Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"News of medicine and pharmacy" 3 (566) 2016

Back to issue

Досвід ефективної монотерапії функціональних захворювань органів травлення у військовослужбовців

Authors: Палій І.Г., Заїка С.В., Ксенчин О.О., Миршук Н.М. - Кафедра внутрішньої та сімейної медицини, Вінницький національний медичний університет імені М.І. Пирогова, м. Вінниця, Україна

Categories: Gastroenterology

Sections: Clinical researches

print version

Статья опубликована на с. 8-10 (Укр.)

 

Симптоми диспепсії належать до найбільш поширених гастроентерологічних скарг і можуть супроводжувати як функціональні, так і органічні захворювання органів травлення. В економічно розвинутих країнах диспептичні скарги виявляються у 30–40 % населення і є причиною 4–5 % всіх звернень до лікарів загальної практики [13].

Нерозпізнані диспептичні симптоми можуть бути викликані органічними порушеннями: пептичною виразкою шлунка або дванадцятипалої кишки, гастроезофагеальною рефлюксною хворобою, жовчнокам’яною хворобою, злоякісною пухлиною та іншими.
Серед необстежених осіб із диспепсією від 1/3 до половини хворих будуть мати органічне захворювання, проте під час клінічної діагностики у значної частини пацієнтів не виявляється порушень, які могли б спричинювати диспептичні симптоми [11]. Таким пацієнтам встановлюється діагноз «функціональна диспепсія» — клінічний діагноз, який відображає наявність у хворого певних клінічних симптомів, що виникають не в результаті супутніх хронічних запальних змін слизової оболонки шлунка, а внаслідок порушень шлункової секреції, гастродуоденальної моторики, вісцеральної чутливості, нерідко обумовлених нервово-психічними факторами.
Хоча патогенез функціональної диспепсії вивчений ще не повною мірою, проте певні механізми її розвитку сьогодні можна вважати розшифрованими. Як будь-яке функціональне порушення моторики органів травлення, функціональна диспепсія обумовлена порушеннями нейрогуморальної регуляції моторної функції, в даному випадку — верхніх відділів травного тракту, шлунка та дванадцятипалої кишки. По суті, основну роль тут відіграє дискоординація роботи регуляторних ланок різного рівня, що призводить до дискінезії підпорядкованих органів.
Крім того, не викликає сумнівів важлива роль стану центральної нервової системи в розвитку функціональної диспепсії. Доведено, що існує зв’язок функціональних порушень з розладами психоемоційної сфери, в першу чергу з депресією і занепокоєнням. Стресові ситуації часто провокують погіршення самопочуття хворих з функціональною диспепсією.
Особливою групою хворих, які піддаються підвищеному ризику виникнення патології шлунково-кишкового тракту (ШКТ), є військовослужбовці, що перебувають у польових умовах під час війни та в період бойової підготовки. Проблема здоров’я військовослужбовців, у зв’язку з ускладненою в останній час військово-політичною обстановкою в Україні, є однією з актуальних для вітчизняної медицини, а питання профілактики та лікування цих груп населення являють науковий і практичний інтерес не тільки для військових, а й для цивільних фахівців.
За даними начальника кафедри військової терапії Української військово-медичної академії, д-ра мед. наук, професора, полковника медичної служби Г.В. Осьодло, поширеність патології органів травлення серед військовослужбовців, які беруть участь в антитерористичній операції (АТО), становить 14,2 %, і ця патологія посідає четверте місце в структурі захворюваності військових [5].
Слід зазначити, що на відміну від мирного часу в умовах бойових дій поряд зі сталими етіологічними факторами будуть діяти додаткові фактори виникнення та загострення будь-яких захворювань внутрішніх органів, і зокрема патології органів травлення.
Серед додаткових факторів ризику виникнення захворювань органів травлення слід відзначити постійний стрес, нерегулярне харчування (часто сухом’ятка), дефіцит питної води, погані гігієнічні умови [10].
В умовах бойових дій стресовий фактор часто стає домінуючим. Підтвердженням цього є статистичні дані про максимальну кількість звернень військовослужбовців за медичною допомогою з приводу лікування органів травлення впродовж осені 2014 — зими 2015 року, тобто в період активних бойових дій на сході України [5].
Відомо, що стрес сприяє порушенню моторики органів ШКТ, зниженню мікроциркуляції, слизового та імунного захисту, а також є частим фактором появи гіперацидних станів. У зв’язку з цим можна очікувати збільшення кількості пацієнтів із функціональними захворюваннями органів травлення, у патогенезі виникнення яких стрес відіграє важливу роль [12].
Дефіцит питної води та недостатні гігієнічні умови будуть сприяти порушенню процесів травлення за рахунок якісних і кількісних змін мікрофлори тонкої та товстої кишок у вигляді бродильної або гнилісної диспепсії. В клінічній картині такої категорії пацієнтів будуть превалювати спастичний біль, метеоризм, запори або діарейні розлади [4, 10].
Нерегулярне харчування сприяє порушенню роботи жовчовивідної системи у вигляді гіпокінетичних або гіперкінетичних порушень моторної функції жовчного міхура та сфінктерного апарату [4, 14].
Крім особливих умов у зоні проведення АТО, що призводять до виникнення захворювань органів травлення у військовослужбовців, існують особливі умови діагностичної та лікувальної роботи лікарів військових частин.
Серед таких особливостей слід відзначити: обмеження у часі щодо прийняття рішення з діагностики та лікування патології органів травлення, необхідність швидкого відновлення боєздатності військовослужбовця, обмеження в діагностичній апаратурі, у виборі медичних препаратів [6].
На етапі діагностики захворювань органів травлення у військовослужбовців лікарі військових частин у першу чергу мають визначитись із наявністю симптомів небезпеки («червоних прапорців»), таких як блювання, дисфагія, одинофагія, симптоми кровотечі, немотивоване схуднення, наявність випорожнень із домішками крові [7].
У випадку наявності вищезазначених симптомів пацієнтів необхідно госпіталізувати у регіональні військові госпіталі для більш детального обстеження. В інших випадках лікування можливо проводити за місцем служби військовослужбовця [6].
Отже, лікарям військових частин, що задіяні в АТО, необхідно вирішувати ряд важливих завдань як на етапі діагностики, так і під час проведення лікування захворювань органів травлення.
Призначаючи препарати для лікування захворювань органів травлення, лікар має врахувати всі фактори, що могли призвести до виникнення патології або її загострення. Однак практично неможливо підібрати «універсальний препарат», який би мав декілька точок прикладання, тому в умовах обмеження вибору ліків може виникнути небезпека ненадання повноцінного лікування військовослужбовцям.
В таких умовах акцент може бути зроблений на фітопрепаратах. На відміну від класичних фармакопрепаратів, у яких, як правило, одна точка прикладання, рослинні препарати містять значну кількість активних органічних сполук і мають різні фармакологічні ефекти, обумовлені одночасною дією на декілька ланок патогенезу захворювань органів травлення. За допомогою комбінацій рослинних екстрактів можна досягти більш ефективного результату, ніж при застосуванні монотерапії [8].
За переважанням того чи іншого фармакологічного ефекту лікарські рослини умовно поділяють на групи [9]:
1. Антимікробні: дягель лікарський, звіробій звичайний, ромашка лікарська, кнік бенедиктинський.
2. Знеболюючі: ромашка лікарська.
3. В’яжучі: дягель лікарський, звіробій звичайний, перстач гусячий; кнік бенедиктинський.
4. Жовчогінні: звіробій звичайний, полин гіркий.
5. Обволікаючі: солодка гола.
6. Протизапальні: солодка гола, звіробій звичайний, кнік бенедиктинський.
7. Стимулюючі регенерацію: солодка гола, ромашка лікарська.
8. Спазмолітичні: перстач гусячий, солодка гола, звіробій звичайний, ромашка лікарська.
9. Стимулюючі перистальтику: полин гіркий, кнік бенедиктинський.
10. Нормалізуючі функцію центральної нервової системи: ромашка лікарська, полин гіркий.
Розглянемо більш детально деякі з лікарських рослин, що впродовж багатьох років успішно застосовуються для лікування патології органів травлення.
- Перстач гусячий (Potentilla anserine)
З лікувальною метою використовують кореневища. В кореневищах міститься 10–18 % дубильних речовин, а також тритерпеновий сапонін торментол та хінна кислота.
Зважаючи на хімічний склад, перстач гусячий буде мати такі фармакологічні властивості щодо впливу на органи травлення: спазмолітичну та в’яжучу дії.
Екстракт перстачу гусячого справляє вибіркову спазмолітичну дію на гладкі м’язи тонкої та товстої кишки і матки. При цьому спостерігається дещо менший вплив на гладкі м’язи жовчовивідних шляхів і повністю відсутня дія на гладку мускулатуру сечовивідної системи [3, 8].
В експериментальному дослідженні було встановлено, що екстракт перстачу гусячого за спазмолітичною дією еквівалентний папаверину. Водночас, екстракт перстачу гусячого не призводив до парезу кишечника. Отже, екстракт перстачу гусячого знижує тонус гладких м’язів до стану, найбільш наближеного до фізіологічного. Даний ефект спостерігається на протязі всього травного каналу і є однаково ефективним як при спастичних болях у верхніх відділах ШКТ, так і при спастичних розладах товстої кишки [3].
Слід зазначити, що, незважаючи на наявність високого вмісту дубильних речовин і відповідно значну в’яжучу дію, перстач гусячий не викликає запорів [2].
- Солодка гола (Glycyrhiza glabra)
З лікувальною метою використовують кореневища. У кореневищах міститься тритерпеновий сапонін гліциризин (20–30 %) у вигляді натрієвої та калієвої солі гліциризинової кислоти. Також у коренях солодки голої наявний пентациклічний тритерпен — карбеноксолон. Крім того, корінь солодки голої містить флавоноїди (3–4 %) ліквіритин та лікуразид.
При використанні екстракту кореневищ солодки голої для лікування патології органів травлення будуть спостерігатись такі фармакологічні ефекти: протизапальна, антигістамінна, репаративна, спазмолітична, холінолітична, послаблююча дія.
Зокрема, гліциризин та гліциризинова кислота зумовлюють протизапальний, спазмолітичний та послаблюючий ефект. Гліциризин і флавоноїд лікуразид стимулюють синтез і виділення глюкокортикостероїдів корою наднирників.
Карбеноксолон давно відомий як сполука, що має здатність до регенерації слизової оболонки ШКТ.
Флавоноїдні сполуки кореневищ солодки голої мають холінолітичну та протизапальну дії [1–3, 8, 9].
- Дягель лікарський (Angelica officinalis)
У своєму корінні містить ефірну олію (близько 1 %), до складу якої входить фелантрен, піпен, остол, остенол. Крім того, дягель лікарський містить дубильні речовини та фітостерини.
Беручи до уваги хімічний склад рослини, слід відзначити, що акцент фармакологічної активності буде спрямований на патогенну мікрофлору. Дягель лікарський зменшує процеси бродіння та гниття в кишечнику, активує як жовчовиділення, так і скорочення жовчного міхура.
Крім того, ефірні масла дягелю лікарського сприятливо впливають на центральну нервову систему, особливо ефективна дана рослина при лікуванні пацієнтів з іпохондричним синдромом [2, 3].
- Полин гіркий (Artemisia absenthium)
У фітотерапії використовують верхні частини стебел рослини. За хімічним складом трава полину гіркого містить гіркі глікозиди абсинтин і анабсинтин. До 2 % стебла рослини містять ефірну олію на основі туйонового спирту, туйону, азулену та хамазулену.
Фармакологічні властивості полину гіркого обумовлені гіркими на смак речовинами. Так, абсинтин та анабсинтин стимулюють функцію травних залоз, посилюють секрецію жовчі, панкреатичного та шлункового соків.
Крім того, абсинтин та анабсинтин збільшують тонус гладкої мускулатури і можуть активувати перистальтику антрального відділу шлунка.
У помірних дозах абсинтин виявляє заспокійливу дію, але при великих дозах можливе наростання явищ збудження з подальшим пригніченням функції нервової системи [1–3, 8, 9].
- Ромашка лікарська (Matricaria chamomilla)
Для лікування використовуються квітки. До складу квіток ромашки лікарської входить ефірна олія (0,2–0,8 %), головними складовими частинами якої є специфічна біологічно активна речовина хамазулен, сесквітерпенові вуглеводні фармазен і кардинен. Також квіти ромашки лікарської мають у своєму складі флавоноїди глюкозид і патулітрин.
Фармакологічні властивості ромашки лікарської обумовлені її хімічним складом. Хамазулен має протизапальні властивості, прискорює репаративні процеси та зменшує прояви алергічних реакцій. Крім того, ця речовина має місцево анестезуючу дію і впливає на нервову систему, збуджуючи її центральні відділи, особливо довгастий мозок.
Компоненти ефірної олії мають антисептичну дію, пригнічують газоутворення і мають знеболюючу дію. Флавоноїди (апігенін, апігін) мають помірну спазмолітичну дію [1–3, 8, 9].
- Звіробій звичайний (Hypericum perforatum)
Для отримання фітопрепаратів використовуються верхні частини стебел рослини під час цвітіння. Звіробій звичайний містить похідні антрацену: гіперицин (0,4 %), псевдогіперицин. Крім того, рослина містить флавоноїди: гіперозид (0,7–1,2 %), кверцитрин, кверцетин. У звіробої звичайному знаходиться значна кількість дубильних речовин (10–12 %) та ефірна олія на основі валеріанової кислоти (0,2–0,3 %).
Внаслідок високого вмісту дубильних речовин звіробій звичайний використовують як в’яжучий і протизапальний засіб. Ефірна олія, дубильні речовини та смолисті сполуки забезпечують антисептичну дію. Слід зазначити, що поліфеноли звіробою звичайного активні щодо ряду грампозитивних мікроорганізмів, стійких до дії антибіотиків.
Флавоноїди звіробою звичайного (особливо гіперазид) мають спазмолітичну дію як на гладку мускулатуру жовчовивідних шляхів, так і на сфінктер Одді. Крім того, флавоноїди покращують відтік жовчі, припиняють спазм м’язів кишечника, нормалізуючи його перистальтику [1–3, 8, 9].
- Кардобенедикт (Cnicus benedictus)
Для отримання фітопрепаратів використовують квіти рослин. Кардобенедикт у своєму складі містить дубильні речовини та смоли (близько 5 %), гіркий сесквітерпеновий лактон кніцин (0,2 %) та ефірну олію.
Через наявність дубильних речовин та смол кардобенедикт викликає в’яжучу та протизапальну дію. Кніцин активізує секрецію залоз ШКТ, особливо секрецію шлунка. Він одночасно збільшує тонус гладкої мускулатури як шлунка, так і кишечника, нормалізуючи перистальтику при атонії. Кніцин та ефірна олія мають певну бактерицидну дію щодо ряду патогенних мікроорганізмів, зокрема дизентерійної палички, протею [2, 3].
Комбінуючи ті чи інші лікарські трави в фітотерапевтичних зборах, ми можемо отримати такий фітозбір, який би нормалізував роботу всього ШКТ і був виправданий для використання ще до уточнення клінічного діагнозу [9].
Певною проблемою щодо ефективності фітозборів є їх стандартизація за хімічним складом. Адже кількість діючої речовини в лікарській рослині залежить від умов, де росла рослина (одна і та сама рослина, що росте на різних ґрунтах або в різних кліматичних зонах, буде мати суттєві відмінності у хімічному складі); умов виготовлення та зберігання вже виготовлених лікарських форм. Так, для виготовлення відварів з рослин потрібен спеціальний посуд, який би був нейтральним до біологічно активних компонентів фітозборів.
Крім того, всі відвари рослин мають вкрай обмежений термін придатності, що зменшує прихильність пацієнтів до лікування, а в воєнно-польових умовах взагалі робить неможливим їх застосування [2, 3].
Тому в сучасній алопатичній медицині все частіше використовуються фітопрепарати у вигляді готових лікарських форм, які стандартизовані за діючими компонентами лікарських рослин.
Слід зазначити, що згадані вище рослини входять до складу стандартизованого фітопрепарату Гастритол. Зважаючи на його склад, Гастритол має такі фармакологічні властивості:
1. Спазмолітична дія.
2. Антимікробна дія.
3. Знеболююча дія.
4. В’яжуча дія.
5. Жовчогінна дія.
6. Обволікаюча дія.
7. Протизапальна дія
8. Регенеративна дія.
9. Дія, що стимулює перистальтику.
10. Вплив на функції центральної нервової системи.
Отже, фітопрепарат Гастритол, який складається з комбінації рослинних компонентів із різними точками прикладання, відповідає патогенетичним напрямкам лікування захворювань органів травлення і може бути використаний для надання допомоги пацієнтам ще на етапі уточнення клінічного діагнозу.
Мета роботи — вивчити ефективність фітопрепарату Гастритол при лікуванні захворювань органів травлення у військово–службовців в зоні проведення АТО.

Матеріали та методи

Для досягнення поставленої мети ми проанкетували 30 пацієнтів — чоловіків віком 38,0 ± 3,7 року з необстеженою диспепсією.
Для оцінки клінічної картини хворих із патологією ШКТ нами була розроблена анкета, складена з урахуванням клінічної картини симптомокомплексів (табл. 1), що найчастіше зустрічаються при захворюваннях органів травлення на первинній ланці [4]:
1. Симптомокомплекс порушення моторно-евакуаторної функції шлунка.
2. Симптомокомплекс порушення секреторної функції шлунка.
3. Симптомокомплекс недостатності кишкового травлення та всмоктування (мальдигестії та мальабсорбції).
4. Симптомокомплекс порушення моторної функції товстої кишки.
З дослідження були виключені пацієнти з наявністю симптомів, що могли свідчити про виразкове ураження слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки та у разі наявності в обстежуваних «симптомів тривоги» [7].
Анкета складалась із запитань, які мали допомогти діагностувати симптомокомплекси захворювань органів травлення (табл. 2).
За силою вираженості ми оцінювали симптоми за допомогою напівкількісної шкали:
0 балів — прояви відсутні;
1 бал — прояви мінімальні;
2 бали — прояви помірні;
3 бали — прояви тяжкі.
Усім хворим з патологією органів травлення був призначений Гастритол у дозі 30 крапель, розчинених у невеликій кількості води, 3 рази на добу. Курс лікування становив 4 тижні.
Для оцінки результатів впливу Гастритолу на симптоми диспепсії ми провели повторне анкетування через 2 тижні прийому препарату. Отримані контрольні результати опитування хворих порівнювались із результатами цих же пацієнтів до початку лікування Гастритолом за допомогою t-критерію Стьюдента для відносних величин.

Результати дослідження

За результатами проведеного нами дослідження було встановлено, що до початку лікування у пацієнтів спостерігались такі симптоми порушення моторно-евакуаторної функції шлунка: біль у животі вище пупка виявлений у 12 (40 %) хворих, дискомфорт у животі — 21 (70 %); відчуття переповнення шлунка після прийому їжі — 8 (26,7 %); швидке насичення їжею — 7 (23,3 %); відчуття тяжкості після прийому їжі — 12 (40 %).
Крім того, було виявлено симптоми порушення секреторної функції шлунка: нудота спостерігалась у 14 (46,7 %) хворих; блювання — 2 (6,7 %); печія — 18 (60 %); печію при нахилах вперед відзначали 13 (43,4 %) обстежених; відрижку — 11 (36,7 %); зригування їжею — 1 (3,3 %) хворий; втрату апетиту — 15 (50 %).
Симптоми недостатності кишкового травлення і всмоктування та синдром порушення моторної функції товстої кишки, виявлені в обстежених пацієнтів, були такі: здуття живота відзначили 12 (40 %) обстежених; бурчання в животі — 19 (63,4 %); відчуття переливання в животі спостерігалось у 8 (26,7 %); діарея — у 4 (13,4 %), запор — у 3 (10 %) опитаних. Гіркоту в роті відчували 10 (33,4 %) опитаних.
На 14-й день прийому Гастритолу в дозі 30 крапель 3 рази на добу нами була відзначена динаміка симптомів захворювання органів травлення: такі симптоми, як блювання, зригування їжею, втрата апетиту, діарея та запор, були повністю відсутніми, тоді як до початку лікування вони спостерігались відповідно у 2 (6,7 %), 1 (3,3 %), 15 (50 %), 4 (13,4 %) та 3 (10 %) хворих.
Крім того, вірогідно зменшилась (р < 0,01) кількість хворих із симптомами порушення моторно-евакуаторної функції шлунка (рис. 1). Зокрема, біль у животі вище пупка відзначали тільки 5 (16,7 %) хворих, тоді як до лікування цей симптом спостерігався у 12 (40 %); дискомфорт у животі зберігався у 9 (33,4 %), тоді як до лікування він був у 21 (70 %) хворого; відчуття переповнення шлунка після прийому їжі відзначали лише 2 (6,7 %) пацієнти, тоді як до лікування — 8 (26,7 %); тяжкість після прийому їжі зберігалась у 5 (16,7 %) пацієнтів, тоді як до лікування — 12 (40 %); швидке насичення їжею відзначив тільки 1 (3,3 %), тоді як до лікування дана скарга була у 7 (23,3 %) обстежених.
На фоні прийому Гастритолу спостерігалась вірогідна (р < 0,01) позитивна динаміка симптомів порушення секреторної функції шлунка (рис. 2).
Так, нудота збереглась тільки у 2 (6,7 %) пролікованих, тоді як до лікування цей симптом спостерігався у 14 (46,7 %) хворих; печію відзначили 10 (33,3 %) обстежених, тоді як до лікування — 18 (60 %); печія при нахилах вперед була лише у 5 (16,7 %), тоді як до лікування — у 13 (43,4 %) обстежених; відрижка збереглась у 1 (3,3 %), тоді як до лікування даний симптом було діагностовано в 11 (36,7 %) пацієнтів.
Лікування Гастритолом позитивно вплинуло (р < 0,01) на симптоми недостатності кишкового травлення і всмоктування (рис. 3). Зокрема, здуття живота зберігалось тільки у 4 (13,3 %) хворих, тоді як до лікування спостерігалось у 12 (40 %) обстежених; відчуття переливання в животі було у 2 (6,7 %), тоді як до лікування — у 8 (26,7 %) пацієнтів. Гіркоту в роті на фоні прийому Гастритолу відчував 1 (3,3 %) хворий, тоді як до лікування цей симптом спостерігався у 10 (33,4 %).
Хоча нами і не було встановлено вірогідних відмінностей (р > 0,05) щодо такого симптому, як бурчання в животі (рис. 3), під час лікування Гастритолом, однак при вивченні вираженості даного симптому нами встановлено певну позитивну динаміку. Так, якщо до початку лікування помірний ступінь проявів бурчання в животі відзначили 8 (42,1 %) обстежених і ще 11 (57,9 %) хворих визначили бурчання в животі як тяжкий симптом, то на 14-ту добу прийому Гастритолу всі хворі, в яких зберігся даний симптом, відзначили цей симптом як мінімальний (рис. 4).
Отже, за рахунок вмісту активних речовин лікарських рослин, що забезпечують вплив на основні етіопатогенетичні фактори функціональних порушень ШКТ, Гастритол має багатопланову регулюючу дію на органи травлення та центральну нервову систему, а саме: спазмолітичну, прокінетичну, в’яжучу, послаблюючу, протизапальну, секреторну, жовчогінну, протиалергічну, заспокійливу та помірно активуючу.
За результатами проведеного дослідження використання Гастритолу виявилось ефективним щодо лікування проявів порушення моторно-евакуаторної функції шлунка, порушення секреторної функції шлунка, недостатності кишкового травлення та всмоктування, а також порушень моторної функції товстої кишки у військовослужбовців у зоні проведення АТО.

Висновки

1. Гастритол є ефективним фітоекстрактом, який за рахунок комплексу фармакологічних властивостей усуває симптоми захворювань органів травлення: знижує здуття в три рази, гіркоту в роті — в 10 разів, нудоту — в 7 разів, блювання — в 2 рази, втрату апетиту — в 15 разів, діарею — в 3 рази, запор — у 4 рази, біль у животі вище пупка — в 2,4 раза; дискомфорт у животі — в 2,3 раза, відчуття переповнення шлунка після прийому їжі — в 4 рази; тяжкість після прийому — в 2,4 раза; швидке насичення їжею — в 7 разів.
2. У випадку обмежених можливостей проведення діагностичних обстежень або перед і під час діагностування, за умови відсутності симптомів тривоги, призначення Гастритолу в дозі 30 крапель 3 рази на добу призводить до покращення самопочуття хворих і зменшення проявів захворювань органів травлення.

Bibliography

1. Лекарственные растения в гастроэнтерологии / Т.В. Зинченко, И. Стахи, Т.Я. Мякушко и др.; Под ред. Б.В. Заеруха. — Киев: Наук. думка, 1990. — 240 с.

2. Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник / Відп. ред. А.М. Гродзінський. — К.: Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М.П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — 554 с.

3. Мамчур Ф.І. Довідник з фітотерапії. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Здоров’я, 1986. — 280 с.

4. Милькаманович В.К. Методическое обследование, симптомы и симптомокомплексы в клинике внутренних болезней: Руководство для студентов и врачей. — Мн.: ООО «Полифакт-Альфа», 1994. — 672 с.

5. Оседло Г.В. Стресс-индуцированные заболевания эзофагогастродуоденальной зоны: подходы к профилактике и терапии // Сучасна гастроентерологія. — 2015. — № 5(85). — С. 71-75.

6. Осьодло Г.В., Гончаров Я.П., Бесага В.В., Гамма М.О., Деркач З.В., Ляшенко Ю.М., Сивак В.Г. Клініко-епідеміологічний аналіз гастроентерологічної патології в учасників АТО // Військова медицина України. — 2015. — Т. 15, № 1. — С. 41-44.

7. Передерий В.Г. Кислотозависимые заболевания. Современные подходы к диагностике, лечению и ведению больных с ГЭРБ, пептическими язвами, НПВП-гастропатиями, функциональной диспепсией и другими гиперсекреторными заболеваниями / В.Г. Передерий, С.М. Ткач, Ю.Г. Кузенко, С.В. Скопиченко. — К.: ООО «Тиса ЛТД», 2008. — 425 с. — (Библиотека практического врача).

8. Товстуха Є.С. Фітотерапія. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Здоров’я, 1993. — 368 с.

9. Фитотерапия в комплексном лечении внутренних органов / А.А. Крилов, В.А. Марченко, Н.П. Аксютина, Ф.И. Мамчур. — К.: Здоров’я, 1992. — 240 с.

10. Connor P. Diarrhea military deployment: current concepts and future direction / P. Connor, C.K. Porter, R. Swierezewski, M.S. Riddle // Cur. Opin. Infect. Dis. — 2012. — Vol. 25(5). — P. 546-554.

11. EL-Serag H.B., Talley N.J. Sestematic review: The prevalence and clinical coerse of functional dyspepsia // Aliment. Pharmacol. Ther. — 2004. — Vol. 19. — Р. 643-654.

12. Hare E. The history of «nervous disorders» from 1600 to 1840, and a comparison with modern views // Br. J. Psychiatry. — 1991. — Vol. 159. — P. 37-45.

13. Hunt R., Quigley E. et al. WGO Global Guideline — Coping with common GI symptoms in the community // World Gastroenterology Organization. — 2013. — Р. 1-37.

14. Sanders J.W. Military importance of diarrhea: lessons from the Middle East / J.W. Sanders, S.D. Putnam, M.S. Riddle, D.R. Tribble // Cur. Opin. Gastroenterol. — 2005. — Vol. 2(1). — P. 9-14.  


Back to issue