Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"News of medicine and pharmacy" 3(207) 2007

Back to issue

Проблема хронічного гепатиту С та клінічна ефективність препарату краплі Береш Плюс® у комплексному лікуванні хворих з цією патологією

Authors: Б.М. ДИКИЙ, зав. кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією ІФДМУ, д.м.н., професор; О.Я. ПРИШЛЯК, к.м.н., доцент кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією ІФДМУ; Л.І. БУДЕРКЕВИЧ, зав. відділення гострих та хронічних вірусних гепатитів Івано-Франківської ОКІЛ; О.П. РОМАНІВ, зав. приймального відділення Івано-Франківської ОКІЛ

Categories: Gastroenterology, Infectious diseases

Sections: Clinical researches

print version

Вірусний гепатит С (HCV) є однією з основних причин захворювань печінки як у цілому світі, так і в Україні, включаючи цироз та гепатоцелюлярну карциному (ГЦК), для лікування яких необхідна трансплантація органів [1].

Вірус гепатиту С (VHC) був відкритий у 1989 році. З того часу він постійно стимулює вчених до подальшого його вивчення. Широке розповсюдження хронічного гепатиту С (ХГС) як одного із результатів інфікування VHC й особливості самого вірусу породжують велику кількість медичних і загальноклінічних проблем:

— недосконала діагностика гепатиту С;

— відсутність вакцинації;

— лікування хворих з цією патологією [2, 3].

VHC є РНК-вмісним вірусом із родини Flaviviridae, має 6 генотипів і більше 50 субтипів. Нуклеотидні послідовності генотипів різняться в діапазоні 30–50 %. VHC має виражені мутаційні властивості. Відсутність активної Т-клітинної імунної відповіді призводить до високої частоти формування хронічної інфекції. Генетична гетерогенність VHC створює діагностичні та клінічні труднощі, ускладнює створення вакцин і ефективних лікувальних препаратів. Для генотипу 1, що в більшості випадків є причиною гепатиту С як у Європі, так і в США, є характерною дуже низька відповідь на проведене лікування [1–3].

Як правило, HCV передається з інфікованою кров'ю при використанні наркотиків, переливанні крові, трансплантації органів, при наявності великої кількості гетеросексуальних партнерів, а також дитині при народженні від інфікованої матері. Високий показник інфікованості встановлений для певних груп, таких як бездомні люди та хворі на гемофілію (15–50 %) і ін'єкційні наркомани (70–90 %) [4].

РНК VHC може бути виявлена в крові через 1–3 тижні після інфікування. Анти-HCV виявляються з допомогою імуноферментного аналізу (ІФА) лише в 50–70 % хворих при появі симптомів, досягаючи 90 % через 3 місяці. Через 2–8 тижнів про ураження печінки свідчить підвищений рівень аланінамінотрансферази (АлАТ). Гостра інфекція може мати тяжкий перебіг, але це зустрічається дуже рідко. Симптоми хвороби не є специфічними, можуть відмічатись слабкість, анорексія та субіктеричність, що минають через декілька тижнів після зниження АлАТ [2–4].

Діагноз хронічної інфекції ставлять на підставі виявлення РНК VHC в крові якісними або кількісними тестами як мінімум упродовж 6 місяців. Перспективними дослідженнями встановлено, що в більшості осіб, інфікованих VHC, розвивається хронічна форма інфекції. Факторами, пов'язаними зі спонтанною елімінацією вірусу, є молодий вік, жіноча стать, інфікування не більше 5 років і певне поєднання генів головного комплексу гістосумісності.

Найбільш серйозними наслідками хронічної HCV-інфекції є фіброз печінки з прогресуванням у цироз та ГЦК. Імовірність розвитку цирозу печінки через 20 років після гострої інфекції представлена в табл. 1. Не встановлено суттєвого впливу на ризик прогресування захворювання печінки таких вірусологічних факторів, як вірусне навантаження, генотип і кількість квазівидів. У той же час ризик розвитку тяжких ускладнень зростає при інфікуванні осіб похилого віку, чоловічої статі і за наявності імунодефіцитних станів.

Гепатит В також збільшує ризик прогресування захворювання печінки. Важливе значення в розвитку ускладнень відіграє регулярне вживання алкоголю. Інші фактори, такі як неалкогольний стеатоз печінки, шистосомальна коінфекція, прийом потенційно гепатотоксичних препаратів, наявність забруднення навколишнього середовища, також можуть негативно впливати.

Крім того, HCV є причиною третини всіх випадків ГЦК. ГЦК рідко розвивається без попереднього цирозу або прогресуючого фіброзу печінки. Фактори ризику розвитку ГЦК у пацієнтів із хронічною HCV-інфекцією в основному ті ж, що й при формуванні декомпенсованого цирозу печінки.

Зростання захворюваності на гепатит С (ГС) в Україні обумовлює значні медико-соціальні проблеми для охорони здоров'я, пов'язані з діагностикою, лікуванням та реабілітацією цієї категорії пацієнтів. Складність проблеми обумовлена насамперед особливостями перебігу ГС: високим (до 80 %) рівнем хронізації процесу, розвитком таких важких наслідків, як цироз печінки, гепатокарцинома [3, 4].

Питання діагностики ГС в Україні поступово налагоджується, проте в лікуванні існує дуже багато невирішених питань. Незважаючи на застосування найсучасніших лікарських препаратів і методів етіопатогенетичного лікування, результати терапії, на жаль, у більшості випадків не задовольняють клініцистів. Під час вибору тактики лікування необхідно враховувати давність інфікування, генотип вірусу, ступінь активності цитолітичного й імунозапального синдромів, функціональний стан печінки, наявність супутньої патології та ускладнень [5–8].

Противірусну терапію — основний елемент етіотропної терапії хворих на ГС — згідно із сучасними стандартами проводять із застосуванням α2-інтерферонів і пуринових аналогів нуклеозидів [5, 9, 10].

Ураховуючи прогресуючий перебіг захворювання, часто незадовільні результати лікування, несприятливий прогноз, основним завданням патогенетичного лікування пацієнтів із цією патологією є пошук нових ліків і методів лікування. При цьому структура такого лікування повинна сприяти оптимізації якості терапії, запобігати прогресуванню захворювання з відсутнім побічним впливом на організм пацієнтів.

Нашу увагу привернув препарат Краплі Береш Плюс® (АТ Береш Фарма, Угорщина). Ми виходили з того, що різноманітні екзогенні та ендогенні фактори порушують гомеостаз організму й обумовлюють розвиток загальної адаптаційної реакції, яка характеризується комплексними змінами імунологічних, нейроендокринних і біохімічних процесів. У даному випадку маємо справу з тривалим інфікуванням вірусом гепатиту С. При тривалому патологічному процесі підвищується активність гіпоталамо-гіпофізарної та симпатоадреналової систем, посилюється секреція гормонів наднирникових залоз. У результаті активуються катаболічні процеси, що супроводжуються підвищеною утилізацією ресурсів організму, і, як наслідок, підвищується потреба в есенціальних поживних речовинах, зокрема в мікроелементах. Дефіцит мікроелементів, що виникає при цьому, збільшується залежно від тривалості патологічного процесу. Крім того, при вірусних гепатитах наявний дисбаланс між кількістю продуктів ПОЛ та активністю систем АОЗ, що є однією з причин порушення структури клітинних мембран і їх проникності. Тому, на нашу думку, необхідним є поповнення кількості мікроелементів, що відіграють важливу роль у функціонуванні антиоксидантних ферментних систем та імунного захисту, наприклад цинку, марганцю, міді та ін. Тим більше, що певні макро- і мікроелементи є необхідними для синтезу білків, а дефіцит цих речовин сповільнює процес видужання.

Наявність у складі Крапель Береш Плюс® 11 життєво необхідних мікро- і макроелементів у вигляді оптимально збалансованого за кількістю та складом водного розчину, а також неорганічних компонентів, що сприяють високій біозасвоюваності неорганічних іонів, обумовлюють застосування препарату в лікуванні хворих на ХГС.

Метою проведеного дослідження було оцінити клінічну ефективність препарату Краплі Береш Плюс® та обгрунтувати можливість застосування його в лікуванні хворих на ГС. Дослідження проводили у відділенні вірусних гепатитів Івано-Франківської обласної клінічної інфекційної лікарні.

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Методом рандомізації в дослідження включено 20 хворих на ХГС у стадії компенсації, серед них 14 жінок та 6 чоловіків віком від 23 до 57 років (середній вік — 34,2 ± 12,6 року). Критеріями включення в дослідження були наявність РНК вірусу ГС в сироватці крові (напівкількісний аналіз), виявлення сумарних імуноглобулінів у сироватці крові, підвищення активності АлАТ у сироватці крові до 1,5 раза понад норму. Генотип 1 виявили в 13 хворих, у 7 хворих — не генотип 1 РНК вірусу ГС. Хворих було розподілено на дві групи по 10 осіб. Пацієнтам 1-ї групи призначали Краплі Береш Плюс® з розрахунку по 1 краплі на 2 кг маси тіла з розподілом дози на два прийоми впродовж 15 днів. Пацієнти групи порівняння не отримували Крапель Береш Плюс®. Усі хворі були на дієтичному харчуванні (стіл № 5 за Певзнером) та отримували панкреатин та поліфепан у середньотерапевтичних дозах.

Клінічними критеріями ефективності лікування була динаміка суб'єктивних і об'єктивних ознак — вираженості астеновегетативного, диспептичного синдромів, стану печінки, біохімічних показників крові, зокрема активності АлАТ, вмісту білірубіну.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Результати дослідження оцінювали впродовж усього терміну лікування хворих на ГС. На початку лікування в пацієнтів спостерігали клінічні прояви помірної печінкової недостатності — астенічний, диспептичний і абдомінально-больовий синдроми. Характерними скаргами були загальна слабкість, зниження працездатності, стомлюваність, відчуття важкості в правому підребер'ї, метеоризм.

Отримані дані та їх аналіз свідчать, що поліпшення самопочуття хворих 1-ї групи спостерігалося починаючи вже з 5–7-го дня лікування: зменшувались ознаки астенізації, диспептичні та больові прояви. Так, на періодичний головний біль після закінчення курсу лікування із застосуванням Крапель Береш Плюс® скаржились 20 % хворих, тоді як у групі порівняння в цей же період він турбував більше половини пацієнтів (р < 0,05). Достовірного впливу Крапель Береш Плюс® на відчуття гіркоти в роті та біль у правому підребер'ї не було виявлено як порівняно із хворими до лікування, так і з групою пацієнтів, які не отримували даного лікування (р, р 1  > 0,05). Проте до кінця лікування апетит покращувався у 80 % хворих основної групи та залишався зниженим у 60 % пацієнтів у групі порівняння (р < 0,05). Нудота після лікування ще турбувала лише одного пацієнта з 1-ї групи хворих проти 30 % пацієнтів (р < 0,05) у групі порівняння. Зниження працездатності хоча й було відмічене після лікування Краплями Береш Плюс® у 20 % хворих, але без такої терапії вказану скаргу через 15 днів від початку лікування подавали 50 % пацієнтів. Слабкість по закінченню лікування турбувала 30 % хворих 1-ї групи та 70 % пацієнтів групи порівняння (р < 0,05). Динаміку основних клінічних проявів під впливом лікування Краплями Береш Плюс® наведено на рис. 1.

Динаміка маркерів синдрому гепатоцитолізу у хворих на ХГС внаслідок проведеної терапії також мала деяку позитивну динаміку (рис. 2). На тлі лікування Краплями Береш Плюс® (7-й день) відмічено зниження активності АлАТ у більшості пацієнтів в 1,2 раза відносно вихідного рівня (р < 0,05). Після 15 днів застосування цього препарату в усіх пацієнтів 1-ї групи активність АлАТ знижувалась в 1,5 раза порівняно з показниками до лікування (р < 0,05). У пацієнтів, які не отримували крапель, була теж позитивна динаміка зниження активності АлАТ, проте вона була мінімальною й без достовірної різниці з показниками до лікування.

Рівень загального білірубіну в усіх обстежених пацієнтів був 26,2 ± 4,7 мкмоль/л, різниці між групами не відмічено. Наприкінці лікування Краплями Береш Плюс® у хворих 1-ї групи показники білірубіну знизилися на 20,8 ± 3,6 % й вірогідно не відрізнялись від показників хворих у групі порівняння.

За показниками загального холестерину, білку та білкових фракцій, креатиніну, сечовини та протромбінового індексу достовірної різниці показників у пацієнтів 1-ї групи та групи порівняння встановлено не було.

Отже, лікування Краплями Береш Плюс® достовірно покращує стан хворих на ХГС. Уже після першого тижня лікування відзначено поліпшення самопочуття пацієнтів, зменшення проявів гепатоцитолізу. Не виявлено побічної дії препарату.

Висновки

1. Краплі Береш Плюс® сприяють поліпшенню самопочуття хворих на ХГС і більш швидкому регресу клінічних проявів захворювання.

2. Застосування у хворих на ХГС в стадії компенсації Крапель Береш Плюс® зменшує прояви гепатоцитолізу.

3. Упродовж дослідження не виявлено побічної дії препарату.

4. Застосування Крапель Береш Плюс® є виправданим і може сприяти підвищенню ефективності лікування та поліпшенню якості життя хворих на ХГС.


Bibliography

1. Подымова С.Д. Болезни печени. — М.: Медицина, 1999. — 420 с.

2. Ortiz V., Berenguer M., Rayon J.M., et al. Contribution of obesity to hepatitis C — related fibrosis progression // Am. J. Gastroenterol. — 2002. — P. 2408-2414.

3. Бабак О.Я. Хронические гепатиты. — К.: Блиц Принт, 1999. — 208 с.

4. Майер К.-П. Гепатит и последствия гепатита: Практическое руководство: пер. с нем. / Под ред. А.А. Шептулика. — М.: ГЭОТАР Медицина, 1999. — 432 с.

5. Гепатит С: епідеміологія, діагностика, клініка, лікування: Методичні рекомендації / Л.Л. Громашевська, А.Л. Гураль, В.Ф. Марієвський, А.Д. Вовк, Т.А. Сергеєва, В.Р. Шагіняк, В.І. Матяш. — К., 2003. — 31 с.

6. Радченко В.Г., Шабров А.В., Нечаєв В.В. Хронічні захворювання печінки. — СПб.: Лань, 2000. — 192 с.

7. Соринсон С.Н. Вирусные гепатиты. — СПб.: Теза, 1998. — 332 с.

8. Fried M.W. Side effects of therapy of hepatitis C and treir management // Hepatology. — 2002. — T.36. — P. 237-244.

9. Лікування вірусних гепатитів : Методичні рекомендації / Ж. І. Возіанова, А. В. Шкурба, А. М. Печінка, Н. Ч. Корчинський. — К., 2002. — 20 с.

10. Губергриц Н.Б. Хронические гепатиты и циррозы печени. Современные классификация, диагностика и лечение. — Донецк: Лебедь, 2002. — 166 с.


Back to issue