Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"Internal medicine" 6(6) 2007

Back to issue

Творчий шлях, занепад та смерть Модеста Мусоргського

...Считаю Мусоргского самым гениальным создателем оперного реализма. Ни до, ни после него не было равных ему по вдохновению и творческому гению художника.

Ф.И. Шаляпин

Модест Мусоргський (1839–1881) писав в автобіографічному нарисі, що він не належить до жодної з існуючих музичних груп ні за характером своїх творів, ні за своїми музичними поглядами (Oрлова, 1983). Він був одним із російських композиторів ХIХ сторіччя, які страждали від ідіосинкразії. Звичайно, невропатологи зосередилися на різних етапах його життєвого шляху, щоб визначити причину передчасної смерті композитора в сорок два роки і з'ясувати, чи насправді мало місце зниження його творчого потенціалу. Щоб зрозуміти причини драматичного фіналу життя видатного митця, необхідно розглянути весь його творчий шлях із самого початку.

Нестабільне життя

Мусоргський народився в селі Карево (Псковська губернія) 9 березня 1839 р. у незаможній дворянській родині (Oрлова, 1983). За законами тодішньої царської Росії на Мусоргського як другого сина землевласника (у родині було четверо дітей, але два старші сини померли ще в дитинстві) очікувала військова кар'єра. Тому він навчався у Школі гвардійських підпрапорщиків із 1852 до 1856 р. і в 1856 р. розпочав військову службу в Преображенському гвардійському полку як офіцер. Проте, прагнучи втілити в життя свої музичні амбіції, він пішов у відставку 1 травня 1858 р.

Із автобіографічного нарису Мусоргського зрозуміло, що ще в 7 років він грав невеликі твори Ліста, а уже в 9 років виконував великий концерт Фільда перед поважною публікою в будинку своїх батьків. У 13 років майбутній композитор створив п'єсу для фортепіано, що була видана на кошти батька. Знайомство з Балакірєвим виявилося вирішальним для музичного майбутнього Мусоргського. За декілька років він приєднався до групи композиторів, до якої входили також Стасов, Балакірєв, військовий лікар О. Бородін, армійський інженер Ц. Кюї та гардемарин М. Римський-Корсаков (усі 5 музикантів-аматорів, які створили співдружність «Могуча кучка», стали знаменитими композиторами, їх наставником був мистецтвознавець В. Стасов). Мусоргський згадує, що уроки Балакірєва охоплювали всю історію музики завдяки строгому систематичному аналізу, до того ж на уроках практикувалося одночасне виконання на 2 фортепіано музичних творів у хронологічній послідовності, починаючи з фундаментальних робіт європейських композиторів.

Після відставки Мусоргський страждав від нервового захворювання, його стан поліпшився внаслідок лікування на курорті з мінеральними водами. Але влітку 1859 р. він був пригнічений жахливою хворобою, для нього в цей час були характерні навіть цинічні думки про Бога. Він ніколи не одружувався, у нього не було власної родини, і він не мав постійного місця проживання протягом більшої частини свого життя. Його брат Філарет повідомляє: «Протягом 1858–1863 рр. він жив із різними членами родини, поки 1862 р. не став жити з матір'ю та зі мною (батько помер у 1853 р.), у 1862 і 1863 рр. — зі мною й моєю дружиною (Мусоргський, 1991).

Царський декрет 1861 р. звільнив кріпосних селян, це призвело до значних фінансових труднощів у родині Мусоргських. Тому в кінці 1863 р. Модесту довелося поступити на службу: до 1868 р. він працював чиновником в інженерному департаменті, у 1869–1879 рр. — у департаменті лісівництва, а в 1880–1881 рр. — у департаменті державного контролю. У 1863 р. Мусоргський зблизився із передовою студентською молоддю, яка захоплювалася ідеями Чернишевського, і деякий час жив у комуні з п'ятьма товаришами. Після смерті матері в 1865 р. він сильно захворів, страждаючи від «лякаючої хвороби (білої гарячки)», як відзначав його брат Філарет, додаючи, що його «дружина змусила Модеста залишити комуну і переїхати до нас додому (спочатку проти його волі)», де він залишився до кінця 1868 р. (Мусоргський, 1991).

У січні 1869 р. Модест Мусоргський відновив свою чиновницьку діяльність у Санкт-Петербурзі — тепер уже в департаменті лісництва. З осені 1868 до травня 1871 р. він, скориставшись гостинним запрошенням сім'ї Опощиніних, мешкає в їхньому будинку, де починає писати оперу «Борис Годунов», в основі якої лежить п'єса О. Пушкіна. Проте в лютому 1871 р. перший варіант цієї опери дирекція Маріїнського театру відмовилася прийняти. З вересня 1871 до червня 1872 р. Мусоргський працює над другою редакцією твору, абсолютно неповторною, від якої теж відмовилися. Врешті-решт перероблений варіант другої редакції опери був поставлений на сцені Маріїнського театру в лютому 1874 р. А в 1896 р. М. Римський-Корсаков здійснив спробу відродити оперу, створивши нову редакцію твору.

Живучи тільки в Санкт-Петербурзі з середини 1872 до кінця 1874 р., Мусоргський з 1872 р. спонукав Стасова до складної розробки нової опери «Хованщина». З літа 1874 р. композитор розпочав новий проект — комічну оперу «Сорочинський ярмарок», в основу якої лягла повість М. Гоголя. У 1875 р. він наймав помешкання разом із графом А. Голеніщевим-Кутузовим, чиї поеми Мусоргський уже поклав на музику, створивши вокальний цикл «Без сонця» (1874) (Голеніщев-Кутузов, 1991).

На жаль, часті нічні відвідування Мусоргським трактирів Санкт-Петербурга (особливо «Малого Ярославця») почали виходити за межі дозволеного. Його спосіб життя став досить аморальним. У березні 1878 р. смерть його друга — баса Осипа Петрова викликала тривалий запій (Емерсон, 1999). А. Майков, якось завітавши до Мусоргського, був здивований: о 2 годині пополудні той у вечірньому вбранні спав у м'якому кріслі. На столі стояло кілька пляшок. Нічого іншого в кімнаті не було (Oрлова, 1983). М. Лавров відзначає певну незв'язність та червоне обличчя й сіруватий ніс, що, на перший погляд, указували на типового алкоголіка. Його обличчя завжди було трохи набряклим (Орлова, 1983).

Улітку 1878 р. Мусоргський був узятий під опіку відомою співачкою Дар'єю Леоновою, із якою він здійснив концертний тур (червень — жовтень 1879 р.) Південною Росією, крім того, у її школі музики в Санкт-Петербурзі він згодом працював як піаніст-акомпаніатор. 1 січня 1880 р. Мусоргський був звільнений із департаменту державного контролю. Це спонукало Стасова звернутися по допомогу до Балакірєва, оскільки «він (Мусоргський) розвалюється; з 1 січня він без роботи й без засобів для існування! Тепер він почне пити ще більше!» (Oрлова, 1983). Тоді друзі вирішили підтримати композитора матеріально за умови, що він завершить роботу над «Хованщиною» й «Сорочинським ярмарком».

Утрата творчого потенціалу

Стасов поділив творчу діяльність Мусоргського на 3 періоди: «Період музичного дослідження, період повного розквіту музичної індивідуальності і творчої незалежності й період згасання та ослаблення» (Тарушкін, 1993). Упродовж першого періоду (1852–1864) Мусоргський написав твори для фортепіано, пісні, частину музики для «Едипа в Афінах» і деякі частини для незакінченої опери «Саламбо» за однойменним романом Флобера. Його найвідоміші роботи — симфонічна поема для оркестру «Ніч на Лисій горі», опера «Борис Годунов», фортепіанний цикл «Картинки з виставки» і 3 вокальні цикли — «Дитяча», «Без сонця» й цикл «Пісні й танці смерті» — належать до другого періоду (1865–1875). Складна робота над 2 незакінченими операми («Хованщина», почата в 1872 р., і «Сорочинський ярмарок») характеризує останній період його життя (1875–1880).

А. Голеніщев-Кутузов, навпаки, називав «декадентський» (за словами Стасова) етап творчості Мусоргського початком нового й плідного періоду творчого потенціалу (Голеніщев-Кутузов, 1991). Він звертає увагу на естетичні зміни в останніх роботах Мусоргського, підкреслюючи зростаючу важливість «гарних звуків» порівняно з «реалізмом» попереднього періоду. «Хованщина» суттєво відрізняється від музичної народної драми, яку мав на увазі Стасов, коли пропонував написати її Мусоргському в 1872 р.

Однак Р. Тарушкін стверджує, що на погляди Стасова й Голеніщева-Кутузова могли вплинути події відповідних періодів життя композитора, які мали вирішальне для нього значення (Тарушкін, 1993). Крім того, ні Стасов, ні Голеніщев-Кутузов не були музикантами, тому вони й не можуть вважатися компетентними суддями творчості Мусоргського.

Музичний редактор і композитор В. Каратигін також заявляє, що 1875 р. є хронологічною межею розвитку таланту Мусоргського, а «згодом почався занепад, особливо виражений у кількості творів». Мусоргський пише повільніше, із меншим натхненням, більш простими знаками, хоча спалахи геніальності все ще трапляються, аж до розвитку його хвороби» (Kаратигін, 1995). Дійсно, захоплений написанням «Хованщини», Мусоргський безупинно додавав нові частини й відмовився від уже складеної музики, але він, безсумнівно, відчував недостатність спритності й концентрації, щоб об'єднати вже створене в одне ціле. 1-й акт «Хованщини» був закінчений у чернетковому варіанті влітку 1875 р.; робота над останнім актом, розпочата в 1880 р., залишилася незавершеною. В інших 3 актах також дуже багато чого недороблено. Є значна кількість зайвого матеріалу, над яким потрібно працювати або викинути. Зрештою рукопис Мусоргського складається з вокальної партитури для фортепіано, але за винятком деяких частин музика не оркестрована (Ламм, 1995). Отже, щоб виконати «Хованщину» на сцені, музику потрібно було закінчити, переписати та оркеструвати, що й зробив М. Римський-Корсаков у 1883 р. М. Равель та І. Стравінський здійснили нову оркестровку в 1913 р., а пізніше — Б. Асаф'єв у 1931 р. і Д. Шостакович у 1959 р.

Ті ж самі проблеми були й з оперою «Сорочинський ярмарок», роботу над якою Мусоргський розпочав у 1875 р. Складена тільки половина цієї опери в 3 діях, і в існуючих матеріалах (сцена торгів, думка Грицька, пісня Хіврі, сцена з Хіврею й Афанасієм Івановичем, думка Парасі й гопак) багато пропущених місць (Kaратигін, 1995). Робота була завершена в 1916 р. Ц. Кюї, який вніс багато власних доповнень, а пізніше над оперою працювали М. Черепнін (1923 р.) і В. Шебалін (1931 р.).

У кінці 1870 р. Мусоргський збирався написати ще одну оперу «Пугачівщина» на основі «Капітанської дочки» О. Пушкіна, але цей намір він не реалізував.

Драматична смерть

Дар'я Леонова згадує, що 11 лютого 1881 р. Мусоргський раптово ввірвався до її квартири у знервованому, роздратованому стані і сказав, що йому нікуди піти, у нього взагалі немає ніяких коштів і він не знає, як вирішити всі ці проблеми (Oрлова, 1983). Леонова впустила його, щоб він заспокоївся, і вони поїхали на вечір до генерала Соканського, чия дочка навчалася в класі Леонової. Мусоргський акомпанував їй на фортепіано, але після співу знепритомнів: «Здавалося, у нього був інсульт, але коли його хотіли винести, він опритомнів і встав на ноги». Повернувшися до квартири Леонової, він благав дозволу залишитися (Oрлова, 1983). Звичайно, Леонова погодилась, і він спав цілу ніч на стільці.

Зранку Мусоргський сказав, що почувається чудово. З цими словами він повернув до виходу і раптом знепритомнів, впавши на підлогу. Увечері було ще 2 напади (Oрлова, 1983). Друзі Мусоргського, яких Леонова повідомила про стан композитора, благали лікаря Л. Бертенсона оглянути хворого в лікарні, апелюючи до його захоплення творчістю музикантів і письменників. Бертенсон був молодшим лікарем у 2 лікарнях, зокрема в Миколаївській військовій лікарні для солдатів та офіцерів. Проте її старший лікар був згоден на госпіталізацію Мусоргського за умови, що того зареєструють як вільнонайманого цивільного службовця Бертенсона (Бертенсон, 1991). У 1922 р. Бертенсон стверджував, що цього пацієнта розмістили в найтихішій і найбільш ізольованій частині лікарні — у просторій сонячній кімнаті з високою стелею, із усіма необхідними речами; хворого лікували якнайкраще.

У листі до Балакірєва від 15 лютого 1881 р. (за 3 дні після виписки Мусоргського з лікарні) Стасов повідомляє: «Лікарі кажуть, що в нього не було інсульту, але з'явилися ознаки епілепсії. Він дивиться так, ніби нічого не сталося, зараз він усіх впізнає, але стверджує, що знає диявола, говорить нісенітниці й розповідає численні фантастичні історії. Вони також говорять, що в нього є ознаки божевілля» (Oрлова, 1983). У своїх мемуарах Римський-Корсаков згадує: «Щасливий від нашого візиту, він іноді говорив із нами цілком нормально; але раптом у нього виникали божевільні марення» (Oрлова, 1983).

Проте час від часу спостерігалось істотне поліпшення стану композитора. У березні Рєпін написав портрет Мусоргського і пізніше пригадував, що той «жив за суворим «режимом тверезості» і був здоровим» (Oрлова, 1983). На жаль, стан Мусоргського погіршився раптово, зі слів Іванова, «через його власну велику нерозсудливість» (Iванов, 1991). Іванов не конкретизує, із чим пов'язана ця нерозсудливість, але в щоденнику Тюменєва (запис від 17 березня 1881 р.) зазначено, що трапилося: «Його брат приїхав і привіз гроші (з нагоди дня народження Мусоргського, що помилково відзначали 16 березня). Хоча охороні було суворо заборонено вживати алкоголь, Мусоргський, доведений хворобою до відчаю, запропонував охоронцеві 25 рублів, той спокусився, узяв гроші і приніс спиртні напої. За ці гроші пацієнт купив собі передчасну смерть». Іванов повідомляє, що «поліпшення стану було неможливим. Його руки і ноги були паралізованими... Параліч поступово перейшов і на органи дихання... Проте до останньої хвилини він був адекватним» (Oрлова, 1983). Мусоргський помер 16 березня 1881 р. о 5-й годині ранку.

Зі слів Іванова, до ускладнень захворювання Мусоргського належать розлади функції печінки, жирова інфільтрація міокарда й запалення спинного мозку (Oрлова, 1983). Він, імовірно, звернувся до В. Афанасьєва — патологоанатома Миколаївської військової лікарні, який проводив розтин (повне ім'я померлого не було зафіксоване, проте в журналі лікарні в записах за березень 1881 р. є згадка тільки про одного чоловіка, який помер від алкоголізму) (Oрлова, 1983).

Наслідки хронічного алкоголізму

Стасов був шокований твердженням Іванова, що ворогом композитора була залежність від алкоголю, яка зруйнувала так багато обдарованих людей Росії. «Ця фатальна пристрасть міцно його охопила і відправила в могилу разом із його артистичними вміннями» (Oрлова, 1983). Сам же Стасов згадує більш пристойні причини смерті — «параліч серця й спинного мозку» (Eмерсон, 1999). Проте він теж знав правду, повідомивши Балакірєву 13 лютого 1881 р., що Мусоргський, на думку його лікаря, «можливо, міг би прожити рік або й більше, але може також померти прямо зараз, негайно; це не можна визначити точно, особливо зважаючи на те, що він почав пити знову і ще більше. Тільки уявіть, учора в квартирі... Леонової в проміжку між другим і третім інсультами він уже просив вина!» (Oрлова, 1983).

Окрім того, на основі свідчень інших сучасників, біографічних есе музикознавців пізнішого періоду, усі схиляються до думки, що хронічний алкоголізм Мусоргського був причиною його фізичного й розумового виснаження.

Посилаючись на Наумова, із яким Мусоргський жив з 1875 до 1878 р., З. Савелова переконує, що Мусоргський контактував із людьми, які стимулювали і схвалювали цю фатальну пристрасть, що з'явилася вже під час його військової служби» (Савелова, 1995).

У своїх спогадах М. Компанейський шкодує, що «з кожним днем (починаючи з постановки «Бориса Годунова») алкоголь підтримував силу духу Мусоргського та його творчий потенціал, допомагав подолати величезний нервовий тиск, без якого ні натхнення, ні творчі досягнення неможливі. Затьмарення його розуму й ослаблення його організму призвели до стагнації його творчості» (Компанейський, 1995).

Каратигін же переконаний, що «цей алкоголізм, цей фатальний порок, під вплив якого потрапив Мусоргський навіки і який не тільки серйозно зашкодив його здоров'ю, але й послабив музичну логіку його композицій, перешкодив завершенню «Хованщини» і призвів, на його думку, «до подальшого руйнування його надзвичайно чутливої духовної природи» (Kаратигін, 1995).

Проте висновок Каратигіна, можливо, був би змінений. Так, Лернер посилається на події з життя Мусоргського і робить висновок, що його алкоголізм був, напевно, вторинним, «що непомірність часто супроводжує душевні розлади» і «хронічний алкоголізм, імовірно, маскує душевний розлад, який дещо зменшується після вживання алкоголю». Згідно з цим твердженням, Мусорський страждав від шизофренії змішаного типу (Лернер, 1998).

Аргументи Лернера дозволяють поглянути на історію хвороби Мусоргського під іншим кутом зору, адже вона містить підтвердження неврологічного характеру алкоголізму композитора (Victor, 1990). Очевидно, Мусоргського переслідували напади (химерні пароксизми) після білої гарячки: перший випадок спричинив до того, що його виключили з комуни в 1865 р., другий трапився в 1878 р., і останній випадок пароксизму змусив лікуватися в госпіталі в 1881 р. Звичайно, диференціальну діагностику цього останнього нападу слід проводити з інсультом, що не так уже й зрідка є причиною симптоматичних нападів (Burn et al., 1990). Навіть лікарі Мусоргського взяли це до уваги. Але відсутність геміпарезу й покращання стану протягом госпіталізації свідчать проти цієї думки. Окрім того, супутній діагноз «розлад печінки, жирова інфільтрація серця й запалення спинного мозку», про який повідомляє Іванов, указує на алкогольний цироз, кардіоміопатію й полінейропатію.

Нарешті, у листі Стасова згадується: «Він… стверджує, що знає диявола, говорить нісенітниці й розповідає численні фантастичні історії. Вони (лікарі) також говорять, що в нього є ознаки божевілля, натякаючи на корсаківський психоз». Основною причиною смерті Мусоргського, що названа Івановим «великою нерозсудливістю» (тобто пияцтво), найімовірніше був синдром Верніке — Корсакова. Дивовижно, але в рік смерті Мусоргського (1881 р.) Верніке описав синдром верхньої гострої геморагічної поліенцефалопатії (Wernicke, 1881), тоді як Корсаков описав синдром, що носить його ім'я, у 1887 р. (Корсаков, 1887).

Мусоргський помер від ускладнень важкого хронічного алкоголізму, але незважаючи на це, Леонтьєв зауважує: «Його смерть є результатом надмірної пристрасті до алкоголю?! Яке безглуздя! Яке блюзнірство! Навіть якщо є деяка фізіологічна правда в цьому твердженні, він став жертвою тягаря відповідальності, на яку засудила його геніальність, і... бідності» (Леонтьєв, 1991).

Підготували І.С. КРИВОРУЧКО, С.О. СКВОЗНІКОВА, Н.М. ЯЦКОВСЬКА, кафедра пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 Національного медичного університетуімені О.О. Богомольця



Back to issue