Международный эндокринологический журнал 3(9) 2007
Вернуться к номеру
Динаміка розповсюдження тиреоїдної патології серед населення в регіонах з різним ступенем йодного дефіциту та напрямки профілактики
Авторы: А.М. ТИМЧЕНКО, К.В. МІСЮРА,
Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського АМН України, м. Харків
Рубрики: Эндокринология
Разделы: Клинические исследования
Версия для печати
Резюме
Динамічними спостереженнями за розповсюдженням різних видів тиреоїдної патології серед населення України в залежності від регіонального ступеня йодного дефіциту в довкіллі підтверджені такі основні закономірності, зокрема: основним критерієм ендемічності за йодним дефіцитом вважається розповсюдження дифузного нетоксичного зоба серед дітей 7–14 років та підлітків 15–17 років; розповсюдженість дифузного нетоксичного зоба серед населення пропорційно залежить від ступеня йодного дефіциту; розповсюдження тиреотоксикозу, гіпотиреозу та тиреоїдитів пов’язане здебільшого з іншими факторами довкілля.
Ключевые слова
тиреоїдна патологія, зумовлена йодним дефіцитом, епідеміологія, профілактика.
Динаміка вивчення основних закономірностей розповсюдження загального рівня та окремих видів тиреоїдної патології серед населення України має особливе значення, оскільки такий підхід відображає ефективність соціальних профілактичних заходів та відкриває шляхи подальшого розвитку медичної допомоги.
Мета дослідження. Вивчення динаміки захворюваності населення на різні види тиреоїдної патології залежно від ступеня йодного дефіциту в навколишньому середовищі окремих регіонів України як основи для підтвердження виявлених закономірностей у цьому напрямку та обгрунтування диференційованого підходу до проведення профілактичних заходів.
Об’єкт та методи дослідження
У роботі використані офіційні статистичні дані щодо ендокринологічної захворюваності населення України, територіальному розподілу та складу населення по регіонах, що віднесені за результатами хіміко-геологічних досліджень до регіонів з вираженим йодним дефіцитом (ВЙД), частково вираженим йодним дефіцитом (ЧВЙД), помірним йодним дефіцитом (ПЙД), незначним йодним дефіцитом та достатнім йодним забезпеченням (НЙД та ДЙЗ).
На одержані абсолютні дані щодо захворюваності населення з урахуванням вікового складу та територіального розподілу розраховані інтенсивні (на 100 тисяч осіб) та екстенсивні показники з обчисленням вірогідності відмінностей за t-критерієм Стьюдента [1–4].
Результати дослідження
Аналіз результатів проведеного дослідження показав, що розповсюдженість різних видів тиреоїдної патології в Україні за період з 2000 до 2005 рр. зросла на 9,3 %, досягнувши 1 752 905 випадків, що охоплює 3,7 % складу населення, а в показниках інтенсивності становить 3721,6 випадку на 100 тис. осіб.
При цьому загальні інтенсивні показники захворюваності на тиреоїдну патологію дітей 0–14 років не мають чіткої направленості до зростання, залишаючись на рівні 6 тис. випадків на 100 тис. дітей, у той час як захворюваність дорослих та підлітків зросла з 2,5 тис. до 3,2 тис. випадків на 100 тис. осіб,
р < 0,001).
р < 0,001).
У проведених дослідженнях по окремих роках підтверджена з високим ступенем вірогідності залежність розповсюдженості тиреоїдної патології серед населення від місця проживання в різних умовах йодного забезпечення за критерієм вмісту йоду в навколишньому середовищі [5, 6].
Так, якщо в західних регіонах України, де має місце ВЙД, загальний рівень розповсюдженості тиреоїдної патології серед населення в динаміці коливається на рівні 6,3–6,7 тис. випадків на 100 тис. населення, у регіонах із ЧВЙД — від 4,2 до 4,6 тис., то в регіонах із ПЙД — від 1,7 до 2,8 тис., а в регіонах із НЙД та ДЙЗ — лише на рівні 1,6–1,8 тис., р < 0,001. Серед дітей відзначені показники знижуються від 13,1 до 1,2 тис. випадків на 100 тис. дітей, серед дорослих та підлітків відповідно від 5,5 до 1,4 тис.,
р < 0,001.
р < 0,001.
Найбільш чітка залежність захворюваності населення від вмісту йоду в навколишньому середовищі спостерігається за розповсюдженням дифузного нетоксичного зоба (ДНЗ). Якщо загальнодержавні показники розповсюдженості ДНЗ 1-го ст. серед населення залишаються на рівні 2,4 тис. випадків
на 100 тис. населення, то люди, що проживають у регіонах із ВЙД, хворіють на ДНЗ 1-го ст. із частотою 5,1–6,4 тис., населення регіонів із ЧВЙД — на рівні 3 тис., у регіонах із ПЙД — 1,5 тис., а в регіонах із НЙД та ДЙЗ — лише з частотою 0,4–0,7 тис. випадків на 100 тис. населення, р < 0,001.
на 100 тис. населення, то люди, що проживають у регіонах із ВЙД, хворіють на ДНЗ 1-го ст. із частотою 5,1–6,4 тис., населення регіонів із ЧВЙД — на рівні 3 тис., у регіонах із ПЙД — 1,5 тис., а в регіонах із НЙД та ДЙЗ — лише з частотою 0,4–0,7 тис. випадків на 100 тис. населення, р < 0,001.
Висока залежність різкого підвищення розповсюдженості ДНЗ 1-го ст. серед населення від збільшення в місцях проживання йодного дефіциту в довкіллі чітко простежується в різних вікових групах дорослих та дітей. При цьому, якщо діти хворіють на ДНЗ 1?го ст. в середньому по Україні з частотою 5,7–6,3 тис. випадків на 100 тис. осіб, то в регіонах із ВЙД показники досягають 14,7 тис. випадків, а в регіонах із НЙД та ДЙЗ — 1,1 тис. випадків, р < 0,001.
У той же час звертає на себе увагу закономірність, що діти різних вікових груп мають значні відмінності в захворюваності на ДНЗ 1-го ст. залежно від ступеня йодного дефіциту в навколишньому середовищі. Так, якщо діти 0–6 років хворіють у середньому з частотою 3,5 тис. випадків у регіонах із ВЙД, 1,7 тис. — у регіонах із ЧВЙД, 0,5 тис. — у регіонах із ПЙД та 0,2 тис. — у регіонах із НЙД та ДЙЗ, то діти 7–14 років мають значно більш високі показники (відповідно 18,8; 12,6; 4,3; 1,7 тис. випадків на 100 тис. осіб, р < 0,001).
Підлітки 15–17 років також мають високі показники захворюваності на ДНЗ 1-го ст. і чітку залежність від підвищеності рівня йодного дефіциту (відповідно 16,4; 11,4; 5,7; 2,6 тис. випадків на
100 тис. осіб, р < 0,001).
100 тис. осіб, р < 0,001).
Розповсюдження ДНЗ 1-го ст. серед дорослих підтверджує також залежність від рівня йоду в довкіллі в напрямку підвищення його частоти із збільшенням йодного дефіциту, але інтенсивні показники значно нижчі і майже не відрізняються від наведених показників серед дітей 0–6 років (відповідно 2,8; 1,5; 1,0; 0,5 тис. випадків на 100 тис. осіб,
р < 0,001). У динаміці наведені показники мали незначну варіабельність без направленості до збільшення.
р < 0,001). У динаміці наведені показники мали незначну варіабельність без направленості до збільшення.
Регіональні показники захворюваності населення на ДНЗ 2–3-го ст. характеризувалися значно нижчими величинами, але також чітко відображали залежність їх підвищення в регіонах із більш вираженим йодним дефіцитом. Так, населення регіонів із ВЙД мало рівень захворюваності на ДНЗ 2–3-го ст. у динаміці від 684,8 до 739,2 випадку на 100 тис. населення, у регіонах із ЧВЙД — відповідно 422,9 і 494,3, у регіонах із ПЙД — 326,8 і 413,9 та в регіонах із НЙД та ДЙЗ — 113,1 і 211,2 випадку, р < 0,001.
Підвищення рівня розповсюдження ДНЗ 2–3-го ст. залежно від зниження йоду в довкіллі спостерігається практично в усіх вікових групах населення. Серед дорослих частота захворюваності населення на ДНЗ 2–3-го ст. перебуває в межах від 800,0 випадку на
100 тис. населення в регіонах із ВЙД до 100,0 в регіонах із майже достатнім йодозабезпеченням; серед дітей 0–6 років — від 100,0 до 12,1; серед дітей 7–14 років — від 900,0 до 170,1; серед підлітків — від 1806,5 до 314,9, р < 0,001.
100 тис. населення в регіонах із ВЙД до 100,0 в регіонах із майже достатнім йодозабезпеченням; серед дітей 0–6 років — від 100,0 до 12,1; серед дітей 7–14 років — від 900,0 до 170,1; серед підлітків — від 1806,5 до 314,9, р < 0,001.
Вузловий зоб (ВЗ) як нозологічна форма, що пов’язана з онкологією, посідає особливе місце в тиреоїдології. Частка ВЗ у структурі тиреоїдної патології становить 4,6 %. Розповсюдження ВЗ серед населення за вказані роки має чітку направленість до зростання, досягнувши в 2005 р. 344,9 випадків проти 197,8 на 100 тис. населення в 2000 р., р < 0,001. Темпи зростання розповсюдження ВЗ серед населення перевищують інші види тиреоїдної патології.
Підтверджується також і раніше відзначена нами закономірність про зв’язок більш високої розповсюдженості ВЗ серед населення, що проживає в регіонах із значним йодним дефіцитом. Але відзначена залежність має набагато нижчий рівень порівняно з ДНЗ. Так, розповсюдження ВЗ серед населення Закарпатської (235,9), Івано-Франківської (245,4), Львівської (210,5), Тернопільської (221,3), Чернівецької (208,4) областей та АР Крим (251,2), що віднесені до регіонів з ВЙД, не має чіткого зв’язку із зазначеним вище. У той же час у Сумській (626,9), Херсонській (419,2), Дніпропетровській (328,3), Донецькій (343,8), Полтавській (316,2) областях маємо значно більш високу частоту захворюваності населення на ВЗ, у той час як за критерієм вмісту йоду в довкіллі ці регіони не належать до йододефіцитних.
У зв’язку з відзначеним в етіопатогенетичному поясненні розвитку ВЗ набувають значення крім йодного дефіциту й інші концепції, зокрема про можливий вплив на гіперпластичні процеси селену, фтору, медикаментів, хімічних факторів забруднення довкілля тощо.
У той же час узагальнені інтенсивні показники розповсюдження ВЗ свідчать, що найвищі показники цієї тиреоїдної патології спостерігаються серед населення регіонів із ЧВЙД, що підвищилися за період спостереження з 309,5 до 549,7 випадку на
100 тис. населення, у той час як у регіонах із ВЙД — відповідно з 223,9 до 302,9, у регіонах із ПЙД — з 186,4 до 344,4, у регіонах із НЙД та ДЙЗ — з 121,3 до 246,9. Відзначена закономірність розповсюдження ВЗ серед населення, що проживає в регіонах із різним ступенем йодного дефіциту, чітко відзначається серед усіх вікових груп населення, але рівень її неоднаковий. Так, діти до 6 років хворіють на ВЗ із частотою від 2,0 до 0,2 випадку на 100 тис. дітей залежно від зниження рівня йодного дефіциту, діти 7–14 років — відповідно від 30,0 до 10,0, підлітки 15–17 років — від 140,0 до 40,0 та дорослі — від 300,0 до 200,0, р < 0,05.
100 тис. населення, у той час як у регіонах із ВЙД — відповідно з 223,9 до 302,9, у регіонах із ПЙД — з 186,4 до 344,4, у регіонах із НЙД та ДЙЗ — з 121,3 до 246,9. Відзначена закономірність розповсюдження ВЗ серед населення, що проживає в регіонах із різним ступенем йодного дефіциту, чітко відзначається серед усіх вікових груп населення, але рівень її неоднаковий. Так, діти до 6 років хворіють на ВЗ із частотою від 2,0 до 0,2 випадку на 100 тис. дітей залежно від зниження рівня йодного дефіциту, діти 7–14 років — відповідно від 30,0 до 10,0, підлітки 15–17 років — від 140,0 до 40,0 та дорослі — від 300,0 до 200,0, р < 0,05.
Особливо високі показники захворюваності населення на ВЗ реєструються в динаміці у м. Києві (807,6), Київській (720,4), Чернігівській (671,9), Житомирській (547,2), Волинській (439,7), Вінницькій (436,9) та Сумській (626,9) областях.
Аналіз даних з розповсюдженості окремих видів тиреоїдної патології в динаміці підтвердив також, що такі її види, як гіпотиреоз, тиреотоксикоз, тиреоїдит, злоякісні новоутворення, не відображають за частотою їх виникнення серед населення залежність від ступеня йодного дефіциту в довкіллі.
У той же час загальні показники розповсюдження гіпотиреозу серед населення України підвищилися за роки спостереження на 30 % (з 115,2 до 151,9 випадку на 100 тис. населення, р < 0,05). Серед дітей відзначені показники зросли з 13,0 до 20,0, серед підлітків — з 25,0 до 35,0, серед дорослих — з 130,6 до 170,0, р < 0,05.
У регіонах із різним ступенем йодного дефіциту середні показники захворюваності населення на гіпотиреоз були такими: ВЙД — 141,1, ЧВЙД — 151,0, ПЙД — 153,8, НЙД та ДЙЗ — 158,6 випадку на 100 тис. населення.
При цьому звертає на себе увагу постійне зростання післяопераційних гіпотиреозів, чисельність яких досягла в Україні 59,9 % від загальної кількості. Перш за все це стосується м. Києва, Київської, Житомирської, Херсонської, Дніпропетровської, Черкаської, Чернігівської областей. Високий рівень післяопераційних гіпотиреозів у цих регіонах впливає і на загальнодержавні показники, у той час як в більшості областей показники знаходяться на рівні до 40 %.
Практично залишається незмінною розповсюдженість тиреотоксикозу серед населення України впродовж останнього десятиріччя, загальні інтенсивні показники якого знаходяться на рівні 80–100 випадків на 100 тис. населення. У дітей цей вид тиреоїдної патології має взагалі спорадичний характер виникнення. Відсутня також залежність розвитку тиреотоксикозу серед населення, що проживає в регіонах із різним ступенем йодного дефіциту.
Протилежна направленість порівняно з розповсюдженістю ДНЗ підтверджена захворюваністю на тиреоїдит населення, що проживає в різних умовах йодного дефіциту. Зокрема, населення, що проживає за умов незначного йодного дефіциту (НЙД — до цієї категорії віднесені регіони з ПЙД, НЙД та ДЙЗ), хворіє на тиреоїдити зі значно більшою частотою, ніж населення регіонів, де спостерігається виражений йодний дефіцит.
Так, при загальній закономірності для всього населення України, яка характеризується зростанням у динаміці частоти розповсюдженості тиреоїдитів у середньому на 30 % (179,6 у 2000 р., 227,8 у 2003 р., 240,8 у 2004 р., 256,0 випадків на 100 тис. населення в 2005 р., р < 0,001), інтенсивні показники для населення регіонів з ВЙД у 2005 р. мали величини 218,0 проти 142,5 у 2000 р., у той час як серед населення регіонів з НЙД вони досягли в середньому 284,2, а в регіонах із НЙД та ДЙЗ навіть 317,4 випадків на
100 тис. населення, р < 0,001.
100 тис. населення, р < 0,001.
Відзначена закономірність, що чітко проявляється і при динамічному спостереженні за більш високою захворюваністю населення на тиреоїдити, що проживає в регіонах із НЙД, проявляється в усіх його вікових категоріях при загальній направленості збільшення частоти цієї тиреоїдної патології із віком. Так, якщо захворюваність на тиреоїдити дітей 0–6 років, що проживають в регіонах із ВЙД і НЙД, має спорадичний характер на рівні 2,0, 4,0 випадку на 100 тис. дітей відповідно, то діти 7–14 років мають показники на рівні 60,0, 90,0, підлітки 15–17 років — 190,0, 230,0, дорослі — 250,0, 325,0, р < 0,001.
Що стосується захворюваності населення на злоякісні новоутворення щитоподібної залози, то при загальній направленості до зростання її показників в Україні (35,3 в 2000 р. проти 50,2 випадку на 100 тис. населення в 2005 р., р < 0,001) ми не наважуємося в повному обсязі стверджувати, що така закономірність має місце, оскільки вважаємо, що для таких висновків потрібні подальші спостереження. Підставою для такого ствердження ми вважаємо невисоку частоту розповсюдження цієї патології серед населення, особливо серед дітей та підлітків, в умовах якої незначна варіабельність випадків по окремих роках різко змінює інтенсивні величини показників. Великі розбіжності показників по окремих регіонах, відсутність єдиних методичних підходів до хірургічного лікування ВЗ, складність верифікації новоутворень при світловій мікроскопії, що мають переважне розповсюдження (фолікулярні, папілярні раки) та дуже незначні їх морфологічні відмінності, недостатній рівень підготовки морфологів та цитологів у більшості регіонів також впливають на показники. Звертають на себе увагу дуже високі показники розповсюдженості злоякісних новоутворень у м. Києві (123,8), Київській (114,3), Херсонській (88,5) областях. Перевищують середньоукраїнські дані показники в Чернігівській (59,5), Вінницькій (66,9) та Дніпропетровській (58,6) областях, що потребує подальшого вивчення.
Отже, проведені динамічні спостереження за розповсюдженням різних видів тиреоїдної патології серед населення України, що проживає в різних умовах йодного дефіциту, дали можливість визначити основні закономірності в цій важливій у соціальному відношенні проблемі та розробити напрямки для подальшого наукового рішення профілактичних заходів щодо йододефіцитної патології щитоподібної залози.
Висновки
1. Основним видом тиреоїдної патології, зумовленої нестачею йоду, є дифузний нетоксичний зоб.
2. Діти віком 7–14 років, підлітки 15–17 років вважаються основною групою підвищеного ризику розвитку йододефіцитних захворювань.
3. Оскільки практично по всій території України відзначається йодна недостатність, слід здійснювати масову йодну профілактику шляхом йодування кухонної солі та групову профілактику серед дітей 7–14 років та підлітків.
4. Профілактику йодного дефіциту в регіонах із нормальним йодним забезпеченням слід здійснювати індивідуально та за групами, враховуючи розповсюдження дифузного нетоксичного зоба, автоімунного тиреоїдиту та здійснюючи моніторинг йодного забезпечення.
5. Враховуючи, що в більшості регіонів України переважає легкий ступінь йодного дефіциту, масову профілактику необхідно проводити випробуваними методами, зокрема йодованою кухонною сіллю із вмістом 20 мкг йоду в 1 г солі.
Список литературы
1. Основні показники діяльності ендокринологічної служби України за 2000–2005 рр. — Київ.
2. Матасар И.П., Салий Н.С., Ермолова Ю.В. Йодная недостаточность — причина многих заболеваний для настоящего и будущих поколений // Здоровье и питание. — 1998. — № 3–4. — С. 8-10.
3. Розподіл постійного населення України за статтю та віком станом на 1 січня 2006 р. Статистичний збірник. — Київ, 2006. — С. 393.
4. Тимченко А.М. Медичні та соціальні проблеми профілактики йододефіцитних захворювань. Повідомлення ІІ: Йодобумовлені особливості розповсюдженості окремих видів тиреопатології серед населення // Пробл. ендокрин. патол. — 2005. — № 2. — С. 35-45.
5. Тимченко А.М. Ендемічний зоб (обговорення консенсусу та шляхи вирішення проблеми) // Міжнар. ендокрин. журн. — 2006. — № 3 (5). — С. 9-12.
6. Тимченко А.М., Караченцев Ю.І., Місюра К.В., Козаков О.В. Динаміка розповсюдженості вузлового зоба серед населення регіонів з різним ступенем йоддефіциту // Наукові та практичні проблеми ендокринної патології в різних вікових періодах: Мат-ли наук.-практ. конф. з міжнар. участю. Харків, 23–24 листоп. 2006 р. — Харків. — 2006. — С. 78-79.