Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"News of medicine and pharmacy" 15(335) 2010

Back to issue

SOS: як врятувати бюджетну медицину столиці?


Summary

У номері 13–14 нашої газети в цій рубриці було опубліковано статтю головного лікаря Луганської обласної лікарні № 2 Л.О. Покришки «Дорогу осилит идущий», у якій автор торкався одного з наболілих питань вітчизняної медицини — організації й діяльності професіональних спілок українських лікарів. У нинішньому номері цю тему продовжують члени президії Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я.

Нобелівський лауреат Альберт Швейцер зазначав: «Нічого краще не визначає стану справ у державі, ніж стан справ у медицині». Те, що за останні три роки накоїло нефахове керівництво столичної медицини в міській галузі охорони здоров’я, можна порівняти зі стихійним лихом, що руйнує все на своєму шляху.

Київська міська профспілка працівників охорони здоров’я входить до складу Федерації профспілок України, об’єднує 400 організацій різного підпорядкування (державні установи — національні інститути, підпорядковані Академії медичних наук України; заклади, підпорядковані Міністерству охорони здоров’я України, Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шу­пика; організації, підпорядковані Державному управлінню справами; лікувально­профілактичні установи та медичні коледжі, підпорядковані Головному управлінню охорони здоров’я; санітарно­епідеміологічна служба; підприємства промислової групи) і нараховує 90 тисяч членів.

Протягом останніх чотирьох років Київська міська профспілка працівників охорони здоров’я вела відкриту боротьбу з керівниками столичної медицини, які фактично допустили розвал столичної галузі охорони здоров’я, і наполягала на виконанні  законодавчих актів, а саме:
— Національної програми розвитку охорони здоров’я України до 2010 року;

— ст. 49 Конституції України від 28.06.1996 року № 254к/96­ВР України (не забезпечено державними й комунальними закладами охорони здоров’я надання медичної допомоги безоплатно; скорочується мережа існуючих закладів);

— ст. 19 Конституції України від 28.06.1996 року № 254к/96­ВР (органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України);

— Указу Президента України від 7.12.2000 року № 1313/2000 «Про Концепцію розвитку охорони здоров’я населення України». Наявна мережа ЛПЗ та система управління ними не відповідають Концепції забезпечення підвищення якості та доступності медичного обслуговування населення, впровадження обгрунтованих державних гарантій надання населенню безоплатної медичної допомоги, ефективної та прозорої моделі фінансування галузі;

— Указу Президента України від 6.12.2005 року № 1694/2005 «Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров’я населення»;

— Наказу МОЗ України від 25.05.2006 року № 219 «Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров’я» (норми робочого часу не відповідають стандартам ВООЗ, не переглянуті з 40­х рр. ХХ ст.);

— Наказу Мінпраці та МОЗ України від 5.10.2005 року № 308/519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення» (не забезпечено ефективних важелів стимулювання до праці, не забезпечено виплати надбавок та доплат);

— Указу Президента України 24.04.2009 року №266/2009 «Про додаткові заходи щодо соціально­економічного розвитку міста Києва» (п. 1 «Належне фінансування будівництва Центру із застосуванням ПЕТ­технологій, Центру інфекційних хвороб, Центру Крові»).

З приходом «нової молодої команди» столичну медицину почало лихоманити. Було змінено керівництво Головного управління охорони здоров’я та медичного забезпечення м. Києва. Відразу почалося реформування галузі шляхом створення територіальних медичних об’єднань (ТМО) всупереч Національній програмі розвитку охорони здоров’я України до 2010 року. Міська влада робила заяви, що установи запрацюють по­новому і заробітна плата медпрацівників зросте в рази (за рахунок міського бюджету). Хоча виконання в повному обсязі спільного Наказу Міністерства праці та соціальної політики України й Міністерства охорони здоров’я України від 5.10.2005 р. № 308/519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення» дало б можливість наполовину підвищити зарплату медиків без усіляких помпезних заяв.

У результаті відбулися зворотні процеси: колосальна експлуатація медиків, інтенсифікація праці перевищує всі норми, рівень медичного забезпечення впав. За даними рейтингового оцінювання МОЗ України, стан здоров’я населення, доступність та якість меддопомоги у 2009 році у м. Києві зайняли лише 16­те місце із 27 можливих (хоча у 2005 році займали третє місце), існує загроза знищення медичної галузі Києва.

Починаючи з 2008 року міською владою штучно створена заборгованість по всіх, у тому числі захищених, статтях видатків: за комунальні послуги, медикаменти та продукти харчування для хворих.

На сьогодні борги установ не погашені за минулий та попередні роки. Для міського бюджету це незначні кошти, але вони умисно не перераховуються медичним закладам.

Міською владою ухвалено ряд рішень, які порушують право киян на належний рівень медичного обслуговування. Населення м. Києва збільшується. У той же час кількість лікувальних та пов’язаних із медициною установ зменшується. Існує кадрова криза, якою ніхто не переймається.

Зокрема, у м. Києві не вистачає 3600 лікарів та 4800 чоловік середнього і молодшого персоналу. Третина медиків столиці пенсійного віку. Найбільше від нестачі кадрів потерпають фтизіатрична служба: не вистачає 100 лікарів, на станції швидкої медичної допомоги не вистачає 140 лікарів та 140 медсестер, украй потерпає дільнична служба: не вистачає 340 лікарів та 500 медичних сестер. Конкурси в чотирьох медичних коледжах та в Національному медичному університеті з року в рік засвідчують, що кияни не мають бажання навчатися за медичним фахом. Питання «Хто буде працювати через 5–10 років в столичних установах охорони здоров’я?» залишається відкритим.

Це призводить до погіршення загального стану здоров’я та, відповідно, зменшення тривалості життя киян.

Лікарі скаржаться, що в Києві створена система «обов’язкових благодійних внесків», які вони повинні «збирати» з пацієнтів, щоб забезпечити життєдіяльність своїх закладів, що не лише принижує їх людську гідність, а й фактично створює у пацієнта образ «лікаря­здирника». Чого лише варта  ситуація зі стоматологічною службою міста: коли фактично ліквідується безоплатна медична стоматологічна допомога; коли кожному лікарю, зубному техніку, протезисту доведено «план повинної», який він повинен виконати, щоб не бути звільненим; коли звільняють фахових спеціалістів, головних лікарів, а на їх місця призначають керівників за принципом споріднення із заступниками мера, навіть не враховуючи думку трудового колективу, а поготів і громадськості! Чи це нормальна управлінська позиція європейських посадовців?

У сі наші вимоги до міської влади з приводу негайного погашення існуючих боргів перед закладами охорони здоров’я та виправлення ситуації на краще не виконуються, а реакція на звернення неадекватна, можна навіть сказати — злочинна: здійснюється тиск, погрози та інші протизаконні дії щодо керівників установ та незгодних активних працівників. Люди залякані, кожен боїться втратити свою роботу. Складається таке враження, що столичною галуззю охорони здоров’я керують не державні службовці, які покликані служити людям, а навпаки, організована злочинна група. Медична спільнота стурбована таким ставленням влади до галузі та висловлює своє глибоке обурення.

За результатами аналізу оплати праці працівників галузей народного господарства найгірша ситуація сьогодні з медичними працівниками (за рівнем середньої заробітної плати медицина знаходиться на останньому місці): низький рівень морального та повна відсутність матеріального задоволення від праці у сфері охорони здоров’я, неспроможність середньомісячної заробітної плати задовольняти навіть першочергові потреби медичних працівників, слабка мотивація до безперервної професійної освіти.

Зокрема, породжує багато питань та викликає непорозуміння й невдоволення медичних працівників відсутність єдиних підходів в оплаті праці працівників бюджетних галузей.

Навіть якщо порівнювати установи медицини та освіти, маємо  нерівноцінне співвідношення  середньої заробітної плати, а саме: освітяни — 2643 грн, медики — 1954 грн.

Медичні працівники знаходяться в групі ризику. Це й постійні напади з боку невдоволених пацієнтів, і велика іьовірність захворювань на інфекційні  хвороби, дія іонізуючих та електромагнітних випромінювань від моніторів, рентген­установок, апаратів штучного дихання та іншої сучасної апаратури. За показниками складності та напруженості праця медиків відноситься до класу 3.3 (за матеріалами посібника «Охорона праці в медицині та фармації» доктора медичних наук, професора В.М. Мо­роза) і прирівнюється до праці льотчиків­випробувачів.

Київська міська профспілка працівників охорони здоров’я залишилась єдиною організацією, що без дієвої підтримки керівних профспілкових організацій послідовно відстоює права столичних медиків на гідні умови та гідну оплату праці, співпрацюючи у вирішенні цих питань з усіма гілками влади, даючи при цьому справедливу критичну оцінку діяльності керівництва столичної медицини, яке довело до розвалу лікувально­профілактичні заклади, підпорядковані Головному управлінню охорони здоров’я м. Києва.

За останні три роки Київська міська профспілка працівників охорони здоров’я організовувала медиків на пікетування:

— Київської міської державної адміністрації (7 разів). Результатом стали дві зустрічі голови ради профспілки Л.В. Канаровської з мером міста Л.М. Черновецьким, який пообіцяв вирішити всі питання, але, на жаль, обіцянки, як завжди, не дотримав. Голова ради профспілки виступила на сесії Київради й донесла до депутатів інформацію про розвал столичної медицини.

— Секретаріату Президента України (3 рази). Результат — чотири наради в Секретаріаті Президента України з питання критичного стану міської галузі охорони здоров’я. Як результат, Президент України підписав Указ від 24.04.2009 року № 266/2009 «Про додаткові заходи щодо соціально­економічного розвитку міста Києва» (п. 1 «Належне фінансування будівництва Центру із застосуванням ПЕТ­технологій, Центру інфекційних хвороб, Центру Крові»);

— Верховної Ради України (3 рази). У результаті Верховна Рада України 11 червня 2009 року прийняла Постанову, якою затвердила звіт Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування обставин порушення Конституції України та законів України, прийняття протиправних рішень посадовими особами Київської міської ради та її виконавчого органу, у якому дала негативну оцінку стану справ у міській галузі охорони здоров’я.

Президія Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я



Back to issue