Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"News of medicine and pharmacy" №4 (686), 2019

Back to issue

Як правильно вибрати й призначити інгібітор АПФ

Authors: Лазарєв П.О.
Доцент, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна

Categories: Cardiology

Sections: Specialist manual

print version

Інгібітори АПФ у терапії неускладненої артеріальної гіпертензії

► Стратегія медикаментозного лікування хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) повинна базуватися на алгоритмі, поданому на рис. 1 (Рекомендації Європейського товариства кардіологів (ЄТК) і Європейського товариства гіпертензії з лікування АГ 2018 р.).
► Інгібітори АПФ (ІАПФ) становлять основу антигіпертензивної терапії для більшості пацієнтів.
► Із 2004 року ЄТК не змінює свою позицію щодо застосування різних представників класу інгібіторів АПФ з метою зниження артеріального тиску (АТ) як такого [1].
 
Експертний консенсус щодо застосування ІАПФ при серцево-судинних захворюваннях
Оскільки механізм дії різних інгібіторів АПФ не відрізняється, їх фармакологічні ефекти пов’язують із властивостями класу в цілому. Незважаючи на це, існують важливі відмінності в здатності зв’язуватися з тканинним АПФ і фармакокінетичних властивостях окремих препаратів, що може визначати суттєві відмінності в концентрації в тканинах і клінічних ефектах. Клінічне значення цих особливостей до цього часу не було доведено. По суті, всі доступні інгібітори АПФ можна розглядати як однаково ефективні для зниження артеріального тиску. Вибір і дози інгібіторів АПФ повинні базуватися на результатах клінічних досліджень, у яких показана користь від застосування цих препаратів.

► Зверніть увагу!

► Не слід призначати каптоприл для щоденного контролю АТ, перевага надається препаратам пролонгованої дії. Каптоприл слід використовувати для швидкого зниження АТ.
► Призначення лізиноприлу (препарат виводиться виключно нирками) у пацієнтів похилого віку вимагає регулярного лабораторного контролю рівня креатиніну з подальшим (обов’язковим!) розрахунком показника швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ). Це пов’язано з поступовим віковим зниженням ШКФ, навіть за відсутності супутньої патології нирок. Якщо пацієнт не буде дотримуватись цих заходів, краще обрати інший ІАПФ.
► При ШКФ < 50 мл/хв максимальна доза раміприлу становить 5 мг на добу, а не 10 мг. Максимальна дозволена добова доза для дорослих пацієнтів із погіршеною функцією печінки становить 2,5 мг на добу.
► Для пацієнтів із неускладненою АГ більш важливий вибір якісного лікарського засобу для досягнення цільового АТ, ніж вибір тієї чи іншої молекули.
► Зазвичай високоліпофільним препаратам (раміприл, зофеноприл) надається перевага за наявності супутньої ішемічної хвороби серця в пацієнтів з АГ.
► У випадках поєднання АГ із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) препаратом вибору є еналаприл, тому що він має найбільшу доказову базу як у хворих із серцевою недостатністю, так і у хворих із безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду (ФВ) < 35 % без клінічних проявів хронічної серцевої недостатності).

ІАПФ у терапії хронічної серцевої недостатності

Які інгібітори призначати?
Як призначати їх правильно?
В усіх міжнародних рекомендаціях розглядають призначення лише 5 препаратів, для яких у великих клінічних міжнародних дослідженнях були визначені оптимальні режими дозування [2].
► Каптоприл слід призначати тільки тоді, коли є впевненість у тому, що пацієнт дійсно буде приймати препарат 3 рази на добу.

ІАПФ у терапії післяінфарктних пацієнтів

► ІАПФ хворим на гострий інфаркт міокарда (ІМ) зазвичай призначають у стаціонарі.
► При зниженій ФВ (< 40 %) слід продовжувати постійний прийом ІАПФ.
► У пацієнтів із клінічними проявами хронічної серцевої недостатності або безсимптомно зниженою ФВ після ІМ тривале застосування інгібіторів АПФ знижує ризик смерті й розвитку тяжкої серцевої недостатності.
► При збереженій ФВ слід продовжити призначення протягом 1 року, після цього періоду доцільна консультація кардіолога.
► Якщо немає побічних дій, не слід змінювати призначений у стаціонарі препарат.
► У разі виникнення стенокардії доцільно замінити попередній ІАПФ на зофеноприл у порівнянній дозі (зофеноприл здатен зменшувати кількість нападів стенокардії в 3 рази).
► Призначення зофеноприлу в дозі від 30 до 60 мг на добу після перенесеного гострого ІМ пацієнтам зі збереженою ФВ лівого шлуночка дозволяє зменшити на 44 % ризик виникнення в них різних проявів ішемії [3].

► ІАПФ у клінічній практиці

► Артеріальна гіпертензія: ефективне зниження АТ, запобігання ушкодженням органів-мішеней.
► Серцева недостатність: зниження смертності, госпіталізацій, проявів ХСН та ІМ.
► Асимптоматична дисфункція лівого шлуночка: профілактика серцевої недостатності, госпіталізацій та ІМ.
► Після перенесеного ІМ: зниження смертності, виникнення та прогресування ХСН, повторних ІМ.
► Гострий ІМ: зниження смертності, частоти розвитку ХСН.
 Ішемічна хвороба серця: зниження смертності, ІМ, інсультів, реваскуляризацій, частоти розвитку ХСН, ниркової дисфункції.
 Інсульт: зменшення повторних інсультів і судинних подій.
 Діабет: зниження ниркової дисфункції/смертності.
Список літератури знаходиться в редакції


Back to issue