Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Міжнародний ендокринологічний журнал 3 (43) 2012

Повернутися до номеру

Галина Афанасіївна Мельниченко

Галина Афанасіївна є віце-президентом Російської асоціації ендокринологів, президентом Московської асоціації ендокринологів, членом Європейської асоціації нейроендокринологів, заступником голови правління Наукової ради РАМН і МОЗ РФ з ендокринології, експертом ВАК РФ з терапевтичних дисциплін, головним редактором журналу «Клиническая и экспериментальная тиреоидология», заступником головного редактора журналу «Ожирение и метаболизм». Широке коло наукових інтересів Галини Афанасіївни Мельниченко включає проблеми патогенезу, диференціальної діагностики і лікування патології гіпоталамо-гіпофізарної системи, захворювань щитоподібної залози, надниркових залоз і цукрового діабету. Популярність і міжнародне визнання отримали роботи академіка Г.А. Мельниченко в галузі ендокринної регуляції репродуктивної системи у чоловіків і жінок. У 2011 році Галина Афанасіївна разом із колективом співпрацівників стала лауреатом почесної Національної премії «Покликання» в номінації «За створення нового напрямку в медицині», присудженої за розробку системи виявлення, медикаментозного і хірургічного лікування пухлин ендокринної системи.

Під час роботи VI Всеросійського конгресу ендокринологів, що відбувся в Москві з 27 по 31 травня 2012 року, Галина Афанасіївна Мельниченко люб’язно погодилася дати ексклюзивне інтерв’ю для читачів «Міжнародного ендокринологічного журналу». Академік родом з України, добре володіє українською мовою, тому інтерв’ю подається мовою оригіналу.

— Обрання академіком Російської академії медичних наук — це не лише підтвердження досягнутих вершин у науці й визнання медичним співтовариством, але й можливість більш гостро порушити питання ендокринології перед суспільством загалом. Якими ви бачите основні завдання?

— З моєї точки зору, місце Росії у світовій ендокринологічній спільноті зростає, і важливо, щоб зусилля наших дослідників були скеровані на розв’язання найактуальніших ендокринологічних проблем, з обов’язковим урахуванням масштабів країни. Хотілося б, щоб фундаментальна наука, нові відкриття, у тому числі в генетиці, раціонально переводилися в клінічний контекст; важливий і розвиток так званої трансляційної медицини: нове відкриття поєднується з досвідом практикуючих лікарів. Отже, роботи немало.

— Актуальні теми сьогодення — інновації і модернізація. Яким має бути ендокринолог XXI століття?

— Насамперед усебічно розвинутим лікарем, оскільки немає такої галузі медицини, в якій не було б питань, пов’язаних із проблемами ендокринології. Однак разом з тим ендокринолог зобов’язаний знати і розуміти всю сукупність захворювань і станів, наявних у людини.

— Повернемося у минуле століття. Яка подія у вашому житті вплинула на вибір професії лікаря і як ви прийшли в ендокринологію?

— Народилася я в Проскурові (тепер — Хмельницький) у родині медиків. Це були тяжкі післявоєнні часи, ми мешкали в маленькій прибудові при аптеці. Мій батько був поранений на Курській дузі, а в післявоєнні роки керував обласним аптечним управлінням. Дитячі роки провела в Меджибожі, де проживав дідусь — Кіндрат Олексійович — повний Георгіївський кавалер, а також у селі Тишківка на Кіровоградщині (де проживав другий дідусь). Ці роки залишили особливий слід у моєму житті. Україна для мене залишається найріднішим краєм. І дуже б хотілося мені знову побувати в цих місцях.

А 1950 року сім’я переїхала до Москви. Мій батько працював міністром медичної промисловості СРСР.

Я просто навіть не знала, ким би я могла стати, якщо не лікарем. І досі існує будівля на Біговій, споруда Академії медичних наук і будинок Мінздраву. Всі мешканці цього будинку мали ті чи інші медичні професії, і я виросла в цьому світі, бігаючи вечорами в Боткінську лікарню. Зрозуміло, що тут неможливо було не стати лікарем. Що стосується ендокринології, то це я також дуже чітко пам’ятаю: другий курс інституту, цикл з біохімії, підручник, у якому дрібним шрифтом надрукований текст про стероїди разом із формулою. І ця вражаюча краса, коли мінімальні зміни формули призводять до таких фантастичних змін дії, мене просто приворожила. З другого курсу я вже старанно шукала матеріал з ендокринології в усіх підручниках і лекціях. До речі, тоді, під час навчання в інституті, я б страшенно образилася, якщо б мені сказали, що підготовка ендокринолога повинна на початку містити курс терапії. Я образилася б тому, що мені хотілося швидше прийти в ординатуру з ендокринології. Тепер я переконана, що підготовка ендокринолога повинна включати інтернатуру з терапії. І ще раз підкреслю, неможливо бачити людину не як єдине ціле.

Після закінчення лікувального факультету, ординатури і аспірантури на базі Московського медичного інституту імені М.І. Пирогова моя доля пов’язана з Інститутом експериментальної ендокринології і хімії гормонів АМН СРСР (сьогодні Ендокринологічний науковий центр МОЗ РФ).

— Прекрасно сказано: «Ендокринологія — це музика гормонів». На вашу думку, до якого з видів мистецтва наша спеціальність найближча?

—Щодо мене — це живопис. І внаслідок тих чи інших фактурних зображень аномалій ендокринології, що помітні при огляді, і через те, що живопис іноді набагато краще передає ендокринний синдром і знаходить слова. Мене завжди вражало, що Негр, наприклад, описуючи улюблений тип жінок, говорив: «Як мені подобаються ці чарівні молоді дівчата з персиковим кольором обличчя і ніжним потовщенням на шиї». Він же не пише «жовтянично, жовтянично-бліді, жовто-сірі», як підручник. А ця молода дівчина з гіпотиреозом і зобом сподобалась йому, що ж тут вдієш.

— Які ще риси характеру ви хотіли б мати?

— Вміння зберігати спокій у складній ситуації. Вміння приймати рішення з холодною головою. «Анемоціональність» — ось що б я хотіла.

— Ваше особисте гасло?

Дізнайся ще більше.

Розпитував академіка Г.А. Мельниченко
головний редактор В.І. Паньків   



Повернутися до номеру