Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Міжнародний ендокринологічний журнал Том 14, №4, 2018

Повернутися до номеру

Сучасні підходи до терапії синдрому дефіциту тестостерону у чоловіків, хворих на цукровий діабет 2-го типу

Автори: Лучицький Є.В., Лучицький В.Є.
ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренка НАМН України», м. Київ, Україна

Рубрики: Ендокринологія

Розділи: Медичні форуми

Версія для друку

Тестостеронова недостатність (ТН) у чоловіків є глобальною проблемою, оскільки несприятливо впливає на функцію багатьох органів і систем організму, призводить до ендокринних і метаболічних змін, зниження якості життя. Підвищений ризик розвитку ТН спостерігається у чоловіків із цукровим діабетом 2-го типу (ЦД-2). За результатами наших досліджень знижений рівень тестостерону (Т) у крові відзначався у 58 % пацієнтів із ЦД-2. У рекомендаціях ендокринологічних асоціацій чоловікам із низькими рівнями Т у крові та симптомами й ознаками ТН необхідно призначати тестостеронозамісну терапію (ТЗТ), оскільки своєчасне систематичне лікування може покращити прояви ТН і сприятливо вплинути на метаболічні порушення, що асоціюються з ТН і коморбідними станами. Проблемними питаннями є порогові рівні загального Т (зТ) у крові, при яких показана ТЗТ, тривалість прийому препаратів Т, а також їх відповідність сучасним вимогам до препаратів Т. 
Мета дослідження — оцінка ефективності препаратів тестостерону з різною тривалістю дії у чоловіків, хворих на ЦД-2 з тестостероновою недостатністю.
Матеріали та методи. Замісна терапія препаратами Т проводилася 93 чоловікам із ЦД-2 і клінічно та лабораторно підтвердженим андрогенним дефіцитом. ТЗТ призначали пацієнтам із рівнями зТ < 8 нмоль/л або 8–12 нмоль/л при наявності симптомів та ознак ТН, які визначали за шкалою AMS. Концентрацію гормонів гіпофізарно-статевої системи в крові визначали імуноферментним методом. Пацієнти дослідної групи були розподілені на три підгрупи: перша група отримувала за схемою внутрішньом’язово 4 мл масляного розчину тестостерону ундеканоату (1000 мг), друга — внутрішньом’язово 1 мл масляного розчину суміші ефірів тестостерону, третя — нашкірний гель тестостерону. Контрольну групу становили 24 практично здорових чоловіки без ЦД-2 та ознак андрогенного дефіциту.
Результати. У пацієнтів першої групи середній рівень зТ у крові перед початком лікування становив 8,3 моль/л і був вірогідно нижчим від показника контрольної групи (19,4 ± 1,7 нмоль/л), p > 0,05. Через 3 місяці після введення препарату тестостерону відзначено вірогідне підвищення середньої концентрації зТ у крові обстежених пацієнтів до 14,6 ± 0,9 нмоль/л (р < 0,05). На тлі проведення ТЗТ стабілізація рівня зТ на рівні еугонадних значень у крові чоловіків із ЦД-2 спостерігалася і через 9 місяців (після четвертої ін’єкції) (16,8 ± 0,9 нмоль/л), р < 0,05, порівняно з показником до початку ТЗТ. У обстежених чоловіків другої групи середній рівень зТ становив 7,78 ± 0,39 нмоль/л і був вірогідно нижчим, ніж аналогічний показник у контрольній групі (p < 0,001). ТЗТ ін’єкційним препаратом суміші ефірів тестостерону привела до вірогідного збільшення середніх концентрацій зТ протягом періоду спостереження. Середній рівень зТ становив 11,81 ± 0,86 нмоль/л (р <0,05). Продовження ТЗТ засвідчило зростання середніх концентрацій зТ під час контрольних досліджень через 6 та 9 місяців до 13,21 ± 0,91 нмоль/л та 14,23 ± 0,78 нмоль/л відповідно. Середня концентрація зТ у досліджуваній групі через 9 місяців ТЗТ хоча й досягала еугонадних значень для дорослих чоловіків, але була вірогідно нижчою, ніж у контрольній групі, — 14,23 ± 0,78 нмоль/л vs 20,12 ± 0,73 нмоль/л у групі контролю (p < 0,05). У пацієнтів третьої групи, які отримували гелевий препарат тесто–стерону, середній рівень зТ до лікування становив 7,81 ± 0,81 нмоль/л, а через 3 місяці застосування препарату спостерігалося вірогідне збільшення рівнів зТ до 16,7 ± 0,34 нмоль/л (p < 0,001).
Висновки. У чоловіків із ЦД-2 і тестостероновою недостатністю тестостеронозамісна терапія з використанням гелевого та ін’єкційного препарату тестостерону тривалої дії відповідає сучасним вимогам і є ефективним методом корекції андрогенного дефіциту.


Повернутися до номеру