Журнал "Здоров`я дитини" 1 (28) 2011
Повернутися до номеру
Захворюваність дітей на лейкемії у Хмельницькій області
Автори: Руда В.І., Мисько Л.В., Мисько Ю.Л., Юрчишена Е.В., Юрчишен О.М. Хмельницька обласна дитяча лікарня Хмельницька міська дитяча лікарня
Рубрики: Педіатрія/Неонатологія
Версія для друку
У статті висвітлено структуру захворюваності та ефективність лікування лімфобластної лейкемії.
Діти, лімфобластна лейкемія, лікування.
Лейкемії є найбільш поширеними онкологічними захворюваннями серед дітей. Їх питома вага становить 30 % від усіх випадків пухлинних захворювань. У дитячому віці зустрічаються ті самі форми лейкемій, що й у дорослих людей, за винятком хронічної лімфобластної лейкемії. За статистичними даними, проведеними на базі Хмельницької обласної дитячої лікарні за період з 1988 по 2008 рік, гостра лімфобластна лейкемія спостерігалася в 78 % випадків від загального числа лейкемій. Решта захворювань — гостра (17 %) та хронічна (5 %) мієлобластна лейкемія. Наші спостереження щодо поширення різних форм лейкемій серед дитячого населення узгоджуються з даними вітчизняної літератури, згідно з якими гостра лімфобластна лейкемія у дітей реєструється у 76–82 %, гостра мієлобластна лейкемія — у 17–21 %, хронічна мієлобластна лейкемія — у 3 % від загального числа хворих.
Лейкемії реєструються з частотою 4–5 випадків на 100 тисяч дитячого населення нашої області. Серед дітей різних вікових груп найбільша захворюваність на гострі лейкемії припадає на дошкільний вік. Пік загальної захворюваності на гостру лейкемію припадає на дітей віком від 2 до 8 років із послідовним зменшенням числа захворілих віком до 11 років. Друге підвищення захворюваності на лейкоз спостерігається у дітей після 14 років життя.
Згідно з нашими спостереженнями, є деякі особливості в розподілі хворих на гостру лейкемію за статевою ознакою в різних вікових групах дітей. Так, серед хворих хлопчики домінують віком 2–4 років. Тобто вони формують так званий немовлячий пік вікової захворюваності на гостру лейкемію. У більш старшому віці захворюваність у хлопчиків та дівчаток має приблизно однаковий рівень. Крива захворюваності дітей на гостру лімфобластну лейкемію практично повторює вікову частоту загальної захворюваності дітей на лейкемії. Цей факт свідчить про особливе значення гострої лімфобластної лейкемії у формуванні немовлячого типу захворюваності на лейкемії, тобто вказує на більш високу пухлинну ураженість лімфоїдної тканини дитячого організму, ніж кровотворної тканини кісткового мозку.
За даними Хмельницької обласної дитячої лікарні, рівень захворюваності дітей на лейкемії по районах області різний. Найбільша захворюваність спостерігається в Теофіпольському (0,72 ‰), Деражнянському (0,49 ‰), Старокостянтинівському (0,48 ‰), Чемеровецькому (0,44 ‰) районах. Найнижчий рівень захворюваності на гострий лейкоз зареєстровано в Білогірському (0,17 ‰), Кам’янець-Подільському (0,19 ‰), Волочиському (0,22 ‰), Городокському (0,22 ‰) районах області.
Наші спостереження свідчать про те, що в Хмельницькій області за останній час змінилась структура захворюваності дітей на онкологічні захворювання, з’явилися нозологічні форми, які раніше не реєструвалися на Поділлі (рефрактерна анемія, дитячий генетично-детермінований агранулоцитоз, хвороба Гоше).
У структурі гострих лейкемій збільшилась кількість вроджених лейкемій (8 випадків), що становить 7 % від загальної кількості зареєстрованих гострих лейкемій за останні 5 років. Разом із тим у сучасний період нерідко спостерігається хронічна мієлобластна лейкемія (5 % від загальної кількості дітей, хворих на гостру лейкемію).
Згідно з методичними рекомендаціями головного дитячого гематолога МОЗ України, діти, хворі на лейкемії, в 1988–1991 рр. отримували поліхіміотерапію, розроблену раніше вченими США та СРСР. За цей період на гостру лімфобластну лейкемію у Хмельницькій області хворіло 68 дітей, з яких 32 отримали вказану хіміотерапію. Після проведеного лікування у 8 дітей до теперішнього часу утримується стійка клініко-лабораторна ремісія, що становить 25 % виживання.
У період 1992–2002 рр. лікування гострих лімфобластних лейкемій нами проводилося за програмою ВFМ–90; 95 ALL та у період 2002–2009 рр. — за програмою ALL ІС ВFМ — 2002, що мали на меті не тільки досягнення ремісії, але й продовження лікування під час цієї ремісії. Вказані програми лікування гострих лімфобластних лейкемій у дітей засновані на ефективності безперервного застосування поліхіміотерапії протягом 2–3 років. У подальшому дітям, які не мали за цей час загострення хвороби, проведення підтримуючої поліхіміотерапії зазвичай припиняється.
Основним завданням у лікуванні гострих лейкемій є ерадикація лейкозної клітини i отримання довгострокової peмiciї, близької до одужання. Якщо досягти ремісії не вдається на першому eтaпi лікування, то пацієнт переводиться на більш інтенсивне лікування.
За період 1992–1998 pр. у Хмельницькій обласній дитячій лікарні спостерігалось 64 випадки гострої лімфобластної лейкемії у дітей, з яких 39 отримали повне лікування за програмою BFM-90 та 95 ALL. Аналіз результатів лікування показав, що у 80 % хворих досягнута повна ремісія гострої лімфобластної лейкемії. У більшості з них клініко-лабораторна ремісія триває понад 5 років.
За період з 2002 року по 2009 piк у Хмельницькій обласній дитячій лікарні спостерігалось 65 випадків гострої лімфобластної лейкемії у дітей, з яких 60 отримали повне лікування за програмою ALL ІС ВFМ — 2002.
Аналіз результатів лікування показав, що у 85 % хворих досягнута повна ремісія гострої лімфобластної лейкемії. Пацієнти, які не отримали повного курсу лікування за програмою, не мали шансів на подальше життя.
Висновки
За останні 18 років у Хмельницькій області суттєво змінилась структура захворювання дітей на лейкоз, збільшилась кількість випадків уродженого лейкозу, з’явились захворювання крові, які paнішe не реєструвались на Поділлі.
Застосування уніфікованої програми ALL ІС ВFМ — 2009 для лікування хворих на гостру лейкемію відкриває перспективу на довготривалу peмісію цього захворювання у дітей.
1. Наказ МОЗ України № 364 від 20.07.2005 р. Про затвердження протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю «Дитяча гематологія».
2. Алексеев Н.А. Гематология детского возраста. — СПб., 1998. — 324 с.
3. Воробьев А.И., Кременецкая А.М. Атлас опухолей лимфатической системы. — М., 2007. — 431 с.
4. Глузман Д.Ф., Абраменко И.В. Лабораторная диагностика онкогематологических заболеваний. — К., 1998. — 265 с.
5. Козинец Г.И., Макарова В.А. Исследования системы крови в клинической практике. — М., 2001. — 367 с.
6. Кузьмина Л.А. Гематология детского возраста. — М., 2001. — 402 с.
7. Переводчикова Н.И. Химиотерапия опухолевых заболеваний. — М., 2000. — 216 с.
8. Anna Dmoszynska, Tadeusz Robaka. Podstawy hematologii. — Lublin, 2003. — 186 p.
9. Michal Matisiak. Hematologia w praktyce pediatrycznej. — Warzawa, 2002. — 214 p.