Газета «Новости медицины и фармации» 13(219) 2007

Кислотозалежні захворювання верхніх відділів шлунково-кишкового тракту відносяться до поширених хвороб та зустрічаються в людей різних вікових категорій. Якщо у хворих молодого віку переважає функціональна диспепсія та пептична виразка цибулини дванадцятипалої кишки, то в більш старшому віці — гастроезофагальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ), гастропатії, спричинені прийомом нестероїдних протизапальних лікарських засобів (НПЗГ), та виразкова хвороба шлунку. Значного поширення серед дорослого населення набули ГЕРХ, яка за частотою вийшла на перше місце, та НПЗГ. На відміну від функціональної диспепсії та пептичної виразки вказані хвороби мають особливості, які пов'язані з віковими змінами слизової оболонки, судин, інших органів та систем.

Особливістю ГЕРХ в осіб старшого віку є наявність тривалого, часто латентного анамнезу захворювання. Зміни кардіоезофагального фізіологічного антирефлюксного механізму в цих хворих обумовлені гіпотензією нижнього стравохідного сфінктера, пригніченою або дезорганізованою перистальтичною функцією тіла стравоходу із запізненим кислотним порожнинним кліренсом, часто патологічним кишково-шлунково-стравохідним рефлюксом. Склад рефлюксату здебільшого змішаний, із значними домішками вмісту дванадцятипалої кишки.

Кислотозалежні хвороби у старших вікових групах часто виникають на фоні підвищеної маси тіла, супутніх уражень підшлункової залози, жовчного міхура, кишечника, порушень ліпідного, вуглеводного обміну речовин. Особливістю є також розвиток захворювань на фоні органічних змін слизової оболонки шлунка, часто на фоні нормоацидності або навіть гіпоацидності.

Центральне місце в лікуванні хворих на кислотозалежні захворювання займають антисекреторні препарати. В основному використовуються препарати з групи блокаторів протонної помпи в дозі 40–60 мг на добу, засоби ерадикації гелікобактерної інфекції, рідше — прокінетики та антациди.

Метою даного дослідження було вивчення впливу на клінічні та ендоскопічні прояви ГЕРХ та НПЗГ розробленого нами лікувального комплексу, що включав дієту, збагачену вітамінами А, Е, кверцетином, та комплексний антисекреторний препарат Гастромакс, який є поєднанням фамотидину, кальцію карбонату та магнію гідрооксиду. Обстежені 32 хворі на ГЕРХ та 17 хворих на НПЗГ віком від 45 до 68 років.

Хворим проводили клінічні, лабораторні, інструментальні дослідження, серединно-шлункову рН-метрію, вивчалися біохімічні показники функцій печінки, вміст ліпідів та глюкози в сироватці крові, мікробіоценоз кишечника. У результаті проведених досліджень виявлено ряд супутніх захворювань органів травлення. Дані щодо них наведені в табл. 1.

Як можна побачити із наведених у табл. 1 даних, 87,5 % хворих на ГЕРХ та 88,2 % хворих на НПЗГ мали хронічний холецистит; у 65,6 % хворих на ГЕРХ та 64,7 % хворих на НПЗГ діагностовано стеатогепатоз; у 28,1 % хворих на ГЕРХ та 23,5 % хворих на НПЗГ виявлено неалкогольний стеатогепатит; у 15,6 % хворих на ГЕРХ та 17,4 % хворих на НПЗГ виявлений хронічний панкреатит; у 93,8 % хворих на ГЕРХ та 82,4 % хворих на НПЗГ мають місце порушення мікробіоценозу кишечника.

Наявність супутньої патології в обстежених хворих на ГЕРХ та НПЗГ вимагає відповідної дієтичної та медикаментозної корекції. Хворим призначалися дієта з урахуванням супутньої патології та антисекреторна терапія. Медикаментозне лікування складалось із двох курсів: основного (до повного зникнення клінічних проявів захворювання та ендоскопічних ознак загострення), що тривав 4 тижні у хворих без ендоскопічних ознак ГЕРХ та 8 тижнів — у хворих з ендоскопічними ознаками ГЕРХ, після чого хворим рекомендували прийом Гастромаксу за потребою. Хворим при наявності показань призначали гепатопротектори, ферментні препарати, пробіотики.

Хворим на НПЗГ призначалося лікування Гастромаксом упродовж 4 тижнів, у подальшому рекомендували дотримуватися режиму харчування, приймати нестероїдні протизапальні препарати після їжі, а при появі печії, дискомфорту в епігастрії радили вживати Гастромакс.

Відповідно до Маастрихтського консенсусу всіх хворих обстежували щодо інфікованості Н.ріlorу, в разі позитивного результату проводилась ерадикаційна терапія.

Дані про динаміку клінічних проявів у хворих на ГЕРХ та НПЗГ наведені в табл. 2. Основною скаргою хворих на ГЕРХ була печія — 65,6 % випадків, 34,4 % хворих скаржилися на гіркоту в роті, що свідчить про наявність змішаного рефлюксу в них. Усі хворі на ГЕРХ відзначали метеоризм, а в 50 % були болі в епігастральній ділянці.

Як видно із наведених у табл. 2 даних, після лікування у більшості хворих повністю зникли клінічні прояви ГЕРХ та НПЗГ і тільки у невеликої кількості хворих зберігались окремі симптоми, вираженість яких була незначною. Отримані дані свідчили про те, що комбінований антисекреторний препарат Гастромакс є ефективним у лікуванні хворих на ГЕРХ та НПЗГ.

Нами проведений порівняльний аналіз переносимості Гастромаксу та інгібіторів протонної помпи. Виявлено, що у хворих, які приймали Гастромакс, такі побічні явища, як сухість у роті, порушення випорожнення, дискомфорт після їжі, зустрічалися рідко, що обумовлено більш адекватним зниженням серединно-шлункового рН, у той час як у пацієнтів, які приймали інгібітори протонної помпи, частота шлунково-кишкового дискомфорту була вищою. Хворі відзначали добру переносимість Гастромаксу та швидку дію при виникненні печії, що обумовлено наявністю у складі препарату антацидів.

Нами проведене вивчення показників добового серединно-стравохідного рН до та після лікування у хворих на ГЕРХ та показників серединно-шлункового рН у хворих на НПЗГ. Дані щодо показників серединно-стравохідного рН наведені в табл. 3.

Як можна побачити з наведених даних, показники добового внутрішньостравохідного рН у хворих на ГЕРХ після лікування нормалізувалися.

Нами проводилася серединно-шлункова рН-метрія упродовж доби та виводився середній показник рН в тілі та антральному відділі шлунка в обстежених хворих до та після лікування. Дані щодо серединно-шлункового рН у хворих на НПЗГ наведені в табл. 4.

Як можна побачити із наведених у табл. 4 даних, до лікування у хворих на НПЗГ рівень рН в тілі шлунка був нижчим порівняно із здоровими, після лікування спостерігається нормалізація рН в тілі шлунка.

Важливе значення для перебігу кислотозалежних захворювань шлунка має не тільки рН в тілі шлунка, але й стан антрального відділу. Відомо, що при підвищенні рН в тілі шлунка антральний відділ компенсує надмірну кислотність шлункового вмісту виділенням олужнюючих факторів. Указаний механізм служить захистом від надмірного окислення цибулини дванадцятипалої кишки, для профілактики дуоденіту, виразкової хвороби дванадцятипалої кишки, спазму сфінктера Одді та інших порушень.

Як видно із наведених у табл. 4 даних, у обстежених нами хворих на НПЗГ до лікування рН в антральному відділі шлунка нижчий порівняно із здоровими, що свідчить про зниження захисної функції антрального відділу, розвиток так званого субкомпенсованого та декомпенсованого шлунка. За даними рН в антральному відділі після лікування можна зробити висновок про нормалізацію антрального відділу шлунка. Отримані дані свідчать про покращання стану слизової оболонки шлунка і певною мірою дозволяють зробити висновок про цитопротективну дію Гастромаксу.

Отже, результати проведених досліджень дозволяють зробити такі висновки:

1. Перебіг гастроезофагальної рефлюксної хвороби та нестероїдних протизапальних гастропатій у хворих середнього та похилого віку поєднується із патологією гепатобіліарної системи, підшлункової залози, кишечника, хворобами, обумовленими порушеннями обміну речовин та віковими змінами, що необхідно враховувати при проведенні лікування та виборі антисекреторного препарату.

2. Комбінований антисекреторний препарат Гастромакс виявив позитивний клінічний ефект без побічних впливів у людей середнього та похилого віку, хворих на гастроезофагальну рефлюксну хворобу та нестероїдні протизапальні гастропатії.

3. Гастромакс знижує прояви гастроезофагального рефлексу за даними цілодобового рН-моніторингу, має нормалізуючий вплив на показники рН у шлунку, адекватно знижує надмірне кислотоутворення в тілі шлунка та сприяє відновленню функції антрального відділу шлунка.