Газета «Новости медицины и фармации» 4(309) 2010
Вернуться к номеру
Репродуктивна медицина: медичні та правові аспекти. Огляд відкритого семінару
19 лютого 2010 р. у м. Київ у конференц-залі готелю «Салют» відбувся відкритий семінар на тему «Актуальні медико-правові проблеми репродуктивної медицини». Ініціаторами його проведення виступили Комітет медицини та фармації Асоціації правників України, Українська асоціація репродуктивної медицини та «Медико-правовий сайт 103-law.org.ua».
Ні для кого не секрет, що демографічна ситуація в Україні залишає бажати кращого: смертність переважає народжуваність — і з кожним роком українців стає все менше!
Всупереч державним програмам підтримки сімей з дітьми та збільшенню розмірів державної допомоги при народженні дитини все більше молодих сімей хочуть мати лише одну дитину. Це соціальний чинник від''ємного показника приросту населення.
Але є ще один чинник — медичний. Це гостра проблема репродуктивного здоров''я — безпліддя.
Обговоренню медичних та юридичних аспектів допомоги безплідним пацієнтам і був присвячений відкритий семінар «Актуальні медико-правові проблеми репродуктивної медицини». Найбільшу увагу при розкритті проблем репродуктивної медицини доповідачі приділили медико-правовому регулюванню застосування сурогатного материнства в Україні та світі.
Усвідомлюючи важливість тематики семінару, на відкритті привітала учасників представник Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров''я Світлана Збожек. Вона наголосила на актуальності вирішення неврегульованих питань репродуктивної медицини для України. Пані С.І. Зброжек попросила присутніх бути гранично відвертими у визначенні проблем, законодавчих прогалин і у висловлюванні своїх ідей щодо заповнення таких прогалин і вдосконалення вітчизняного законодавства. Подальші гарячі дискусії й дійсно відверті висловлювання своїх думок доповідачами і слухачами дали Світлані Іванівні достатньо матеріалу для внесення раціональних пропозицій Комітету.
Відкрив робочу сесію семінару Олександр Юзько — президент Української асоціації репродуктивної медицини. Він окреслив головні медико-правові проблеми репродуктивної медицини в Україні.
Забезпечення репродуктивного здоров''я — один із пріоритетних напрямків діяльності держави. Кілька державних програм забезпечують його реалізацію. Однак офіційні дані МОЗ України не радують. Олександр Михайлович це обгрунтував сумною статистикою: «В Україні із 7,2 млн сімей 4,5 млн мають лише одну дитину, 2,2 млн — дві дитини, і лише 458 тисяч сімей мають трьох або більше дітей».
Крім того, у своїй доповіді професор О.М. Юзько відмітив, що частота виявленого жіночого безпліддя достатньо висока і складає 10 % від кількості жінок репродуктивного віку. Причому виявлені безплідні жінки превалюють над безплідними чоловіками майже у 5 разів. Така статистика не відображає дійсного стану ситуації: українські чоловіки «соромляться» звертатись по медичну допомогу до фахівців. А жінки знов беруть відповідальність на себе — визнають себе безплідними! Світова ж статистика каже, що безпліддя зустрічається приблизно з однаковою частотою серед представників обох статей.
Далі у своїй доповіді Олександр Михайлович розповів, що репродуктивна медицина базується на трьох китах:
За його словами, в Україні офіційно зареєстровано 29 клінік репродуктивної медицини. Реально з них працює 20–22, інші ж перебувають у стадії становлення. Чотири клініки є державними. Дві провідні з них розташовані в Івано-Франківську та Донецьку. За оцінкою Олександра Михайловича, роботу цих ЛПУ можна охарактеризувати як добру, адже, за звітами клінік, кількість вагітностей складає 35 на 100 розпочатих циклів лікування. 27,5 % жінок благополучно народжують.
Згадав проф. О.М. Юзько і про першу дитину, яка народилася після ЗІВ у березні 1991 року, — Катерину Кульову.
Зупинився Олександр Михайлович і на розкритті окремих положень «репродуктивного» законодавства, зокрема, на Наказі № 771 від 28.12.2008 року, який регламентує застосування допоміжних репродуктивних технологій.
Естафету від лікарів прийняв юрист Сергій Антонов. Він представив 2 доповіді, у яких висвітлив юридичні та організаційні питання застосування допоміжних репродуктивних технологій. Найбільшу увагу Сергій Володимирович приділив питанням договірних відносин. Він зазначив, що нині, на жаль, українське законодавство не містить хоча б якихось шаблонів договорів, які повинні укладатися при застосуванні різних видів допоміжних репродуктивних технологій. Тому кожна клініка або юридична компанія, що консультує клініку, самостійно розробляє такі договори. Проте вони не завжди відповідають вимогам чинного законодавства України. Сергій Володимирович поділився власним досвідом юридичного супроводу репродуктивних програм. Він чітко окреслив коло суб''єктів договірних відносин при застосуванні програми сурогатного материнства: Замовник — біологічні батьки, Виконавець — сурогатна мати. Можлива наявність третьої сторони — донора, клініки репродуктивної медицини.
Сергій Антонов докладно розкрив особливості укладання та виконання таких договорів. Наприклад, договір з сурогатною матір''ю вступає в силу після того, як дві сторони домовилися, і триває до моменту передачі дитини та реєстрації її органами РАЦСу (по рос. — ЗАГС). При укладанні договору сімейна пара виступає як одна сторона — Замовник, який повинен оплатити цю послугу. Предметом договору є не передача дитини, як помилково вважають деякі юристи, а процес її виношування.
За умовами договору, кожна сторона має свої регламентовані права та обов''язки. Сурогатна мати має право на винагороду, на щомісячну виплату, компенсацію на одяг для вагітних, збереження конфіденційності. Проблемним питанням є те, чи може сурогатна мати відмовитися від виконання умов договору, наприклад не віддати новонародженого чи перервати вагітність. Тут стикаються правовий та медичний аспекти. Сурогатна мати — це передусім пацієнт. Тому не є коректним, коли юристи вважають, що вона не має права перервати вагітність, навіть якщо це буде загрожувати її здоров''ю або життю.
Що стосується обов''язків, то основним обов''язком сурогатної матері є передача немовляти. Цікавим є те, що за кордоном все більше практикується один із таких обов''язків сурогатної матері, як ведення щоденника та записів перебігу вагітності.
Також Сергій Антонов розповів, що випадків, коли біологічні батьки відмовилися від дитини, відомо тільки один. У дитини були виявлені вади розвитку, що юристами було пов''язано із способом життя сурогатної матері. Нині ця дитина перебуває під опікою держави.
Друга доповідь Сергія Антонова була присвячена організаційним аспектам сурогатного материнства. Він провів порівняння з міжнародними стандартами надання послуг із підбору сурогатної матері. В Україні, на відміну від Європи, підбір сурогатних матерів є неврегульованою процедурою. Світова практика інша. Так, наприклад, в Британії заборонено бути сурогатною матір''ю жінкам із кримінальним минулим. У європейських країнах також проводяться тести на визначення здоров''я, психологічного стану. Відстаємо ми від розвинених країн і в законодавчому закріпленні шаблонів юридичних документів, і в системі компенсації, згідно з якою встановлено мінімум, нижче якого сурогатна мати не повинна отримувати.
Ще один важливий момент, який нерідко випускають з уваги, — це психологічний аспект. В Америці часто зберігаються на все життя дружні стосунки між біологічними батьками та сурогатною матір''ю. Проте в Україні ще вважається табу розповідь дитині про її народження від сурогатної матері.
Проблемні аспекти репродуктивної медицини крізь призму міжнародного права висвітлила керівник «Медико-правого сайту 103-law.org.ua» Олена Беденко-Зварідчук. У поданій доповіді вона відзначила, що досить часто репродуктивні права людини (наприклад, на репродуктивний вибір або штучне переривання вагітності) вступають в протиріччя із природним правом на життя та правом на народження дитини.
Пані Олена звернула увагу присутніх на те, що ані міжнародне право, ані вітчизняне законодавство не дають чіткого визначення слову «дитина», належним чином не захищають права зачатої, але ще не народженої дитини, не визначили правовий статус ембріона. Наприклад, Конвенція про права дитини не містить положень, що безпосередньо зобов''язують державу гарантувати життя ще не народженій дитині. Така недосконалість законодавчої бази не дає можливості відповісти на питання щодо подальшої долі ембріонів, створених in vitro, які не були використані в програмі з лікування безпліддя методами допоміжних репродуктивних технологій.
А в дискусії щодо правового статусу ембріона вчені розділилися на два табори. Одні вважають, що це вже людина, а інші дотримуються протилежної думки. Відкритим залишається питання визначення правового статусу ембріона, бо воно безпосередньо пов''язане із питанням: чи гуманно вбивати кріоконсервовані ембріони, які не були використані?
Також Олена Анатоліївна відзначила, що сьогодні створилася можливість розвитку кримінально караного «бізнесу» з використанням абортивного матеріалу, отриманого незаконним шляхом.
Ще про одну колізію щодо обмеження одного з репродуктивних прав людини — права на батьківство — розповіла пані О. Беденко-Зварідчук. Так, країни, що дозволили проведення штучного переривання вагітності (аборт) за бажанням жінки, не враховують право і бажання чоловіка стати батьком.
Світова практика знає випадки, коли так — за бажанням жінки провести аборт — чоловіки, що отримали травму репродуктивних органів, позбавлялися останньої можливості мати генетично рідну дитину. Хоча світова судова практика знає більше протилежних випадків: бажання чоловіка редукувати кріоконсервовані ембріони позбавляло жінок можливості мати генетично рідну дитину.
Кожній людині притаманне природне бажання мати власних дітей. Сурогатне материнство нині стало одним із способів продовження роду.
Про сурогатне материнство й подружній статус, про власну позитивну судову практику, що стала прецедентом не тільки в Росії, але і в країнах СНД, розповів директор Московської юридичної компанії «Росюрконсалтинг» Костянтин Миколайович Світнев.
Він зазначив, що застосування сурогатного материнства досить поширене серед «зірок». Наприклад, нещодавно народилася двійня у співака Рікі Мартіна, яку виносила анонімна сурогатна мати.
Значну частину своєї доповіді Костянтин Світнев присвятив правам на народження власних дітей одинокими людям. «Відсутність штампу в паспорті більше не є причиною того, щоб не мати дітей», — процитував він у свої доповіді французького демографа Олександра Блума.
Чи може самотня жінка, яка не перебуває в шлюбних стосунках, стати матір''ю? Росія — одна з небагатьох країн, де закон не захищає право жінки на материнство незалежно від сімейного статусу. Проте завдячуючи роботі
К. Світнева створено 2 судові прецеденти, за якими самотні жінки, які скористались послугами сурогатної матері, офіційно стали матерями своїх дітей. Тепер у російське законодавство треба вносити певні зміни, щоб врахувати цей судовий досвід: будь-яка самотня жінка, що не перебуває в шлюбних стосунках, має рівні права з жінкою, котра перебуває в шлюбі, на реалізацію материнства. Зазначимо, що створені прецеденти є першими на теренах пострадянського простору, тому можуть бути використані іншими державами СНД.
На жаль, в Україні поки що одиноким жінкам важче реалізувати таку програму.
Крім того, К. Світнев зазначив, що у рамках гендерної рівності кожен самотній чоловік може реалізувати своє право на батьківство через сурогатну матір і донора ооцитів.
Цікавим є випадок посмертного сурогатного материнства, що застосувала Наталя Клімова: її син помер, але в банку сперми лишився матеріал, який і був нею використаний. У програмі проведено 3 успішних трансфери, тому за 7–8 місяців пані Наталія має можливість стати багатодітною бабусею.
Підсумовуючи свою доповідь, Костянтин Миколайович зазначив, що необхідно далі удосконалювати законодавчу базу щодо можливості реалізації репродуктивних прав людини з метою недопущення дискримінації за подружнім статусом.
Перспективи розвитку законодавства про сурогатне материнство в Україні розкрив у своїй доповіді директор Інституту репродуктивної медицини Федір Дахно.
Як він зазначив, основними документами, що регламентують допоміжні репродуктивні технології, є:
Щодо юридичного поняття «материнство», то в кожній країні є свої особливості. Нині сурогатне материнство дозволено в 15 країнах. Найбільше дискусій ведеться з питань гендерного сурогатного материнства. В Англії і в Росії вважають, що юридична мати — це жінка, яка народила дитину, навіть не генетичну. В Україні юридична мати — це жінка, яка народила дитину. Сурогатна мати не має юридичного права на народжену нею дитину. Батьками такої дитини є батьки-замовники.
Крім того, Федір Власович розкрив етичні й релігійні аспекти застосування ДРТ. Наводячи цікаві приклади із своєї практики і уривки із Біблії, він в невимушеній обстановці доступно виклав достатньо серйозні і неоднозначні життєві ситуації і шляхи їх вирішення. У своїй доповіді він подав уривок зі статті з «Комсомольської правди» від 2 червня 2002 року, у якому Митрополит Смоленський і Калінінградський Кирил заявляє, що «…метод IVF не може бути одобрений церквою». Причинами є те, що заготовлюється багато ембріонів. Проте низький рівень приживлення в матці, загибель «надлишку» ембріонів прирівняна ним до смерті людини. З моменту зачаття ембріон є носієм людської гідності у всій повноті. Метод IVF дає життя одній людині за рахунок життя кількох братів і сестер. На скасування таких тез Федір Дахно подає модель росту фолікулів, атрезії та овуляції в природному циклі. Преембріон (до 14 днів після зачаття) не має морального статусу.
Цікаво, як світові релігії ставляться до сурогатного материнства. Індуїзм дозволяє сурогатне материнство, але за умови, щоб народився хлопчик. Буддизм дозволяє ДРТ з урахуванням моральних на етичних засад. Іудаїзм також дозволяє, але у випадку, якщо сурогатна мати іншої віри. Забороняє сурогатне материнство іслам, це розцінюється як зрада. Границі етичних норм узгоджуються з традиціями і цінностями православної культури.
Федір Власович відзначив і етичні проблеми сурогатного материнства. Дефініції сурогатного материнства: повне (гестаційне) і неповне (гендерне). При неповному сурогатному материнстві сама сурогатна мати надає свої ооцити і має генетичний зв''язок з дитиною (як правило, близькі родичі).
Також важливою є морально-етична сторона цієї проблеми. Рекомендується, щоб сурогатна мати мала своїх дітей, адже можливою є проблема післяпологової психологічної кризи. Ризики для сурогатної матері: спонтанний (самовільний) аборт, ектопічна вагітність, багатоплідна вагітність, медичні ускладнення вагітності, кесарів розтин.
Федір Власович приділив увагу питанню застосування ДРТ з використанням подвійної донації, яка на сьогодні офіційно не регламентована на території України. Клініки репродуктивної медицини використовують таку методику на свій ризик. Виникає питання: чому б не закріпити на рівні закону методику, яка дає можливість мати дитину парам, де обидва батьки безплідні? Це питання має всі шанси бути вирішеним на користь безплідних пар.
Ще багато інших актуальних питань були піднято на семінарі. Кожний бажаючий учасник мав нагоду вступити в дискусію з доповідачами, поставити питання, що хвилюють, і отримати на них кваліфіковані відповіді.
Даний захід може покласти початок вдосконаленню українського медичного законодавства із залученням кращих фахівців в області репродуктології і медичного права.
Усе, викладене на семінарі, аргументує актуальність репродуктивної медицини та підкреслює зв''язок медицина та права.
Окрему подяку за підтримку організатори виносять ексклюзивному партнеру семінару програмі «Зростай, Малюк!» і медіа-партнерам — газеті «Новости медицины и фармации» і журналу «Жіночий лікар».
Підготувала Ольга Паращук