Журнал «» 3 (41) 2015

Ефективне відновлення хворих після перенесеного гострого коронарного синдрому (ГКС) в сучасних умовах розширення й збільшення можливостей малоінвазивної корекції та тромболітичної терапії можливе лише за умов визначення та корекції чинників, що супроводжують зростаючі фізичні навантаження в ранньому й пізньому реабілітаційному періоді. Серед таких факторів виділяють стан згортальних та агрегаційних властивостей крові, рівень прозапальних чинників, дисліпідемію. У той же час одним із важливих аспектів є формування адекватної гемодинамічної відповіді серцево–судинної системи (ССС), основними складовими якої є не лише адекватний серцевий викид, але й рівень артеріального тиску та наявність системної артеріальної гіпертензії (АГ).

Метою дослідження було вивчення впливу високого рівня артеріального тиску (АТ) на формування неадекватної відповіді ССС на фізичні навантаження на етапах відновного лікування після ГКС.

Обстежено 150 хворих на АГ після перенесеного ГКС. Усі хворі були розподілені на дві групи. 1–ша група (n = 40) — хворі, які на етапах відновного лікування демонстрували адекватну реакцію ССС на фізичні навантаження відповідно до реабілітаційного етапу. 2–гу групу (n = 110) становили пацієнти, у яких констатовано неадекватну відповідь на дозовані фізичні навантаження. У всіх хворих виконували комплекс обстежень, які включали добовий моніторинг артеріального тиску, ехокардіографію, визначення толерантності до фізичних навантажень за даними 6–хвилинного тесту ходьби, сходової проби або тредміл–тесту відповідно до терміну після ГКС, визначення в крові рівнів ендотеліну–1, С–реактивного протеїну, NT–proBNP та фенотипування ліпідів.

У процесі роботи було сформовано окрему групу хворих (n = 70), у яких упродовж 10 років до інфаркту міокарда була виявлена АГ. У 35 таких хворих в гострому періоді інфаркту міокарда було виконано черезшкірне коронарне втручання із стентуванням інфаркт–залежної коронарної артерії.

Установлено, що серед факторів, які супроводжують неадекватну відповідь на фізичне навантаження, важливе місце посідає як рівень АТ, так і нестабільність артеріальної гіпертензії в процесі відновного лікування, а також ступінь реакції АТ на дозовані фізичні навантаження. Так, у пацієнтів із несприятливим перебігом відновного періоду, незважаючи на своєчасне відновлення коронарного кровотоку, мали місце стійкі середньодобові рівні як систолічного, так і діастолічного артеріального тиску, що поєднувалось із високими значеннями цих показників на висоті фізичного навантаження як у ранньому, так і в пізньому реабілітаційному періоді.

Окрім того, у таких пацієнтів мали місце високі рівні С–реактивного протеїну, особливо в 1 та 3 міс. після ГКС, та підвищені рівні NT–proBNP та ендотеліну–1 як у спокої, так і особливо на висоті навантаження протягом всього періоду спостереження.

Отримані дані дозволили в майбутньому сформувати групи пацієнтів з неадекватною відповіддю на дозовані фізичні навантаження, у яких були застосовані в цільових дозах раміприл, а також повторні курси тіотриазоліну.

Отже, у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які перенесли ГКС на етапах відновного лікування, медикаментозний контроль АТ є одним із вирішальних факторів забезпечення ефективної фізичної реабілітації таких хворих, а також покращення коронарного резерву та запобігання виникненню ускладнень у постінфарктному періоді.