Газета «Новости медицины и фармации» 3(207) 2007

Вірусний гепатит С (HCV) є однією з основних причин захворювань печінки як у цілому світі, так і в Україні, включаючи цироз та гепатоцелюлярну карциному (ГЦК), для лікування яких необхідна трансплантація органів [1].

Вірус гепатиту С (VHC) був відкритий у 1989 році. З того часу він постійно стимулює вчених до подальшого його вивчення. Широке розповсюдження хронічного гепатиту С (ХГС) як одного із результатів інфікування VHC й особливості самого вірусу породжують велику кількість медичних і загальноклінічних проблем:

— недосконала діагностика гепатиту С;

— відсутність вакцинації;

— лікування хворих з цією патологією [2, 3].

VHC є РНК-вмісним вірусом із родини Flaviviridae, має 6 генотипів і більше 50 субтипів. Нуклеотидні послідовності генотипів різняться в діапазоні 30–50 %. VHC має виражені мутаційні властивості. Відсутність активної Т-клітинної імунної відповіді призводить до високої частоти формування хронічної інфекції. Генетична гетерогенність VHC створює діагностичні та клінічні труднощі, ускладнює створення вакцин і ефективних лікувальних препаратів. Для генотипу 1, що в більшості випадків є причиною гепатиту С як у Європі, так і в США, є характерною дуже низька відповідь на проведене лікування [1–3].

Як правило, HCV передається з інфікованою кров'ю при використанні наркотиків, переливанні крові, трансплантації органів, при наявності великої кількості гетеросексуальних партнерів, а також дитині при народженні від інфікованої матері. Високий показник інфікованості встановлений для певних груп, таких як бездомні люди та хворі на гемофілію (15–50 %) і ін'єкційні наркомани (70–90 %) [4].

РНК VHC може бути виявлена в крові через 1–3 тижні після інфікування. Анти-HCV виявляються з допомогою імуноферментного аналізу (ІФА) лише в 50–70 % хворих при появі симптомів, досягаючи 90 % через 3 місяці. Через 2–8 тижнів про ураження печінки свідчить підвищений рівень аланінамінотрансферази (АлАТ). Гостра інфекція може мати тяжкий перебіг, але це зустрічається дуже рідко. Симптоми хвороби не є специфічними, можуть відмічатись слабкість, анорексія та субіктеричність, що минають через декілька тижнів після зниження АлАТ [2–4].

Діагноз хронічної інфекції ставлять на підставі виявлення РНК VHC в крові якісними або кількісними тестами як мінімум упродовж 6 місяців. Перспективними дослідженнями встановлено, що в більшості осіб, інфікованих VHC, розвивається хронічна форма інфекції. Факторами, пов'язаними зі спонтанною елімінацією вірусу, є молодий вік, жіноча стать, інфікування не більше 5 років і певне поєднання генів головного комплексу гістосумісності.

Найбільш серйозними наслідками хронічної HCV-інфекції є фіброз печінки з прогресуванням у цироз та ГЦК. Імовірність розвитку цирозу печінки через 20 років після гострої інфекції представлена в табл. 1. Не встановлено суттєвого впливу на ризик прогресування захворювання печінки таких вірусологічних факторів, як вірусне навантаження, генотип і кількість квазівидів. У той же час ризик розвитку тяжких ускладнень зростає при інфікуванні осіб похилого віку, чоловічої статі і за наявності імунодефіцитних станів.

Гепатит В також збільшує ризик прогресування захворювання печінки. Важливе значення в розвитку ускладнень відіграє регулярне вживання алкоголю. Інші фактори, такі як неалкогольний стеатоз печінки, шистосомальна коінфекція, прийом потенційно гепатотоксичних препаратів, наявність забруднення навколишнього середовища, також можуть негативно впливати.

Крім того, HCV є причиною третини всіх випадків ГЦК. ГЦК рідко розвивається без попереднього цирозу або прогресуючого фіброзу печінки. Фактори ризику розвитку ГЦК у пацієнтів із хронічною HCV-інфекцією в основному ті ж, що й при формуванні декомпенсованого цирозу печінки.

Зростання захворюваності на гепатит С (ГС) в Україні обумовлює значні медико-соціальні проблеми для охорони здоров'я, пов'язані з діагностикою, лікуванням та реабілітацією цієї категорії пацієнтів. Складність проблеми обумовлена насамперед особливостями перебігу ГС: високим (до 80 %) рівнем хронізації процесу, розвитком таких важких наслідків, як цироз печінки, гепатокарцинома [3, 4].

Питання діагностики ГС в Україні поступово налагоджується, проте в лікуванні існує дуже багато невирішених питань. Незважаючи на застосування найсучасніших лікарських препаратів і методів етіопатогенетичного лікування, результати терапії, на жаль, у більшості випадків не задовольняють клініцистів. Під час вибору тактики лікування необхідно враховувати давність інфікування, генотип вірусу, ступінь активності цитолітичного й імунозапального синдромів, функціональний стан печінки, наявність супутньої патології та ускладнень [5–8].

Противірусну терапію — основний елемент етіотропної терапії хворих на ГС — згідно із сучасними стандартами проводять із застосуванням α₂-інтерферонів і пуринових аналогів нуклеозидів [5, 9, 10].

Ураховуючи прогресуючий перебіг захворювання, часто незадовільні результати лікування, несприятливий прогноз, основним завданням патогенетичного лікування пацієнтів із цією патологією є пошук нових ліків і методів лікування. При цьому структура такого лікування повинна сприяти оптимізації якості терапії, запобігати прогресуванню захворювання з відсутнім побічним впливом на організм пацієнтів.

Нашу увагу привернув препарат Краплі Береш Плюс^® (АТ Береш Фарма, Угорщина). Ми виходили з того, що різноманітні екзогенні та ендогенні фактори порушують гомеостаз організму й обумовлюють розвиток загальної адаптаційної реакції, яка характеризується комплексними змінами імунологічних, нейроендокринних і біохімічних процесів. У даному випадку маємо справу з тривалим інфікуванням вірусом гепатиту С. При тривалому патологічному процесі підвищується активність гіпоталамо-гіпофізарної та симпатоадреналової систем, посилюється секреція гормонів наднирникових залоз. У результаті активуються катаболічні процеси, що супроводжуються підвищеною утилізацією ресурсів організму, і, як наслідок, підвищується потреба в есенціальних поживних речовинах, зокрема в мікроелементах. Дефіцит мікроелементів, що виникає при цьому, збільшується залежно від тривалості патологічного процесу. Крім того, при вірусних гепатитах наявний дисбаланс між кількістю продуктів ПОЛ та активністю систем АОЗ, що є однією з причин порушення структури клітинних мембран і їх проникності. Тому, на нашу думку, необхідним є поповнення кількості мікроелементів, що відіграють важливу роль у функціонуванні антиоксидантних ферментних систем та імунного захисту, наприклад цинку, марганцю, міді та ін. Тим більше, що певні макро- і мікроелементи є необхідними для синтезу білків, а дефіцит цих речовин сповільнює процес видужання.

Наявність у складі Крапель Береш Плюс^® 11 життєво необхідних мікро- і макроелементів у вигляді оптимально збалансованого за кількістю та складом водного розчину, а також неорганічних компонентів, що сприяють високій біозасвоюваності неорганічних іонів, обумовлюють застосування препарату в лікуванні хворих на ХГС.

Метою проведеного дослідження було оцінити клінічну ефективність препарату Краплі Береш Плюс^® та обгрунтувати можливість застосування його в лікуванні хворих на ГС. Дослідження проводили у відділенні вірусних гепатитів Івано-Франківської обласної клінічної інфекційної лікарні.

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Методом рандомізації в дослідження включено 20 хворих на ХГС у стадії компенсації, серед них 14 жінок та 6 чоловіків віком від 23 до 57 років (середній вік — 34,2 ± 12,6 року). Критеріями включення в дослідження були наявність РНК вірусу ГС в сироватці крові (напівкількісний аналіз), виявлення сумарних імуноглобулінів у сироватці крові, підвищення активності АлАТ у сироватці крові до 1,5 раза понад норму. Генотип 1 виявили в 13 хворих, у 7 хворих — не генотип 1 РНК вірусу ГС. Хворих було розподілено на дві групи по 10 осіб. Пацієнтам 1-ї групи призначали Краплі Береш Плюс^® з розрахунку по 1 краплі на 2 кг маси тіла з розподілом дози на два прийоми впродовж 15 днів. Пацієнти групи порівняння не отримували Крапель Береш Плюс^®. Усі хворі були на дієтичному харчуванні (стіл № 5 за Певзнером) та отримували панкреатин та поліфепан у середньотерапевтичних дозах.

Клінічними критеріями ефективності лікування була динаміка суб'єктивних і об'єктивних ознак — вираженості астеновегетативного, диспептичного синдромів, стану печінки, біохімічних показників крові, зокрема активності АлАТ, вмісту білірубіну.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Результати дослідження оцінювали впродовж усього терміну лікування хворих на ГС. На початку лікування в пацієнтів спостерігали клінічні прояви помірної печінкової недостатності — астенічний, диспептичний і абдомінально-больовий синдроми. Характерними скаргами були загальна слабкість, зниження працездатності, стомлюваність, відчуття важкості в правому підребер'ї, метеоризм.

Отримані дані та їх аналіз свідчать, що поліпшення самопочуття хворих 1-ї групи спостерігалося починаючи вже з 5–7-го дня лікування: зменшувались ознаки астенізації, диспептичні та больові прояви. Так, на періодичний головний біль після закінчення курсу лікування із застосуванням Крапель Береш Плюс^® скаржились 20 % хворих, тоді як у групі порівняння в цей же період він турбував більше половини пацієнтів (р < 0,05). Достовірного впливу Крапель Береш Плюс^® на відчуття гіркоти в роті та біль у правому підребер'ї не було виявлено як порівняно із хворими до лікування, так і з групою пацієнтів, які не отримували даного лікування (р, р 1  > 0,05). Проте до кінця лікування апетит покращувався у 80 % хворих основної групи та залишався зниженим у 60 % пацієнтів у групі порівняння (р < 0,05). Нудота після лікування ще турбувала лише одного пацієнта з 1-ї групи хворих проти 30 % пацієнтів (р < 0,05) у групі порівняння. Зниження працездатності хоча й було відмічене після лікування Краплями Береш Плюс^® у 20 % хворих, але без такої терапії вказану скаргу через 15 днів від початку лікування подавали 50 % пацієнтів. Слабкість по закінченню лікування турбувала 30 % хворих 1-ї групи та 70 % пацієнтів групи порівняння (р < 0,05). Динаміку основних клінічних проявів під впливом лікування Краплями Береш Плюс^® наведено на рис. 1.

Динаміка маркерів синдрому гепатоцитолізу у хворих на ХГС внаслідок проведеної терапії також мала деяку позитивну динаміку (рис. 2). На тлі лікування Краплями Береш Плюс^® (7-й день) відмічено зниження активності АлАТ у більшості пацієнтів в 1,2 раза відносно вихідного рівня (р < 0,05). Після 15 днів застосування цього препарату в усіх пацієнтів 1-ї групи активність АлАТ знижувалась в 1,5 раза порівняно з показниками до лікування (р < 0,05). У пацієнтів, які не отримували крапель, була теж позитивна динаміка зниження активності АлАТ, проте вона була мінімальною й без достовірної різниці з показниками до лікування.

Рівень загального білірубіну в усіх обстежених пацієнтів був 26,2 ± 4,7 мкмоль/л, різниці між групами не відмічено. Наприкінці лікування Краплями Береш Плюс^® у хворих 1-ї групи показники білірубіну знизилися на 20,8 ± 3,6 % й вірогідно не відрізнялись від показників хворих у групі порівняння.

За показниками загального холестерину, білку та білкових фракцій, креатиніну, сечовини та протромбінового індексу достовірної різниці показників у пацієнтів 1-ї групи та групи порівняння встановлено не було.

Отже, лікування Краплями Береш Плюс^® достовірно покращує стан хворих на ХГС. Уже після першого тижня лікування відзначено поліпшення самопочуття пацієнтів, зменшення проявів гепатоцитолізу. Не виявлено побічної дії препарату.

Висновки

1. Краплі Береш Плюс^® сприяють поліпшенню самопочуття хворих на ХГС і більш швидкому регресу клінічних проявів захворювання.

2. Застосування у хворих на ХГС в стадії компенсації Крапель Береш Плюс^® зменшує прояви гепатоцитолізу.

3. Упродовж дослідження не виявлено побічної дії препарату.

4. Застосування Крапель Береш Плюс^® є виправданим і може сприяти підвищенню ефективності лікування та поліпшенню якості життя хворих на ХГС.