Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Газета «Новости медицины и фармации» Неврология (316) 2010 (тематический номер)

Вернуться к номеру

Озонотерапія в нейрореабілітації

Авторы: Ф.О. Волох, В.В. Ганічев, Г.М. Завгородня, І.О. Безуглова, В.О. Малахов. Кафедра лікувальної фізкультури, спортивної медицини та реабілітації. Харківської медичної академії післядипломної освіти

Версия для печати


Резюме

Озонотерапія — один із нових немедикаментозних методів, що передбачає використання з лікувальною метою озонокисневої суміші та матеріалів, які оброблені нею. Численні наукові та клінічні дослідження підтверджують актуальність широкого впровадження в клінічну практику методів озонотерапії. Різнобічні біологічні властивості озону та його терапевтичні ефекти дозволяють індивідуалізувати та оптимізувати підходи до ведення хворих при багатьох захворюваннях. Окрім специфічних лікувальних особливостей озонотерапії при тому чи іншому захворюванні важливим є те, що її застосування викликає значну неспецифічну відповідь живого організму у вигляді активізації адаптаційних механізмів та підвищення опірності організму негативним впливам.

Широке клінічне застосування озону виявилось можливим із розробкою та впровадженням у практику установ охорони здоров''я сучасних надійних, високоякісних та ефективних приладів та апаратів озонотерапії. Створення у 2000 р. Інституту озонотерапії та медобладнання (м. Харків, Україна) сприяло впровадженню в лікувальні заклади України різних методів озонотерапії, розробці інноваційних методик та способів медичного застосування озону, виконанню різнобічних наукових досліджень та створенню нових видів озонотерапевтичної апаратури.

 

Ефекти озону в організмі людини

— Має сильні окисні властивості, реагуючи з органічними речовинами, утворює проміжні продукти — озоніди.
— Озоноліз клітинної мембрани еритроцитів з утворенням гідроксипероксидів.
— Впливає на процес перекисного окиснення ліпідів та антиоксидантну систему, відновлює динамічну рівновагу між ними.
— Активізує ліпідний обмін, зокрема окислювання жирних кислот при безпосередній взаємодії з ліпідами у кровоносному руслі.
— Мембраностабілізуючий ефект стосовно клітинних, у тому числі нейрональних мембран.
— Впливає на всі етапи згортання крові у бік зниження коагуляційних властивостей крові.
— Впливає на судинний ендотелій з активацією продукції окису азоту, що справляє ефект вазодилатації та профілактики атеросклеротичних відкладень на внутрішньому шарі судинної стінки.
— Має імуномодулюючі властивості.
— Системна антибактеріальна, фунгіцидна та противірусна дія за рахунок утворення пероксидів.
— Покращення процесів мікроциркуляції, загалом шляхом підвищення деформабельності еритроцитів та кисневого метаболізму в них.
— Покращення білкового метаболізму.
— Вплив на хімічні механізми болю при локальному застосуванні.

 

Способи застосування озону в реабілітації

У реабілітації озон застосовується у вигляді озонокисневої суміші з концентрацією озону в суміші від 0,4 мг/л до 40 мг/л.

У реабілітаційній практиці всі методики озонотерапії розподіляються:

1) на місцеві — лікування в камерах проточної газації (КПГ) з концентрацією озону в газовій суміші 2,0–40,0 мг/л;

2) ентеральні:
— озонокиснева суміш для ректальних інсуфляцій — концентрація 2,0–10,0 мг/л;
— озонована дистильована вода для приймання всередину з концен­трацією 2,5–5,0 мг/л;
— озоноване рослинне масло для внутрішнього використання з концентрацією озону в суміші 2,5–5,0 мг/л;

3) парентеральні:
— озонований фізіологічний розчин (ОФР) — для внутрішньовенних інфузій з концентрацією озону в озонокисневій суміші (ОКС) 0,4–12,0 мг/л;
— велика аутогемотерапія з озоном (ВАГОТ), концентрація озону в ОКС 10,0–40,0 мг/л;
— мала аутогемотерапія з озоном (МАГОТ), концентрація озону в ОКС 10,0–30,0 мг/л;
— ОКС для введення в точки акупунктури, тригерні зони — об''єм на одне введення 0,5–1,0 мл з концентрацією озону в озонокисневій суміші 3,0–16,0 мг/л.

 

Протипоказання до проведення озонотерапії

За даними різних авторів, протипоказаннями для проведення ентеральних і парентеральних методик озонотерапії є:
— гіпертиреоз;
— гіпокоагуляція, ранній період після різних кровотеч, зокрема внутрішніх;
— тромбоцитопенія;
— гострий інфаркт міокарда;
— геморагічний інсульт;
— індивідуальна підвищена чутливість до озону, алергічні реакції на озон в анамнезі.

 

Реабілітація хворих із черепно-мозковою травмою за допомогою озонотерапії

Під черепно-мозковою травмою (ЧМТ) розуміють ушкодження черепа та внутрішньочерепного вмісту (головного мозку, мозкових оболонок, судин, черепних нервів) механічною енергією. Реабілітаційні заходи ви­значаються декількома базисними характеристиками ЧМТ: типом ЧМТ, тяжкістю та періодом її перебігу, характером наслідків.

У проміжному та віддаленому періодах ЧМТ можуть формуватися її різні наслідки. Виділяють наступні патологічні процеси, що лежать в основі віддалених наслідків ЧМТ:
— безпосереднє ушкодження речовини головного мозку в момент травми, порушення мозкового кровообігу, порушення ліквородинаміки;
— формування рубцевих процесів, аутонейросенсибілізація.

Морфологічні посттравматичні зміни є основою формування різних клінічних синдромів ЧМТ. Реабілітації підлягають хворі з дезадаптуючими синдромами, тобто з такими клінічними проявами, що утруднюють життєдіяльність і соціальну адаптацію пацієнта. До числа основних дезадаптуючих синдромів ЧМТ належать: синдром неврологічного дефіциту; синдром психічних дисфункцій; ліквородинамічні порушення; синдром вегетативної дизрегуляції; епілептичний синдром.

До числа основних реабілітаційних заходів, здійснюваних у проміжному й віддаленому періодах ЧМТ, належать: медикаментозна терапія (дегідратуючі, вазоактивні препарати, ноотропи, нейрометаболічні стимулятори, седативні засоби), фізіотерапія, кінезітерапія, психотерапія, відновлення вищих коркових функцій, озонотерапія, трудотерапія з елементами профорієнтації; у ряді випадків у віддаленому періоді може бути показане нейрохірургічне втручання. Велика увага останнім часом приділяється розробці й впровадженню нових розроблених високоефективних методів у реабілітації хворих з наслідками ЧМТ. Доцільність використання озонотерапії при ЧМТ у різні її періоди визначається з урахуванням провідного патогенетичного механізму наявних клінічних проявів травматичної хвороби головного мозку і спрямована на нормалізацію мозкового й системного кровообігу, поліпшення метаболізму тканини мозку, поліпшення ліквородинамічних процесів, боротьбу з імунопатологічними процесами, корекцію психопатологічних проявів.

Використовують озонотерапію у вигляді ОФР і ВАГОТ. Вибір способу ОФР пояснюється простотою методики, у той же час складність методики ВАГОТ забезпечує: більш високі концентрації озону в ОКС, більш виражену клінічну ефективність лікування за рахунок того, що озоніди перебувають у судинному руслі тривалий час. На фоні застосування озонотерапії в комплексному лікуванні хворих з ЧМТ значно зменшуються головні болі, запаморочення, нудота й блювання. Помітні позитивні результати відзначаються й у вегетативній сфері — зникають приступоподібні стани тривоги й страху.

 

Реабілітація хворих із наслідками мозкового інсульту за допомогою озонотерапії

Під мозковим інсультом розуміють гостро розвинуті ознаки локального або дифузного ушкодження мозку судинної етіології, що тривають понад 24 години або призводять до смерті постраждалого. Серед постінсультних дефектів, що інвалідизують хворих, основними є центральні паралічі й парези, що розвиваються у 50–80 % пацієнтів, порушення мовлення й інших коркових функцій — у 30 %, трофічні розлади — порушення чутливості — у 25 %, судорожні напади — у 5 %, екстрапірамідні розлади — менше ніж у 1 % хворих, порушення рівноваги й падіння. У гострому й ранньому відновному періодах інсульту основними засобами рішення проблем, що виникають перед реабілітологом, є немедикаментозні методи відновлення. Кінезітерапія в гострий період інсульту проводиться у формі лікувальної гімнастики, основними елементами якої є: лікування положенням, пасивні й активні рухи, дихальна гімнастика. Масаж як засіб кінезітерапії застосовується досить широко, але може впливати на стан м''язового тонусу: при спастичних паралічах і парезах енергійне подразнення тканин призводить до збільшення спастичності. Необхідні в ці періоди мозкового інсульту оптимізація метаболічних процесів, нормалізація судинного гомеостазу, рівновага в оксидантно-антиоксидантній системі, зниження адгезивно-агрегаційної активності формених елементів крові досить ефективно забезпечуються застосуванням озонотерапії.

Озонотерапія проводиться в такий спосіб: внутрішньовенні інфузіїї ОФР у кількості 200 мл з концентрацією озону від 1,5 до 5,0 мг/л. Курс лікування становить 7–9 процедур через день. Інфузії ОФР можна чергувати з ВАГОТ при концентрації озону 15,0–30,0 мг/л, що має значні клінічні ефекти.

Ефективність реабілітації хворих за допомогою озонотерапії з постінсультними розладами визначається динамікою відновлення рухових функцій, побутовою й соціальною активністю пацієнтів. Вихідний потенціал до відновлення у хворих може значно розрізнятися, відповідно розрізняються також критерії ефективності реабілітації.

 

Реабілітація хворих із хворобою Паркінсона

Серед хронічних захворювань центральної нервової системи певне місце займає хвороба Паркінсона. Ріст захворюваності, недостатня ефективність її лікування, прогредієнтний перебіг, тяжка інвалідизація — все це перетворює паркінсонізм на серйозну соціальну проблему. Патологічним субстратом захворювання є атрофія та загибель нейронів чорної субстанції, блідої кулі, червоного ядра, гіпоталамуса, ретикулярної формації, внаслідок чого зменшується продукція дофаміну, що виконує самостійну медіаторну функцію. У результаті його нестачі розвиваються м''язова ригідність, акінезія.

Внутрішньовенні інфузії ОФР, що застосовуються в лікуванні хворих із хворобою Паркінсона, поліпшують кровопостачання підкіркових структур головного мозку. При цьо­му відбувається нейропротективна дія озонотерапії, що проявляється у зменшенні атрофії нейронів та регулюванні продукції дофаміну.

Внутрішньовенні інфузії ОФР виконуються щодня або через день (10–12 процедур на курс). ОФР барботується з концентрацією 1,5–5,0 мг/л. Їх можна чергувати з МАГОТ (8–10 процедур на курс) з індивідуально визначеною дозою озону.

 

Реабілітація при міастенії

Незважаючи на успіхи в лікуванні міастенії, багато хворих із міастенією залишаються хронічними хворими з обмеженими можливостями трудової діяльності, які потребують тривалого та повторного проведення лікування як для зменшення вираженості клінічних проявів, так і для запобігання загостренню в період ремісії або відносної стабілізації процесу.

У патогенезі міастенії безсумнівною є роль мікроциркуляції в обмінних процесах м''язової тканини. Уповільнення капілярно-тканинного обміну у хворих із міастенією з порушенням забезпечення м''язової тканини киснем призводить до збільшення дистрофічних змін — від зміни співвідношення окисних ферментів до набрякання, обмеженого некрозу та дегенерації.

При реабілітації міастенії застосовуються такі методи озонотерапії: у вигляді внутрішньовенних краплинних інфузій ОФР із концентрацією озону 2–3 мг/л 8–10 процедур на курс чи у вигляді внутрішньовенних введень ОФР із концентрацією озону 4,0 ± 0,5 мг/л у кількості 150 мл щодня або через день (10–12 процедур).

Можливо їх чергувати з малою аутогемотерапією (8–10 процедур на курс) або ректальними інсуфляціями ОКС із концентрацією озону 30 ± 5 мг/л по 500–600 мл 8–10 процедур на курс лікування.

 

Реабілітація хворих із цефалгічним синдромом

Для зняття головного болю напруги у хворих із вегетативними порушеннями проводиться введення ОКС під сухожилкову щілину в кількості 5–6 мл зі збільшенням концентрації озону до 6,0–10,0 мг/л.

Для зменшення медикаментозної напруги, а також для запобігання негативному впливу озону у вигляді погіршення венозного відтоку з порожнини черепа використовуються ректальні інсуфляції ОКС у зростаючих концентраціях озону від 100 до 1000 мл за схемою із чергуванням введення ОКС під сухожилкову щілину.

Для лікування мігрені використовують внутрішньовенні введення ОФР зі зростаючою концентрацією озону від 2 до 8 мг/л (середній діапазон концентрації 6–8 мг/л) разом з антиоксидантами (аскорбінова кислота, токоферолу ацетат), щодня або через день, 7–10 процедур на курс лікування. Можливе додаткове ректальне введення ОКС із концентрацією озону 2,0–10,0 мг/л щодня або через день, 7–10 процедур.

 

Реабілітація хворих із неврологічними проявами остеохондрозу хребта

У хворих із неврологічними проявами остеохондрозу хребта на фоні озонотерапії відбуваються такі саногенетичні реакції:

1. Зменшується дратівливість закінчень синусовертебрального нерва за рахунок:
— ослаблення дії;
— зменшення дизгемії та набряку навколишніх тканин;
— дислокаційного фактора у зв''язку з частим відновленням амортизаційних властивостей ушкодженого диска за рахунок поліпшення в ньому метаболізму та активізації трофічних впливів;
— зменшення запального фактора, що обумовлене блоком синтезу простагландинів як медіаторів запалення та активізацією клітинної здатності імунітету, що сприяє найшвидшій елімінації «чужорідних» компонентів.

У результаті всіх цих процесів відбувається зменшення аферентного потоку з периферії в центральну нервову систему.

2. Власне знеболююча дія процедур пов''язана:
— із безпосереднім окислюванням алгопептидів;
— зі зменшенням концентрації недоокислених продуктів у спазмованих м''язах;
— із підвищенням порога збудливості мембран ноцицепторів (мембраностабілізуючий ефект).

3. Поліпшення функціонування сегментарного апарату спинного мозку, що виявляється:
— прискоренням формування нового рухового стереотипу;
— активізацією спінальних механізмів контролю болю;
— нормалізацією вегетативно-трофічного забезпечення рухового акту.

Також відбувається корекція активності антиоксидантних ферментів і перекисного окиснення ліпідів в організмі, що можна розглядати як момент корекції одного з патологічних факторів у розвитку та процесі розвитку остеохондрозу хребта.

Озонотерапія застосовується в такий спосіб: чергування процедур МАГОТ (концентрація озону в ОКС 10,0–30,0 мг/л) і паравертебральне введення 0,5–5,0 мл ОКС (з одного доступу) із концентрацією озону 5 мг/л на відстані 3 см від остистого відростка хребта, у проекції зони найбільшої больової чутливості після місцевої анестезії (3 мл 0,5% розчину новокаїну). Курс становить 8–10 щоденних процедур. У ряді випадків у пацієнтів зі стійким больовим синдромом можливе доповнення у вигляді озонорефлексотерапії. При цьому вводиться 2,0–5,0 мл ОКС із концентрацією 3,0–16,0 мг/л у місцеві точки акупунктури, що розташовані у поперековій ділянці та найбільш болючі при пальпації.

 

Лікування компресійно-ішемічних невропатій (тунельних синдромів)

Найпоширенішими є синдроми компресії надлопаткового, серединного, малого гомілкового та великого гомілкового нервів.

Активним втручанням у патогенез компресійно-ішемічної нейропатії озон стимулює відновлення функцій ушкодженого нерва переважно за рахунок поліпшення мікроциркуляції та реологічних властивостей крові. Озонотерапія, не усуваючи головних причин компресії нервового стовбура, зменшує гіпоксію та активізує обмін кисню в ішемізованих тканинах. Така патогенетична дія озонованого ізотонічного розчину дуже важлива для нервової тканини, у якій можуть відбуватися тільки аеробні процеси. Озон, що вводиться, може безпосередньо впливати на ряд механізмів формування компресійно-ішемічних невропатій, одночасно поліпшуючи кисневий гомеостаз у компресійному нервовому стовбурі.

Озонотерапія проводиться в такий спосіб: внутрішньовенні інфузії ОФР у кількості 200 мл з концентрацією озону в ОКС від 0,4 до 12,0 мг/л. Курс лікування 5–12 процедур.

 

Реабілітація хворих із розсіяним склерозом

Саногенетичні напрямки ефективного використання озонотерапії в комплексному лікуванні хворих із даною патологією є такими:
— імунокорекція з акцентом на клітинний імунітет;
— «згладжування» генетично детермінованих і вторинних порушень внутрішньоклітинного метаболізму нейронів;
— стабілізація мієлінової оболонки як біологічної мембрани;
— нормалізація біохімічних показників і газового складу крові;
— відновлення «трофічного контролю» з боку вегетативної нервової системи.

Озонотерапія проводиться у такий спосіб: у вигляді внутрішньовенних краплинних інфузій ОФР із концентрацією озону 2–3 мг/л 8–10 процедур на курс або у вигляді внутрішньовенних введень ОФР із концентрацією озону 4 мг/л у кількості 150 мл щодня або через день (10–12 процедур).

Їх можна чергувати з малою аутогемотерапією (8–10 процедур на курс) або ректальними інсуфляціями ОКС (концентрація озону 2,0–10,0 мг/л) по 500–600 мл 8–10 сеансів на курс лікування.

 

Реабілітація хворих, які перенесли інфекційно-алергічний церебральний арахноїдит (лептоменінгіт)

Використання озону як лікувального засобу при запальних процесах оболонок головного мозку поліпшує загальне самопочуття хворих, зменшує або ліквідує цефалгічний синдром, диссомнічні явища, зменшує вираженість інтракраніальної гіпертензії.

Озонотерапія впливає на вірусний або бактеріальний агент вищезазначеного патологічного процесу, імунну систему, механізми алергічних реакцій, а також зменшує явища гіпоксії. Таким чином, при використанні озонотерапії в реабілітації цих хворих отримуємо антибактеріальну дію, протиалергічний і антигіпоксичний ефекти.

Результати досліджень вказують на безпечне введення в субарахноїдальний простір ОКС із концентрацією озону 2 мг/л обсягом 10–15 мл як одного з лікувальних способів у комплексній терапії хронічних церебральних лептоменінгітів (арахноїдитів).

 

Реабілітація хворих при хворобі Альцгеймера

Оскільки в патогенезі хвороби Альцгеймера певна роль належить оксидативному стресу, патогенетично виправданим є проведення антиоксидантної терапії у вигляді озонотерапії. З огляду на центральну роль процесу окисного стресу в розвитку хвороби Альцгеймера пошук нових методів лікування є дуже актуальним. Здатність парентеральної озонотерапії до корекції окисного стресу в організації людини може бути підставою для ­проведення лікування озонокисневою сумішшю. Рекомендується використовувати озонотерапію у вигляді щоденного ректального введення ОКС за загальноприйнятою методикою протягом 15–20 днів, курс лікування повторюється 1 раз на рік.

 

Реабілітація хворих із токсичною (алкогольною) полінейропатією

У лікуванні цієї патології при використанні препаратів ліпоєвої кислоти, плазмаферезу та ін. високоефективних методів лікування не завжди вдається досягти високого терапевтичного ефекту. Озонотерапія зарекомендувала себе як додатковий високоефективний метод у лікуванні хворих цього контингенту. В основі токсичної (алкогольної) полінейропатії лежить блокада мікроциркуляції через токсичний вплив метаболітів етанолу на ендотелій судин і мембран еритроцитів, під дією озонотерапії реалізується антиоксидантний ефект, поліпшується оксигенація в уражених тканинах, зменшується вираженість клітинної гіпоксії, поліпшується мікроциркуляція через підвищення деформабельності еритроцитів під дією озону.

Озонотерапія проводиться в такий спосіб:
— внутрішньовенні інфузії 200 мл ОФР із концентрацією 4–6 мл щодня або через день 5–10 процедур на курс лікування;
— ректальні інсуфляції ОКС із концентрацією озону 25–30 мг/л через день обсягом 400–600 мл № 5–10.

У разі трофічних розладів проводиться лікування в КПГ з концентрацією озону в газовій суміші 2,0–40,0 мг/л.

 

Реабілітація хворих із діабетичною полінейропатією

Озон активно застосовується при лікуванні пацієнтів, які страждають від цукрового діабету I або ІІ типу. Гіперглікемія та недостатність інсуліну у хворих із цукровим діабетом призводить до окисного стресу. Надлишкове утворення вільних радикалів з подальшим ушкодженням мембранних структур нейронів і ДНК призводить до порушення функцій нервових клітин. Поруч із цим знижується активність антиоксидантної системи.

Під дією озонотерапії відбувається поліпшення загального стану хворих, знижується рівень глюкози в крові, а також відзначається сприятлива динаміка проявів периферичної мікроангіопатії та полінейропатії. Переважно використовуються методики загальної озонотерапії, а у випадках, коли є виражені трофічні порушення, процедури загальної озонотерапії доцільно поєднувати з використанням місцевих впливів у вигляді «озонованих чобіт», підшкірного або внутрішньом''язового введення ОКС. Концентрація газу в «озонованому чоботі» становить 2,0–40,0 мг/л. Тривалість процедур становить від 10–15 до 30–45 хвилин, на курс 3–8 процедур. Необхідно відзначити, що озонотерапія хворих на цукровий діабет повинна проводитися під постійним контролем рівня глюкози в крові і, як правило, супроводжується зниженням кількості інсуліну, що вводять, або інших цукрознижуючих препаратів.

 

Реабілітація хворих із хронічними церебральними ішеміями

Хронічна церебральна ішемія (ХЦІ) є однією з актуальних проблем сучасної ангіоневрології, це обумовлено тим, що її прогредієнтний перебіг призводить до поступового наростання інвалідизуючих неврологічних і психічних порушень.

Незважаючи на значний прогрес у рішенні питань корекції вже наявних симптомів захворювання та профілактики прогресування атеросклеротичної дисциркуляторної енцефалопатії, ряд проблем, що стосуються патогенетичного обгрунтування схем застосування медикаментозних препаратів і деяких фізичних методів лікування, зокрема озонотерапії, залишаються недостатньо дослідженими. Насамперед це стосується можливостей корекції активності ферментів антирадикального захисту організму та перекисного окиснення ліпідів, дисліпопротеїдемії та рівня протизапальних цитокинів різними факторами, яким властивий вплив на оксидантно-антиоксидантну рівновагу організму, порушення ліпідного обміну, а також імунологічні аспекти атерогенезу.

Важливу роль в ушкодженні нейрональної тканини грає оксидантний стрес, що виникає при посиленні окисних процесів та недостатній активності антиоксидантного захисту, а також гіперпродукція мікроглією і ендотелієм протизапальних цитокінів, зокрема фактора некрозу пухлини альфа (ФНП-α), що сприяє прогресуванню атерогенезу та формуванню енцефалопатії.

Множинність патогенетичних механізмів розвитку ХЦІ змушує застосовувати значну кількість фармакологічних препаратів; гіполіпідемічних, вазоактивних, антиоксидантів, ноотропів, антиагрегантів та ін., що призводить до все більш частих побічних ефектів, алергічних реакцій і викликає значні труднощі в підборі лікування для таких хворих. Також виникає реальний ризик поліпрагмазії. У зв''язку з цим розробка та впровадження високоефективних немедикаментозних методів лікування, що мають невелику кількість побічних ефектів, є актуальною проблемою сучасної медицини. До таких методів лікування може бути залучена озонотерапія — застосування з лікувальною метою озонокисневої суміші та оброблених нею речовин. Проведені численні дослідження парентерального введення озону у вигляді внутрішньовенних інфузій ОФР показали його здатність коригувати ліпідний профіль хворих з атеросклерозом за рахунок зниження атерогенних ліпопротеїдів, тригліцеридів і холестерину, підвищувати фібринолітичну активність крові, впливати на продукцію цитокінів за рахунок активації антиоксидантних ферментів, знижувати активність ПОЛ, що спричиняє зниження агрегаційних властивостей і поліпшення деформабельності еритроцитів, що поліпшує оксигенацію ішемізованих тканин.

Рекомендується використовувати озонотерапію у вигляді щоденного введення ОФР із концентрацією озону 4,0–6,0 мг/л 8–10 процедур.

Використання озонотерапії в реабілітації є дуже актуальним і являє собою високоефективний спосіб профілактики та лікування при багатьох захворюваннях у неврології та клініці внутрішніх хвороб. У результаті взаємодії озону з мембраною еритроцитів вона стає більш еластичною, менш ригідною, що підвищує деформабельність еритроцитів, призводить до поліпшення процесів мікроциркуляції. Озонотерапія також призводить до активізації антиоксидантної глутатіонової системи, поліпшує вивільнення кисню в навколишні тканини, впливає на агрегаційні здатності тромбоцитів, підвищує фібринолітичну активність, викликає гіпокоагуляцію крові, знижує рівень фібриногену. Проявляються позитивні зміни серцевої діяльності, регулюється судинний тонус, важливим також є метаболічний ефект (позитивні зміни показників кислотно-лужного стану крові, ліпідного обміну та ін.).


Список литературы

1. Котов С.А. Озонотерапия мигрени // Журнал неврологии и психиатрии им. С.С. Корсакова — 2000. — № 1. — С. 35-37.

2. Котов С.А., Эделева А.Н., Мочалов А.Д. Гемодинамические аспекты озонотерапии у больных ишемическим инсультом // Тезисы докладов IV Всероссийской научно-практической конференции «Озон и методы эфферентной терапии в медицине». — Н.Новгород, 2000. — С. 30.

3. Малахов В.А., Белоус А.М. Пасюра И.Н., Дорошенко Г.И. Клеточно-метаболические аспекты патогенеза, лечения и профилактики хронических церебральных ишемий и нейродегенеративных процессов. — Харьков: Ранок, 1999: 177 с.

4. Малахов В.О., Ганічев В.В., Трифонова О.О., Пасюра І.М. Застосування озонотерапії в неврології: методичні рекомендації. — Київ, 2007.

5. Малахов В.О. Початкові стадії хронічних церебральних ішемій (патогенез, клініка, лікування, профілактика) — Харків, 2004. — 198 с.

6. Малахов В.А., Степанова Ю.А. Клинико-саногенетическое обоснование озонотерапии алкогольной полинейропатии // Вестник физиотерапии и курортологии. Специальный выпуск (озонотерапия). — 2005. — Т. 11, вып. 5. — С. 84-85.

7. Пасюра І.М. Клініко-патогенетичне обгрунтування використання озонотерапії у комплексному лікуванні хворих на дисциркуляторну атеросклеротичну енцефалопатію // Автореф. дис... канд. мед. наук. — Харків, 2005. — С. 11.

8. Патент України № 43689 МПК7 А 61Л 35/14 «Спосіб лікування початкової дисциркуляторної енцефалопатії гіпертонічного та атеросклеротичного генезу» // Малахов В.О., Гетманенко А.В., Пасюра І.М., Кравець Л.О., Ганічев В.В. Опубл. 17.12.2001 р. Бюл. № 11.

9. Патент України № 11330 А61КЗЗ/00, А61Р25/00 «Спосіб диференційованого лікування цефалгічного синдрому» // Малахов В.О., Тріфонова О.О. Опубл. 15.12.2005 р. Бюл. № 12.

10. Патент України № 11331 А61КЗЗ/00, А61Р25/0О «Спосіб лікування головного болю при вегетативній дистонії» // Тріфонова О.О., Малахов В.О. Опубл. 15.12.2005 р. Бюл. № 12.

11. Тондій Л.Д., Ганічев В.В., Козін Ю.І. Основні принципи та методи озонотерапії в медицині. Навчальний посібник. — Харків: Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України; Українська асоціація озонотерапевтів і виробників медобладнання, 2001. — 104 с.

12. Хвисюк М.І., Малахов В.О., Ганічев В.В., Пасюра І.М. Озонотерапія для неврологів та вертебрологів. — Харків: Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, Українська асоціація озонотералевтів та виробників медобладнання, 2002. — С. 83, 96–98, 116–118.

13. Belgin R., Gul S., Tukel S. Effects of sulfhydrye compounds on the inhibition of erythrocyte membrane Na+ (–) K+ ATPase by ozone // Biochem. Моl. Biol. Int. — 1999. — Vol. 47, № 2. — P. 227-320.

14. Bocci V. Ozone as bioregulator. Pharmacology and toxicology of ozonetherapy today // J. Biol. Regul. Homeostas. agents. — 1997. — Vol. 10, Vol. 2/3. — P. 22-31.

15. Малахів В.А., Завгородняя А.Н., Лычко В.С., Джанелидзе Т.Т., Волох Ф.А. Проблема оксида азота в неврологи. — Сумы: Издательство СумДПУ им. А.С. Макаренко, 2009 — 242 с.


Вернуться к номеру