Журнал «Почки» 01(2012)

Нирки — поліфункціональний орган складної тонкої ультраструктури. Ці особливості парного органа є передумовою, підґрунтям його легкої ранимості під впливом екзогенних та ендогенних чинників, реакцій на патологію інших органів і систем організму, з одного боку, і, з другого — функціональних і органічних уражень органів і систем при патології нирок на етапі порушення їх функцій.

Отже, лікар у процесі своєї діяльності часто стикається з труднощами встановлення первинності і послідовності ураження нирок та інших органів, їх взаємозалежності, що має значення для визначення стратегії лікування хворих. Ці труднощі поглиблюються переважно мало- й безсимптомністю перебігу ренопаренхімних патологічних станів, виявлення яких потребує активності з боку лікаря, в основі якої лежить його обізнаність у чинниках ризику розвитку ураження нирок.

Поєднання патології нирок з патологічними станами інших органів і систем може мати характер супровідності (взаємонезалежності на початкових етапах захворювання) та може бути виявом вторинності ураження (ускладнення) органів при первинному ураженні нирок і нирок у разі первинного ураження інших органів.

Поліорганність патологічного процесу з включенням нирок може бути наслідком дії одного етіологічного чинника, найчастіше інфекційного (різного характеру), з одночасним ураженням органів дихання і печінки (віруси гепатиту В, С), токсичного (токсини виробничого, побутового походження), найчастіше — з ураженням печінки і нирок, яке поступово може трансформуватися у гепаторенальний синдром.

Із патогенетичних механізмів, які можуть мати спільне значення для виникнення ураження нирок та інших органів і систем, найголовнішим є порушення імунного гомеостазу, що призводить до виникнення гломерулонефриту, інтерстиціального нефриту, ураження серцево-судинної системи та інших органів.

Спорідненість патології нирок та інших органів і систем спостерігається на фоні розладів обмінних процесів, особливо сольового обміну (подагра), зумовлених патологією ендокринної системи (цукровий діабет, гіперпаратиреоз, патологія гіпофіза, надниркових залоз тощо).

Найчастіше в практиці лікаря спостерігається поєднання патології нирок і серцево-судинної системи, що призвело до впровадження в медичну номенклатуру понять «гіпертензивна нефропатія», «кардіоренальний синдром». Проблема «нирки і гіпертензія, гіпертензія і нирки» набуває дедалі більшої актуальності і є головною ланкою взаємоінтеграції клінічної нефрології та кардіології, що доповнена такими захворюваннями, як інфекційний ендокардит, системні васкуліти, хвороби сполучної тканини, атеросклероз.

Спільність, поєднаність у діяльності медиків різних спеціальностей особливо зобов’язує в процесі діагностики і диференціальної діагностики за наявності у пацієнтів сечового, нефротичного і гіпертензивного синдромів, коли уточнення причини їх виникнення сприятиме вибору адекватної лікувальної тактики, визначенню лікування первинного і вторинного патологічного процесу. У разі вторинності ураження нирок нерідко клінічна симптоматика первинного патологічного процесу прихована, відсутня. У таких випадках необхідна активність з боку лікаря, лікаря-нефролога із залученням інших спеціалістів з метою поглибленого обстеження пацієнта. З другого боку, представники інших спеціальностей мають усвідомлювати і бути настороженими щодо небезпеки ураження нирок при захворюваннях, що належать до їх компетенції, і контролювати можливість виникнення вторинної нефропатії (динамічний контроль показників аналізів сечі, артеріального тиску).

Крім етіопатогенетичних, діагностичних ланок в інтеграції нефрології з іншими медичними спеціальностями, цей взаємозв’язок зобов’язує і на етапі лікування хворих. З одного боку, сучасні методи лікування хворих нефрологічного профілю (медикаментозні, нирковозамісні) загрожують побічною дією, ускладненнями з боку інших органів і систем, з другого — медикаментозне лікування позаниркових патологічних станів нерідко викликає ускладнення з боку нирок.

Поєднання патронажу хворих з боку нефрологів та лікарів інших спеціальностей не тільки сприяє підвищенню якості діагностики, диференціальної діагностики, ефективності лікування, але й має значення для первинної та вторинної профілактики патології нирок. Допомога спеціалістів позанефрологічного профілю найбільше потрібна за наявності у хворих гострої ниркової недостатності (ГНН), хронічної ниркової недостатності (ХНН), хворим після трансплантації нирки, коли має місце поліорганність ураження і як результат патологічного процесу, і як наслідок активних лікувальних втручань.

Нижче подано медичні спеціальності, представники яких значною мірою допомагають нефрологам підвищити якість діагностики, ефективність лікування хворих, запобігти виникненню ускладнень перебігу патології нирок і лікування, сприяють первинній і вторинній профілактиці уражень нирок.

Медичні спеціальності в інтеграції з клінічною нефрологією:

1. Урологія.

2. Педіатрія.

3. Оториноларингологія.

4. Фтизіатрія.

5. Хірургія.

6. Акушерство.

7. Ревматологія.

8. Дерматологія.

9. Клінічна імунологія.

10. Медична генетика.

11. Токсикологія.

12. Профпатологія.

13. Ендокринологія, хвороби обміну речовин.

14. Офтальмологія.

15. Інфекційні хвороби.

16. Гематологія.

17. Онкологія.

18. Кардіологія.

19. Ортопедія.

20. Неврологія.

В табл. 1 наведено основні хвороби (синдроми) нирок, при яких найчастіше може бути потрібна консультативна допомога інших спеціалістів.

Вузька спеціалізація в практичній медицині є закономірним результатом розвитку наукової медицини, поглиблення знань про природу і причини захворювань, результатом прогресу фармації, збагачення набору медикаментів різної дії тощо. Звуження спеціалізації медиків супроводжується поглибленням знань у сфері спеціальностей, але, на жаль, нерідко призводить до завуження діагностичних і лікувальних підходів до хворого. Лікар у ставленні до хворого втрачає відчуття біологічної цілісності його організму, яка має значення в процесі виникнення та перебігу патологічного стану. Це стосується і патології нирок, про яку повинні пам’ятати лікарі усіх спеціальностей. А нефрологи, зі свого боку, повинні знати і пам’ятати про часту необхідність на всіх етапах зв’язку з пацієнтами (профілактика, діагностика, лікування) консультативної допомоги колег інших спеціальностей.

Розвиток і утвердження в системі охорони здоров’я медичної допомоги на засадах сімейної медицини, забезпечення належного рівня підготовки сімейного лікаря мають сприяти підвищенню якості нефрологічної допомоги. Сімейний лікар повинен знати про ризики спадкової патології у членів сім’ї, знати умови їх побуту і праці, перенесені ними захворювання. Це уможливлює раннє виявлення патології нирок, належне спостереження за перебігом їх уражень з консультативною допомогою спеціаліста-нефролога.