Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Международный эндокринологический журнал 8 (48) 2012

Вернуться к номеру

Світлій пам’яті професора Вадима Олексійовича Малижева

Неможливо повірити, що пітьма здолала цей промінь.

Прямим і світлим, мов промінь, було його життя. Доля не стелилася рушниками під ноги дитині, що народилася в Черкасах 27 лютого 1941 року, на порозі війни. Але, як жартували згодом колеги, першим словом, вимовленим дитиною, було «імунотолерантність». Вадим Олексійович торував свій шлях у науку як кожен, кого кличе його зірка. Отримавши атестат зрілості із золотою медаллю, вступив до Вінницького медичного інституту і закінчив його з відзнакою.

З 1966 року В.О. Малижев — лікар-терапевт Вище-Дубечанської районної лікарні. З 1969 р. — аспірант Київського НДІ ендокринології та обміну речовин, у 1970 р. — вже кандидат медичних наук, молодший науковий співробітник. У 1983 році Вадим Олексійович отримав науковий ступінь доктора медичних наук. 1987 року він очолив лабораторію імунології Наукового центру радіаційної медицини Академії медичних наук України. З 1996 року професор В.О. Малижев — заступник директора з наукових питань, а з 1999 — директор Центру.

Досягши віку відпочинку, Вадим Олексійович склав із себе адміністративні клопоти, віддавшись улюбленій науці. З 2001 року він керував лабораторією клінічної імунології, а у 2012 році очолив відділ імунології та трансплантології Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України.

Успішна, але не поспішна кар’єра людини, яка робить свою справу, а не кар’єру. У набутку професора Малижева понад двісті наукових праць і винаходів. П’ятнадцять учнів професора запалили свій вогонь від його смолоскипа.

Його шлях до вершин науки може здатися сторонньому погляду рівним і легким. Не йшов — летів. То його талант, ясний меткий розум, легка осяйна вдача. Усе, чого досяг він у своєму житті, — усе це завдяки праці, постійному самовдосконаленню, життєвому оптимізму.

Коли людині таланить, кажуть: їй доля усмі-хається. Вадим Олексійович усміхався долі. Світу. Людям. Він сам був нам таланом. Так і пішов, за своїм звичаєм перетворивши на жарти останню суперечку з колегами, — невагомою ходою по зоряній дорозі, залишивши нашій пам’яті сміх і світло.

Колектив Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії,
трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України



Вернуться к номеру