Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Международный эндокринологический журнал 6 (54) 2013

Вернуться к номеру

Взаємозв’язок електронейроміографічних показників та поліморфізму гена ендотеліальної NO-синтази (eNOS) з заміною G894→T у хворих на цукровий діабет 2-го типу, ускладнений діабетичною полінейропатією

Авторы: Зорій І.А., Пашковська Н.В. - Кафедра нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М. Савенка; Кафедра клінічної імунології, алергології та ендокринології, Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці

Рубрики: Эндокринология

Разделы: Медицинские форумы

Версия для печати

За даними ВООЗ, цукровий діабет (ЦД) скорочує тривалість життя й збільшує смертність у 2–3 рази. Одним із найбільш тяжких та поширених ускладнень цукрового діабету (ЦД) 2­го типу є діабетична полінейропатія (ДП), що значно знижує якість життя хворого, спричиняє розвиток нейропатичної форми синдрому діабетичної стопи, нейроостеоартропатії (суглоб Шарко), порушується біодоступність препаратів, всмоктування їжі, що може призвести до розвитку гіпоглікемії. ДП на даний час є об’єктом інтенсивних генетичних досліджень. Водночас дані літератури щодо генетики ускладнень ЦД в українській популяції, а саме поліморфізму гена ендотеліальної NO­синтази, що може виступати як потенціальний модифікатор діабетичних ангіопатій, малочисельні та суперечливі.

Мета дослідження — дослідити взаємозв’язок між алельними варіантами гена ендотеліальної NO­синтази (eNOS) з заміною G894→T у 7­му екзоні та електронейроміографічними показниками діабетичної полінейропатії у хворих на цукровий діабет 2­го типу.

Матеріал і методи дослідження. Обстежено 110 хворих на ЦД 2­го типу, ускладнений ДП (середній вік — (54,6 ± 2,7) року), які перебували на лікуванні в Чернівецькому обласному ендокринологічному центрі, та 80 практично здорових осіб (ПЗО), які становили контрольну групу. Всім пацієнтам здійснювалося неврологічне обстеження за шкалами невропатичного симптоматичного розрахунку (НСР), невропатичного дисфункціонального розрахунку (НДР). Розподіл хворих здійснювався за ступенем тяжкості ДП: у 34 хворих діагностовано легкий ступінь ДП (31,0 %), у 58 хворих — середній ступінь (52,7 %) та в 18 (16,3 %) хворих на ЦД 2­го типу діагностовано тяжкий ступінь захворювання. Проводилось електронейроміографічне (ЕНМГ) обстеження, при цьому вивчали: амплітуду потенціалів максимальної рухової відповіді, швидкість проведення збудження (ШПЗ). ДНК виділяли з клітин крові за допомогою набору «ДНК­сорб­В» («АмпліСенс», Росія). Детекцію поліморфізму G894→T у гені eNOS проводили методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Розподіл гомозигот відповідав закону Харді — Вайнберга. Вірогідну відмінність у розподілі вибірок визначали за критерієм 2. Значення р < 0,05 вважали вірогідним.

Результати дослідження та їх обговорення. Аналіз генотипів показав, що при розподілі алельних варіантів 7­го екзона гена eNOS (G894→T поліморфізм) і в контрольній, і в основній групі пацієнтів переважав гетерозиготний генотип G/T. Так, у контролі його частота становила 48,8 %, в основній групі хворих — 43,6 %. Гомозиготний генотип G/G у контрольній групі спостерігався в 39,8 % та гомозиготний генотип за рідкісним алелем Т/Т — тільки в 11,2 % осіб. Серед хворих на ЦД 2­го типу, ускладнений ДП, генотипи розподілялись таким чином: генотип G/G встановлений у 40,1 % (44 особи), гетерозиготний генотип G/T — у 43,6 % (48 особи) та гомозиготний генотип за рідкісним алелем Т/Т — у 18 осіб (16,3 %).

Виявлені особливості ЕНМГ параметрів в основній групі хворих із ДП за розподілом генотипів. У пацієнтів із гомозиготним генотипом G/G спостерігали нижчі показники амплітуд та швидкостей при тестуванні великогомілкового та малогомілкового нервів нижніх кінцівок порівняно з хворими з гетерозиготним генотипом G/Т. Амплітуда моторної відповіді була знижена на 16,9 % при стимуляції малогомілкового нерва та 14,5 % при стимуляції великогомілкового нерва; швидкість проведення збудження — на 9,4 та 9,1 % відповідно, однак ці значення були статистично невірогідними. У хворих із гомозиготним генотипом Т/Т за рідкісним алелем простежувались найнижчі показники амплітуд: зниження на 26,7 % при дослідженні малогомілкового нерва та на 25,8 % — великогомілкового (р ≤ 0,05); швидкості знижувалися на 6,8 та 6,9 % відповідно (р > 0,05).

Висновок. Генетично зумовлений ризик появи виражених ознак діабетичної полінейропатії в хворих на цукровий діабет 2­го типу ймовірно (р ≤ 0,05) асоційований із наявністю гомозиготного генотипу за рідкісним алелем Т/Т гена ендотеліальної NO­синтази, оскільки у хворих із цим генотипом спостерігали найсуттєвіші електронейроміографічні ознаки аксонопатії.



Вернуться к номеру