Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"News of medicine and pharmacy" 11(217) 2007

Back to issue

Застосування Кетоналу в медичній практиці

Authors: О.П. БОРТКЕВИЧ, д.м.н., провідний науковий співробітник відділу некоронарогенних хвороб серця та клінічної ревматології ННЦ «Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска» АМН України, головний позаштатний ревматолог МОЗ України

Categories: Family medicine/Therapy, Therapy

Sections: Specialist manual

print version

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) є найбільш вживаними лікарськими засобами в клінічній практиці. Вони мають три основні дії — анальгетичну, протизапальну та жарознижуючу — і широко застосовуються при запаленнях різної природи й локалізації, гарячці, але в першу чергу їх призначають для зняття гострого чи хронічного болю різного походження (В.Н. Коваленко и соавт., 2006; Н.В. Чичасова и соавт., 2001, 2004; Е.Л. Насонов, 2000 а, б, 2002; P.M. Brooks, R.O. Day, 1993).

Більшість НПЗП за своїм основним механізмом дії є неселективними інгібіторами ферменту циклооксигенази (ЦОГ) — ключового ферменту синтезу простагландинів, що бере участь у розпаді фосфоліпідів клітинних мембран при ушкодженні клітин (J.R. Vane, 1971). Зазначимо, що простагландини не відносяться до медіаторів болю, оскільки тільки сенсибілізують периферичні больові рецептори, тобто знижують поріг чутливості до болю.

На початку 90-х рр. ХХ ст. було встановлене існування двох форм ЦОГ — ЦОГ-1 і ЦОГ-2 (ізоферменти), що виконують різні функції в нормі та при патології. Отримано дані, що ЦОГ-1 виробляється в організмі в безперервному режимі й відповідає за фізіологічні реакції організму людини (кровотік, тонус судин, стан слизової оболонки шлунково-кишкового тракту (ШКТ), реабсорбцію сечі, розвиток плоду тощо), а ЦОГ-2 синтезується тільки при впливі патогенних факторів, що призводять до запальної реакції. Також було показано, що лікувальний ефект НПЗП пов'язаний зі здатністю пригнічувати ЦОГ-2, а зниження синтезу ЦОГ-1, яка відповідає за продукцію «фізіологічних» простагландинів, визначає можливі побічні ефекти цих препаратів (Е.Л. Насонов, 2000 а, б; 2001). Вважалося, що більш виражена анальгетична або протизапальна дія неселективних інгібіторів ЦОГ обов'язково сполучається з більшою частотою побічних явищ (Е.Л. Насонов, 2000 а, б).

Ці гіпотези лягли в основу розробки нового класу НПЗП — частково- та високоселективних ЦОГ-2-інгібіторів (мелоксикам, німесулід, целекоксиб, рофекоксиб тощо), переносимість яких з боку слизової оболонки шлунково-кишкового тракту (ШКТ), за даними досліджень, була порівнянною з плацебо (Е.Л. Насонов, 2001; L.J. Crofford et al., 2000; G.A. Fitzgerald, C. Partono, 2001; L.S. Simon et al., 2002; Y. Strand, M.C. Hochberg, 2002). Однак анальгетичний потенціал селективних ЦОГ-2-інгібіторів порівняно з неселективними далеко не завжди достатній (B. Bannwarth et al., 1995; K. McCormack, E. Urquhat, 1995).

За останні роки отримані нові дані про ЦОГ-незалежні механізми ефективності й токсичності НПЗП (G.A. Fitzgerald, C. Partono, 2001), у тому числі про наявність у неселективних НПЗП центрального механізму анальгетичної дії, що в більшості випадків сильніша, ніж у селективних інгібіторів ЦОГ-2 (B. Bannwarth et al., 1995; K. McCormack, E. Urguhat, 1995). Тобто гіпотеза про те, що ЦОГ-1 є «фізіологічним», а ЦОГ-2 — «патологічним» ферментом, на сьогодні переглядається (А.И. Федин и соавт., 2002).

Серед неселективних НПЗП особливий клінічний інтерес представляє Кетонал (кетопрофен) фармацевтичної компанії «Сандоз» (Швейцарія), що за протизапальною та жарознижуючою активністю у стандартній дозі 200–300 мг/добу є подібним, а за анальгетичною — перевищує більшість стандартних НПЗП (Е.Л. Насонов, Н.В. Чичасова, 1999; E.M. Veys, 1991; R.L. Williams, R.A. Upton, 1988). Анальгетичний потенціал Кетоналу в 6, 15 і 30 разів перевищує потенціал ібупрофену, фенілбутазону та аспірину відповідно і порівнянний з ефектом морфіну.

Крім того, Кетонал здатен знижувати температуру тіла, хоча антипіретична дія НПЗП до цього часу невідома, а існує тільки гіпотеза, що розглядає можливість пригнічення синтезу простагландинів у центральній нервовій системі, зокрема в гіпоталамусі. За рівнем антипіретичного впливу Кетонал у дозі 1,2 мг/кг маси тіла відповідає аспірину в дозі 135 мг/кг маси тіла.

Кетонал пригнічує прозапальні фактори, знижує агрегацію тромбоцитів; зменшує проникність капілярів; стабілізує лізосомальні мембрани; гальмує синтез або інактивує медіатори запалення (простагландини, гістамін, брадикініни, лімфокіни, фактори комплементу) та інші неспецифічні ендогенні ушкоджуючі фактори. Він блокує взаємодію брадикініну з тканьовими рецепторами, відновлює порушену мікроциркуляцію та знижує чутливість до болю у вогнищі запалення. Також препарат впливає на таламічні центри больової чутливості, блокуючи синтез простагландинів у таламусі.

При пероральному прийомі Кетонал швидко та максимально повно (на 90 %) абсорбується в ШКТ. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 15–30 хв при парентеральному, 1–2 години при пероральному і 2,4–4 години при ректальному введенні препарату.

Слід зазначити, що Кетонал добре проникає в синовіальну рідину та сполучну тканину: рівень його концентрації в синовіальній рідині складає 30 % від концентрації у плазмі, досягаючи свого піку через 3 години після вживання, а через 4–6 годин після вживання концентрація препарату в синовіальній рідині перевищує плазмову.

Препарат не пригнічує кровотворення. У дослідженнях відзначена добра переносимість і не виявлено виражених фармакокінетичних розходжень при призначенні Кетоналу хворим молодого й літнього віку (S. Arone, 1989; M. Schattenkirchner, 1991). У геріатричній практиці та в пацієнтів із цирозом печінки рівень зв'язування препарату з білками плазми значно знижується. У групі пацієнтів із цирозом печінки рівень вільного препарату в крові був удвічі вищим, ніж у групі здорових добровольців, однакових за віком, що пояснювалось наявністю в пацієнтів гіпоальбумінемії.

Кетонал не вступає в значимі лікарські взаємодії з антацидами й блокаторами Н2-рецепторів, непрямими антикогулянтами, антидіабетичними засобами, а також з метотрексатом, що дуже важливо в ревматології, оскільки останній є золотим стандартом базисної терапії ревматичних захворювань. Особливий інтерес викликають нещодавно отримані дані про певний кардіопротективний ефект Кетоналу або принаймні відсутність супресорної дії препарату на аспірин — залежне пригнічення агрегації тромбоцитів (M.R. van Solingen et al., 2001).

Завдяки своїм властивостям Кетонал знайшов місце в багатьох галузях медицини: хірургії, ортопедії та травматології, ревматології, акушерсько-гінекологічній практиці. Дуже зручним як для лікарів, так і для пацієнтів різного профілю є те, що препарат випускається в різноманітних формах — ін'єкційній, таблетованій (таблетки форте та ретард), у формі капсул, крему й у вигляді свічок. Разова доза становить 100 мг, добова — не більше 300 мг.

У хірургічній практиці Кетонал застосовується для попереджувальної та післяопераційної анальгезії при оперативних втручаннях на органах черевної порожнини. Ефективність такого використання підтверджена декількома дослідженнями. Кетонал при внутрішньом'язовому введенні в дозі 300 мг/добу з метою післяопераційного знеболювання був більш ефективним, ніж диклофенак у дозі 150–200 мг/добу і кеторолак у дозі 90 мг/добу. При цьому переносимість Кетоналу була значно кращою: частота побічних ефектів склала 4 %, тоді як при застосуванні диклофенаку — 31 %, а кеторолаку — 14 % (П.А. Кириенко и соавт., 2002; Б.Р. Гельфанд и соавт., 2002).

Було показано, що при оперативних утручаннях малої травматичності оптимальне знеболювання в 94,3 % випадків досягається монотерапією Кетоналом у дозі 100 мг 2–3 рази на добу, а при операціях середньої травматичности — тільки в 20 % випадків на фоні анальгезії Кетоналом була необхідність додаткового застосування трамадолу (П.С. Ветшев и соавт., 2002). При оперативних втручаннях високої травматичності застосування Кетоналу дозволяє зменшити дозу наркотичних анальгетиків (П.С. Ветшев, М.С. Ветшева, 2002).

Останнім часом велика увага приділяється так званій попереджуючій (у закордонній літературі — pre-emptive) аналгезії. Завдання цього методу — створити оперованому хворому умови повного комфорту, усунути всі неприємні відчуття болю, пов'язані з хірургічним лікуванням. Для попереджуючої анальгезії використовуються різні методики, однією з яких є введення НПЗП ще до виникнення основного больового відчуття, тобто до початку хірургічного втручання або до проведення регіонарної анестезії.

Ефективність застосування Кетоналу за принципом попереджуючої анальгезії показана в дослідженні, проведеному при тонзилектомії (A. Salonen et al., 2001), а також у роботі авторів, які на моделі лапароскопічної холецистектомії показали, що доопераційне введення цього препарату має кращий анальгетичний ефект порівняно з парацетамолом або, що важливо, з післяопераційним введенням того ж Кетоналу (G. Boccara et al., 2005).

Кетонал добре себе зарекомендував і при анальгезії у хворих, які перенесли оперативне втручання з приводу варикозної хвороби нижніх кінцівок (П.А. Кириенко и соавт., 2001). У цьому дослідженні він використовувався відповідно до принципів попереджуючої анальгезії: перед операцією пацієнт отримував 100 мг препарату внутрішньом'язово, після операції впродовж доби — ще двічі по 100 мг, на другу та третю добу хворий отримував Кетонал перорально (у добовій дозі 300 мг). Больовий синдром при оцінці за ВАШ через 4 години після операції склав 2,38 ± 0,47 см, через 12 годин — 2,25 ± 0,43 см, через 48 годин — 1,5 ± 0,26 см (П.А. Кириенко и соавт., 2001).

У хірургічній практиці активно застосовують мазі й гелі на основі НПЗП. У флебологічній практиці їх, як правило, використовують для лікування гострого тромбофлебіту підшкірних вен, а також асептичного запалення підшкірно-жирової клітковини (гострий індуративний целюліт), що розвивається при трофічних порушеннях шкіри або після хірургічного втручання. Топічна форма Кетоналу швидко ліквідує больовий та судомний синдроми при тяжких формах ХВН (В.Ю. Богачев, 2005).

Отже, застосування препарату Кетонал для попереджуючої анальгезії й післяопераційного знеболювання дозволяє незалежно від виду анестезіологічного препарату-посібника значно зменшити інтенсивність післяопераційних больових відчуттів, а також знизити потребу в опіоїдах у ранній післяопераційний період, що, у свою чергу, сприяє ранній активізації хворих і поліпшенню перебігу післяопераційного періоду в цілому.

Висока ефективність і краща переносимість Кетоналу порівняно з індометацином і диклофенаком відзначені також при лікуванні больового синдрому у хворих зі злоякісними новоутвореннями (Г.А. Новиков и соавт., 2002).

В акушерстві й гінекології НПЗП знаходять своє застосування при терапії дисменореї, післяпологових та післяопераційних болів.

Виникнення первинної дисменореї пов'язане в першу чергу з високим рівнем простагландинів у менструальному ендометрії. Основним принципом лікування первинної дисменореї є терапія, спрямована на нормалізацію менструального циклу та зниження рівня простагландинів. НПЗП, до яких належить Кетонал, разом з оральними контрацептивами є основними засобами лікування первинної дисменореї (А.Л. Тихомиров, Ч.Г. Олейник, 2003).

Для зняття симптомів передменструального синдрому Н.В. Болдарева (2003) рекомендує починати прийом Кетоналу за 1–2 дні до передбачуваного строку їхньої появи. За наявності дисменореї та менструальної мігрені варто продовжити прийом упродовж двох днів менструації, причому ефективну дозу та режим застосування препарату треба підібрати індивідуально.

За даними М. Potarius еt al. (1993), внутрішньовенне введення Кетоналу по 200 мг/день дозволяє на 40 % знизити потребу в опіоїдах після операції кесарева розтину. При використанні Кетоналу для знеболювання в гінекологічній практиці після ендоскопічних утручань було показано, що найбільш ефективною формою препарату є таблетки форте, що мають переваги над свічками та капсульованою формою (Э.К. Айламазян и соавт., 2002). Автори наголошують, що застосування Кетоналу є більш економічним (на 40 %), ніж призначення традиційного знеболювання 50% розчином анальгіну в сполученні з 1% розчином димедролу.

Також Кетонал широко використовується у травматології й ортопедії. За даними J.-H. Hommerli et al., 1994; A. Kostamoovara et al., 1996, Кетонал при внутрішньовенному введенні в стандартних дозах не поступається за ефективністю морфіну та дозволяє знизити потребу в фентанілі після протезування колінного й кульшового суглобів.

За даними подвійного сліпого контрольованого дослідження хворих після артропластики колінного й кульшового суглобів, Кетонал, введений внутрішньовенно у вигляді болюсної ін'єкції в дозі 200 мг, а потім 12,5 мг на годину, настільки ж ефективний, як і морфін при епідуральному введенні в дозі 4 мг на годину. Комбінація парацетамолу та Кетоналу істотно знижує інтенсивність післяопераційних болів у спокої та при русі, що особливо важливо з огляду на проведення післяопераційної реабілітації, а також знижує потребу в опіоїдах на 46 % (В.А. Насонова, 2000).

Кетонал як анальгетик добре зарекомендував себе при травматичних ушкодженнях на догоспітальному етапі. Фармакокінетика препарату визначає початок знеболювального ефекту вже через 10–15 хв. За даними групи авторів, застосування Кетоналу на догоспітальному етапі в дозі 200 мг в/м дозволяє повноцінно ліквідувати больовий синдром при нетяжкій скелетній травмі, а при тяжких травматичних ушкодженнях препарат значно зменшує вираженість больового синдрому, не викликаючи порушень життєвих функцій.

Що стосується пацієнтів ревматологічного профілю, найбільш широко НПЗП використовуються в лікуванні запальних та дегенеративних захворювань суглобів та хребта, мікрокристалічних артропатій, дифузних захворювань сполучної тканини, захворювань позасуглобових м'яких тканин, а також значної групи патологічних порушень, що супроводжуються синдромом болю в спині (БС), та захворювань кісток, що знаходяться в компетенції лікаря-ревматолога. Запальні захворювання суглобів є важливою терапевтичною проблемою не тільки через значне поширення серед населення, але й у зв'язку з переважно хронічним перебігом патологічного процесу. Хронічний характер артритів при різних нозологічних формах обумовлює необхідність проведення тривалої протизапальної терапії. Гострі артрити, обумовлені присутністю кристалів у синовіальній рідині (подагра, псевдоподагра), бактеріальною інфекцією, травмою, можуть бути купіровані за відносно короткий проміжок часу, однак ступінь інтенсивності больового синдрому при них потребує препаратів, що мають виражену анальгетичну та протизапальну активність. Саме з цих причин НПЗП посідають центральне місце серед симптоматичних препаратів при лікуванні ревматоїдного артриту (РА), анкілозуючого спондилоартриту (АС), інших серонегативних спондилоартритів, остеоартрозу (ОА) та багатьох інших захворювань. Вони є препаратами першої лінії та основним компонентом комбінованої терапії як гострих, так і хронічних запальних або дегенеративних захворювань суглобів та хребта.

При хронічних ревматологічних захворюваннях пацієнти змушені багато місяців і навіть років безупинно застосовувати НПЗП. Частота побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту (виразки слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки, кровотечі) на фоні прийому НПЗП у хворих з ураженням опорно-рухового апарату вище, ніж у пацієнтів з іншими видами хронічного болю (M. Jansen et al., 1992). Це змушує лікаря шукати препарати з найменш вираженою побічною дією. Однак селективні інгібітори ЦОГ-2 при деяких формах запалення мають виражену протизапальну дію тільки в дуже високих дозах, коли відбувається пригнічення синтезу ЦОГ-1 і підвищується ризик їх непереносимості, тобто потенційна перевага цих препаратів нівелюється. На рис. 1 продемонстрована порівняльна характеристика частоти утворення виразок у хворих на активний ревматоїдний артрит при лікуванні різними НПЗП. Найбільш високий показник — у піроксикаму (20 %), найкращий — у Кетоналу та целекоксибу (3 та 2,4 % відповідно).

Ефективність препарату Кетонал у ревматологічних хворих підтверджена чисельними дослідженнями. За даними Н.В. Чичасовой и соавт. (2001), при призначенні різних форм Кетоналу частка «відповідачів», тобто хворих, у яких препарат викликає зменшення вираженості суглобового синдрому (болю, припухлості), склала при використанні таблетованої форми 87 %, внутрішньом'язових ін'єкцій — 79 %, крему — 100 %. Показано, що Кетонал дає швидке й вірогідне зменшення суглобового індексу Річі, що відбиває рівень запалення в суглобах. Подібні результати отримані й в інших дослідженнях, причому динаміка анальгетичного ефекту мала певні особливості залежно від проведеної фармакотерапії: при застосуванні Кетоналу вірогідний клінічний ефект наставав уже до 3–4-ї доби лікування, а на фоні лікування німесулідом, лорноксикамом та целекоксибом — до 7–10-ї доби лікування (Л.Б. Лазебник и соавт., 2004).

При клініко-ендоскопічному дослідженні було отримано підтвердження високої анальгетичної та протизапальної ефективності Кетоналу та доброї його переносимості у хворих з активним РА, які отримували препарат у вигляді супозиторіїв (по 100 мг), таблеток форте (по 100 мг) або таблеток ретард (по 150 мг) протягом 3 місяців (Н.В. Чичасова и соавт., 2001). Відмічено, що у хворих на РА, які відповідають на терапію Кетоналом (зменшення болю за ВАШ та опитувальником McGill), до призначення препарату відзначено вірогідне збільшення рівня фактора некрозу пухлини α (ФНП-α), а також тенденцію до збільшення концентрації розчинного антагоніста інтерлейкіну ІЛ-1 та ІЛ-6 порівняно з хворими, які не відповідають на лікування (J.S. Walker et al., 1987). Ці дані свідчать про виражену протизапальну дію Кетоналу, що, імовірно, не пов'язана з пригніченням синтезу простагландинів.

Слід зазначити, що Кетонал не впливає істотно на синтез протеоглікану хондроцитами, отже, може розглядатися як хондронейтральний препарат (O. Huber-Bruning et al., 1989). Це свідчить про те, що застосування саме Кетоналу у хворих на дегенеративні захворювання суглобів та хребта (артрози, остеохондроз тощо) більш обгрунтоване, ніж деяких інших НПЗП.

Що стосується терапії дорсопатій, пріоритетним ії напрямком є ліквідація гострого больового синдрому, а найбільш актуальною групою препаратів залишаються НПЗП. Чим раніше починають лікування та швидше досягають суттєвого анальгетичного ефекту, тим менша ймовірність хронізації болю, а також кращий загальний прогноз (Э.К. Айламазян и соавт., 2002). Були опубліковані результати, що демонструють високу анальгетичну ефективність Кетоналу в лікуванні гострих дорсалгій (А.И. Федин и соавт., 2002). О.В. Воробьева и соавт. відзначають, що Кетонал забезпечує більш раннє настання стійкого анальгетичного ефекту, ніж диклофенак.

Топічна форма Кетоналу (крем 50 г) застосовується також при лікуванні міалгій. За даними подвійного сліпого плацебо-контрольованого дослідження ефективності крему Кетонал, препарат усуває болючість м'язів, полегшує їхнє функціональне відновлення («Clinical Journal of Sport Medicine», 2003).

Наявність різноманітних лікарських форм полегшує підбір для хворого індивідуальної дози Кетоналу і дозволяє оптимізувати шлях його введення. Наприклад, Н.В. Чичасова та співавт. (2001) хворим на ОА найбільш часто рекомендують ретардну форму препарату, зазначаючи при цьому, що для ліквідації больового синдрому й проявів вторинного синовіту достатньо добової дози в 150 мг.

У неврології НПЗП на сьогодні розглядають як альтернативу ерготаміну та його похідним, при лікуванні гострого нападу мігрені (ГНМ). Мігрень — захворювання пароксизмального характеру, що проявляється повторними нападами головного болю, які часто супроводжуються зоровими й вегетативними розладами (фотофобією, нудотою, блювотою, запамороченням). Відповідно до однієї з теорій патогенезу, мігренозний головний біль пов'язаний з дією біологічно активних речовин, зокрема простагландинів, що дає підстави застосовувати в таких хворих Кетонал. Крім того, обгрунтуванням для використання Кетоналу при лікуванні гострого нападу мігрені є його виражена антибрадикінінова активність.

Був проведений ряд порівняльних досліджень ефективності парацетамолу та Кетоналу у хворих з гострим нападом мігрені (Е. Нурмухаметова; A. Karabetsos et al., 1997). Повне усунення головного болю та інших симптомів, досягнуте через 30–40 хвилин після введення препаратів, відзначалося у 82,5 % пацієнтів при застосуванні Кетоналу і тільки в 17,5 % хворих, які одержували парацетамол (р < 0,001).

Отже, ефективність Кетоналу в хірургічній та терапевтичній практиці доведена в багаточисельних клінічних дослідженнях. Але, як було вказано вище, деякі хворі потребують тривалого застосування препарату, тому питання безпеки Кетоналу залишається актуальним. Результати клінічних досліджень свідчать про добру переносимість Кетоналу як при короткочасному, так і тривалому прийомі.

При аналізі результатів застосування 200 мг Кетоналу на добу протягом 1 міс. в 19 800 хворих (більшість із ОА) віком понад 60 років відмінна переносимість препарату була зареєстрована в 60,8 % випадків, а погана — тільки в 5,1 % хворих. У цілому побічні ефекти були зареєстровані в 15,3 % випадків, але переривання лікування мало місце тільки в 4,5 % пацієнтів. Звертає увагу те, що загальна частота побічних ефектів в осіб літнього віку була така ж, як і у хворих молодого віку.

Відповідно до результатів багатоцентрового дослідження ефективності й безпеки Кетоналу в 823 хворих протягом одного року (M. Schattenkirchner, 1991), до кінця дослідження 63,3 % хворих продовжували приймати препарат. При цьому тяжке ураження ШКТ мало місце тільки в 1,7 % хворих, тобто було нижче, ніж при прийомі інших неселективних НПЗП (2–4 %). У жодного хворого не зареєстровано інших тяжких побічних ефектів, характерних для НПЗП (гепатит, порушення кровотворення, синдром Лайєлла та синдром Стівенса — Джонсона), або смертельні випадки (M. Schattenkirchner, 1991).

Безпека Кетоналу вивчалася у великих європейських багатоцентрових дослідженнях: два з них виконані в Німеччині (12 509 та 41 116 пацієнтів) і одне — у Франції (10 699 пацієн­тів). Відзначено, що при використанні супозиторіїв кількість серйозних небажаних явищ із боку ШКТ становила 0,09 %, а при використанні капсул — 0,07 % (B. Avouac et al., 1988). Безпека препарату підтверджується даними Комітету з контролю за безпекою препаратів у Великобританії (1986) і в США (1997) (M. Dougados et al.).

Зовсім недавно було показано, що в пацієнтів з АС частота симптоматичних побічних ефектів на фоні лікування Кетоналом не відрізняється від такої при лікуванні селективним інгібітором ЦОГ-2 целекоксибом (Dougados M. et al.). За даними російських дослідників (Н.В. Чичасова и соавт., 2004) за період спостереження з 1994 до 2003 рр., частота утворення виразок ШКТ при лікуванні Кетоналом порівнянна з такою при лікуванні целекоксибом і значно нижча, ніж при застосуванні інших неселективних НПЗП.

Отже, численні дані багатоцентрових досліджень підтверджують високу безпеку Кетоналу, у тому числі при тривалому застосуванні в літніх хворих.

Слід зазначити, що на сьогодні з'явилася нова унікальна форма випуску препарату — Кетонал Дуо, що відрізняється від звичайних капсул способом вивільнення активної речовини. Капсули містять два види пелет: білі й жовті. Кетопрофен вивільняється швидко з білих пелет, забезпечуючи максимально швидкий початок дії препарату. Із жовтих пелет вивільненн відбувається повільно, що обумовлює пролонговану дію на добу (24 години). Така форма дуже зручна як для пацієнтів, так і для лікарів.

Отже, за останні десятиліття накопичений величезний досвід застосування Кетоналу, що завдяки своїм унікальним властивостям і центральній анальгетичній дії при високій безпеці щодо розвитку побічних ефектів є більш ефективним анальгезуючим і протизапальним засобом, ніж багато інших НПЗП. А різноманітність форм випуску препарату (розчин для ін'єкцій, капсули, таблетки пролонгованої дії, капсули дуо, супозиторії, крем і гель) робить можливим його застосування в пацієнтів як хірургічного, так і терапевтичного профіля з різним ступенем вираженості больового синдрому й запалення й на різних стадіях патологічного процесу.


Bibliography

1. Айламазян Э.К., Ниаури Д.А., Зиятдинова Г.М. Клинико-экономическое обоснование применения Кетонала с целью обезболивания после эндоскопических вмешательств в гинекологии // Российский вестник акушера-гинеколога. — 2002. — № 6. — С.51-53.

2. Богачев В.Ю. // Фармацевтический вестник. — 2005. — № 12 (375) апрель.

3. Болдарева Н.В. Предменструальный синдром // Consilium Medicum. — 2003. — Т. 01, № 2.

4. Ветшев П.С., Чилингариди К.Е., Ипполитов Л.И. и др. Хирургический стресс при различных вариантах холецистэктомии // Хирургия. — 2002. — № 3. — С. 4-10.

5. Ветшев П.С., Ветшева М.С. Принципы анальгезии в раннем послеоперационном периоде // Хирургия. — 2002. — № 12. — С. 49-52.

6. Воробьева О.В., Ковров Г.В., Поздняков Д.Л. и др. Флексен (К) и диклофенак в лечении дорсалгий // Лечение нервных болезней. — С. 1-4.

7. Гельфанд Б.Р., Кириенко П.А., Леванович Д.А., Борзенко А.Г. Сравнительная оценка эффективности нестероидных противовоспалительных препаратов, применяемых для послеоперационного обезболивания // Вестник интенсивной терапии. — 2002. — № 4. — С. 83-88.

8. Кириенко П.А., Гельфанд Б.Р., Гриненко Т.Ф., Борзенко А.Г. Предупреждающая аналгезия в хирургии вен нижних конечностей // Consilium medicum (приложение). — 2001. — Вып. 2. — С. 4-8.

9. Кириенко П.А., Гельфанд Б.Р., Леванович Д.А. Сравнительная оценка эффективности нестероидных противовоспалительных препаратов, применяемых для послеоперационного обезболивания // Consillium medicum. Хирургия. — 2002. — № 2.

10. Коваленко В.Н., Борткевич О.П., Проценко Г.А. Нестероидные противовоспалительные препараты: роль и место в современной ревматологической практике на основе данных доказательной медицины // Укр. ревматол. журн. — 2006. — № 1 (23). — С. 17-29.

11. Лазебник Л.Б., Дроздов В.Н., Коломиец Е.В. Сравнительная эффективность и безопасность применения Кетонала, лорноксикама, нимесулида и целекоксиба у больных остеоартрозом // РМЖ. — 2004. — Т. 12, № 14.

12. Муравьев Ю.В. Фастум-гель в локальной терапии больных ревматоидным артритом и остеоартрозом // Клиническая ревматология. — 1997. — № 4. — С. 33-35.

13. Насонов Е.Л. Нестероидные противовоспалительные препараты (Перспективы применения в медицине). — М.: Анко, 2000 а. — 143 с.

14. Насонов Е.Л. Специфические ингибиторы ЦОГ-2: решенные и нерешенные проблемы // Клин. фармакол. и терапия. — 2000 б. — № 1. — С. 57-64.

15. Насонов Е.Л. Применение нестероидных противовоспалительных препаратов: терапевтические перспективы // РМЖ. — 2002. — 10. — № 4. — С. 206-212.

16. Насонов Е.Л. Нестероидные противовоспалительные препараты при ревматических заболеваниях: стандарты лечения // РМЖ. — 2001. — № 7–9. — С. 265-270.

17. Насонов Е.Л., Чичасова Н.В. Кетонал: новые аспекты применения в ревматологической практике // Российская ревматология. — 1999. — № 3. — 8-14.

18. Новиков Г.А, Вайсман М.А., Прохоров Б.М. и др. Кетонал в лечении болевого синдрома у пациентов с распространенными формами злокачественных новообразований // Паллиативная медицина и реабилитация. — 2002. — № 3. — С. 48-51.

19. Насонова В.А. //РМЖ. — 2000. — № 8 (17). — С. 1.

20. Нурмухаметова Е. Сравнительная эффективность Кетонала и парацетамола при лечении острого приступа мигрени // РМЖ.— 1998. — № 18.

21. Осипова Н.А., Ветшева М.С., Решетов И.В. и др. Специальные аспекты анестезиологического пособия и интенсивной терапии при онкологических операциях с микрохирургической аутопластикой. — 2001.

22. Пиковский В.Ю., Сильвестров В.Д. Использование нестероидного противовоспалительного препарата Кетонал при травматических повреждениях на догоспитальном этапе.

23. Тихомиров А.Л., Олейник Ч.Г. Дисменорея // Consilium medicum. — 2003. —Т. 05, № 1.

24. Федин А.И., Батышева Т.Т., Винецкий Я.Я., Козлов М.Ю. Кетонал в лечении острых дорсалгий // Лечение нервных болезней. — 2002. — № 2 (7). — С. 27-29.

25. Чичасова Н.В., Иммаметдинова Г.Р., Каратеев А.Е. и соавт. Эффективность и безопасность Кетопрофена (Кетонал) при ревматоидном артрите (клинико-эндоскопическое исследование) // Научно-практическая ревматология. — 2001. — № 1. — С. 47-52.

26. Чичасова Н.В., Имаметдинова Г.Р., Иголкина Е.В., Насонов Е.Л. Кетонал в практике ревматолога и терапевта // Фарматека. — 2004. — № 12. — С. 46-48.

27. Шмидт Е.И., Коган К.М., Белозерова И.В. Оценка эффективности Кетонала-ретард у больных остеоартрозом // Научно-практическая ревматология. — 2000. — № 2. — С. 77-79.

28. Adams S.S. Nonsteroidal anti-inflammatory drugs, plasma half-life and adverse reactions // Lancet. — 1987. — № 2. — 1204-1205.

29. А rone S. Long term study of ketoprofen SR in eldery patients // Scand. J. Rheumatol. — 1989. — № 83. — С . 15-19.

30. Avouac B., Teule M. Ketoprofen: The European Experience // J. Clin. Pharmacol. — 1988. — №. 28. — S2-S7.

31. Brooks P.M., Day R.O. Non-steroidal anti-inflammatory drugs: differences and similarities // N. Engl. J. Med. — 1993. — № 324. — Р . 1716-1725.

32. Boccara G. et al The preoperative administration of ketoprofen improves analgesia after laparoscopic cholecystectomy in comparison with propacetamol or postoperative ketoprofen // British Journal of Anaesthesia. — 2005, March. — Vol. 94, № 3. — Р . 347-51.

33. Bannwarth B., Demotes-Mainard F., Schaeverbeke T. et al. Central analgesic effects of aspirin-like drugs // Fund. Clin. Pharm. — 1995. — № 9. — Р . 1-7.

34. Bizzarri C., Pagliei S., Brandolini L. et al. Selective inhibition of interleukin-8 induced neutrophil chemotaxis by ketoprofen isomers // Biochem Pharmacol. — 2001. — 61. — 1429-1437

35. Catella-Lawson F., Reilly M.P., Kapoor S.C. et al. Cyclooxigenase inhibitors and the antiplatelet effects of aspirin // N. Engl. J. Med. — 2001. — 345. — 1809-1817.

36. Crofford L.J., Oates J.C., McCune W.J. et al. Thrombosis in patients with connective tissue diseases treated with specific cyclooxigenase inhibitor: a report of four cases // Arthritis Rheum. — 2000. — 43. — 1891-1896.

37. Crofford L.J., Lipsky P.E., Brooks P. et al. Basic biology and clinical application of specific cyclooxigenase-2 inhibitors // Arthr. Rheum. — 2000. — 43. — 4-13.

38. Clinical Journal of Sport Medicine. — 2003. — 13(4). — 200-208.

39. Dougados M., Behier J.-M., Jolchine I. et al. Efficacy of celecoxib, cycloxigenase-2 specific inhibitor, in the treatment of ankylosing spondilitis. A six-week controlled study with comparison against placebo and ketoprofen.

40. Fitzgerald G.A., Partono C. The coxibs, selective inhibitors of cyclooxigenase-2 // N. Engl. J. Med. — 2001. — 345. — 433-442.

41. Garnett W.R. Proper choice and use of OTC analgesics. OTC analgesic use. Special report. — 1996. — 59-67.

42. Janssen M., Dijkmans B., Van Der Sluijs F.A. Upper gastrointestinal complaints and complication in chronic rheumatic patients in comparison with other chronic diseases // Br. J. Rheum. — 1992. — 31. — 747-52.

43. Huber-Bruning O., Willbrinck B., Vanroy J.L.A.M., Vanderveen M.J. Potential influences of ketoprofen on human healthy and osteoarthritic cartilage in vitro // Scand. J. Rheumatol. — 1989. — 18. — 29-32.

44. Hommeril J.-H., Bernard J.-M., Pinaud M. Ketoprofen for pain after hip and knee arthroplasty // Br. J. Anestesia. — 1994. — 72. — 383-387.

45. Huber-Brunning O., Willbrinck B., Vanroy J., Vanderveen M. Potential influences of ketoprofan on human healthy and osteoarthritic cartilage in vitro // Scand. J. Rheum. — 1989. — 18. — 29-32.

46. Karabetsos A., Karachalios G., Bourlinou P. et al. Ketoprofen versus paracetamol in the treatment of acute migraine // Headache. — 1997. — 37. — 12-4.

47. Kehler H., Dahl J.B. The value of multimodal or balanced analgesia in postoperative treatment // Anesth. Anal. — 1993. — 77. — 1048-1056.

48. Kostamovaara P.E., Laitinen J.O., Nuutiken L.S., Koivuranta M.K. Intravenous ketoprofen for pain relief after total hip or knee replacement // Acts Anaest. Scand. — 1996. — 40. — 697-703.

49. Le Loet X. Safety of ketoprofen in the eldery: a prospective study on 20000 patients // Scand. J. Rheumatol. — 1989. — 83. — 21-27.

50. М cCormack K., Urquhat E. Correlation between non-steroidal anti-inflammatory drug efficacy in a clinical pain model and the dissociation of their anti-inflammatory and analgesic properties in animal model // Clin. Drug. Invest. — 1995. — 9. — 88-97.

51. Mukjherjee D., Nissen S.E., Topol E.J. Risk of cardiovascular events associated with selective COX-2 inhibitors // JAMA. — 2001. — 286. — 954-959.

52. Partono C., Partignani P., Garcia-Rodrigues L.A. Cyclooxigenase selective inhibition of prostanoid formation: transducing biochemical selectivity into clinical readout // J. Clin. Invest. — 2001. — 108.

53. Salonen А . et al. IV ketoprofen after tonsillectomy: comparison of pre- and postoperative administration // British Journal of Anaesthesia. — 2001 March. — Vol. 86, № 3. — Р . 377-81.

54. Schattenkirchner M. Long-term safety of ketoprofen in an eldery population of arthritis patients // Scand. J. Rheumatol. — 1991. — 91 (suppl) . — 27-36.

55. Simon L.S., Smolen J.S., Abramson S.B. et al. Controversies in COX-2 selective inhibition // J. Rheumatology. — 2002. — 29. — 1501-1510.

56. Singh G., Terry R., Ramey D.R. et al. Comparative GI toxicity of NSAIDs // Arthritis Rheum. — 1997. — 40 (Suppl.) . — S115.

57. Strand Y., Hochberg M.C. The risk of cardiovascular thrombotic events with selective cyclooxigenase-2 inhibitors // Arthritis Care Res. — 2002. — 47. — 349-255.

58. Van Solingen R.M., Rosenstein E.D., Mihailescu G. et al. Comparison of the effects of ketoprofen on platelet function in the presence and absence of aspirin // Am. J. Med. — 2001. — 111. — 285-289.

59. Vane J.R. Inhibition of prostaglandin synthesis as a mechanism of action for the aspiei-like drugs // Nature. — 1971. — 231. — 235-9.

60. Veys E.M. 20 years experience with ketоprofen // Scand. J. Rheumatol. — 1991 (Suppl. 90). — 1-44.

61. Walker J.S., Sheather-Rehd R.B., Carmody J.J. et al. Nonsteroidal anti-inflammatory drugs in rheumatoid arthritis and osteoarthritis. Support for the concept of «responder» and «nonresponder» // Arthritis Rheum. — 1887. — 11. — 1944-1954.

62. Williams R.L., Upton R.A. The clinical pharmacology of ketoprofen // J.Clin. Pharnacol. — 1988. — 28. — 13-54.


Back to issue