіях розвитку.
Участь авторів у підготовці статті: В.О. Шідловський — концепція і дизайн; О.В. Шідловський — аналіз літератури; М.І. Шеремет — написання тексту, редагування; Л.П. Сидорчук — аналіз літератури, написання тексту; І.В. Паньків — дизайн, написання тексту, редагування.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів і власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.

Список літератури

  1. Lee S.L. What is the global incidence of Hashimoto thyroiditis? Updated: Mar 25, 2020.
  2. Smyth M.C. Intestinal permeability and autoimmune diseases. Bioscience Horizons: The International Journal of Student Research. 2017. Vol. 10. hzx015. DOI: 10.1093/biohorizons/hzx015.
  3. Fröhlich E., Wahl R. Thyroid Autoimmunity: Role of Anti-thyroid Antibodies in Thyroid and Extra-Thyroidal Diseases. Frontiers in Immunology. 2017. Vol. 8. Article 521. PMID: 28536577. PMCID: PMC5422478. DOI: 10.3389/fimmu.2017.00521. 
  4. Campbell A.W. Autoimmunity and the Gut. Autoimmune Diseases. 2014. Vol. 2014. Article ID 152428. PMID: 24900918. PMCID: PMC4036413. DOI: 10.1155/2014/152428. 
  5. Antonelli A., Ferrari S.M., Corrado A., Di Domenicantonio A., Fallahi P. Autoimmune thyroid disorders. Autoimmunity Reviews. 2015. Vol. 14, issue 2. P. 174-180. PMID: 25461470. DOI: 10.1016/j.autrev.2014.10.016. 
  6. Паньків І.В. Частота автоімунного тиреоїдиту в жінок на тлі дефіциту вітаміну D. Міжнародний ендокринологічний журнал. 2017. № 13(5). С. 336-339. DOI: 10.22141/2224-0721.13.5.2017.110023.
  7. Шеремет М.І., Шідловський В.О., Сидорчук Л.П. Автоімунний тиреоїдит. Сучасні погляди на патогенез та лікування (огляд літератури). Ендокринологія. 2014. № 19(3). С. 227-235.
  8. Rose N.R., Bonita R., Burek C.L. Iodine: an environmental trigger of thyroiditis. Autoimmunity Reviews. 2002. Vol. 1. P. 97-103. PMID: 12849065. DOI: 10.1016/S1568-9972(01)00016-7.
  9. Rayman M.P. Multiple nutritional factors and thyroid disease, with particular reference to autoimmune thyroid disease. Proceedings of the Nutrition Society. 2018. Vol. 78, issue 1. P. 34-44. PMID: 30208979. DOI: 10.1017/S0029665118001192.
  10. McLeod D.S., Cooper D.S. The incidence and prevalence of thyroid autoimmunity. Endocrine. 2012. Vol. 42, issue 2. P. 252-265. DOI: 10.1007/s12020-012-9703-2.
  11. Effraimidis G., Wiersinga W.M. Mechanisms in endocrinology: autoimmune thyroid disease: old and new players. European Journal of Endocrinology. 2014. Vol. 170, issue 6. P. R241-R252. PMID: 24609834. DOI: 10.1530/EJE 14-0042.
  12. Duntas L.H., Stathatos N. Toxic chemicals and thyroid function: hard facts and lateral thinking. Reviews in Endocrine and Metabolic Disorders. 2015. Vol. 16, issue 4. P. 311-318. PMID: 26801661. DOI: 10.1007/s11154-016-9331-x.
  13. Brent G.A. Environmental exposures and autoimmune thyroid disease. Thyroid. 2010. Vol. 20. № 7. P. 755-761. PMID: 20578899. PMCID: PMC2935336. DOI: 10.1089/thy.2010.1636.
  14. Virili C., Centanni M. Does microbiota composition affect thyroid homeostasis? Endocrine. 2015. Vol. 49, issue 3. P. 583-587. DOI: 10.1007/s12020-014-0509-2.
  15. Ferrari S.M., Fallahi P., Antonelli A., Benvenga S. Environmental Issues in Thyroid Diseases. Frontiers in Immunology (Lausanne). 2017. Vol. 8. Article 50. DOI: 10.3389/fendo.2017.00050. eCollection 2017.
  16. Ferreira R.M., Pereira-Marques J., Pinto-Ribeiro I. [et al.]. Gastric microbial community profiling reveals a dysbiotic cancer-associated microbiota. Gut. 2018. Vol. 67, issue 2. P. 226-236. PMID: 29102920. PMCID: PMC5868293. DOI: 10.1136/gutjnl-2017-314205.
  17. Alkanani A.K., Hara N., Gottlieb P.A. [et al.]. Alterations in Intestinal Microbiota Correlate with Susceptibility to Type 1 Diabetes. Diabetes. 2015. Vol. 64, issue 10. P. 3510-3520. PMID: 26068542. PMCID: PMC4587635. DOI: 10.2337/db14-1847. 
  18. Breban M., Tap J., Leboime A. [et al.]. Faecal microbiota study reveals specific dysbiosis in spondyloarthritis. Annalls of the Rheumatic Diseases. 2017. Vol. 76, issue 9. P. 1614-1622. PMID: 28606969. DOI: 10.1136/annrheumdis-2016-211064.
  19. Köhling H.L., Plummer S.F., Marchesi J.R., Davidge K.S., Ludgate M. The microbiota and autoimmunity: Their role in thyroid autoimmune diseases. Clinical Immunology. 2017. Vol. 183. P. 63-74. PMID: 28689782. DOI: 10.1016/j.clim.2017.07.001.
  20. Nagy G., Huszthy P.C., Fossum E., Konttinen Y., Nakken B., SzodorayP. Selected Aspects in the Pathogenesis of Autoimmune Diseases. Mediators Inflammation. 2015. Vol. 2015. Article ID 351732. PMID: 26300591. PMCID: PMC4537751. DOI: 10.1155/2015/351732. 
  21. Berbers R.M., Nierkens S., van Laar J.M., Bogaert D., Leavis H.L. Microbial Dysbiosis in Common Variable Immune Deficiencies: Evidence, Causes, and Consequences. Trends in Immunology. 2017. Vol. 38, issue 3. P. 206-216. PMID: 28017520. DOI: 10.1016/j.it.2016.11.008. 
  22. Noone Y. Why can’t anyone tell you exactly ‘why’ you have autoimmune thyroiditis? URL: https://www.sbs.com.au/food/article/2018/05/03/why-cant-anyone-tell-you-exactly-why-you-have-autoimmune-thyroiditis.
  23. Opazo M.C., Ortega-Rocha E.M., Coronado-Arrázola I. [et al.]. Intestinal Microbiota Influences Non-intestinal Related Autoimmune Diseases. Frontiers in Microbiology. 2018. 9. 432. PMID: 29593681. PMCID: PMC5857604. DOI: 10.3389/fmicb.2018.00432. 
  24. Almonacid D.E., Kraal L., Ossandon F.J. [et al.]. 16S rRNA gene sequencing and healthy reference ranges for 28 clinically relevant microbial taxa from the human gut microbiome. PLoS ONE. 2017. № 14(2). e0176555. PMID: 28467461. PMCID: PMC5414991. DOI: 10.1371/journal.pone.0176555.
  25. Guarner F., Malagelada J.R. Gut Flora in Health and Disease. The Lancet. 2003. Vol. 361, issue 9356. P. 512-519. PMID: 12583961. DOI: 10.1016/S0140-6736(03)12489-0.
  26. Davidson A., Diamond B. Autoimmune diseases. The New England Journal of Medicine. 2001. Vol. 345. № 5. P. 340-350. DOI: 10.1056/NEJM200108023450506. 
  27. Fiedorová K., Radvanský M., Bosák J. [et al.]. Bacterial but Not Fungal Gut Microbiota Alterations Are Associated With Common Variable Immunodeficiency (CVID) Phenotype. Front Immunol. 2019. 10. 1914. PMID: 31456808. PMCID: PMC6700332. DOI: 10.3389/fimmu.2019.01914.
  28. Zhao F., Feng J., Li J. [et al.]. Alterations of the Gut Microbiota in Hashimoto’s Thyroiditis Patients. Thyroid. 2018. Vol. 28. № 2. P. 175-186. PMID: 29320965. DOI: 10.1089/thy.2017.0395.
  29. Aarts E., Ederveen T.H.A., J. Naaijen [et al.]. Gut microbiome in ADHD and its relation to neural reward anticipation. PLoS ONE. 2017. № 12(9). e0183509. PMID: 28863139. PMCID: PMC5581161. DOI: 10.1371/journal.pone.0183509.
  30. Ma Y., Shi N., Li M., Chen F., Niu H. Applications of next-generation sequencing in systemic autoimmune diseases. Genomics, Proteomics & Bioinformatics. 2015. Vol. 13, issue 4. P. 242-249. PMID: 2643094. PMCID: PMC4610970. DOI: 10.1016/j.gpb.2015.09.004.
  31. Miyake S., Kim S., Suda W. [et al.]. Dysbiosis in the gut microbiota of patients with multiple sclerosis, with a striking depletion of species belonging to clostridia XIVa and IV clusters. PLoS ONE. 2015. № 10(9). e0137429. PMID: 26367776. PMCID: PMC4569432. DOI: 10.1371/journal.pone.0137429.
  32. Xu H., Liu M., Cao J. [et al.]. The Dynamic Interplay between the Gut Microbiota and Autoimmune Diseases. J. Immunol. Res. 2019. 7546047. PMID: 31772949 PMCID: PMC6854958. DOI: 10.1155/2019/7546047.
  33. Selber-Hnatiw S., Rukundo B., Ahmadi M. [et al.]. Human gut microbiota: toward an ecology of disease. Frontiers in Microbiology. 2017. 8. 1265. PMID: 28769880. PMCID: PMC5511848. DOI: 10.3389/fmicb.2017.01265.
  34. Rose N.R., Bona C. Defining criteria for autoimmune diseases (Witebsky’s postulates revisited). Immunology Today. 1993. Vol. 14, issue 9. P. 426-430. DOI: 10.1016/0167-5699(93)90244-F. 
  35. Liang B., Mamula M.J. Molecular mimicry and the role of B lymphocytes in the processing of autoantigens. Cellular and Molecular Life Sciences CMLS. 2000. Vol. 57, issue 4. P. 561-568. PMID: 11130456. DOI: 10.1007/PL00000718. 
  36. O’Garra A., Vieira P. Regulatory T cells and mechanisms of immune system control. Nature Medicine. 2004. Vol. 10, issue 8. P. 801-805. PMID: 15286781. DOI: 10.1038/nm0804-801.
  37. Gallo A., Passaro G., Gasbarrini A., Landolfi R., Montalto M. Modulation of microbiota as treatment for intestinal inflammatory disorders: an uptodate. World Journal of Gastroenterology. 2016. Vol. 22, issue 32. P. 7186-7202. PMID: 27621567. PMCID: PMC4997632. DOI: 10.3748/wjg.v22.i32.7186.
  38. Blander J.M., Longman R.S., Iliev I.D., Sonnenberg G.F., Artis D. Regulation of inflammation by microbiota interactions with the host. Nature Immunology. 2017. Vol. 18, issue 8. P. 851-860. PMID: 28722709. PMCID: PMC5800875. DOI: 10.1038/ni.3780.
  39. Passos M., Moraes-Filho J.P. Intestinal microbiota in digestive diseases. Arquivos de Gastroenterologia. 2017. Vol. 54. № 3. P. 255-262. DOI: 10.1590/s0004-2803.201700000-31.
  40. Farhadi A., Banan A., Fields J., Keshavarzian A. Intestinal barrier: an interface between health and disease. Journal of Gastroenterology and Hepatology. 2003. Vol. 18, issue 5. P. 479-497. PMID: 12702039. DOI: 10.1046/j.1440-1746.2003.03032.x.
  41. Feng T., Elson C.O. Adaptive immunity in the host-microbiota dialog. Mucosal Immunology. 2011. Vol. 4, issue 1. P. 15-21. PMID: 20944557. PMCID: PMC4557730. DOI: 10.1038/mi.2010.60.
  42. Hooper L.V., Macpherson A.J. Immune adaptations that maintain homeostasis with the intestinal microbiota. Nature Reviews Immunology. 2010. Vol. 10, issue 3. P. 159-169. PMID: 20182457. DOI: 10.1038/nri2710. 
  43. Chairatana P., Nolan E.M. Defensins, lectins, mucins, and secretory immunoglobulin A: microbe-binding biomolecules that contribute to mucosal immunity in the human gut. Critical Reviews in Biochemistry and Molecular Biology. 2017. Vol. 52, issue 1. P. 45-56. PMID: 27841019. PMCID: PMC5233583. DOI: 10.1080/10409238.2016.1243654. 
  44. Mukherjee S., Hooper L.V. Antimicrobial defense of the intestine. Immunity. 2015. Vol. 42, issue 1. P. 28-39. DOI: 10.1016/j.immuni.2014.12.028.
  45. Litwińczuk M., Szydełko J., Szydełko M. The role of gut microbiota in patients with autoimmune thyroid diseases — current status and future perspectives. Journal of Education, Health and Sport. 2019. Vol. 9, issue 9. P. 816-827. eISNN 2391-8306. DOI: 10.5281/zenodo.3460391. URL: http://ojs.ukw.edu.pl/index.php/johs/article/view/7506.
  46. Richards J.L., Yap Y.A., McLeod K.H., MacKay C.R., Marino E. Dietary metabolites and the gut microbiota: an alternative approach to control inflammatory and autoimmune diseases. Clinical & Translation Immunology. 2016. Vol. 5, issue 5. e82. PMID: 27350881. PMCID: PMC4910123. DOI: 10.1038/cti.2016.29. 
  47. Shi N., Li N., Duan X., Niu H. Interaction between the gut microbiome and mucosal immune system. Military Medical Research. 2017. 4. 14. PMID: 28465831. PMCID: PMC5408367. DOI: 10.1186/s40779-017-0122-9. 
  48. Geremia A., Biancheri P., Allan P., Corazza G.R., Di Sabatino A. Innate and adaptive immunity in inflammatory bowel disease. Autoimmunity Reviews. 2014. Vol. 13, issue 1. P. 3-10. PMID: 23774107. DOI: 10.1016/j.autrev.2013.06.004.
  49. Fasching P., Stradner M., Graninger W., Dejaco C., Fessler J. Therapeutic potential of targeting the Th17/Treg axis in autoimmune disorders. Molecules. 2017. Vol. 22, issue 1. E134. PMID: 28098832. PMCID: PMC155880. DOI: 10.3390/molecules22010134.
  50. McGuckin M.A., Linden S.K., Sutton P., Florin T.H. Mucin dynamics and enteric pathogens. Nature Reviews Microbiology. 2011. Vol. 9, issue 4. P. 265-278. PMID: 21407243. DOI: 10.1038/nrmicro2538.
  51. Kelsall B. Recent progress in understanding the phenotype and function of intestinal dendritic cells and macrophages. Mucosal Immunology. 2008. Vol. 1, issue 6. P. 460-469. PMID: 19079213. PMCID: PMC4780321. DOI: 10.1038/mi.2008.61.
  52. Van Wijk F., Cheroutre H. Mucosal T cells in gut homeostasis and inflammation. Expert Reviev of Clinical Immunology. 2010. Vol. 6, issue 4. P. 559-566. PMID: 20594129. PMCID: PMC2976609. DOI: 10.1586/eci.10.34.
  53. Tomasello G., Tralongo P., Amoroso F. [et al.]. Dysmicrobism, Inlflammatory Bowel Disease And Thyroiditis: Analysis of the Literature. Journal of Biological Regulators and Homeostatic Agents. 2015. Vol. 29, issue 2. P. 265-272. PMID: 26122213.
  54. Weil Z.M., Borniger J.C., Cisse Y.M., Abi Salloum B.A., Nelson R.J. Neuroendocrine control of photoperiodic changes in immune function. Frontiers Neuroendocrinology. 2015. Vol. 37. P. 108-118. DOI: 10.1016/j.yfrne.2014.10.001. 
  55. Rodríguez Y., Rojas M., Gershwin M.E., Anaya J.M. Tick-borne diseases and autoimmunity: A comprehensive review. Journal of Autoimmunity. 2018. Vol. 88, issue 22. P. 21-42. DOI: 10.1016/j.jaut.2017.11.007. 
  56. Vojdani A. A Potential Link between Environmental Triggers and Autoimmunity. Autoimmune Diseases. 2014. Vol. 2014. Article ID 437231. DOI: 10.1155/2014/437231.
  57. Campbell A.W. Pesticides: our children in jeopardy. Alternative Therapies in Health and Medicine. 2013. Vol. 19. № 1. P. 8-10. PMID: 23341422. 
  58. Dolan K.T., Chang E.B. Diet, gut microbes, and the pathogenesis of inflammatory bowel diseases. Molecular Nutrition Food Research. 2017. Vol. 61, issue 1. PMID: 27346644. PMCID: PMC5331923. DOI: 10.1002/mnfr.201600129. 
  59. Kellman R. Hashimoto’s Thyroiditis: We Can Win This Battle! URL: https://www.huffpost.com/entry/hashimotos-thyroiditis-we_2_b_7118690. 
  60. Petru G., Stunzner D., Lind P., Eber O., Mose J.R. Antibodies to Yersinia enterocolitica in immunogenic thyroid diseases. Acta Medica Austriaca. 1987. Vol. 14, issue 1. P. 11-14. PMID: 3618088. 
  61. Desailloud R., Hober D. Viruses and thyroiditis: an update. Virology Journal. 2009. 6. 5. PMID: 19138419. PMCID: PMC2654877. DOI: 10.1186/1743-422X-6-5. 
  62. Fasano A., Shea-Donohue T. Mechanisms of Disease: the role of intestinal barrier function in the pathogenesis of gastrointestinal autoimmune diseases. Nature Clinical Practice Gastroenterology & Hepatology. 2005. Vol. 2. P. 416-422. PMID: 16265432. DOI: 10.1038/ncpgasthep0259.
  63. Mindd Foundation Autoimmune Thyroid Disease Begins with the Diet, Not in the Thyroid. URL: https://mindd.org/autoimmune-thyroid-disease-begins-diet/.

Повернутися до номеру