Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"News of medicine and pharmacy" 15(335) 2010

Back to issue

Комбіноване застосування Цефодоксу та Трайфеду експекторанту в лікуванні гнійних риносинусопатій

Authors: С.Б. Безшапочний, д.м.н, професор, В.В. Лобурець, к.м.н., доцент, Б.А. Куценко, ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія»

print version


Summary

На теперішній час гострі гнійні риносинусопатії займають одне з провідних місць у практиці лікаря-оториноларинголога. Кількість звернень пацієнтів досягає 25–27 %. Як відомо, при риносинуситі запалення слизової оболонки практично завжди супроводжується застоєм секрету та порушенням аерації синусів. За умови нормального функціонування миготливого епітелію бактеріальні агенти не мають достатнього часу для контакту зі слизовою оболонкою порожнини носа та навколоносових пазух. Такі умови виникають при вірусному ураженні, позаяк частина миготливих клітин не функціонує, що пролонгує час контакту бактеріального збудника з клітинами та сприяє виникненню вторинного бактеріального запалення. При гострому гнійному (бактеріальному) риносинуситі етіологічне значення переважно мають S.рneumoniae, M.сatarrhalis, H.іnfluenzae.

В амбулаторній практиці лікування риносинуситів на першому місці є небажання пацієнтів застосовувати ін’єкційні форми антибактеріальних препаратів та можливість уникнення інвазійного пункційно­дренажного методу. Тому це й зумовило актуальність проведеного нами дослідження, метою якого було з’ясувати терапевтичну ефективність комбінації Цефодоксу (цефподоксиму проксетил, цефалоспорин ІІІ покоління) та Трайфеду експекторанту в динаміці порівняно з ін’єкційним цефтріаксоном у комплексній терапії гнійних риносинуситів.

Цефподоксиму проксетил — пер­оральный цефалоспорин третьої генерації, який має високу антибактеріальну активність проти широкого діапазону грампозитивних та грамнегативних бактерій. Цефподоксим проявив добру антибактеріальну активність проти St.pneumoniae, Haemophilus influenzae, метицилінчутливого Staphylococcus spp., Str.pyogenes, Str.agalactiae, Moraxella catarrhalis, Enterobacteriaceae та ін. Діюча речовина Цефодоксу — цефподоксиму проксетил відноситься до проліків (prodrugs), в організмі (в тонкому кишечнику) деетерифікується, перетворюючись у активний метаболіт — цефподоксим, який швидко всмоктується з шлунково­кишкового тракту. Отже, попереджується розвиток дисбіозу кишечника, тому що в просвіті кишки антибіотик представлений в неактивній формі. Уже через 2–3 години після перорального прийому Цефодоксу досягається максимальна концентрація препарату в сироватці крові.

Комбінація ефектів трипролідину та псевдоефедрину в препараті Трайфед екпекторант дає можливість ефективно впливати на патогенез і різноманітні симптоми алергічних й інфекційно­запальних захворювань верхніх дихальних шляхів. Як відомо, виділення гістаміну при запаленні призводить до підвищеної проникності судин, утворення набряку, гіперемії та свербежу, а трипролідин блокує Н1­гістамінові рецептори, що призводить до зменшення та усунення зазначених проявів. Псевдоефедрин має прямий вплив на адренорецептори слизової оболонки дихальних шляхів, що проявляється звуженням судин та приводить до усунення набряклості слизової оболонки носової порожнини, зменшення гіперемії тканин, при цьому збільшуючи просвіт дихальних шляхів. Третій компонент препарату — гвайфенезин забезпечує відхаркувальну дію, що обумовлено зниженням в’язкості ексудату за рахунок зниження поверхневого натягу та прилипання його до слизової оболонки синусів. Гвайфенезин також підсилює секрецію бокалоподібних клітин та підсилює активність миготливого епітелію, сприяючи просуванню мокротиння дихальними шляхами та його виведенню.

Співробітниками кафедри оториноларингології ВДНЗУ «УМСА» за період з червня по вересень 2009 року було проліковано 98 осіб з діагнозом гостра гнійна риносинусопатія. Для проведення дослідження нами було довільно відібрано 35 пацієнтів (20 чоловічої та 15 жіночої статі) віком від 16 до 54 років, яким було проведено курс безпункційного консервативного лікування комбінацією Цефодокс 0,2 г двічі на добу per os та Трайфед експекторант 10 мл 3 р/добу. Іншим пацієнтам (2­га група) було проведено курс терапії цефтріаксоном в/м 1,0 г двічі на добу, нестероїдними протизапальними, антигістамінними та мукоактивними препаратами.

Критерії постановки діагнозу: скарги пацієнта — закладеність носа, ринорея, головний біль, загальне нездужання, ендомікрориноскопія, мукоциліарний транспорт. Основною скаргою пацієнтів, що зумовила звернення за допомогою, був головний біль. В якості підтвердження діагнозу використовували рентгенографію навколоносових пазух, на яких виявляли гомогенне зниження пневматизації або рівень рідини в навколоносових пазухах. Суб’єктивні скарги пацієнтів оцінювались за 4­бальною шкалою (0 — відсутність проявів, 1 — слабковиражені прояви, 2 — середньовиражені прояви, 3 — сильновиражені прояви). Клінічну ефективність лікування оцінювали за сукупністю суб''єктивних (біль, закладеність носа, виділення з носа) та об’єктивних (ендомікрориноскопія, температурна реакція, показники мукоциліарного транспорту) ознак на 3­тю, 5­ту, 7­му добу лікування та через 2 тижні після первинного звернення.

У першій групі на 1­му візиті (3­тя доба від звернення) пацієнти у 83 % випадків (29 осіб) відзначили значне полегшення загального стану за рахунок покращення носового дихання (вираженість симптомів знизилась від 3–4 балів до 0–1), відсутності головного болю та загального нездужання. У другій групі подібна картина спостерігалась у 81 % випадків (51 пацієнт). На 5­ту добу 94,3 % (33 особи) пацієнтів першої групи почували себе суб''єктивно здоровими, у другій групі — 94,6 % (59 осіб). На 5­ту добу лікування показники мукоциліарного транспорту в 1­й та 2­й групах не відрізнялись від нормальних.

За даними ендомікрориноскопії відзначався суттєвий регрес клінічних проявів гнійного риносинуситу.

При проведенні контрольного обстеження пацієнтів обох груп на 14­ту добу від моменту початку лікування відхилень від фізіологічної норми не виявлено.

Отже, використання комбінації препаратів Цефодокс та Трайфед експекторант дозволяє швидко та якісно лікувати не­ускладнені гнійні риносинуситів амбулаторних умовах, не поступаючись традиційним схемам, уникаючи пункційно­дренажного методу та ін’єкційного введення антибактеріальних препаратів.


Bibliography

Список літератури знаходиться в редакції


Back to issue