Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"News of medicine and pharmacy" 21-22(230-231) 2007

Back to issue

Медична галузь України — основні напрями проведення системних реформ на сучасному етапі розвитку держави

Authors: О.В. МАРТИНЕНКО, к.м.н., лікар-уролог ЦРП Голосіївського району м. Києва

Sections: Medicine. Doctors. Society

print version

Стратегічна ціль проведення реформ — це створення в Україні конкурентноздатної медичної галузі, діяльність якої базується на економічних, ринкових принципах сучасного менеджменту та маркетингу, що буде відповідати соціально-економічним і політичним змінам, які сталися протягом останнього часу в Україні і тривають досі.

Тактичною метою реформ є створення такої системи медичного забезпечення, при функціонуванні якої в Україні, з одного боку, покращиться якість стандартів медичної допомоги, а з іншого — поліпшиться стан самої системи охорони здоров'я й медичних працівників, які на цей час знаходяться в досить скрутному становищу.

На нашу думку, в Україні слід негайно втілити в життя такі пропозиції щодо реформування медицини:

1. Змінити Статтю 49 Конституції України, що наголошує:

Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя. Пропонуємо наступні зміни: речення У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно доповнити фразою: наступним групам населення: пенсіонерам, дітям, інвалідам, вагітним жінкам та у випадках виникнення загрозливих для життя станів — всім іншим громадянам України . Речення існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена з моменту прийняття цієї поправки змінити на: держава залишає у своїй власності 50 % існуючих на даний час (конкретна дата) закладів охорони здоров'я, які не можуть бути скорочені чи передані у власність будь-кого, а інші 50 % передає у власність працюючих у них на цей час лікарів шляхом видачі іменних акцій на рівноправній основі (без урахування посади). Отже, стаття 49 Конституції України буде виглядати наступним чином: Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно наступним групам населення: пенсіонерам, дітям, інвалідам, вагітним жінкам та у випадках виникнення загрозливих для життя станів — всім іншим громадянам України. Держава залишає у своїй власності 50 % існуючих на даний час (конкретна дата) закладів охорони здоров'я, які не можуть бути скорочені чи передані у власність будь-кого, а інші 50 % передає у власність працюючих у них на цей час лікарів шляхом видачі іменних акцій на рівноправній основі (без урахування посади). Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Прийняття вищенаведених змін дозволить державі більш оптимально й концентровано спрямовувати свої фінансові ресурси, обмежені економічним станом країни (яких не вистачає на повноцінне фінансування медичних закладів, отриманих у спадщину від часів СРСР), на адекватне фінансування лікувальних установ, що залишились у власності держави. Лікарі, отримавши у приватну власність необхідні їм «засоби виробництва», зможуть реалізувати свій потенціал наступними шляхами: 1) створити за допомогою інвесторів багатопрофільні приватні лікарні; 2) у співпраці з уже існуючими страховими компаніями розбудовувати реально працюючу систему страхової медицини. Або, у третьому випадку, змінити напрямок використання своєї власності й отримувати доход іншим шляхом. Та частина лікарів, яка залишиться в державному секторі медицини, зрозуміло, втратить своє право на частку державної власності. Але держава повинна компенсувати їм цю «несправедливість» таким шляхом: а) збільшити в кілька разів заробітну платню; б) визнати їх державними службовцями, якими вони по суті і є, і таким чином соціально захистити їх, в тому числі й у пенсійному віці, для чого необхідно внести зміни до закону про державну службу; в) дозволити їм у вільний від базової, штатної роботи час надавати приватні медичні послуги на своєму робочому місці. У результаті, з урахуванням змін до Конституції, держава буде мати розвинуту систему медичних закладів із різними джерелами фінансування.

2. Якісна складова надання медичної допомоги реалізується шляхом подальшої розробки комплексних стандартів якості надання медичної допомоги хворим, що включали б економічні, лікувально-діагностичні стандарти та стандарти організаційних форм і термінів лікування. Ці узагальнені, комплексні стандарти якості повинні бути обов'язковими для всіх органів та закладів охорони здоров'я при наданні медичної допомоги, і жоден лікар не повинен мати права відступати від затверджених стандартів (фактично це втілення у життя принципів страхової медицини). На цей час існуючі стандарти якості не враховують економічну складову й носять характер рекомендацій, що досить часто не виконуються.

3. Зміни у структурі медичних закладів України повинні початися з об'єднання поліклінік і стаціонарів у єдину систему з єдиним керівництвом та усунення такої неефективної структури, як районне управління медичного забезпечення при районних адміністраціях. Також необхідно ввести (на базі існуючої посади заступника головного лікаря) посаду фінансового директора, який був би рівноправним партнером головного лікаря та вирішував питання фінансового характеру. Підпорядкувати фінансового директора слід Головному управлінню охорони здоров'я й управлінню фінансів міст та областей;

4. Збільшити фінансування державних закладів охорони здоров'я — частково за рахунок державного та регіональних бюджетів, частково шляхом залучення інших джерел фінансування, наприклад активно співпрацюючи з різними благодійними фондами і т.ін. Держава повинна створити законодавчі умови плідності такої співпраці.

5. Необхідно терміново вжити заходів щодо підвищення рівня знань керівників лікувально-діагностичних закладів із питань фінансово-економічної, управлінської та маркетингової діяльності в умовах ринку. Логічно ввести регулярні, реально працюючі тематичні, спеціалізовані курси удосконалення керівного складу системи охорони здоров'я саме за цими напрямками. Є очевидним, що така проблема існує й потребує вирішення з урахуванням існуючої в країні ринкової економіки з усіма наслідками такого існування. Треба приділити увагу й політиці у сфері управління охорони здоров'я щодо віку керівників закладів охорони здоров'я, тому що навряд чи людина, яка перейшла поріг пенсійного віку і навчалася управлінню в часи СРСР, може адекватно керувати будь-якою системою в сучасних умовах політичного, економічного та соціального напруження. У цілому необхідно ввести до програми вищих медичних навчальних закладів України інтернатуру зі спеціальності «Соціальна медицина, управління та економіка охорони здоров'я», де б готували реальний кадровий резерв керівних кадрів системи охорони здоров'я. Такі кадри після ретельного вивчення питань управління, економіки, соціальної медицини й організації охорони здоров'я стали б у нагоді український державі при розбудові сучасної конкурентноспроможної системи медичного забезпечення насе лення.

6. Для реалізації вищенаведених пропозицій доречним буде створення (медичною спільнотою та представниками бізнесу, із широким залученням суспільства в цілому й окремих представників влади) Української медичної партії.

Фактично втілення в життя всіх 6 пунктів запропонованих пропозицій є програмою-максимум у діяльності Української медичної партії в разі її створення, а при вилученні 1-го та 5-го пунктів запропонованих реформ ми отримаємо програму-мінімум, що фактично відображує тактичні зміни, які недостатні для кардинальних змін у галузі, але теж будуть корисними.

До речі, треба наголосити: якщо українське суспільство прагне отримати якісну систему надання медичної допомоги заради збереження здоров'я й активного довголіття, то слід пам'ятати, що здоров'я — це комплексний показник, що залежить від багатьох факторів. До таких факторів слід віднести: якість життя, стан навколишнього середовища, генетично-біологічні фактори, і лише на останньому місці знаходиться система надання медичної допомоги, від якої здоров'я залежіть лише на 10–15 %. Отже, для отримання бажаного суспільством результату потрібні комплексні системні зміни майже в усіх сферах діяльності соціуму.

З повагою та сподіваннями на ретельний аналіз проблем, висвітлених у даній роботі, і шляхів їх подолання. Автор заздалегідь вдячний усім зацікавленим сторонам за доброзичливе ставлення до його думок. Усвідомлюючи складність проблем, що накопичилися в медичній галузі України, і недосконалість пропозицій щодо реформування й системних змін у медицині, закликаємо до обговорення та втілення в життя системних реформ, шляхи здійснення яких суспільство знайде шляхом порозуміння й консенсусу.


Bibliography

1. Голяченко О.М., Сердюк А.М., Приходський О.О. Социальная медицина, организация и экономика здравоохранения. — Тернопіль: Джура, 1997. — 328 с.

2. Жестокий романс // Українська медична газета. — 2005. — № 2. — С. 3, 20-21.

3. Ломакін В.І. Історія становлення та розвитку системи охорони здоров'я України — події, люди, факти, коментарії. Думки, ідеї професора Томілі-на С.А. та їх втілення у 21 столітті за напрямом: 2006 рік, історія медицини. Матеріали третього конкурсу на кращу роботу. — К., 2006. — С. 80-84.

4. Мартыненко.А.В. Об украинских медиках замолвите слово, или Размышления доктора о системе здравоохранения, власти, бизнесе и об обществе в целом // Українська медична газета. — 2007. — № 4. — С. 40-41.

5. Мартыненко. А.В. Управління та реформування системи надання медичної допомоги хворим на інфекції з статевим шляхом поширення // Новости медицины и фармации. — 2006. — № 18— С. 27.

6. Покрышка Л. Отчего мне так грустно // Новости медицины и фармации в Украине. — 2007 март. — № 6 — С. 3.

7. Рудень В.В., Сидорчук О.М., Гутор Т.Г. Стан системи охорони здо-ров'я населення у країні з ринковими перетвореннями: проблеми та шляхи вирішення, або Чому з кожним роком бюджетних грошей на систему охорони здоров'я виділяється щоразу більше, проте здорових людей в Україні стає менше // Новости медицины и фармации. — 2007. — № 9 — С. 26-27.


Back to issue