Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"News of medicine and pharmacy" Психиатрия (329) 2010 (тематический номер)

Back to issue

Напрямки співпраці психіатрії та судочинства при вирішенні питання примусової госпіталізації пацієнта

Authors: М.І. Мулик, головний лікар обласної психоневрологічної лікарні № 3, м. Івано-Франківськ

print version

Протягом останніх 10 років надання психіатричної допомоги відбувається в правовому полі. Адже це декларує єдиний у країні закон, що захищає права людини з психічним розладом, завдяки якому психіатрія вийшла з ізоляції і стала активно використовувати досвід закордонних країн у лікуванні розладів і в галузі захисту прав хворих, що становить один із важливих аспектів психіатрії.

Закон «Про психіатричну допомогу» відповідає всім міжнародним нормам і конвенціям, і в одній із його перших статей наголошується, що «основними принципами при наданні психіатричної допомоги є принципи законності, гуманізму і дотримання прав людини». Закон визначає механізм захисту своїх прав пацієнтами, повноваження лікаря-психіатра, умови співпраці пацієнта та лікаря.

Однак і дотепер у соціумі побутує хибне уявлення про психіатрію як про каральний орган, що може послуговувати для боротьби з інакомисленням навіть у побуті. Часто зустрічаються випадки, коли сусіди або рідні хворого вважають, що направити його на стаціонарне лікування нескладно: необхідно тільки правильно скласти заяву або описати стан хворого так, як їм вигідно. Найчастіше це відбувається тоді, коли дії рідних спрямовані на розширення власної житлової площі й отримання спадщини за рахунок «психічно хворих».

У реалізації Закону на практиці не останню роль відіграють судові органи, особливо в разі примусової госпіталізації пацієнта до психіатричного стаціонару. У випадку госпіталізації пацієнта до стаціонару без його усвідомленої згоди лікар-психіатр постійно стоїть перед дилемою: як не порушити законодавство і водночас не завдати пацієнту морального утиску. Може, тому в більшості випадків лікар намагається «вмовити» хворого на госпіталізацію й засвідчити своїм підписом у медичній документації згоду на лікування. Інакше чим можна пояснити той факт, що показник примусової госпіталізації в державі протягом останніх 5 років коливається незначно й становить 0,8 %, тоді як, за даними літератури, до 20 % пацієнтів, які потребують стаціонарного лікування, через свій психічний стан не можуть дати усвідомленої згоди на госпіталізацію.
Проблеми з примусовою госпіталізацією пацієнтів психіатри обласної клінічної психоневрологічної лікарні № 3 Івано-Франківської області активно розв’язують останні 5 років. Протягом цього періоду показник примусової госпіталізації в лікарні збільшився з 0,2 % у 2006 р. до 3,91 % у 2009 р., що можна вважати відносно позитивним і в розрізі стаціонарів області, і областей (табл. 1).

Дані табл. 1 наочно демонструють випадки примусової госпіталізації пацієнтів до лікарні протягом 2006–2009 рр.

Слід зазначити, що ліжковий фонд лікарні становить 440 ліжок, із яких 110 ліжок — це ліжка межових відділень, тому відсоток примусової госпіталізації пацієнтів до психіатричного відділення становить 9,75 % від загальної кількості госпіталізованих.

Не все вдалося вирішити відразу, були труднощі і з подоланням стерео- типів у лікарів, і проблеми з судом, і з фінансуванням, коли через нестачу коштів на закупівлю пального неможливо було вчасно доставити на судове засідання пацієнта і лікаря. Були випадки, коли пацієнт під час транспортування до суду чинив опір і намагався застосувати фізичну силу до супроводжуючих.

У країнах ближнього зарубіжжя, зокрема в Польщі, існує практика проведення судових засідань на території лікарень. Закон України «Про психіатричну допомогу» не розтлумачує, яким чином має бути забезпечене проведення судового засідання, немає і роз’яснень, які б визначали місце проведення судового засідання. Тому тягар забезпечення присутності на судовому засіданні пацієнта і представника лікарні та відповідальність за це повністю лягають на адміністрацію лікарні. А як бути в тих випадках, коли пацієнт знаходиться у тяжкому соматичному та психічному стані, перебуває у відділенні інтенсивної терапії і про його транспортування не може бути й мови, але за сукупністю підстав він потребує примусової госпіталізації (читай — участі у судовому засіданні)?

У нашій практиці було й непорозуміння з боку слуг Феміди, що призвело до винесення в 2009 р. 7 ухвал, у яких головний лікар звинувачувався в порушенні прав пацієнтів. Однак 5 із них були скасовані в апеляційному суді, дві касаційні скарги знаходяться на розгляді у Верховному Суді.

Ми живемо в еру загальної комп’ютеризації, коли слова «онлайн» та «віртуальність» не викликають здивування і вважаються буденними і звичними. У нас виникла ідея проведення судових засідань альтернативним методом — за допомогою сучасних технологій. Протягом 2008 р. ми виношували та опрацьовували цю ідею, що знайшла підтримку в адміністрації суду. У листопаді 2009 р. спільними зусиллями було впроваджено проведення судових засідань за допомогою телекомунікаційних засобів. Усього вже проведено понад 30 засідань. Засідання відбуваються з дотриманням всіх вимог законодавства, здається, режим проведення влаштовує всіх: і лікарів, і пацієнтів, і працівників суду. У першу чергу в пацієнтів немає негативу від відвідування суду, вони не змушені терміново змінювати режим перебування в стаціонарі, розв’язується питання з нетранспортабельними пацієнтами відділення інтенсивної терапії, збережені бюджетні кошти, усім учасникам судового процесу гарантовано безпеку.

Зроблено чимало, однак є низка проблем, вирішення яких неможливе без внесення роз’яснень та доповнень до законодавчої бази. Зокрема, як бути з пацієнтом, який надійшов на лікування ввечері в п’ятницю або передсвятковий день, і до засідання суду, що надасть дозвіл на лікування пацієнта, необхідно чекати 2–3 дні? Чи не є порушенням законодавства надання медичної допомоги пацієнту протягом 48–64 годин без його усвідомленої згоди замість регламентованих 24?

Хочеться почути думку фахівців — як лікарів, так і юристів — щодо даного питання.

P.S. Що потрібно для організації судових засідань онлайн.
1. Активна життєва позиція та розуміння ситуації суддями.
2. Наявність швидкісного Інтернету в лікарні та суді.
3. Веб-камера та комп’ютер для приймання та передачі зображення з залу суду й лікарні.
4. Окрема кімната в лікарні для перебування пацієнта та персоналу під час проведення засідання.
Як бачимо, перелік необхідного невеликий і фінансово необтяжливий.



Back to issue